Головна » Відгомін часу » Концепція щодо подолання наслідків Волинської трагедії

Концепція щодо подолання наслідків Волинської трагедії

1.Волинська трагедія –це історія боротьби між Польщею та Україною за Волинь. Фактично поляки цю боротьбу програли,але сформований роками міф Великої Польщі зі Східними кресами включно і втрата їх у цій боротьбі тяжіє над поляками до сих пір, наче закликаючи їх до помсти, обравши для цього інформаційний тиск на українців – винуватців їхньої трагедії;

2.Боротьба за Волинь розпочалась у 1918 р.з нападу сформованих Ю.Пілсудським легіонів, за підтримки Антанти, на молоду Західно-Українську Народну Республіку, яка цю боротьбу програла, а її територія разом із Західною Волинню та Західною Білоруссю увійшла до складу Другої Речі Посполитої, що намагалася перетворити Польщу на моноетнічну державу шляхом запровадження полонізації, колонізації краю, руйнування українських церков та ув’язнення українців у спеціально створеному концентраційному таборі Береза Картузька. Під час пацифікації зазнали побоїв 1357 осіб ( в т.ч. 93 школярі, починаючи з 8 років), понад 40 жінок було згвалтовано, загинуло 13 осіб, арештовано 1739 осіб; в Березі Картузькій зарештовано 5 – 7 тисяч українців.

У 1941-1942 рр. розпочалася друга хвиля репресій – напади на українських активістів Холмщини, вбитвства їх родин, обернено на костели 154 церкви, 164 церкви закрито, заборонено товариство „Рідна хата”, знищено його бібліотеки, все майно, спалено 40 сіл. Єдиним виходом для холмщаків було шукати захисту на Волині, куди вони втікали через річку Буг.

Третьою хвилею протистоянь, апогеєм Волинської трагедії, стала відплатна акція повсталих волинян за 25-річчя окупації Волині.

3.Особливістю Другої Світової війни на Волині стала національно-визвольна боротьба українців на три фронти – з німецькими карателями, червоними партизанами та польськими загонами самооборони та АК. Залучивши до своїх союзників під час підготовки до нападу на СРСР ОУН, Німеччина не лише обманула її (не підтримала відновлення Української держави), а й стала одним з провокаторів польсько-українського протистояння. Створені в Білорусії для боротьби з німцями червоні партизани, проникаючи на Волинь, пішли на співробітництво з поляками в протиукраїнських акціях і не провели на території Західної України ні одного бою з німцями, проте вони були неперевершеними майстрами провокацій;

        1. Таким чином, за 25 років окупації Волині, поляки з дружного щодо українців народу стали основним ворогом українців у їх національно-визвольній війні.

          Ініціаторами польсько-української війни були глава Польської держави, президент Пілсудський (1918-1935), президент Мосціцький (1926-1939) і Лондонський еміграційний уряд. Не можна скидати з рахівниці провокування німцями та більшовиками міжетнічних протистоянь на Волині.

          5.Затративши величезні зусилля і програвши боротьбу за Волинь, поляки намагаються звинуватити у всьому українців, але ж, вибачте:

          – хто розпочав польсько-українську війну у 1918 р. у Львові?

          – хто порушив умови Варшавського договору 1920 р.і підписав договір з більшовиками про боротьбу проти України?

          – хто інтернував мужніх захисників України та Польщі воїнів УНР у таборах, де за 4 роки загинули від ран, голоду, холоду та антисанітарії 700 воїнів;

          – хто закривав українські школи, руйнував українські церкви, проводив полонізацію, колонізацію краю та пацифікацію населення Галичини та Волині?

          – хто розпочав антиукраїнські протистояння на Холмщині в 1941-1942 р р з людськими жертвами, нищенням майна та спаленням 40 сіл?

          -хто організував концтабори у Березі Картузькій та Явожно?

          -хто затіяв переселення українців та поляків у 1945 р.?

          -хто організував операцію «Вісла»?

          6.УПА виграла волинське протистояння, не давши полякам повернути Волинь до складу Польщі, що озлобило поляків і що ми відчуваємо і сьогодні.

          7. Польсько-українсське протистояння 1918-1945 рр. було фактично зародженням гібридної війни, яка триває і до нині, велику роль у якій відігравала пропаганда.

          8. Не дивлячись на сказане, кінець ХХ століття ознаменувався дружніми взаємовідносинами наших народів і Україна простягнула руку допомоги Польщі, коли у неї виникла економічна криза 70-80-х років. З другого боку Польща першою привітала Україну з проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України та підтвердженням цього на всенародному референдумі. Між нашими країнами склалися прекрасні стосунки, Польщу навіть вважали адвокатом України в складних міжнародних стосунках.

          9. Проте, як показують дослідження Українського інституту національної пам’яті, ще на початку 90-х років ХХ століття обидві сторони не були готові до конструктивного діалогу у виробленні компромісної позиції щодо спільної історичної пам’яті. На заваді взаємній толерантності ставали давні та нові стереотипи, які маніпуляціями та відвертим фальшуванням історії підживлювалися у обох народів зацікавленими громадськими й політичними силами.

          10. Поступово ностальгія у поляків за втраченими в Другій Світовій війні «Східними кресами» трансформувалася у специфічну національну самосвідомість та упереджене ставлення до українців, без подолання якого неможливо відновити толерантного співіснування наших народів.

          11. Нинішній стан польсько-українських відносин патовий, коли історичне минуле тяжіє над політичною дійсністю. Необхідно, отже, визнати це минуле фактом, з яким слід рахуватися, але який ми не в стані змінити через 70 років;

          12. Україна нині опинилася в своєрідному трикутнику жахів: з одного боку агресія Росії, з другого – надумані претензії польських радикалів, а в центрі суспільства наче гниле дупло – політичний роздрай.

          13. Єдиний вихід у нормалізації політичних стосунків з Польщею (щоб вберегти наші країни від взаємних звинувачень, претензій та надуманих вимог) –оголосити на 5-10 років політичні канікули аж до завершення виборів, як у Польщі, так і у нас (своєрідний мораторій на проведення міжнародних історичних дискусій);

          14. Відповідно до вище сказаного, Україна і Польща, як члени Європейської спільноти, мають розробити під час політичних канікул свою програму нормалізації наших партнерських стосунків, дотримуючись давнього принципу “За Вашу і Нашу свободу”.

          Проект (“канва”) Української національної програми нормалізації партнерських стосунків з Польщею:

          Вирішальну роль у ліквідації наслідків Волинської трагедії (передбачену програмою українських політичних канікул) слід відвести:

          -подоланню економічної кризи, політичної розбалансованості суспільства,

          гібридної війни, створенню нової системи європейської безпеки, ефективної системи оплати праці та пенсійного забезпечення громадян України на європейському рівні, забезпечення фінансової стабільності в Україні, створенню національної ідеї , Єдиної Помісної Церкви, боєздатної дипломатії, потужних збройних сил, прийняттю України до НАТО, укладанню з державами-партнерами міждержавної «антивоєнної» коаліції.

          Виконання даної програми дозволить вивести Україну в число європейських лідерів, з яким будуть рахуватися і яких будуть поважати.

          Потрібно, отже, працювати на побудову нової України. Робімо щось. Не зробимо ми – за нас зроблять, але вже без нас. (Розміщено: https://www.facebook.com/valentyn.yablonsky/posts/1570012596450593)

Кульбіти польської геополітики

Поляки наче стали нині змагатися, хто дошкульніше звинуватить Україну. Це дуже небезпечно, так як тут можна дійти до танців на могилах.

Ось приклади: «Львів – це польське місто (а чий тоді Холм, Перемишль?);

-”Україна повинна відмовитися від своїх національних героїв” (а як тоді бути полякам з Пілсудським?);

  • необхідно повернути польській громаді в Україні церковне майно костелів та парафіальних будинків “ (стара російська пісенька московських паламарів Кирила часів боротьби між УГКП і УПЦ); краще скажіть, скільки із зруйнованих українських церков поляки відновили.

    –”звільнити з важливих посад людей, які мають “відверто антипольські погляди” і скласти «чорні списки українців, які перешкоджають на адміністративному рівні проведенню польською стороною ексгумацій в Україні “(тоді й ми маємо право добиватися позбавлення мандатів депутатів Сейму“, які запропонували визнати геноцидом національно-визвольних змагань УПА);

    – “заборонити в’їзд до Польщі українців, які носять мундири воїнів дивізії “СС Галичина” ( та дивізія «СС Галичина» воювала проти більшовиків, а не з поляками, і в бою під Бродами за два тижні фактично перестала існувати).

    І так фактично щодня висувають все абсурдніші вимоги, зневажаючи українські традиції та звичаї. Дійшло до того, що Україні пропонують спорудити меморіальний комплекс на вшанування жертв Волинської трагедії на зразок єврейського Яд-Вашем. Та Україна має свої національні музеї такі як Козацькі могили під Берестечком, Музей Великої Вітчизняної війни, Кортеліси, Національний Пантеон в СаутБаун бруку.Є що наслідувати. Останні рішення Сейму Польщі з цього питання, прийняті 01.лютого посеред ночі, образили не лише Україну, а й США, Ізраїль. Це ж національна політика. Скандальний закон про Інститут національної пам’яті та про заборону використання бандерівської символіки на другий день викликав протест ряду країн. Як в дитячому садочку.

    Такими діями Польща демонструє, що для них головне – не досягнення компромісу і вирішення проблемних питань, а показати обивателям, що вони утверджують панівне становище над Україною. Тобто тут на першому місці саме “нагнути”, а не порозумітися ( Павло Подобєд).

    Що робити нам? – прийняти дзеркальне рішення – будь ласка:

    -заберіть з полиць книжкових магазинів Польщі антиукраїнські видання);

    -вилучіть з усіх бібліотек і зі шкільної лектури повість Яна Герхарда «Заграви в Бещадах»;

    -познімайте в костелах таблиці антиукраїнського змісту;

    -проведіть переоблік усіх пам’ятників жертвам польсько-українського протистояння;

    – видаліть з них написи антиукраїнського змісту і відремонтуйте зруйновані;

    – вилучіть із ЗМІ антиукраїнські проповіді єпископа Вінценти Урбана.

  • Шановні Панове! Не сипмо один другому сіль на рани. Історію не переписують. Було все (а ми мало маємо безладу сьогодні?). Історію треба знати і робити вірні висновки.

    Валентин Яблонський, доктор білогічних наук, професор, Національна академія аграрних наук України

Розміщено: https://www.facebook.com/valentyn.yablonsky

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 568

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua