Головна » Комунікаційно-контентна безпека » Деконструкція дискурсу російської пропаганди в військовій історії: виявлення та нейтралізація лінгвістичних засобів фальсифікації історії Української дивізії “Галичина”

Деконструкція дискурсу російської пропаганди в військовій історії: виявлення та нейтралізація лінгвістичних засобів фальсифікації історії Української дивізії “Галичина”

Сучасна гібридна війна визначається кооодинованим використанням військових операцій, дій у кіберпросторі, а також засобів ідеологічного вкливу, що спрямовано на маніпулювання внутрішньою та міжнародною громадською думкою та на досягнення вигідних агресору політичних змін. Центральне місце займає саме ідеологічний компонент протистояння (на відміну від традиційних військових конфліктів), а застосування військових засобів та кібератак формується та обмежується політико-ідеологічними факторами. В ідеологічному компоненті агресії взаємодіють два основні фактори (Савчук, 2016: 15):

  1. Створення сприятливого для країни-агресора контетного інформаційного поля для подальшого розв’язування на його основі інформаційних атак. Таке поле створюється в довготерміновій перспективі засобами політичного, економічного, культурного, мовного тиску і заповнюється контентом що пропагує ідеологію держави-агресора, легітимізує її так звані геополітичні інтереси і виправдовує методи гібридного тероризму для їх досягнення.

  2. Власне інформаційні атаки, що здійснюються на основі раніше створеного інформаційного поля, такі як (а) координоване поширення фейкових новин (fake news) в засобах масової інформації та соціальних мережах; (б) політика пост-правди (post-truth), яка фальсифікує об’єктивні факти, дискретитує незалежні джерела перевіреної інформації та апелює до ксенофобії, масових страхів, емоцій та упереджень, зміщує акценти та спотворює інтерпретацію фактів; (в) поришення пропагандистських меседжів для радикалізації та набору найманців для майбутніх військових та інформаційних операцій. Інформаційні атаки здійснюються як через інформаційні ресурси країни-агресора, такими як ЗМІ, дипломатія, наймані групи користувачів соціальних мереж (інтернет-тролів), замовнлені статті та сюжети в іноземних ЗМІ, а також і через ресурси країни-об’єкта гібридної агресії (Савчук, 2016: 15) або іноземних держав так званікорисні ідіоти”, радикальні політичні групи що розділяють політику та цінності агресора.

В доповіді ми розглядаємо методи протидії російській пропаганді першого типу: створенню проросійського контентного інформаційного поля, що відбувається в військово-історичному інформаційному просторі. Зокрема ми аналізуємо ідеологічну протидію українського історичного дискурсу російському “побєдобєсію”, тобто російській інтерпретації історичних подій та літературно-пісенного доробку часів Другої світової війни в ключі міфологізації “великої перемоги”, “священної війни”, виняткової ролі Росії у “звільненні Європи”, в ключі належності України до російського тоталітарного історико-культурного простору і заперечення її культурної ідентичності, а також – в ключі виправдання сталінізму та його рис у сучасній російській тоталітарній ідеології, таких як відсутність справжнього політичного вибору, прийняття російським суспільством корумпованості своєї вищої політичної влади, так звана “керована демократія”, намагання нав’язати Україні радянсько-тоталітарну систему цінностей та модель політичного розвитку.

Лінгвістичні засоби російської пропаганди

Сучасні дослідження російської пропаганди відзначають широке використання нею лінгвістичних засобів впливу на масову свідомість, та реципієнта, що вживаються з метою створення альтернативного концептуального простору, формування проросійської ідеологічної системи для спотворення мовної дійсності, термінологічного викривлення об’єктивних фактів, (Білан, 2016: 46-47, Марченко-Бабіч, 2016: 48, ). Напр., громадській думці західних країн систематично нав’язується меседж про корупцію в Україні (Ділай, 2016: 54-57), що часто виражається засобами пресупозиції, наприклад у виразі:

Ukraine’s corrupt elites make a mockery of western support” (Newsweek)

Українська корумпована еліта є насмішкою над допомогою Заходу”,

тобто новий меседж презентується як частина інформації, що має бути попередньо відомою реципієнтові, хоча насправді ця інформація ніде контекстно не аналізується і не порівнюється з системою пов’язаних фактів, таких як рівень корупції в Росії, в інших пост-соціалістичних країнах або в історичній перспективі, у порівнянні з рівнем української корупції в недавньому минулому. В даному виразі лінгвістична структурна функція словосполучень Ukraine’s corrupt elites “українська корумпована еліта” та western support “допомога заходу” є тотожними, що не дозволяє реципієнтові відразу побачити різницю в їхньому неоднаковому прагматичному навантаженні та комунікативній функції. Протидія когнітивно-лінгвістичному впливу російської пропаганди передбачає формування та захист власної концептосфери українського контентного інформаційного простору (Білан, 2016: 47), заповнення інформаційного поля власним контентом з високим ступенем впливу на масову свідомість (Савчук, 2016: 19).

Однак, ефективна реалізація цих завдань вимагає встановити внутрішні механізми, як саме власний український культурно-мистецький контент може протидіяти меседжам пропаганди російського гібридного тероризму, що в майбутньому дозволить (а) сформувати критерії належності контенту до власного інформаційного простору, (б) оцінити його ефективність у протидії конкретним меседжам російського інформаційного поля і (в) визнатичи оптимальну модель для формування та захисту українського контентного інформаційного простору.

Характерною рисою російської військово-історичної пропаганди також є використання лінгвістичних засобів для нав’язування суспільству, міжнародним ЗМІ, культурно-мистецьській та науковій громадськості міфологізованої системи концептуальних вимірів, категорій і асоційованих цінностей, котрі повинні позитивно сприйматися прогресивною громадською думкою, але не мають нічого спільного з реальними історичними фактами чи з реальним сприйняттям історичних подій їхніми учасниками. Наприклад, концептуальна категорія “визволення” країн Східної Європи та України від фашизму ніяк не поєднується з масштабами політичних репресій, військових злочинів проти мирного населення, вчиненими радянською армією та комуністичними режимами на зайнятих Росією територіях до і після Другої світової війни, що часто на порядок перевищують масштаби нацистських злочинів. В російському військово-історичному дискурсі ці категорії представлені незалежно, хоча учасники історичних подій бачили “визволення” України та Європи в контексті не менш масштабних російських злочинів, що сталися або мали статися в відносно короткому проміжку історичного часу, таких як насильницька колективізація, масова депортація, розстріли та репресії проти мирного населення, голодомор та депортація кримських татар в Україні, придушення східноберлінського, будапештського та празького повстань, протестів польських профспілок в країнах так званого соціалістичного табору, тому не могли сприймати просування радянської армії та загонів НКВД на схід у звичайній позитивній інтерпретації, пов’язаній з терміном “визволення”.

Ці методи засновано на традиційних “пост-правдивих” засадах російської пропаганди, що маргіналізують реальні факти та проголошують принцип підпорядкування об’єктивної істини владі (Scruton, 2017) – істинним є все, що реалізує та зміцнює тоталітарну владу та поширює її міжнародний вплив. Ідентичні методи “пост-правди” зараз широко застосовуються Росією в інтерпретації сучасних подій та виправданні власних військових злочинів, таких як застосування хімічної зброї в Сирії (Wintour, 2017).

Лінгвістична фальсифікація історії Української дивізії “Галичина”

Аналогічно, російська пропаганда оперує категорією “колабораціонізму” щодо учасників українського визвольного руху 1942-1953 років – Української повстанської армії та Української дивізії “Галичина”, що нав’язує ототожнення національного українського опору з колабораціонізмом в окупованих європейських країнах, таких як Франція.

Зараз міф про “колабораціонізм” УПА вже не сприймається серйозно вченими-істориками та дедалі більшою частиною українського суспільства: історичні паралелі тепер проводяться між боротьбою УПА та сучасними подіями на сході України, коли суспільство в обох випадках створило власну добровольчу армію що боролася за його майбутнє і засвідчила неприйняття суспільством моделі російського політичного насильства.

З іншого боку, Українська дивізія “Галичина” досі піддається систематичній дискредитації російською пропагандою, в тому числі в міжнародному науково-історичному контексті, такою мірою що навіть українські історики обговорюють питання “виправдання” учасників цього формування, або ніби-то “суперечливого” рішення британського уряду не репатріювати дивізію назад до СРСР (Khromeychuk, 2013: 2), тощо. Серйозним недоліком такого підходу є перебування науковців в полі нав’язаних ідеологічних концептів, пошук відповідей на питання поставлені російською пропагандою з ідеологічної платформи “країни-переможця”, котра ніби має моральне право судити інші народи та замовчувати або виправдовувати власні не менш жорстокі злочини. Більш науково виправданим має бути контекстуалізований підхід, виходячи з політичної ситуації тієї епохи (Khromeychuk, 2013: 171) та сприйняття подій їхніми учасниками в контексті завдань що стояли перед українським суспільством та його добровольчими збройними формуваннями саме того часу, а не співвідносно з завданнями міфічної “нової історичної спільності – радянського народу”, що навіть згідно з радянською істориографією ніби-то нарешті виник у 1980-х роках, але чомусь ретроспективно проектується на суспільство 1940-1950-х років. Такий підхід передбачає вихід за межі російсько-пропагандистського дискурсу, його свідому деконструкцію, та побудову нової системи концептів виходячи з повної сукупності пов’язаних між собою історичних фактів та їх інтерпретації учасниками історичних подій.

Одним з лінгвістичних засобів дискредитації Української дивізії є Галичина терміни з “СС” (іноді – “Ваффен СС”, “зброї СС”), що також використовується українськими дослідниками. Проблема полягає в тому, що поза історичним контекстом в повсякденній мові терміни з “СС” містять пресупозицію, що ніби-то дивізія була каральним формуванням, на зразок айнзацгруп СД/СС і відповідно, ніби має нести відповідальність за колективні військові злочини проти мирного населення. Більшість істориків визнає, що ця пресупозиція є нічим іншим як свідомим спотворенням історичних фактів, але не усвідомлює, що вживання цих термінів в російському військово-історичному інформаційному просторі для неісториків створює таку пресупозицію. За свідченням вояка УПА і згодом – дивізійника Романа Дубиняка, що зараз проживає в Великобританії (особисте спілкування), українці завжди називали формування “Українська дивізія”, темін “зброї СС” звичайно не використовувався, оскільки мав технічне значення, вказуючи лише на адміністративне підпорядкування. Частини Вермахту та “зброї СС” виконували однакові бойові завдання на фронті, отримували одниковий бойовий вишкіл, не виконували каральних операцій проти мирного населення. Практична різниця полягала в тому, що до частин “зброї СС” добиралися більш дисципліновані та мотивовані вояки та старшини, там навіть можна було не замикати шафи з особистими речами, у той час як в частинах Вермахту це робили, бо були випадки крадіжок.

Аналіз пресупозицій концепту “колабораціонізм” в контексті системи історичних фактів

Іншим прикладом лінгвістичних засобів дискредитації Української дивізії Галичина є застосування до неї категорії “колабораціонізм”, якою оперують навіть сучасні провідні українські історики (Гунчак, 1993; Khromeychuk, 2013), одночасно вказуючи що це формування “одноосібно стоїть серед інших військових груп що воювали на боці Німеччини” (Khromeychuk, 2013: 171) Насправді, категорія “колабораціонізму” так само має лінгвістичну пресупозицію “симпатизування нацизму” та імпліцитно ототожнює дивізію з такими власне колаборантськими формуваннями як Російська визвольна армія (РОА). Засобом протидії такій інтерпретації є систематичне представлення пов’язаних фактів про дивізію “Галичина”, які не вкладаються в модель колабораціонізму Деякі з цих фактів спираються на свідчення Романа Дубиняка, як учасника цих подій:

  1. Українська дивізія формувалася навесні та влітку 1943 року, коли в українському суспільстві вже було чітке розуміння того, що Німеччина програє війну. На відміну від російських або французських колаборантів дивізійники не чекали вигоди від співпраці з німецькою окупаційною владою, а мали на меті отримати зброю та пройти професійний військовий вишкіл, і далі воювати в інтересах українського суспільства, яким би чином не розвивалися події далі.

  2. За сучасними мірками, кількість добровольців, що виявили бажання записатися в дивізію була вражаючою – тільки з території сучасних чотирьох областей записалося 84 тисячі (з яких в дивізію було прийнято 17 тисяч). Цей феномен потребує розуміння з точки зору учасників цих історичних подій: в той час українське суспільство не було частиною “радянського народу”, що ніби-то з нетерпінням чекав “визволення” радянською армією – як це намагається представити російска пропаганда. “Золотий вересень” 1939, насильницька колективізація, депортації та розстріли відбувалися лише 3-4 роки тому і пов’язувалися з “визвольним” приходом радянської армії, що мав ось-ось повторитися. З іншого боку, на той час голодомор 1932-1933 років в східній Україні відбувся 10 років в минулому, а визвольні змагання 1917-1922 – лише 20 років тому, і багато добровольців бачило прямий зв’язок між цими подіями: у 1917-1922 роках більшість українського населення відсиджувалось “на печі” замість того, щоб брати в руки зброю, або ж – повірило російській більшовистській пропаганді. Голодомор та масові репресії стали прямим наслідком такої безвідповідальної особистої позиції багатьох. Українське суспільство не повинно було ще раз повторити ту ж саму помилку.

  3. Оскільки на той час “радянського народу” як політичної чи ідеологічної єдності не існувало не лише в західній, але і в східній Україні, і цей концепт був ретроспективно накинутий російською пропагандою вже після війни, то за логікою істориків, котрі використовують термін “колабораціонізм” щодо Української дивізії, потрібно було б назвати колаборантами також всіх українців, що воювали в складі радянської армії – радянські злочини проти українського суспільства цілком співвідносні і навіть перевищують масштаби нацистських злочинів, і російський більшовизм масово сприймався як елемент ворожий для українського суспільства. Різниця полягала лише в тому, що дивізійники йшли в бій “за Україну”, а українські солдати радянської армії – часто “за Сталіна”.

  4. Звинувачення УПА в колабораціонізмі з нацистами, згідно з думкою більшості істориків, є безпідставними, про що свідчить проголошення Акту відновлення Української держави у червні 1941 р., всупереч німецькій окупаційній владі, заклик Степана Бандери до збройної боротьби проти німецької окупації, наступні арешти великої групи учасників українського опору, в т.ч., С.Бандери і та його подальше перебування в німецькому концтаборі, збройна партизанська боротьба УПА з німецькими військами протягом всієї війни. З іншого боку, в цьому випадку, неофіційна співпраця дивізійників та вояків УПА викликає численні концептуальні невідповідності в моделі “колабораціонізму” дивізії. Наприклад, чому провід УПА, що перебував в підпіллі і вів збройну боротьбу проти німецьких військ, підтримав створення дивізії, що перебувала у складі німецьких військ, чому мали місце таємні зустрічі командування УПА та дивізії, чому дивізійники навмисне набирали декілька зайвих комплектів боєприпасів та таємно передавали їх воякам УПА – очевидно, що обидва формування мали спільну мету – збройно захищати інтереси українського суспільства і жодним чином не симпатизували ідеології чи методам нацизму. Керівництво УПА вважало що завдяки дивізії українці мають змогу пройти високопрофесійний німецький військовий вишкіл, отримати зброю і далі боротися за українські інтереси.

  5. Таким чином, створення Української дивізії “Галичина” у вимірах українського військово-історичного інформаційного простору ми можемо розглядати як успішне створення першого високопрофесійного українського військового формування. За свідченням Романа Дубиняка, що мав досвід перебування в частинах УПА, а згодом – дивізії “Галичина”, УПА мало добрий, але менш професійний вишкіл, порівняно з Українською дивізією, де кожен вояк вмів виконувати не лише свої безпосередні обов’язки, але й обов’язки своїх побратимів та командирів, також знаходячись в обороні вмів поставити перед собою міну, і зняти її переходячи в наступ. На відміну від УПА, дивізія мала власну артилерію та організоване забезпечення боєприпасами. Генерал Шухевич розумів військове значення такою високоорганізованого формування, не мав сумніву у його відданості українській справі і готовності в разі потреби приєднатися до збройної боротьби за Україну.

    6. У прихильників моделі “колабораціонізму” Української дивізії Галичина найбільший когнітивний дисонанс виникає у зв’язку з перебуванням дивізії у так званому британському полоні в Італії у Ріміні та подальшого переїзду близько 11 тисяч дивізійників до Великобританії. Умови здачі та перебування в полоні є чи не найбільшою насмішкою над російською пропагандою. В історичних документах також важко знайти пояснення багатьом цим фактам, наприклад, чому дивізія перейшла саме в Британську зону відповідальності, чому не лише старшини, але і всі вояки були відправлені до Італії зі зброєю (!), чому старшини зберігали зброю навіть перебуваючи в таборі, а вояків врешті ввічливо попросили здати зброю, оскільки “війна вже скінчилась, то зброя вам вже не потрібна” – на таке поводження не заслуговували навіть полонені німецькі генерали, а чомусь отримали “полонені колаборанти”, чому з’єднання практично в повному складі переїхало з Італії у Великобританію, і багато вояків також привезли з собою своїх молодих італійських дружин, що на той час вже вивчили українську мову і навіть зараз продовжують ходити до українських церков, врешті навіщо товариство придбало колишню американську військову базу в Дарбіширі, де організувало літній табір для “Пласту”. Дивізійники дають відповіді на деякі з цих питань, і було б цікаво підтвердити їх іншими історичними джерелема. Згідно з розповіддю Романа Дубиняка, командувач Української Національної Армії генерал Шандрук невдовзі після Першої світової у Польщі війни врятував життя полковника і майбутнього маршала Великої Британії лорда Гарольда Александра, у 1945 – командувача 15-ої союзницької групи армій, що перебувала в Італії на Австрії. По закінченні війни Шандрук попросив лорда Александра допомогти дивізії, на що той відгукнувся і попросив дивізію перейти в Австрію в розташування 8-ої британської армії.

    7. В історичних джерелах досі не вказується важливий факт довгострокового військового співробітництва між вояками Української дивізії “Галичина” та британських Збройних сил. Дослідження історії дивізії лише зазначають що дивізійники інтегрувались в цивільне життя, а частина їх у 1950 році отримала змогу виїхати до Канади (Khromeychuk, 2013: 126-145). Але насправді близько 950 дивізійників сформували український підрозділ у збройних силах Великобританії: ‘Bomb disposal unit’, який займався розмінуванням територій замінованих у час війни а також військових полігонів. За час існування підрозділу не сталося жодного нещасного випадку пов’язаного з розмінуванням, і українці часто знаходили боєприпаси не виявлені іншими підрозділами що розміновували територію перед ними. У 1950-х роках частина вояків підрозділу виїхала в Канаду, але близько 400 дивізійників продовжували служити як український батальйон у складі Королівських збройних сил до 1980-х років. Дивізійники зробили значний внесок у підвищення обороноздатності та професіоналізму британської армії – підрозділ також займався підготовкою саперних частин Королівських інженерних військ та сил спеціального призначення, які брали участь у військовій операції на Фолклендських островах. У вільний час підрозділ також проводив культурно-просвітницьку роботу, співпрацював з українськими суботніми школами, молодіжною організацією “Пласт”. Факт служби вояків Української дивізії в Королівських зрбойних силах свідчить про розуміння Міністерством оборони та урядом Великобританії принципової відмінності між європейськими колаборантами та Українською дивізією “Галичина” та про високу оцінку військового професіоналізму дивізійників.

Роман Дубиняк демобілізувався у 1986-у році у званні старшого воррент-офіцера. Перебуваючи на службі він готувався до того, що можливо братиме участь у військовому конфлікті з Росією або долучиться до збройної боротьби за незалежність України. Він досі не прийняв Британське громадянство, вважає що спершу має отримати український паспорт.

Як висновок зазначимо, що системно організовані історичні факти, представлені в контексті їх сприйняття учасниками історичних подій можуть успішно протидіяти меседжам російської пропаганди в військово-історичному інформаційному просторі у випадку якщо вони спрямовані на деконструкцію концептуальної системи російського ідеологічного дискурсу через перевірку пресупозіцій концептів, закладених у міфах російської пропаганди. Український військово-історичний інформаційний простір таким чином може створювати та захищати систему власних концептуальних категорій.

Богдан Бабич

доцент Центру перекладознавчих досліджень Лідського університету

Література:

Khromeychuk, O. (2013) ‘Undetermined’ Ukrainians: Post-War Narratives of the Waffen SS ‘Galicia’ Division. Oxford, Peter Lang, xix + 197 pp.

Scruton, R. (2017). The Russian way of lying. A philosophical perspective on post-Soviet propaganda. The Spectator. 23 March 2017. URL: https://life.spectator.co.uk/2017/03/russian-way-lying/

Wintour, P. (2017). Russian and western dispute over Syria chemical attack further muddies truth. The Guardian, 25 April 2017. URL: https://www.theguardian.com/world/2017/apr/25/syria-chemical-attack-investigation-russia-opcw.

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 249

Залишити відгук

*

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2017 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua