Головна » Стратегії » СИТУАЦІЙНИЙ СЕРВІС МОУ як намагання держави протистояти новим загрозам геополітичного та техногенного характеру

СИТУАЦІЙНИЙ СЕРВІС МОУ як намагання держави протистояти новим загрозам геополітичного та техногенного характеру

1st

Матеріал був підготовлений у 2013 році, коли Державна служба надзвичайних ситуацій підпорядковувалася Міністерству оборони. Наразі ситуація змінилася, однак на думку авторів, до цієї проблематики варто повернутися з врахуванням нових викликів часу та перспектив модернізації безпекового сектору держави як стратегічного потенціалу постійної дії, а не тільки в особливий період. Глобалізація світу засвідчила необхідність нових структурних перебудов звичних державних утворень. Наприклад, агресія Росії на Донбасі підтвердила давню тезу авторів щодо необхідності створення у складі ЗС інфраструктурних військ та передачі низки функцій (або входження основної частини) ДСНС армії.

Наведений нижче матеріал є преамбулою до розуміння ситуаційного сервісу майбутніх ЗСУ в частині комунікаційно-контентної безпеки. Розгорнута схема прикладної реалізації комплексу дій сервісу на сучасному етапі виключена авторами з публікації.

Надважливим є розуміння новітніх аспектів розвитку технологічних рішень комунікаційно-контентної безпеки. За нових умов ситуаційний центр будь-якого масштабу стає неспроможним охоплювати всі величини загроз національній безпеці (зокрема, у надмалих вимірах). Постає необхідність створення ієрархічної структури таких центрів з одночасним розширенням їх горизонтальних навантажень. Так виникає модель ситуаційного сервісу.

 Під ситуаційним сервісом в даному випадку мається на увазі випереджальне аналітично-креативне осмислення конкретних (надзвичайних, непередбачених) ситуацій щодо викликів, ризиків та загроз глобальних масштабів з виробленням рекомендацій посадовим особам різних ланок управління та, за необхідності, конкретного плану дій для окремих структурних підрозділів.

                                                                                                                                                                ***

Сучасна динаміка кадрових ротацій в ЗСУ вищого ешелону та задавнені глобальні проблеми устрою, функціонального дублювання між МОУ і ГШ ЗСУ, мала адаптованість ЗСУ до змінних вимог сучасного Світу, суспільства і держави України підказують, що публічна стратегія Міністра оборони має вибудовуватися від більшого масштабу до конкретного персоналізованого інтересу.

Найкраще одночасно, за можливості, паралельними динамічними шляхами утворювати системи і підсистеми, які перебрали б на себе творення публічного простору оборонного (захисного і рятувального) середовища під патронатом військових від населеного пункту української глибинки до офісу НАТО в Брюселі тощо.

Ситуаційний сервіс бажано легалізувати на державному рівні саме в межах унікальних конституційних компетенцій ЗСУ одночасно в державі і суспільстві. До того ж, посилюється важливість даного напряму ще й тим, що ЗСУ, яка має одночасно декілька управлінських крил, зокрема, – міністерство, Генеральний штаб та ДСНС. Тому важливо на початковому етапі стратегічного планування процесу становлення ситуаційного сервісу в ЗСУ подбати про адекватні умови розвитку.

Перш за все доцільно визначити кілька напрямів, які мають бути визначальними для поточного і перспективного розгляду наріжних ситуацій. Ми б пропонували, наприклад, такі:

·  геостратегічно-військовий;

·  геокліматично-рятувальний(щодобовий, входять всі території країни та суміжні (прикордонні) регіони, бажано за взаємною згодою із сусідами);

·  контентно-інформаційний (як складова безпекового сектору держави).

Окремим напрямом (причому в закритому режимі) мав би стати індикативний комплекс оцінювання стану публічності всіх напрямів діяльності ЗСУ (і їхніх партнерів в науці і ОПК) та управлінських систем в розрізі держава-суспільство тощо.

Важливо ситуаційний сервіс створювати на початку автономно, але згодом планувати як функціонально-технологічну складову системи  управління військових підрозділів.

Важливим вважається напрям публічного формування розуміння суспільством того, що армія стає продуктивною силою, яка потрібна суспільству в on-line режимі. Щодобова необхідність пов’язується, насамперед, з рятувальною функцією. Вона буде використовуватися якнайширше у випадку, коли слід терміново переміщати сили, які будуть нейтралізувати загрози техногенного, кліматичного чи інфраструктурного характеру глобальних рівнів, коли прямі (безпосередні) територіальні підрозділи (вузької спеціалізації) вже задіяні і виникає потреба кардинального підсилення підрозділами, котрі виконують функцію рятування у великих масштабах тощо.

Важливо на самому початку заявити публічно, можливо на рівні Президента про те, що всі професійні військові в ЗСУ будуть мати відповідну кваліфікацію рятувальника (як другу спеціальність). Це обов’язкова умова, і тоді реальність бойового чергування військових вимірюватиметься одночасно у двох вимірах – особливий стан і повсякденне життя в технологічному світі сучасності.

Відтак бажано публічно довести суспільному загалу, що всі різновиди катастроф в Україні найближчим часом мають бути ранжовані у відповідності до ситуаційної необхідності термінового реагування ЗС (залежність від статусу і спеціалізації визначається окремо). Для прикладу – бажано техногенну електричну аварію Київенерго у м. Вишневому, яка спричинили мініпаніку і ресурсні втрати, виводити на рівень спеціальних військових структур, які нестимуть відповідальність незаангажованого технологічного-розвідувального аналізу причин та визначатимуть  характер і послідовність регламентних процедур профілактики по Україні під своїм постійним патронатом.

Є сенс публічно вести мову про ситуаційний сервіс саме в межах ЗСУ, оскільки є теми, які слід постійно демонструвати, як підтвердження того, що військові служать суспільству, а не Президенту чи окремій партії влади в Україні. І ці теми моніторить, в силу можливостей, громадськість. Водночас є рівні ситуаційного сервісу закритого характеру, які досить делікатні для пересічного громадянина чи навіть досвідченого військового фахівця. Мова йде про інформаційно- контентну безпеку, яка сьогодні вже далеко не газетно-листівочна, а ефірно-ментальна, не лише фізіологічно-психологічна, а широка цивілізаційна, державна, суспільна, адже досить велика частка ціннісних орієнтирів захисту належить до громади, її території чи населеного пункту, а не до умовних віртуальних величин (які потребують додаткового і постійного наповнення), якими є вітчизна, батьківщина чи навіть Україна.

Глобалізація зближує, але водночас примушує звертати увагу вже не тільки на маси людей, а саме на персони і найменші територіально-соціумні об’єднання. Останні стають ключовими для сучасного захисту саме силами військових, бо вони мають увібрати в себе повний спектр захисту людей як головної сили державних гарантій щодо втримання індивіда саме на цій території, саме в цій державності і суспільному середовищі. Розвиток цивілізаційних відносин, особливо на міждержавному рівні свідчить, що в близькому майбутньому конгломерати людських потенціалів будуть захоплюватися не військовими методами за стилістикою 20 сторіччя, а мотиваційними моделями пошуку, вилучення і вживлення у свої соціумні організації гено-інтелектувального потенціалу громадянина, якого все більше і більше потребують “країни-гегемони, чи країни «золотого мільярда”. Вони якраз і займаються різними технологічними процесами підготовки різнопланових статусів космополітизму на своїй території, що докорінно суперечить можливостям людського потенціалу, поєднаного із територією народження, розвитку і, найголовніше, самореалізації.

Перед військовими постає завдання захисту людини, причому не тільки фізіологічного, а перш за все ментально-духовного. Це завдання поки що виходить за межі звичних функцій державних інституцій та їхньої ієрархії, оскільки базується на  унікальності соціумно-територіального середовища. Саме його армія має наповнювати колоритом своїх конституційно-гарантійних функцій, доповнюючи життя суспільства новими сенсами, зокрема, сприйняття країни як частки власного життя і власної долі, з якими пов’язана історія родини, яка стає історією країни.

У світі набирає ваги мегатенденція, яка мимоволі спрямовує цивілізаційний світ до колапсу інфраструктурних творінь індустріальної епохи (транспортні мережі, енергетичні системи, ЖКГ, застаріле промислове виробництво без модернізацій тощо). Певний період постіндустріалізму ці системи були в хаосі. І тут починаються розбіжності в підходах – поки одні країни, зокрема, Україна, перебували в стагнаційному економічному стані, інші займалися новими віртуальними технологіями і системами. Однак і вони, захопившись перспективами майбутніх технологічних звершень, недостатньо звертали увагу (і відповідно, не  вкладали коштів) в модернізацію індустріальної цивілізації. Це призвело до певних викривлень економічно-соціального буття, які відображаються в протестних організованих (профспілки) та спонтанних (декласовані елементи) рухах в низці країн Європи та США.

На наш погляд, саме за цієї ситуації ЗСУ в координації з ДСНС має взяти на себе технолого-індикаторну чи діагностично-профілактичну функцію контролю і втримання всіх систем і мереж в належному стані функціонування (незалежно від форм економічної експлуатації), оскільки там мають бути фахівці, спроможні брати на себе відповідальність за прийняття фахового рішення в найкоротші терміни (негайно) та застосовування потенціалу підпорядкованих підрозділів для якнайшвидшого усунення наслідків надзвичайної ситуації.

Виходячи з нових завдань військового відомства необхідно в межах ситуаційного сервісу пришвидшити поєднання можливостей української космічної галузі для потреб ЗСУ. Це має стосуватися, насамперед, діагностики стану навколишнього середовища та розвитку проривних технологій щодо діяльності споріднених сфер державно-приватного партнерства в масштабі країни та континенту як мінімуму.

Важливо ініціювати розробку публічно-сценарної кампанії, яка б заявила зміну парадигм військових загроз, а саме – військова парадигма вбивства (знищення життя) має поступово зникати. В новому цивілізаційному розвитку реально постає надефективна можливість завдання великої шкоди людині і середовищу, в якому вона існує (фізично і духовно) – це руйнування світу творення життя як творчості та перспективи розвитку конкретного індивіда та його соціумної основи.

Іншими словами, тотальне знищення інфраструктурних мереж і систем, звичних для існування соціумних об’єднань, призводить до втрати мотивації до життя та краху всієї системи (економічної, соціальної, освітньої, духовної тощо) функціонування усталених утворень (населеного пункту, регіону, держави). В умовах глобалізації таке нищення набуває загрози планетарного масштабу.

Відтак перед армією постає, окрім звичного функціонального навантаження, глобальна проблема ПОПЕРЕДЖЕННЯ, ЗАХИСТУ І РЯТУВАННЯ населення від техногенних збоїв, кліматичних аномалій, географічних катаклізмів, державного егоїзму, конфесійного фанатизму тощо. За умови абсолютної необхідності налагодження постійних особистих комунікацій міждержавного характеру на рівні посадових осіб, передусім горизонтальної площини, може бути досягнутий ефект емоційного унеможливлення ворожого протистояння. Іншими словами, ненависть помре комунікаційно.

ЗСУ має стати потужною професійною армією (крім власне оборонного, ще й інженерно-будівного, технологічно-діагностичного характеру), на яку не буде шкода витрачати бюджет. Навпаки, самостійні, самодостатні громади будуть просити державу делегувати функції глобального захисту саме ЗСУ, які знову набудуть вищого корпоративного престижу в суспільно-державній організації.

Факт технологічно-іноваційного СТРИМУВАННЯ потенційного агресора стає фундаментальним поясненням і демонстрацією можливостей завдання шкоди чи горя (втрати) агресору, що досягається не вбивством тисяч людей (індустріальний вимір), а можливостями точкових ресурсних ушкоджень мережевих технологій, локальних інфраструктурних аварій тощо, які є надпотужними загрозами в новому, глобалізованому світі.

За таких концептуальних підходів постає питання якості військовиків оновлених ЗСУ. Крім наявності фахових знань та навичок військовослужбовець будь-якого рівня має бути насамперед творчою людиною, спроможною до ефективних дій в різноманітних нестандартних ситуаціях (катастрофи, військові дії тощо). Тобто, він повинен мати хист до інновацій, нетипових реакцій, сміливості, технологічного авантюризму, а з іншого боку, доскональне знання оточуючого світу – від електрики та сантехніки до принципів роботи мобільного зв’язку, водопостачання, включно з знанням методик поширенням інформації, нейтралізації загроз і психологічного стримування паніки чи спонтанних проявів агресій натовпу тощо.

Навіть ці ескізні переліки говорять про те, що саме військові можуть стати надпродуктивною силою економіки знань, бо вони мають забезпечити і підштовхнути суспільне середовище життя до творчого і позитивного розвитку соціумних організмів – від громадянина до громад різного масштабу, поділу і ранжування.

В нових умовах ЗСУ мають займатися процесами, які б стали продуктивними в епоху знань, а саме – утримання і розвитку гордості громадян за своє соціальне середовище. Тобто військові мають до всього іншого стати взірцем соціальних моделей поведінки за покликанням, а не ритуально чи імітаційно, як було раніше. Щирість, пожертва і відданість іншим людям – це не пафос, а реальна тенденція становлення продуктивності економіки знань, яка культивує соціумну довіру (довіряти своє життя чи життя своїх дітей – найвищий показник довіри), соціальні позитиви, умови для творчості і реалізації своїх доробок. Добро як принцип життя стає реальним середовищем творення продуктивних сил країни.

Однак ключовим в реалізації системи ситуаційного сервісу ЗСУ має стати адекватний державним масштабам комплекс напрямів реальних дій в царині організації та реалізації інформаційно-контентної боротьби змістів за домінування в громадах України тих акцентів і аргументаційних рядів, які б служили національним інтересам і перспективам України.

Посиленням прямих і опосередкованих впливів на розвиток суспільства і держави в геостратегічних вимірах мають професійно опікуватися військові, звичайно, за умови повноцінного розгортання системи ситуаційного сервісу в масштабах безпекового сектору України. ©

Григорій Любовець,

Валерій Король

 Післямова. У 2013 році автори пропонували систему ситуаційного сервісу безпекового сектору держави розгорнути на базі РНБОУ та визначити ключовим сервісним органом Міністерство оборони.

Події, які відбуваються протягом 2014 року – захоплення Росією Криму, пряма військова агресія на Донбасі, розхитування ситуації за допомогою диверсій в інших регіонах країни – лише підтверджує правильність висновків майже дворічної давнини.

Більше того, незграбні дії різних державних структур, які б мали з першого дня агресії діяти за чітким планом, а вся така діяльність мала б бути наповнена ЗМІСТОМ державного рівня, ще раз переконливо доводить необхідність невідкладного створення ситуаційного сервісу національного масштабу.

Залишається сподіватись, що саме цими питаннями як першочерговими займеться оновлена РНБОУ.

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Голосів: 3 Рейтинг: 4,00 out of 5)
Loading...
Переглядів: 674

Залишити відгук

*

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2017 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua