Головна » Нагально » Цивілізаційний виклик сучасному українству на тлі історично-ціннісних катастроф і проблем

Цивілізаційний виклик сучасному українству на тлі історично-ціннісних катастроф і проблем

У статті розглянуто актуальні проблеми національної безпеки, зокрема наявні в національному інформаційному просторі. Увагу зосереджено на специфічних інформаційних процесах, а також ключовій ролі ціннісно-історичних підвалин українства у протистоянні сучасним гібридним агресіям, зокрема з боку путінського режиму РФ.

Досліджуються новітні підходи до питань національної безпеки в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки як сутнісно-прикладного механізму, що оперує сучасними процесами та явищами через потоково-динамічну ситуативність в національному інформаційному та глобальному комунікаційно-контентному просторах.

Аналізується сутність масштабного громадянського волевиявлення українців, яким стали Майдан свободи (2004) та Майдан гідності (2013–2014), та можливості державно-суспільної протидії агресору – путінській Росії.

Автори розкривають новаційну сутність небезпеки гіпердинамічного та цілеспрямованого застосування глобальним агресором – політичним режимом нинішньої Російської Федерації проти України і загалом світової демократії так званої м’якої сили, яку російські спецслужби технологічно та креативно трансформували в реальну геополітичну зброю. Прикладні дослідження авторів свідчать, що саме вона зараз масштабно застосовується путінцями в глолокальній парадигмі і являє собою глобальну зброю масового нищення не лише світового українства, але й свідомості пересічних громадян будь-якої країни чи континенту світу.

Ключові слова: національна безпека, комунікаційно-контентна безпека, глобальний гібридний тероризм, гібридно-месіанські агресії, інформаційний простір, цивілізаційний виклик.

 Актуальність

Сучасність ХХІ століття доводить, що сталі форми інформаційного сприйняття дійсності у проєкції людського, суспільного, державного незворотно відходять у минуле. Сьогодення фізичного та ментально-культурного життя громад і націй, країн та континентів набуває дедалі стрімкіші глобалізовані характеристики й комунікаційно-контентні ознаки, наповнені цінностями та пам’яттю справжніх історій, реальних авторитетів духу націй, цивілізаційного осмислення.

Те, що в царині суспільної думки (і публічних інструментів її продукування) чверть століття тому здавалося важливим і непорушним, тепер виглядає випадковим, дріб’язковим і навіть хибним. Саму ж суспільну думку децентралізовано і розпорошено на глобальні та локально-соціумні величини, в яких зазвичай відсутній ідеологічний зміст.

Інтереси вже не так щільно і надовго згуртовують людей і громади, як це було тридцять чи навіть п’ятдесят років тому. Маємо нову якість життєвої епохи, зокрема її інформаційних вимірів. Її наповнено можливостями комунікаційно-контентної безпеки, що одночасно оперує повсюдними динаміками та потоками національного інформаційного та глобального комунікаційно-контентного просторів. У ній цінності та історичний дискурс справжнього цивілізаційного державництва формують не лише стилістику й енергетику поведінки людей і громад, а також темп та швидкість їхнього життєвого буття. І не тільки в межах нації, а й на рівні цивілізації планетян.

Це є надважливим саме сьогодні, коли одвічний ворог України – Московія вкотре намагається поневолити українців, цього разу застосовуючи комплексний механізм фізичного (збройного) та інформаційно-ментального (месіанського) впливу на свідомість наших співгромадян.

Постановка проблеми

Якісні зміни сучасних інформаційних трансформацій впливають на цивілізаційну парадигму безпеки незалежно від того, в якому ракурсі ми її розглядаємо: світовому, національному, територіальному, особистому. Всебічна актуалізація безпекової проблематики в царині ментально-культурних засад, ідейних орієнтирів, ціннісного наповнення, ідентичності та самоідентифікації в сучасних динамічних процесах прослідковується на прикладі стрімкого зростання технологічного та геостратегічного суперництва провідних держав світу, передусім через комунікаційні дії геостратегічного масштабу та контентно-потокові інструменти впливу та домінування.

Тому науково-фундаментальна проблематика обраної теми концентрується в історично-ціннісному подієво-потоковому публічному тлі сучасного стану національного інформаційного простору України. Вона індикативно проявляється в комунікаційно-контентних характеристиках національних та міжнародних публічних агресій, які нерідко призводять до цивілізаційних катастроф. Українство перманентно потрапляло в розломи таких катастроф, отримуючи ситуативно-повторювані геостратегічно-ситуативні виклики.

Глобальним мілітарноцивілізаційним викликом для України залишаються агресії з боку нинішнього владного режиму РФ, які проявляються через гібридне месіанство. Під цими знаменами псевдорятування здійснюються вбивства українців, руйнації територій, нищення економіки і суспільно-соціумного устрою в тимчасово окупованих путінцями окремих районах Донецької і Луганської областей та АРК, руйнівне ігнорування міжнародного права, встановлення атмосфери зневіри, розпачу, страху. Все це – сутнісні ознаки фундаментального підходу Московії до поневолення українців, які Кремль версійно застосовує і в інших частинах світу. Наразі ці аспекти дослідження залишаються без належної уваги наукового товариства, що переймається фундаментальними засадами сучасної гуманітаристики в парадигмі інформаційно-просторового цивілізаційного ойкуменізму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематиці національної безпеки, зокрема через призму агресії проти України політичного режиму нинішньої РФ, приділяється значна увага наукового товариства.

Варто виділити кілька робіт за темою. Зокрема в колективній монографії фахівців Національного інституту стратегічних досліджень “Світова гібридна війна: український фронт” [33] гібридна війна Кремля проти України трактується як новітній вид глобального протистояння на тлі кризовості світової безпеки.

Монографія «Донбас і Крим: ціна повернення» є комплексним дослідженням проблематики війни на Донбасі та анексії Криму [16]. Аналізуючи проблематику національної безпеки України, автори пропонують збройну агресію політичного режиму Кремля проти України розглядати як стрес-тест для глобальної та національної безпеки й каталізатор перезавантаження зовнішньої політики України.

У монографії Б. Парахонського і Г. Яворської «Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл» «сутність війни і миру розкривається через стратегічну та безпекову парадигми, із включенням різнорівневої взаємодії когнітивних смислів» [26]. Через цю призму автори висвітлюють проблематику гібридної війни, яку Кремль ось уже восьмий рік веде проти України і демократичного світу загалом.

Безпековий, зокрема соціопсихологічний, аспект конкретної історичної ситуації, пов’язаної з агресією РФ проти України, розглядається в монографії О. Власюка і С. Кононенка «Кремлівська агресія проти України: роздуми в контексті війни» [9].

Останнім часом з’явилася низка наукових публікацій іноземних вчених, які розглядають проблематику світової безпеки через призму сучасної російсько-української війни. Є дослідження наукових центрів, наприклад НДЦ Оборонного коледжу НАТО, зокрема «Відповідь НАТО на гібридні загрози» (“NATO’s Response to Hybrid reats”), чи Офісу іноземних військових досліджень (Foreign Military Studies Office), що у штаті Канзас (США) тощо. У всіх цих роботах прослідковується ключова авторська позиція, яка полягає в тому, що гібридні дії нинішньої РФ проти України та інших держав є загрозою світовим демократичним надбанням й докорінно ламають усталену систему міжнародної безпеки.

Варто виокремити працю Тімоті Снайдера (Timothy Snyder), американського історика, професора Єльського університету «The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America» [51]. Досліджуючи природу загроз демократії та міжнародному праву, він заглиблюється в сутність авторитаризму нинішньої влади Російської Федерації, зокрема приділяє увагу витокам та адаптації фашистських ідей, що заполонили свідомість В. Путіна і реалізовуються ним у війні проти України.

У 2017 році науковці чеського Інституту міжнародних досліджень Карлового університету (Charles University) презентували комплексний аналіз російсько-української війни під назвою «Ruská agrese proti Ukrajině» [50]. У дослідженні взяли участь 16 авторів.

Праця цікава, зокрема, тим, що, на думку авторського колективу, Чехія з початком агресії РФ проти України 2014 року постійно перебуває в епіцентрі кремлівських операцій з дезінформації та посилення прямого впливу в Європі.

З позиції нашого дослідження не можна обминути працю Пітера Померанцева (Peter Pomerantsev), британського письменника, старшого наукового співробітника Інституту глобальних відносин Лондонської школи економіки «This Is Not Propaganda. Adventures in the War Against Reality» [49]. Автор, зокрема, показує нові інструменти залякування і брехні, які застосовують сучасні глобальні терористи, і роздумує, що їм у цій війні можна протиставити. Значна частина праці присвячена російському режиму, який «почувається комфортно в цьому середовищі (епосі «суверених вбивць». – Авт.), адже мав більше часу пристосуватися до нього» [49, с. 234].

Мета цієї статті – загострити увагу на необхідності комплексного розгляду загроз, спричинених нинішньою агресією путінської Росії проти нашої держави, через комунікаційно-контентний складник інформаційної безпеки, де ключовим виміром є історично-ментальні цінності української нації.

Завданням статті є визначення практичних засад функціонування особливих умов формування безпекових викликів для державності України, ролі історично-ціннісних підвалин українства у протистоянні агресору та сучасному безпековому державотворенні, а також позначення елементної бази формування системи маркерів та індикаторів виявлення цих викликів і ефективної роботи з ними.

Виклад основного матеріалу

Майдан України як індикатор націєтвірної легалізації історико-ментальної функціональності потенціалів громад

Після набуття 1991 року повноцінних конституційних ознак незалежності Україна тривалий час (до 2014 року) перебувала в значній колоніально-ментальній залежності від колишньої метрополії – Московії, яка через царську імперію та радянщину СРСР трансформувалася в Російську Федерацію без зміни історичної сутності.

Ця теза розкрита в багатьох наукових розвідках, зокрема аргументаційно-акцентну деталізацію маркерів та індикаторів цих процесів представив 2016 року тодішній директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАН України Володимир Горбулін, презентуючи відповідні аналітичні матеріали [18].

З 1991 року в країні тривали демократичні процеси, розвивалися державницькі інститути, формувалися новітні світоглядні погляди тощо, однак це була уповільнена і, на жаль, значною мірою ментально контрольована Кремлем процедура, оскільки «російські лідери посіли місця радянського керівництва й проголосили наміри забезпечити Росії «гідне місце у світі» [14, с. 254]. Якщо звернутися до медичної аналогії, то автентична державність України перебувала в наближеному до анабіозу стані. З позиції комунікаційно-контентної безпеки енергетика націєтворення весь цей час пригнічувалася, а автентична стилістика державності була «заморожена».

Перші символічні ознаки майбутнього одужання «пацієнта» – української державності ми відчули 2004 року, під час Майдану свободи. Масштабне якісне відновлення історично-ментальної функціональності розпочалося пізньої осені 2013 року на столичному Майдані гідності. Остаточно інституційна архітектура державно-суспільного організму прийшла «до тями» – реального усвідомлення ваги і перспективи геостратегічного виклику українській державності – 2014 року, з початком фізичної мілітарно-силової агресії політичного режиму нинішньої РФ проти України.

Небесна сотня Майданної України стала цивілізаційно-геостратегічним явищем і ціннісно-історичним мотивувальним каталізатором суспільно-громадських процесів відродження національної ідентичності. Вона надала нам і світові шанс гідної життєвої перспективи в цивілізованому майбутньому. Майбутнє гідності України базується на партнерстві та повазі, гідності, добрі, толерантності як умові щастя в мирі між людьми та природою. Це стосується як середовищ та просторів життя, так і міжнародних композиційних явищ сьогодення і майбуття.

Одночасно цивілізаційний процес майданного відродження країни виокремив прошарок українофобного населення України. Під комунікаційно-контентним впливом колишньої метрополії, яка тоді домінувала в інформаційному просторі, Майдан гідності ними був сприйнятий як виклик-катастрофа для всього, пов’язаного з їхнім життям. Ця частина громадян, на щастя, незначна, категорично не сприймала цінності героїв Небесної сотні. Вона тяжіла до радянщини як особливого стану суспільно-соціумного патерналістського інфантилізму і не хотіла виходити із минулого СРСР, позбуватися статусу «червоної людини» і в дилемі, що слід вибирати: «велику історію чи банальне життя», віддала перевагу останньому [2, с. 34].

Яскраве, мирне, масштабне громадянське волевиявлення українців спричинило екзистенційну кризу в середовищі очільників кремлівського режиму РФ, зокрема це стосується В. Путіна. Вона вилилася в ситуативні неадекватні рішення, що призвели до тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та захоплення путінськими найманцями, підрозділами регулярної армії і спецслужб РФ окремих районів Донецької і Луганської областей. Утім кремлівська «агресія проти України, загроза розпаду країни та втрати державності стали каталізатором посилення патріотичних почуттів та громадянської активності в українському суспільстві, зумовили розвиток самоорганізації громадян України, що проявилось у масовому припливі добровольців до лав Збройних Сил України (ЗСУ), появи патріотичних збройних формувань – добровольчих батальйонів (добробатів), які першими взяли до рук зброю й виступили на захист територіальної цілісності та суверенітету України» [29, с. 13].

Фізична війна нинішнього політичного режиму РФ проти України доповнюється комплексом гібридних дій, передусім в культурно-гуманітарній царині, на базі особливих історичних та ціннісних перекручень й фальсифікацій. Основний удар традиційно спрямований на свідомість пересічного українця з метою послабити процес національної ідентичності та персонально-громадянської самоідентифікації. Безперервним атакам піддається публічна увага пересічного громадянина, для чого агресор сформував комплекс негативного контентного виробництва у проросійських українських ЗМІ.

Протягом усього історичного часу співіснування колонії і метрополії (України і Московії) однією із потужних технологій поневолення українців та маніпулювання їхньою свідомістю були різномасштабні комплекси гібридно-месіанських агресій Кремля. Вони вимірювалися утвердженням зневаги, зверхності, цинізму та байдужості. Інколи розбавлялися окремими випадками співчуття, але тільки у власних імперських інтересах панування та диктату й ніколи – з позицій сталого партнерства, поваги, визнання. Більше того, всі ці та інші чинники московитського месіанізму завжди межували з відвертим фізичним тиском, який у кінцевому варіанті переростав у масове катастрофічне винищення українців (російсько-українська війна 1918–1920 років, Голодомор-геноцид 1932–1933 рр., боротьба з УПА, цілеспрямоване нехтування радянським керівництвом життями українців в часи Другої світової війни, російсько-українська війна 2014–т/ч тощо). Євген Маланюк цілком обґрунтовано вважав, що російський месіанізм «просякає майже кожну галузь російського інтеліґентського думання» і що «кожний справжній месіянізм межує з певною психозою». А його надзвичайно точна характеристика цього явища є квінтесенцією сутності віковічної політики Кремля: «Справа набирає майже апокаліптичного характеру у випадку месіянізму Москви, яка, свідомо чи несвідомо, бере на себе – своїм «месіянізмом» – місію абсолютного Зла. І то – в мірилі світовому» [22, с. 40–41].

Підтвердження цих історично-ментальних висновків ми знаходимо ось уже восьмий рік майже щоденно. Сучасні гібридно-месіанські агресії Кремля містять загрозу не лише Україні, а насамперед світові, його ліберально-демократичним надбанням. І робиться це московитами в спосіб якраз витонченого гуманітарно-креативного емоційного психозу, який вони нагнітають комунікаційно-контентними засобами до абсолюта в будь-якій країні чи на певній території за допомогою продуманого інфраструктурно-ресурсного забезпечення і технологій креативних індустрій, поставлених на службу «абсолютному Злу» – нинішньому режиму Кремля.

Стиль сучасних терористів – латентне нищення принципів ліберальної демократії

На сучасному етапі розвитку людства путінці та їхні сателіти глибинного «путінізму» [38] в різних частинах світу всі інструменти західних демократій та формати комунікацій вивели на рівень глобальної технології поневолення передусім громад планети (а не лише держав чи еліт). Вони заражають їх вірусом цинізму та страху, розпачу й безвиході, тотальної недовіри до всього щиросердного і справжнього, що продукує мирна цивілізація.

Кремлівські кластери різнофункціональної спецпропаганди послідовно і наполегливо створюють епоху «тріумфу цинізму» і руйнівної недовіри [1]. Застосовуючи гіперможливості, які надають динамічні процеси швидкостей у контентних потоках (це те, що раніше характеризувалося як масив інформації) вони дезорієнтують людину, громаду, державу в сучасних геополітичних композиціях, геостратегічних моделях та доступних комунікаційно-контентних масивах.

Пітер Померанцев пов’язує зародження системного продукування кремлівськими політтехнологами брехні як правди, «коли істину і брехню ставлять в один ряд», із виборами тодішнього президента РФ Бориса Єльцина на другий термін (1996 рік). В основі цієї школи, як і загалом «всюдисущого пізнього постмодернізму та релятивізму», пише дослідник, вислів Ніцше – «немає жодних фактів, тільки інтерпретації»: кожна версія має право на життя, брехня може бути виправдана як «альтернативна точка зору» або «думка», тому що «все відносно» та «у кожного своя істина» (і в Інтернеті це дійсно так)».

Так, «путінське телебачення, яке контролюється Кремлем, в усьому вбачає злий намір США, Трамп припускає, що 11 вересня було операцією спецслужб, а частина кампанії щодо Brexit оперувала тим, що Великобританія потерпає від німецько-франко-європейської змови». «Не існує такого поняття, як об’єктивна журналістика», – стверджують керівники пропагандистських мереж Путіна Дмитро Кисельов та Маргарита Симонян, коли їх просять пояснити редакційні принципи, які дозволяють представляти теорії змови як вагомі для наукових досліджень» [48].

Однак ми хотіли би зауважити, що такі технології в московитській імперії існували задовго до 1996 року. Достатньо згадати не таку давню історію Радянського Союзу. Більшовики після жовтневого перевороту 1917 року взяли на озброєння технологію обману тодішнього населення Росії задля того, щоб утвердити свою владу [19, с. 59-63].

Згодом, в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття, коли в Москві розпочалася боротьба за персональну владу між колишніми соратниками з ленінського оточення, тотальна цинічна брехня стала на багато років нормою публічного формування і спрямовування в потрібне русло суспільної думки. Тоді винайшли навіть терміни-категорії, які стали беззаперечною методологією радянського державного управління – «пролетарська диктатура» та «пролетарський терор». Завдяки цим фундаментальним догмам ленінізму громадянську свободу, національну самобутність, верховенство права і правду більшовики ігнорували як таку, посилаючись при цьому на виключні інтереси пролетаріату (робочого класу) та трудового (а не всього) селянства. Імплементувалася ця палітра історично-ціннісних засад більшовизму в радянський геополітичний простір, який із часом став міжконтинентальним. Здійснювалося це традиційними потужними засобами масової інформації через гіперактивну пропаганду та контрпропаганду в усіх сферах життя і діяльності громадян СРСР: виробничо-економічній, науково-технічній, культурно-просвітницькій, з проблем соціального розвитку суспільства, зовнішньої політики і міжнародних відносин, ствердження комуністичної моралі, патріотичного і інтернаціонального виховання тощо [24].

Це була радянська квінтесенція того, що у першій половині ХІХ століття дослідив французький аристократ, дипломат, письменник, маркіз Астольф Луї Леонор, маркіз де Кюстін (Astolphe-Louis-Léonor, Marquis de Custine). Його книга «Росія у 1839 році» (La Russie en 1839), написана під враженнями подорожі російською імперією, справила свого часу ефект вибуху бомби в центрі Європи, яка тоді була значно кращої думки про цю таємничу країну. «В Росії страх заступає, тобто паралізує думку; це відчуття, коли воно єдине, не може створювати нічого, крім зовнішньої цивілізації… Звідси глибока тривога, невисловлений біль, який вказує на органічну хворобу.

…Ще раз: усе в Росії – це обман…» [20, с. 38, 43].

Отже, ми можемо констатувати, що тотальна брехня та державницьке насилля є невід’ємною складовою історично-ціннісного розвитку владних режимів Московії та їхньої облудної політики в усіх проявах цинічної гібридності московського месіонізму, коли на словах нібито рятують, а реально – вбивають, катують, принижують чужих і своїх.

Зараз новітня стилістика режиму сучасної Московії намагається заповнити всі ніші української суспільно-громадської свідомості, руйнуючи засади та опори ще не зміцнілого фундаменту особистої та громадянської гідності, дієвого партнерства, самодостатності громад, духу патріотизму та фахової спроможності у справах власних та державних.

Як нам протистояти цій навалі, особливо в сьогоднішніх непростих умовах посилення кремлівської присутності у різних стратах суспільства і держави?

Це питання, хоч і перебуває постійно на порядку денному української влади і суспільства, не має однозначної, а тим паче консенсусної, відповіді. Ми усвідомлюємо, що причина розбіжностей криється в історичній пітьмі, де панувало нав’язане Кремлем розуміння нашого походження (ментального коріння), етнічної приналежності, суспільно-політичних орієнтирів тощо, та від цього нам не легшає.

Підходи до безпекового сектору сучасної України

Україна восьмий рік перебуває в жорсткому протистоянні з путінською Росією. Досі є реальною загроза подальшої фізичної ескалації цього двобою, що може перейти у повноцінну війну задля знищення української суверенної державності. Для ліберально-демократичного світу це ще й геополітичний виклик, від реагування на який залежатиме планетарна безпека на тривалий термін.

Причини переходу уповільненої фази бойових дій до активної (можливо, і глобальної) криються в перспективах розвитку широкомасштабного громадянського конфлікту в самій Росії. Причому не так у столиці, як у регіонах, зокрема в республіках федерації, де набирають обертів національні рухи. До того ж окремі регіони на рівні політичних і бізнесових еліт усвідомили, що можуть грати в автономію і отримати статус економічно незалежних. Все це вкладається в правові поняття федерального об’єднання, яким формально є РФ. В реальності поєднання «територіального й етнічного принципів у конструюванні федерації потенційно конфліктогенне» і не сприятиме «консолідації країни у випадку серйозної кризи влади», ознаки якої дедалі помітніші в Росії [32, c. 37].

В нашому випадку ми пропонуємо зосередити увагу на нефізичному аспекті глобальних впливів путінства проти України та світу – комунікаційно-контентних агресіях Кремля. У цьому напрямі путінські технологи (до них ми відносимо стратегів, кріейторів, логістів, комунікаторів, контентників, смисловиків, міфотворців, мемників, архітекторів ШІ та криптокультурних засобів тощо) напрацювали безпрецедентні можливості і механізми впливу. Їх вони застосовують не лише по відношенню до українського істеблішменту та суспільства, а й до громад в інших країнах, що яскраво проявилося у США, Великій Британії, Іспанії, Чорногорії тощо [41].

Потоковий щодобовий контекстний аналіз публічних середовищ та просторів останніх років свідчить про те, що Кремлем в Україні відпрацьовується глобальна технологічно-ресурсна стратегія перетворення української державності на власний геополітичний територіальний ресурс і одночасно – геостратегічний полігон імплементації стилістики світового путінізму на засадах швидкого продукування епохи тотального цинізму. Все це відповідає концепту російської державності, сформульованому В. Путіним ще восени 2019 року (оприлюднений навесні 2020): «Це не просто країна (Росія – Авт.), це дійсно окрема цивілізація…» [3].

За геополітичним задумом Кремля, таке поширення цинізму через геостратегічну версійність має замінити всі паростки людського, громадянського та конфесійного гуманізму – від жертовності героїв Небесної сотні в Майданній Україні до подвигів захисників Батьківщини у кривавій протидії глобальному агресору. І саме для цього путінськими технологами активно впроваджуються, передусім комунікаційно-контентні, механізми прямого і опосередкованого використання реальної ситуативної соціумно-публічної проблематики українського суспільства у власних інтересах. Тому найбільшою «небезпекою гібридної війни РФ на усіх етапах є використання громадськості у процесі досягнення поставлених агресором цілей через інформаційно-пропагандистський вплив на їхню свідомість, стимулювання недовіри до державних і правоохоронних органів, нав’язування переконання, що життя у державі-агресорі краще, у порівнянні з державою-жертвою, та пониження рівня безпеки суспільства в цілому» [11, c. 13].

В Україні гібридні системи тероризму Кремля застосовують глобальну технологію створення неадекватного комунікаційно-контентного виміру, який, за їхнім задумом, має стати ключовим в сучасних версійних та сценарних процесах дезорієнтації та тотальної недовіри громадянського суспільства до влади, громадських організацій, джерел офіційної інформації. На певному історичному етапі цю хвилю вдалося послабити ухваленням низки законодавчих актів, які дозволили заборонити ретрансляцію російських телеканалів в українських кабельних мережах , блокувати російські інтернет-сервіси в Україні, збільшити частку української мови на телебаченні і радіомовленні тощо [28].

Однак нині ми спостерігаємо як наростання монополізації медіа-виробництв і знищення можливостей горизонтальних комунікаційно-медійних інструментів громад при недостатньому розвитку їхніх діджитальних можливостей стає в нагоді путінцям. Центр свого інформаційного та комунікаційно-контентного впливу вони вдало перенесли всередину нашої країни і для досягнення своїх пропагандистських цілей успішно застосовують українські (за формально-правовими ознаками) медіаресурси. Тим паче, що часто їхні інтереси дивним чином пов’язуються з політико-економічною зацікавленістю певних олігархічних груп чи окремих токсичних для України персон [34].

Загроза перетворення українського суспільства (горизонту громад), принаймні значної його частини, на анклав «руского міра» («більшовицько-гебістського православ’я», «євразійської геополітичної перспективи» тощо) за роки російсько-української війни не зникла. Навпаки, вона набула нову комунікаційно-контентну якість (масштабну і водночас ситуативно-адаптовану до місцевості та середовищ життя) геостратегічних форм реалізації, які ми у своїх науково-прикладних дослідженнях класифікуємо як гібридно-месіанські агресії.

Вже цього року (2021) ми зауважили нові маркери геостратегічного виклику і публічних актуалізацій відповідних стратегій Кремля. Вони досить концентровано і чітко проявилися 28–29 січня 2021 року під час проведення у Донецьку так званого інтеграційного форуму «Русский Донбасс», де ключовим моментом було оприлюднення і потужний інформаційно-медійний розголос доктрини «Русский Донбасс» [42].

Заявлені трансформаційні процеси (насправді – публічна гра) в тимчасово окупованих путінцями районах Донецької та Луганської областей України мають на меті потужне комунікаційно-контентне донесення до міжнародної спільноти заяложеного московитськими пропагандистами меседжу про необхідність визнання Д/ЛНР «як російських національних держав» [15]. Таким чином була запущена чергова версія безперервної дії з відволікання світової публічної уваги від реальних дій політичного режиму РФ.

Публічну тональність цьому заходу завдавали головний редактор RT та міжнародної агенції «Россия сегодня» (обидві структури націлені на зарубіжжя) Маргарита Симоньян, головний редактор радіостанції «Говорит Москва» Роман Бабаян, телеведучий (і чоловік Симоньян) Тигран Кеосаян, а також депутати Держдуми РФ Андрій Козенко від «Єдиної Росії» та комуніст Казбек Тайсаєв [43].

До цього слід додати звинувачення на адресу України з боку РФ у безрезультатності переговорів у межах ТКГ і «нормандського формату», які цілеспрямовано продукують медіа та високопосадовці Кремля, зокрема заявляючи про «дискримінацію і репресії проти мешканців Донбасу з боку України» [13]. Цей комплекс комунікаційно-контентних експансій має на меті хоча б частково зняти провину за агресію проти України у публічному просторі та відвернути увагу від нинішніх проблем всередині власної країни.

Якщо згадати про геостратегічну версійність навколо теми-меседжу «Новоросія» у 2014–2017 роках, то ці два геостратегічні маркери дають нам індикатор того, що путінці з позицій геополітики і геостратегії одночасно формують глобальний виклик людству з перетворення Донбасу на ще одну невизнану «світову державу». Недаремно Кремль активно підтримує сепаратистські рухи по всьому світу і періодично збирає їх у Москві. Так, 2015-го і 2016 року відбувся фінансований з бюджету РФ форум «Діалог націй. Право народів на самовизначення і побудову багатополярного світу», де збиралися «представники 11 угруповань, зокрема від Придністровської молдавської республіки (Молдова), Демократичної партії й партії “Аль-Мараді” (Ліван), партії “Шинн Фейн” (Ірландія), Королівства Гаваї, штатів Каліфорнія й Техас, Сомаліленду (Сомалі)» [23]. Тоді від псевдореспублік Д/ЛНР нікого не запросили, однак часи змінюються, а Кремль, безперечно, вважає себе тим, хто рухає фігури на світовій шахівниці.

Крім того, маємо доведений приклад соціолінгвістичного кодування свідомості населення окупованих територій, українців, світової громади і самих росіян. Кодовим виразом тут є «Русский Донбасс», що нібито має історичну-ціннісну і ментально-суспільну перспективу з нинішньою Росією.

Отже, постає питання про нагальність оперативної нейтралізації (це завдання української влади) таких комунікаційно-контентних маркерів і соціолінгвістичних індикаторів, оскільки вони містять загрозу національній безпеці (це тема окремої статті). Як підтвердження цього ми спостерігаємо, як Кремль продовжує спрямовувати зусилля на різновекторні розхитування ситуації в Україні. Переводячи публічну та комунікаційно-контентну увагу і суспільно-соціумну свідомість пересічних українців на проблематику внутрішньополітичного протистояння, загострюючи невдоволення громадян на питаннях недолугості владних персон і ухвалених ними ситуативних рішень, особливо щодо соціально-економічних, культурно-ментальних проблем, відвертаючи первинну суспільну увагу від теми бойових дій, загибелі українських вояків та цивільних мешканців від рук окупантів, просуваючи наративи співпраці з путінським режимом як необхідність умовної стабільності в країні, наші вороги намагаються стерти будь-який позитив чи навіть спогад про Майдан гідності. А разом з тим – і саму гідність української нації.

Для системної реалізації своїх геополітичних та геостратегічних намірів путінці прямо чи опосередковано задіюють представників різних структур влади і суспільства України. Безпрецедентний приклад таких синхронізованих з ворогом дій – рішення Окружного адмінсуду Києва за позовом ексзаступника керівника адміністрації президента Януковича Андрія Портнова, яке зобов’язує Міністерство освіти переглянути підручник з історії щодо висвітлення подій Революції гідності [31]. Це є маркером (в цьому випадку ще й індикатором) історичної фальсифікації глобального рівня, що стає геостратегічним викликом для світового українства та цивілізації загалом та водночас комунікаційно-контентним інструментом тиску / впливу, який трансформується в геополітичний виклик спростування історично-ціннісного явища «Майдан гідності України». Причому не тільки в публічній площині, але й у судово-правовій, що може стати прецедентом для подальших наступів фахових українофобів.

Тут варто зауважити, що Європейський суд з прав людини 21 січня 2021 року виніс рішення щодо 39 позивачів у п’яти справах проти України стосовно подій Революції гідності, заявивши про численні порушення прав людини та відповідальність держави Україна за смерть принаймні одного протестувальника. «Суд визнав, що під час подій Революції гідності відбулося порушення Європейської конвенції з прав людини, зокрема статті 3 «Заборона катування», статті 5 «Права на свободу і особисту недоторканність» і ЄСПЛ також зробив чіткі висновки, що акції протесту у 2013–2014 роках мали мирний характер і влада не мала права їх розганяти у такий жорстокий спосіб, чим порушила статтю 11 «Право на свободу зібрань» [12].

Те, що історична позиція авторів підручника щодо висвітлення подій Майдану гідності цілком відповідає рішенням Європейського суду з прав людини, які були ухвалені 21 січня 2021 року, ні суддів Окружного адмінсуду міста Києва, ні позивача зовсім не цікавило. Більше того, знаючи про можливість ухвалення такого рішення, ОАСК явно поспішав з виголошенням власного, що відбулося …21 січня 2021 року.

У досліджених нами з позиції комунікаційно-контентної безпеки практиках такі збіги неможливі. Зазвичай вони змодельовані заздалегідь і не просто заради амбіцій позивача. Це цілеспрямований наступ, який забезпечується таким подієвим гайпом і перетворюється на ефективний комунікаційно-контентний мем-тріумф путінців та їхніх посіпак.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович охарактеризував це рішення Окружного адмінсуду Києва як війну за пам’ять. «Є війна пам’ятей, а є війна за пам’ять – що пам’ятати. Свіжий приклад. Є у нас такий пан Портнов, який великий симпатик Росії, він дуже не любить Революцію гідності. Ось найсвіжіший кейс – суд, в якому він вимагає від Міністерства освіти переглянути шкільні підручники 5–11 класу, щоб там не було згадки про Революцію гідності в такій тональності, яка йому не подобається. Ця війна – за пам’ять, тому що це про встановлення істини, що ж там відбулося. Йому, звісно, хотілось би бачити, що неозброєні чоловіки-“беркутівці” вбивали мирних громадян. Йому хотілось би бачити якусь іншу історію, яка виставляла би тих людей, що були жертвами сваволі Януковича, навпаки, поганцями», – сказав Дробович 27 січня 2021 року в Укрінформі під час пресконференції на тему “Збройний конфлікт на Сході: що про нього знатимуть українці через 25 років?” [37].

Ситуацію з рішенням ОАСК слід розглядати не лише як окрему дію, а й як відлуння системної роботи кремлівської пропаганди з «цементування» у свідомості українців історично-ціннісних наративів колишньої імперії, зокрема щодо традицій, героїв, мови тощо. Так, у січні 2021 року у школі № 137 міста Дніпро деякі батьки учнів другого класу почали вимагати від керівництва навчального закладу усунути від викладання вчительку за те, що вона розповідала дітям про війну Росії проти України, про те, що Росія – агресор і що необхідно спілкуватися українською мовою. Хоча вчительку підтримало керівництво, на її захист виступили соцмережі Дніпра (сторінки у Facebook «Українці 25», «Файне місто Дніпро»), сама по собі проблема потребує більш пильної уваги держави та суспільства, адже такі випадки непоодинокі [8].

Цей комунікаційно-контентний маркер вказує на індикативну лінію геостратегічного виклику щодо заперечення інформації про агресію путінської РФ проти України. До того ж головною жертвою геополітичні стратеги Кремля роблять державний статус української мови в Україні, а це вже геостратегічний і комунікаційно-контентний виклик українству.

Занепокоєння патріотичної частини українського суспільства викликає стан викладання й атмосфера загалом у окремих закладах вищої освіти країни. Як характерний приклад можна навести ситуацію з викладачкою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Євгенією Більченко. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», згідно з яким з 16 січня 2021 року набувають чинності окремі його норми, зокрема щодо обслуговування державною мовою у сфері послуг, вона охарактеризувала як «очередной опухший лимфоузел в теле онкобольной американской колонии» [5]. З’ясувалося, що ця професорка є активним поборником «руского міра», який відстоює й у своїх літературних творах, і на лекціях перед студентами. Українську владу вона характеризує як «тупой провинциальный лживый тоталитарный режим» [6] і наполегливо доводить у своїх виступах, що в Україні триває «гражданская война» [7].

Сама ситуація набула розголосу у ЗМІ і ЗМК, дискусія вихлюпнулася за межі конкретного факту. Звісно, такий комунікаційно-контентний гайп-скандал не могли обминути увагою російські пропагандисти, які здійняли геостратегічну хвилю на захист російської мови в України, «рускогаварящих» українців і самої Є. Більченко.

Та проблема цим конкретним фактом не вичерпується. Як заявила на своїй сторінці у Facebook Вікторія Чемерис (Victoria Chemerys), несприйняття української мови і викладання російською є характерним явищем для НПУ імені М. П. Драгоманова. «Як колишня студентка НПУ з 2010 по 2014 рр., можу запевнити, що майже увесь гуманітарний корпус начитував лекції російською, якої не знала на достатньому рівні як мінімум половина потоку, але це нікого не хвилювало», – написала Вікторія. А на її скаргу щодо писання творчих робіт по одному з предметів виключно російською декан відповів: «Вам соромно має бути, що ви не знаєте російської» [46].

Якщо короткий перелік фактів доповнити рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2021 про визнання протиправною постанову КМУ про нову редакцію Українського правопису, то загальна геополітична картина вимальовується як цілеспрямований наступ на українську державність та ідентичність: «В ході розгляду справи судом було встановлено, що Кабінет Міністрів України при ухваленні вказаної постанови діяв поза межами своєї компетенції та із порушенням законодавства, що регулює порядок прийняття нормативно-правових актів. З огляду на це, суд визнав протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року «Питання українського правопису» [25].

Трактування цього судового рішення в публічному просторі досить широкі. З одного боку, позиція частини активістів: «Правопис суд не відміняв – він діє і далі. Хоча б тому що неправомочний. Суд відмінив постанову КМУ щодо порядку введення (яка дійсно недолуга – її не повинно було бути взагалі), а не правопис (бо і КМУ неправомочний щодо правопису).

Правопис приймала Українська національна комісія з питань правопису (спеціальна комісія МОН), яка не підпорядковується цим – ні КМУ, ні суду.

Хоча навіть в самій МОН (її деякі чиновники) можуть мати (і мають) хибне уявлення про підпорядкування КМУ в цьому питанні – Чому ? – тому що вони безграмотні і холуї» [47].

З другого, Кабінет міністрів України оскаржив це рішення, про що 28 січня 2021 року заявила заступник міністра юстиції Валерія Коломієць на сторінці Мінюста у Facebook: «…ми вважаємо незаконним відповідне рішення ОАСК та оскаржуватимемо його в апеляційній інстанції. На те, аби подати апеляцію, Уряд має 30 днів» [17].

Правові колізії стосовно згаданого судового рішення тривали досить довго. Зрештою, Шостий апеляційний адміністративний суд, як повідомила 11 травня на сторінці Мінюста у Facebook В. Коломієць, «визнав протиправним та скасував рішення ОАСК щодо відміни нового правопису», задовольнивши таким чином апеляцію Кабінету Міністрів України по цій справі повністю.

Та нас у цьому випадку цікавить інший аспект: через це рішення ОАСК українське суспільство, зокрема його певна частина, отримала чіткий сигнал – судова влада (читається як «українська влада») виступає проти української мови як державної і підтримує курс на подальшу русифікацію населення. Що і є метою Кремля і його п’ятої колони в Україні.

Тут знову прослідковуються маркери комунікаційно-контентних дій. Заперечення публічного вживання мови та законності правопису трансформуються в індикатор геостратегічного виклику щодо домінування права у трактуванні прокремлівських сил в Україні. А це є прямою загрозою державності України.

Тут варто звернутися до «Білої книги» Служби зовнішньої розвідки, яка оприлюднена в січні 2021 року. У документі зазначені майже всі безпекові виклики, хоча й без конкретизації на геополітичні, геостратегічні, комунікаційно-контентні тощо.

У розділі «Розмивання інституцій української державності» зазначено: «Постійно фіксуються системні спроби РФ та її спецслужб із дискредитації державних інституцій України, що має продемонструвати як внутрішній, так і зовнішній авдиторії перетворення нашої держави на «failed state» в силу нібито апріорної нездатності українського народу до державотворення». Це є геополітичним викликом українству і нашим геополітичним та геостратегічним партнерам.

І далі: «Політична мета РФ – дестабілізувати суспільно-політичне життя до такого рівня, коли «допомога Кремля» стала б єдиним варіантом для забезпечення «виживання» України. Фактично йдеться про спроби розпалювання на території нашої держави «війни всіх проти всіх» і проведення на цьому тлі політично-диверсійної та/або силової операції зі зміни керівництва держави» [4, с. 19].

Очевидно, що судова гілка влади, яка так і не була реформована в попередні роки, залишається проблемним чинником у діяльності держави. Судовій системі України, за дослідженнями Центру Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні у жовтні – листопаді 2020 року, повністю довіряє 2,2 відсотка громадян країни [30]. А за результатами опитування в жовтні 2020 року, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА), інвестиційною компанією Dragon Capital та Центром економічної стратегії, інвестори вважають українські суди гіршими за корупцію [40].

На це мали би звертати увагу керівництво держави та правоохоронні органи. Однак це наразі використовують у своїй підривній діяльності спецслужби Кремля.

Політичний режим нинішньої РФ в умовах санкційного тиску, який посилюється з кожним проявом фізичної агресії Кремля проти цивілізаційного світу, дедалі більше застосовує так звану м’яку силу. За нашими дослідженнями, вона перетворилася на справжню глобальну зброю масового знищення, що, наприклад, демонструють реалії світової боротьби з дезінформацією щодо пандемії Covid-19. Цей напрям включає, серед іншого, різноманітну «гуманітарну діяльність» путінських спецслужб: медійну, освітню, наукову, мистецьку, креативно-ідустрійну тощо.

Цю тезу знову ж таки підтверджують висновки Служби зовнішньої розвідки України, які вона оприлюднила у «Білій книзі»: «З розвитком інформаційних технологій зростатиме і фактор інформаційного впливу, передусім із боку агресора – Росії. Москва удосконалюватиме практику створення спецслужбами тимчасових фейкових платформ, насамперед в Європі, для розповсюдження неправдивої та тенденційної інформації» [4, с. 13–14). Тому цілком закономірно, що «Росія прагне домінувати в українському інформаційному просторі. Це є однією з передумов підготовки до агресії проти України» [4, с. 41]. «Характерно, що, крім приховано фінансованих з РФ медійних структур (за прикладами в Україні далеко ходити не потрібно, достатньо ввімкнути телевізор), до цього ж сегмента належать і суб’єкти (медіа, експерти), які використовуються “натемно”; робота у соціальних мережах, які є привабливими для деструктивного впливу через їх доступність і масштабність в умовах фактичної безконтрольності», йдеться далі у книзі. «Справжнім проривом для РФ став інструмент “анонімних” Тelеgram-каналів. Зокрема, в Україні та інших країнах фіксується робота такого роду каналів, які нібито працюють “проти всіх”, нещадно критикують і владу, і опозицію, і проєвропейський, і навіть проросійський сегменти політикуму. Реальною метою діяльності таких каналів є підрив довіри до державних інституцій і демократичних процедур як таких, а також формування домінантного стереотипу поведінки населення як «тотальної неспроможності цього народу до державності» [4, с. 46].

Наші постійні дослідження змін у національному інформаційному та глобальному комунікаційно-контентному просторах свідчать також про те, що Україна використовується як полігон для відпрацювання технологічних рішень гібридного глобального тероризму [21, с. 400]. За цих умов стан тероризму із індивідуально-групового перетворено на геополітичний інструмент шантажу та геополітичних репресій до країн, які не підкоряються парадигмі тотального цинізму.

За приклад наведемо справу щодо «плівок Деркача» (теж індикатор). У травні 2020 року народний депутат України Андрій Деркач оприлюднив аудіоматеріали, які, за його словами, можуть свідчити про нібито вплив Джо Байдена на п’ятого Президента України Петра Порошенка (загалом було чотири таких подачі – у травні, червні, липні і вересні, що можна визначити як маркери комунікаційно-контентного виклику-агресії). Ця тема була оперативно підхоплена низкою ЗМІ і ЗМК України, передусім пропутінського спрямування. До оцінок та коментування плівок підключилися, крім журналістів і політтехнологів, політики та посадові особи держави. Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова зареєструвала відповідне кримінальне провадження [10].

З трибуни Верховної Ради України було заявлено, що фракція партії “Слуга народу” ініціює створення тимчасової слідчої комісії з розслідування інформації з аудіоматеріалів, оприлюднених народним депутатом Андрієм Деркачем [35].

Інформаційна кампанія, організована А. Деркачем в Україні, набула міжнародного розголосу (дія трансформувалася у геостратегічний виклик). Власне, це і було однією з цілей діяльності російських спецслужб. Відповідь США не забарилася – у вересні 2020 року Міністерство фінансів США запровадило санкції проти «чотирьох осіб, пов’язаних з Росією, за спробу вплинути на виборчий процес у США». Серед цих осіб троє росіян і громадянин України Андрій Деркач. У повідомленні Мінфіну США йдеться, що «депутат українського парламенту Деркач був активним російським агентом більше десяти років, підтримуючи тісні зв’язки з російськими спецслужбами. Деркач прямо чи опосередковано брав участь, фінансував або іншим чином брав участь у втручанні іноземних держав у спробі підірвати майбутні президентські вибори у США 2020 року» [44].

На початку січня 2021 року Мінфін США повідомив про запровадження санкцій щодо низки фізичних та юридичних осіб за участь у російській кампанії дезінформації, пов’язаної з “плівками Деркача” та втручанням у вибори президента США. “Російські дезінформаційні кампанії, спрямовані на американських громадян, є загрозою нашій демократії”, – цитуються слова міністра фінансів Стівена Т. Мнучина. У повідомленні йдеться, що принаймні «з 2019 року Деркач та його соратники залучали американські ЗМІ, американські платформи соціальних медіа та впливових американських людей до поширення оманливих та необґрунтованих тверджень про те, що нинішні та колишні чиновники США займаються корупцією, відмиванням грошей та незаконним політичним впливом в Україні» [45].

В ситуації нас цікавить задіяння кремлівськими спецслужбами своїх не лише медійних, а й публічно-політичних агентів в Україні та використання розширених форматів впливу на українське суспільство і владу через різні юридичні та комунікаційно-контентні чинники. Так, невдовзі після заяви Мінфіну США про санкції проти А. Деркача, його соратників та контрольованих ним медіаструктур в публічному просторі з’являється інформація про те, що за заявою народного депутата Андрія Деркача Печерський райсуд Києва зобов’язав порушити дві кримінальні справи відносно п’ятого президента України Петра Порошенка і чинного президента США Джозефа Байдена. Вони «стосуються начебто втручання в діяльність колишнього генерального прокурора України Шокіна з боку п’ятого президента України Порошенка і теперішнього президента Сполучених Штатів Байдена» [27].

Таким чином українська влада, передусім судова, була представлена перед новообраним президентом США в негативному світлі, що змусило Київ оперативно відреагувати – прес-служба Печерського районного суду м. Києва на своїй сторінці у Facebook спростувала наявність таких проваджень [36].

Очевидно, що зміни в Білому домі змушують спецслужби Кремля активізувати свою діяльність в Україні. Все це обертається новими (поглибленими) геополітичними, геостратегічними, комунікаційно-контентними викликами для нашої держави і суспільства, на які необхідно реагувати невідкладно і кардинально. Наскільки ми можемо впоратися з цими загрозами самостійно – питання риторичне. То ж без допомоги і координації діяльності із стратегічними партнерами нам не обійтися.

Та основну роботу щодо протидії гібридно-месіанським агресіям у публічній сфері ми маємо виконати самостійно. Насамперед це стосується законодавчого врегулювання всіх аспектів комунікаційно-контентної відсічі ворогу. Тому реформа законодавства у сфері інформаційної безпеки є невідкладною. Закони, які б визначали основні положення функціонування національного інформаційного простору, регулювали стан операційно-технологічної діяльності ЗМІ і ЗМК в період мілітарного протистояння, гібридної війни та гібридно-месіанських агресій, мають дістати суспільну підтримку та першочерговий розгляд у парламенті. Сім років боротьби з путінськими окупантами довели – затягування із законодавчими, науково-прикладними, технологічно-інфраструктурними новаціями загрожує як національній, так і глобальній безпеці.

Висновки

  1. В умовах сучасної одночасності геополітичних, геостратегічних та комунікаційно-контентних викликів українській державності, яка вже восьмий рік проходить випробування в боях з агресором та піддається різнобічним комунікаційно-контентним агресіям і тероризуванню, постає нагальне питання цівілізаційного усвідомлення значення та якісної трансформації підходів до глобальної та національної безпекової сфери в царині актуалізації та імплементації цінностей Майданів України (Свободи та Гідності), героїв Небесної сотні та справжнього (автентичного) історично-ціннісного тла становлення державності України в різні епохи.
  2. Автентичні ціннісно-історичні підвалини українського державотворення мають перетворитися із ритуально-офіціозних орієнтирів вихолощеного бюрократичного регламенту на живу управлінсько-партнерську атмосферу дій, співдій, партнерської відповідальності для мотивування та стимулювання суспільно-соціумних ініціатив сучасного української життя.

Націєтвірний соціумний потенціал історично-ціннісних підвалин державотворення маємо імплементувати в розвиток світового українства та технологічно перетворювати на арсенал нейтралізації різноформатних геополітичних, геостратегічних та комунікаційно-контентних викликів, агресій, нападів, дискредитацій тощо.

  1. Сучасні безпекові, зокрема комунікаційно-контентні, виклики українській державності з боку агресора базуються на одночасній задіяності різномасштабних темпоритмічних потенціалів, які центри «глибинного путінізму» вибудовують на основі псевдоісторичних традицій і трансформують їх у сучасні арсенали інформаційного та комунікаційно-контентного (дипломатичного, правничого, освітнього, наукового, мистецького, креативно-індустрійного тощо) нападу.
  2. Сутність та технологічні форми застосування сучасних геополітичних, геостратегічних та комунікаційно-контентних викликів закодовані в глолокальному сьогоденні. Для своєчасного і дієвого реагування на них необхідно розробляти (вдосконалювати) технології випереджального виявлення негативів у процесі потокової актуалізації комунікаційно-контентної проблематики національного інформаційного та глобального комунікаційно-контентного простору.
  3. Для ефективно нейтралізації безпекових викликів пропонується застосовувати технологічно-креативний комплекс комунікаційно-контентної безпеки. За його допомогою можна завчасно бачити майбутні виклики, застосовуючи відповідну систему маркерів та індикаторів, зокрема за функціональним масштабом (геополітичні, геостратегічні, комунікаційно-контентні) та за фазою розвитку (усвідомлений виклик, версійна розгалуженість його ризиків, адресність загрози).
  4. У геополітичних статиках минулого безпековий сектор України захищав становлення історично-ціннісних підвалин державності, в сучасних глолокальних динаміках та наддинаміках історично-ціннісні підвалини автентичної української державності та справжньої громадянськості є ключовим цивілізаційно-планетарним джерелом захисту безпекового сектору (України, світового українства) від різновидів агресій та експансій.
  5. Найпершою геополітичною та геостратегічною позицією, яка потребує опрацювання на державному рівні, є масове усвідомлене розуміння не тільки сьогоднішньої ролі і місця України в сучасних геополітичних трендах та геостратегічно-динамічних процесах, а й державницько-суспільної місії України на континтенті та цивілізаційно-планетарної візії у світі. На жаль, ми протягом майже тридцяти років знаходимося в стані інерційного (паралізованого) руху через багатовіковий постколоніальний духовно-ментальний трагізм та травматизм, які позначаються на всіх аспектах нашого життєвого і державницького сьогодення. Зокрема це прослідковується за такими напрямами, як комунікаційно-контентне, ментально-історичне, культурно-креативне позиціонування здобутків, спадщини та потенціалів країни через системні енергетично-стилістичні потоки інформаційного масиву в міжнародному середовищі, бачення власних перспектив, продукування глобальних та регіональних ініціатив, пропозицій і проектів тощо.
  6. Сучасна Україна має достатньо кейсів, безцінний досвід і таку ж можливість заявити про себе як про реального цивілізаційного лідера духу мирної енергетики, що протистоїть геополітичному авантюризму та геостратегічним практикам і технологіям глобального гібридного терориста – путінського режиму Росії й може запропонувати міжнародному товариству методологічні підходи, експертизи та методики його нейтралізації в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки.
  7. Українське суспільство і державні інституції мають стрімко відходити від традицій ієрархічно-вертикальної державності й усвідомлювати себе в народжених Майданом та захищених в АТО / ООС горизонтах спроможних гідних громад вільних самодостатніх громадян. І вже з позицій громад імплементувати історично-цінісні потенціали в сучасний стан державницько-безпекової управлінської діяльності. Те, що такий шанс у нас є, неодноразово засвідчували гранди світової політики, науковці, аналітики тощо. Виступаючи у жовтні 2020 року на відкритті спеціального Київського безпекового форуму «Імунітет Східної Європи: вакцина свободи проти вірусу поневолення», американський філософ, економіст, політичний і громадський діяч, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма вкотре заявив: «Україна – це ключова держава для нинішньої глобальної геополітики та для майбутнього демократії у всьому світі. Якщо Україна не досягне успіху в розбудові демократичних інституцій і в боротьбі з корупцією, то низка інших країн регіону теж не зможуть цього досягти. З іншого боку, Україна може надихнути інші народи, які прагнуть жити у вільних та демократичних суспільствах» [39].
  8. Постає проблема створення умов для розширення та утримання позицій сильного (справжнього) громадянського суспільства через практику макро та мікроуправління, українського парламентаризму та співдії із світовим українством. Такого громадянського суспільства України, яке має чітку національно-державницьку та цивілізаційно-націєтвірну самоідентифікацію, історично-ментальну глибину духовно-ціннісних кодів тисячолітньої культурно-державницької спадщини, усвідомлює свою роль на сучасному етапі державного розвитку та бачить його перспективи. Тоді воно отримує близьку перспективу стати вдалою версійно-проектною експертизою розбудови середовищ та просторів життя, наповнити духом партнерсько-патріотичної громадянськості місцеве самоврядування у процесі створення гідних громад тощо. Таке громадянського суспільство, з одного боку, є джерелом руху вперед і платформою для продукування демократичних ініціатив, а з другого – потужним відповідальним партнером-мотиватором розбудови сучасного державництва, свідомої підтримки і конструктивної критики влад.

Любовець Григорій Вікторович, к.і.н., доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Король Валерій Григорович, науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Джерело: наукове видання “Суспільно-політичні процеси” ( file:///C:/Users/Admin/Downloads/%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB-2021-%D0%BD%D0%B0-%D0%A1%D0%B0%D0%B9%D1%82%20(1).pdf)

 

CIVILIZATIONAL CHALLENGE OF THE CONTEMPORARY UKRAINIAN IDENTITY AS VIEWED THROUGH THE PARADIGM OF VALUE-BASED HISTORICAL ISSUES AND CATASTROPHES

The article considers the current problems of modern transformations of national security, in particular in the info-space. The attention is drawn to the applied fundamental specifics of simultaneous information processes in national and global communication spaces, as well as the the role of the historically-based values as a basis of Ukraine nation in combating modern hybrid aggressions, in particular by the Putin regime in Russia.

The essence of large-scale civilian choice of Ukrainians, which became the Maidans of Freedom (2004) and Dignity (2013-2014), as well as the possibility of state and society resistance to the Putin’s Russia as a world global aggressor are analyzed.

The authors emphasize the events of 2004 and 2014, when Ukrainians peacefully expressed its position on the Maidans of Ukraine. Maidans of Freedom and Dignity have become not only a value-historical motivating catalyst for national identity revival, but also demonstrated the civilizational potentials of the citizens of Ukraine and Ukrainian Diaspora. They mobilized and motivated people for development of a dignified personal and state life in a civilized community of free nations.

The authors use modern methods of contextual analysis of information resonances and content streams. This allows to identify the latest approaches to national security in the paradigm of communication-and-content security as a mechanism of vision, fixation, ranking, reactions and response, which is instrumentally effective in understanding modern innovation processes and phenomena of flow-dynamic situations in national information and global communication-and-content spaces. Due to the fact that the Kremlin is making significant efforts to transform Ukraine into its own permanent military training ground and geopolitical territorial resource, the issue of information security, its communication-and-content component, is becoming a key factor for country defence.

The authors reveal the nature of the danger of hyperdynamic and targeted use by the global aggressor – the political regime of Russian Federation – against Ukraine and global democracy in general, the so-called “Soft Power”, which technologically and creatively transformed into a real geopolitical weapon by russian intelligence. Research shows that “Soft Power” now is widely used by Putin in the glolocal paradigm and is a global weapon of mass destruction not only of Ukrainian world, but also the minds of citizens of any country or continent in the world.

Using examples of situational flow of civilization-international level and social and political life of Ukraine authors showed the effect of modern factors of information space as universal components of functional and temporitumic specifics of national and world threat. Authors are convinced that the nation-building social potential of the historical and value foundations of state formation community should be implemented in the development of Ukrainian world and technologically transformed into a tool of neutralization of various geopolitical, geostrategic and communication-and-content challenges, aggressions, attacks, etc.

Key words: national security, communication-and-content security, global hybrid terrorism, hybrid-messianic aggressions, info space, civilizational challenge.

 

Список літератури

  1. Азар И. Раньше был коммунизм, а теперь триумф цинизма. Интервью писателя Питера Померанцева о пропаганде, информационных войнах и троллях. (2020, 19 травня). URL: https://novayagazeta.ru/articles/2020/05/19/85434-ranshe-byl-kommunizm-a-teper-triumf-tsinizma (дата звернення: 13.01.2021).
  2. Алексієвич С. Час second-hand (кінець червоної людини). Пер. з рос. Л. Лисенко – К.: Дух і Літера, 2014. – 452 c.
  3. Апулеев И. «Это не просто страна»: Путин назвал Россию цивилизацией. URL: https://www.gazeta.ru/politics/2020/05/17_a_13086487.shtml (дата звернення: 09.03.2021).
  4. Біла книга 2021. Служба зовнішньої розвідки України. 72 с. URL: https://szru.gov.ua/download/white-book/WB-2021.pdf (дата звернення: 27.01.2021).
  5. Бильченко Е. (2021, 18 січня). Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/yevzhik/posts/3566865556681862 (дата звернення: 30.01.2021).
  6. Бильченко Е. “В нашей стране – тупой тоталитарный режим, заинтересованный в войне”. (2017, 9 лютого). URL: https://news24ua.com/v-ukraine-tupoy-provincialnyy-lzhivyy-totalitarnyy-rezhim-zainteresovannyy-v-voyne-i-nazhive (дата звернення: 01.02.2021).
  7. Бильченко Е. Синдром крота: чешский опыт. (2018. 26 березня). URL: https://bilchenko.wordpress.com/2018/03/26 (дата звернення: 01.02.2021).
  8. Валенко А. Языковой скандал в Днепре: родители требуют отстранить учителя за то, что научила детей говорить по-украински. (2021, 27 січня). URL: https://49000.com.ua/yazykovoy-skandal-v-dnepre-roditeli-tr/ (дата звернення: 28.01.2021).
  9. Власюк О. С., Кононенко С.В. Кремлівська агресія проти України: роздуми в контексті війни. К.: НІСД, 2017. 304 с.
  10. Генпрокурор зареєструвала провадження щодо “плівок Деркача” – Зеленський. (2020, 20 травня). Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3029124-gpu-zareestruvala-provadzenna-sodo-plivok-derkaca-zelenskij.html (дата звернення: 28.01.2021).
  11. Гібридні загрози Україні і суспільна безпека. досвід ЄС і Східного партнерства. Аналітичний документ. Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», 2018. 106 с. URL: https://www.civic-synergy.org.ua/wp-content/uploads/2018/04/blok_XXI-end_0202.pdf (дата звернення: 31.01.2021).
  12. Горбань Ю. Майдан не зникне зі шкільних підручників. (2021, 28 січня). Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3179906-majdan-ne-znikne-zi-skilnih-pidrucnikiv.html (дата звернення: 30.01.2021).
  13. Грызлов заявил, что законопроект Украины о Донбассе грубо нарушает минские соглашения. URL: https://tass.ru/politika/10615553 (дата звернення: 22.02.2021).
  14. Діяк І. В. Україна – Росія: (Історія та сучасність): Наук. вид. – К. 2001. – 400 с.
  15. Доктрина «Русский Донбасс». URL: https://russian-center.ru/8315-2/
  16. Донбас і Крим: ціна повернення. За заг. ред. В. П. Горбуліна, О. С. Власюка. Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. К.: НІСД, 2015. 474 с.
  17. Коломієць В. (2021, 28 січня). Заява заступника міністра юстиції В. Коломієць на сторінці Міністерства юстиції у Facebook: https://www.facebook.com/minjust.official (дата звернення: 01.02.2021).
  18. Крим. Війна: передумови російської агресії. Директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАН України Володимир Горбулін презентував аналітичні матеріали. URL: https://www.rnbo.gov.ua/ua/Diialnist/2399.html?PRINT (дата звернення: 11.01.2021).
  19. Кульчицький С. В. Російська революція 1917 року: новий погляд. – К.: Наш час, 2008. – 79 с.
  20. Кюстін А. Правда про Росію: пер. з фр., опрац. О. Мерчанський; передм. Д. Донцова; післямова М. Слабошпицького – К.: Ярославів Вал, Укр. Письменник; 2009. – 244 с.
  21. Любовець Г. В., Король В. Г. Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, становлення: монографія. Дніпро. Середняк Т. К., 2018. – 462 с.
  22. Маланюк Є. До проблеми большевизму. Цитується за: Причинки до суспільного мислення (збірка статей) ч. 2. Торонто, “Studium”, 1991 р., 429 с. (Published by “Studium” Research Institute, 140, Bathurst St., Toronto, Ont., M5V 2R3, Canada).
  23. Москва скликала з’їзд сепаратистів усього світу. “ДНР/ЛНР” не запросили, але вони приїхали. URL: https://novynarnia.com/2016/09/26/moskva-profinansuvala-z-yizd-separatistiv-usogo-svitu-dnr-lnr-ne-zaprosili-ale-voni-priyihali/ (дата звернення: 10.03.2021).
  24. Немкина Л. Н. Советская пропаганда периода «холодной войны»: методология и эффективная технология. «Acta Diurna», научный вестник специальности “Журналистика” ПГУ, выпуск № 3, 2007. URL: http://psujourn.narod.ru/vestnik/vyp_3/ne_cold.html (дата звернення: 13.01.2021).
  25. ОАСК визнав протиправною постанову КМУ про зміни до правопису. URL: http://oask.gov.ua/node/4756 (дата звернення: 28.01.2021).
  26. Парахонський Б. О., Яворська Г. М. Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл. Київ: НІСД, 2019. 560 с.
  27. Печерський суд зобов’язав порушити дві справи щодо Порошенка і Байдена – адвокат. (2021, 27 січня). Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3178908-sud-kieva-zobovazav-porusiti-dvi-spravi-sodo-porosenka-i-bajdena-advokat.html (дата звернення: 31.01.2021).
  28. Про внесення змін у деякі закони України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України: Закон України від 5 лютого 2015 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/159-19#Text; Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою в програмах телерадіоорганізацій: Закон України від 16 червня 2016 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1421-19#Text; Про введення в дію рішення РНБО України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій): Указ Президента України Петра Порошенка № 133/2017 від 15 травня 2017 р. Сайт Президента України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1332017-21850 (дата звернення: 26.01.2021).
  29. Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні : аналіт. доповідь / за заг. ред. О. А. Корнієвського. – К.: НІСД, 2017. – 56 с. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/17-civik-2018/rubrik_spryiannia/analit_zvit_2017.pdf
  30. Разумкова центр. Оцінка громадянами ситуації в країні, рівень довіри до соціальних інститутів та політиків, електоральні орієнтації громадян (жовтень – листопад 2020 р.). URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy-sytuatsii-v-kraini-riven-doviry-do-sotsialnykh-instytutiv-ta-politykiv-elektoralni-oriientatsii-gromadian-zhovten-lystopad-2020r (дата звернення: 30.01.2021).
  31. 31. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року № 640/10678/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94345343?fbclid=IwAR2B3B12jGR_f6maPIGSsjiwPFanGYFFFAz9375tCXNbl6sYyhKaVopCB04 (дата звернення: 27.01.2021).
  32. 32. Режим Путіна перед викликами часу: аналітична доповідь / за заг. ред. М. М. Розумного. – К. : НІСД, 2017. – 84 с. (дата звернення: 02.02.2021).
  33. 33. Світова гібридна війна: український фронт. За заг. ред. В. П. Горбуліна. К., НІСД, 2017. 496 с.
  34. 34. Скляревська Г. «Американские лаборатории в Украине»: Медведчук и «1+1» реанимировали российский фейк. (2020, 1 травня). URL: https://ms.detector.media/manipulyatsii/post/24602/2020-05-01-amerykanskye-laboratoryy-v-ukrayne-medvedchuk-y-11-reanymyrovaly-rossyyskyy-feyk/ (дата звернення: 06.02.2021).
  35. 35. “Слуга народу” ініціює створення ТСК через “плівки Деркача”. (2020, 20 травня). Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3029161-sluga-narodu-iniciue-stvorenna-tsk-cerez-plivki-derkaca.html (дата звернення: 28.01.2021).
  36. 36. Сторінка Печерського районного суду м. Києва (2021, 29 січня) у Facebook: https://www.facebook.com/Pecherskcourt/ (дата звернення: 31.01.2021).
  37. 37. Судовий процес за позовом Портнова і є війною за пам’ять – Дробович. Укрінформ. (2021, 27 січня). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3179250-sudovij-proces-za-pozovom-portnova-i-e-vijnou-za-pamat-drobovic.html (дата звернення: 28.01.2021).
  38. 38. Сурков В. Владислав Сурков: Долгое государство Путина. URL: https://www.ng.ru/ideas/2019-02-11/5_7503_surkov.html (дата звернення: 13.01.2021).
  39. Україна є ключовою державою в сучасній геополітиці – Фукуяма. (2020, 23 жовтня). Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3122406-ukraina-e-klucovou-derzavou-v-sucasnij-geopolitici-fukuama-na-bezpekovomu-forumi.html/ (дата звернення: 05.02.2021).
  40. 40. Українські суди гірші за корупцію, вважають інвестори. (2020, 20 листопада). BBC Україна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-54891061 (дата звернення: 30.01.2021).
  41. 41. Фірст О. «Кремлеботи» як інструмент російського впливу в світі. (2018, 5 жовтня). URL: https://spa.ukma.edu.ua/kremleboty/?lang=en (дата звернення: 06.02.2021).
  42. 42. Форум в Донецке с участием депутатов Госдумы обсудит доктрину “Русский Донбасс”. URL: https://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/10569471 (дата звернення: 22.02.2021).
  43. 43. Юранец А. Газета. RU. Возвращение к истокам: о чем говорится в доктрине «Русский Донбасс». URL: https://www.gazeta.ru/politics/2021/01/29_a_13460270.shtml (дата звернення: 23.02.2021).
  44. 44. Department of the Treasury’s Office of Foreign Assets Control US. Treasury Sanctions Russia-Linked Election Interference Actors. (2020, 10 вересня). URL: https://home.treasury.gov/news/press-releases/sm1118 (дата звернення: 28.01.2021).
  45. 45. Department of the Treasury’s Office of Foreign Assets Control US. Treasury Takes Further Action Against Russian-linked Actors. (2021, 11 січня). URL: https://home.treasury.gov/news/press-releases/sm1232 (дата звернення: 31.01.2021).
  46. 46. Chemerys V. (2021, 28 січня). Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/viktoriia.chem/posts/1103403933434947 (дата звернення: 29.01.2021).
  47. Gurnik P. (2021, 30 січня). Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2851985105073874&id=100007872363402 (дата звернення: 30.01.2021).
  48. 48. Pomerantsev P. Why We’re Post-Fact. (2016, 20 липня) URL: https://granta.com/why-were-post-fact/) (дата звернення: 15.01.2021).
  49. Pomerantsev P. This Is Not Propaganda. Adventures in the War Against Reality. PublicAffairs, 2019. 256 p.
  50. Ruská agrese proti Ukrajině. Šír, Jan a kol, Karolinum, 2018. 346 s.
  51. Snyder T. The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America, Random House, 2018. 368 р.

Фото Т. Греня

 

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Голосів: 2 Рейтинг: 5,00 out of 5)
Loading...
Переглядів: 195

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua