Головна » Експертна думка » Контентні маніпуляції представників «п’ятої» колони в Україні як намагання легалізувати в публічному просторі «рускій мір»

Контентні маніпуляції представників «п’ятої» колони в Україні як намагання легалізувати в публічному просторі «рускій мір»

На війні, як на війні… Одні наступають, інші – обороняються. І навпаки, якщо, звичайно, вистачає сил, засобів і волі… Це – мова про класичну форму проявів глобальних конфліктів. Але то уже, мабуть, в минулому. Бо, як пише директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАН України В.П.Горбулін у передмові до книги «Світова гібридна війна: український фронт», «сьогодні людство стоїть перед викликом гібридних війн, подобається нам це чи ні». «Точкою відліку для формування гібридного світоустрою стала агресія Росія проти України. І це не оцінка в дусі романтичного україноцентризму (на що й справді у нас багато хто грішить), – це об’єктивний стан питання. Як колись сараєвське вбивство вивільнило стиснуту пружину глибоких суперечностей і складних процесів, що призвели до Першої світової війни, так і пряма анексія Криму Росією і її дії на Донбасі стали таким самим спусковим гачком для початку нової світової гібридної війни».

Під гібридністю ми розуміємо поєднання прямих воєнних дій з одночасними дипломатичними, економічними та інформаційними затяжними атаками.

Не буду торкатися двох перших факторів – фахівці та науковці складуть їм належну оцінку. Та, зрештою, ми й без детального наукового аналізу добре знаємо і пам’ятаємо, що таке обмеження доступу продуктів українського виробництва на російський ринок та «чуркінізація» Організації об’єднаних націй. Тому в даному випадку торкнуся лише окремих аспектів інформаційного фронту гібридної війни проти України.

Візьму на себе сміливість ствердно заявити: наша північно-східна сусідка завжди, впродовж багатьох століть вела проти України цілеспрямовані ідеологічні дії (агресії) й веде їх по нинішній день. З різницею лише у засобах і технологіях. Якщо, скажімо, у другій половині 19 – першій половині 20 століття активно використовувався переважно лише газетний та журнально-книжковий папір, то сьогодні технологій інформаційного впливу на свідомість мас – вагон і велика фура: незлічима кількість мережевих і локальних теле- і радіоканалів, всюди проникаючий інтернет, модна і надсучасна телефонія, портативні гаджети і таке інше.

Тільки сліпий і глухий не чує і не бачить, як Україну сьогодні полощуть зі сторінок всіляких «вестей» та екранів «інтерів» інтегровані та доморощені шустрики і кисліцини, нетудипольські й підрахуї… Вони, хто в лобову, а хто дуже тонко і вишукано, втокмачують нам, українцям, що це ми самі себе гонимо на той світ. І самі себе стріляємо у степах Донбасу, і владу обрали собі негідну, і взагалі у нас Зорян снідає снігурами, що символізують Росію, а Шкіряк вечеряє немовлятами…

Цікаво з боку спостерігати, як вишиковуються дружні ряди так званої п’ятої колони інформаційного фронту. Телеканали, радіоканали, інформагентства, все можливі фонди, партії, громадські об’єднання та організації і … численні експерти й ті, хто під них «косить» – вони сіють «правильно» калібровані зерна повсюди, де тільки є нагода і можливість.

З позицій прес-центру Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» ці процеси проглядаються по-особливому. Його територіальне розташування (центр столиці зі станцією метро на порозі), наявність тут одразу 6 локацій, що можуть прийняти одночасно від 50 до 400 слуг пера і мікрофона, відкритий Wі-Fі-доступ, онлайн-трансляції заходів у інтернет-павутині, помірні ціни й найголовніше (!) – державний статус – ваблять до себе всіх, хто опиняється на стежці ідеологічного фронту. Особливо це стало помітним останні три роки.

Показовими є прес-конференції та «круглі столи», присвячені так званим чутливим темам: історичному минулому України та Росії; аналізу сучасних політичних та економічних процесів; питань геополітичної ролі і місця України у світі…

Постійні замовники інформаційних послуг в «Укрінформі» знають, що тут – особливе ставлення до модераторів та експертів, які звисока плюють на національні традиції та культуру України, які щоразу по-своєму трактують питання державної цілісності України і таке інше… Тому-то й вдаються щоразу проповідники «русского мира» до найвитонченіших хитрощів: то тему завуальовують, то спікерів не «світять» до останнього, а потім, за 5-10 хвилин до «круглого столу» з’являються відомі всім особи… А найчастіше буває таке, що інформаційний привід анонсують один, а говорять зовсім про інше.

Приблизно таке трапилося зовсім нещодавно, коли було замовлено прес-зал для проведення «круглого столу» – презентації газети «THE ЭКОНОМИСТ», а вийшла тригодинна дискусія про НАТО. Зібралося добірне товариство аналітиків, модератор ніби-то майстерно дотримувався принципу плюралізму думок, але тим, кому була відведена роль головних хвилерізів, свою справу робили дуже вправно і чітко – вони упродовж трьох годин майстерно вплітали у загальну канву дискусії посили, чому Україні не варто зближуватися з НАТО й віддалятися від матінки-Росії… Не сумніваюся, що потрібні «нарізки» сюжетів із даного «круглого столу» того ж вечора були трансльовані московськими телеканалами. Сучасні інформаційні технології, підкріплені нафто-газовими купюрами, дають колосальний інформаційно-пропагандистський резонанс і ефект.

Як не дивно, але за місяць той же замовник надіслав заявку на проведення іншого «круглого столу», де було заявлено уже обговорення діяльності правоохоронних органів України. Актуальна тема, чи не так? Особливо, якщо тепер уже знаєш, як проходили вшанування пам’яті полеглих у Другій Світовій війні і з якого боку показали себе правоохоронні сили.

А, буває, у стінах «Укрінформу» чи під його вікнами розгортаються сюжети зовсім іншого характеру. Як це було, скажімо, в день проведення директором Інституту національної памяті В.Вятровичем прес-конференції з питань ініціювання відміни святкування 1 і 2 травня. Ще за дві години до заходу почалися незрозумілі «движняки»: попід вікнами агентства почали тупцювати дужі хлопці характерної спортивної зовнішності; поліція теж активізувалась; четверо молодиків підкотило під поріг фабрики новин новеньку сміттєву урну… І ось зі станції метро з’являється сам історик, який муляє око не лише доморощеним послідовникам Володимира Ульянова-Леніна і Клари Цеткін, а нинішньому кремлівському «сурку». Забігаючи наперед, зазначимо, що лише високий професіоналізм поліціянтів врятував Володимира від шансу побувати на дні «смітника історії». Але сумнівів немає, що цей сюжет і так втрапив до «темників» пропагандистської машини нашої північної сусідки.

Ті зерна, що їх посіяла Росія в український грунт упродовж багатьох століть, а надто за останні три роки безпрецедентної військової агресії, безсумнівно, будуть сходити ще довгі-довгі роки. І не має ніяких ілюзій стосовно того, що сьогодні чи завтра зерна, протравлені чужими ідеалами, не сіятимуться по-новому. Сусідів, як ми знаємо, не вибирають!

Але ми мусимо крок за кроком так само наполегливо і однозначно боронити нашу державність і територіальну цілісність. Кожен – на своєму місці: в редакції видання чи телеканалу, в інформагенції чи у радіопросторі, зрештою, й у Верховній Раді. От ухвалили, наприклад, народні депутати рішення про обов’язкову квоту україномовної пісні в ефірі вітчизняних мовників. Скільки шуму-гамору було стосовно того, що немає в природі стільки якісного національного продукту? А через півроку виявилося, що все у нас є, має бути лише бажання і сила волі.

Я, наприклад, постійно задаюся питанням: а чому й досі в інформаційному просторі Україні, в якої Росія відтяпала Крим і три роки «прасує» «градами» міста і села Донбасу, існує «Русское радио-Украина»??? Може тому, що ця мережа продукує цікаві інформаційні програми нашого, проукраїнського патріотичного спрямування? Чи може тому, що її музичний ряд сформовано з кращих музичних творів українських митців? До цього всього «Русскому» в Україні так далеко, як до Москви – пішки. Вони як знімали з супутника ефір своєї престольної «материнської» радіостанції й потім, із затримкою на годину й деякою «стерилізацією», видавали її «на гора» українського мовного простору, так і продовжують робити це зараз. Тільки дещо обережніше і замаскованіше.

Для Кремля, певно, важливо не те, який відсоток україномовних пісень буде в музичній годині «Русского радио-Украина» і не те, скільки секунд дозволяється «чирікати» україномовному ді-джею там, де «все будет хорошо», а сам факт присутності в Україні «русского». У підтримку, так би мовити, генеральної лінії встановлення «русского мира», «русского» світопорядку.

В даному випадку краще Тараса Шевченка й не скажеш: борімося-поборемо! Може, Боженька нам й справді допоможе?!!

Сай-Боднар С.І.,

керівник прес-центру і маркетингу Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»

Джерело: http://mil.univ.kiev.ua/files/230_575144259.pdf

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Голосів: 1 Рейтинг: 5,00 out of 5)
Loading...
Переглядів: 177

Залишити відгук

*

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2017 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua