Головна » Слава Героям » Останній бій останньої боївки УПА

Останній бій останньої боївки УПА

2sg

Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині в лісі на території Підгаєцького району за кілька кілометрів від хутора Лози. Його дала партизанська група у складі трьох підпільників: Петра Пасічного – члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира і радиста, його дружини Марійки Пальчак (подружжя партизанили ще з часів заснування УПА у 1943 році), та молодого 22-річного бойовика Олега Цетнарського.

 Останньою акцією цієї боївки УПА була ліквідація оперуповноваженого бережанського відділу КГБ 11 жовтня 1959 року. Дотепер вважається, що це була остання жертва українських повстанців. Кадебісти полювали за групою не один рік, але не могли вистежити місце її перебування, заховане густим бережанським лісом і непрохідними дорогами… Лише 14 квітня 1960 року, у страсний четвер, оперативній групі Тернопільського УКДБ вдалося знайти район розташування повстанської боївки. Туди прибули аж 45 автівок та понад півтисячі солдатів – трьом українським повстанцям протистояла ціла армія, яка оточила упівців щільним кільцем. Коли повстанці, вийшовши з криївки, рушили у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку кадебістів. І хоча солдати мали завдання схопити підпільників живими, ті завзято боронилися. Військові почали зазнавати людських втрат й отримали команду стріляти. Олег Цетнарський та Петро Пасічний загинули, а Марійку Пальчак поранили у руки. Вона двічі стрілялася, щоби не потрапити в полон, і пустила собі кулю в скроню. Але куля застрягла в черепі. Згодом Марійку схопили й вилікували в тюрмі, щоб потім засудити показовим судом до 15-річного ув’язнення, за те, що під час бою вона важко поранила одного із ворогів. Після повного відбуття присуду в мордовських таборах Пальчак повернулася до рідного села Шумляни, де мешкала в рідної сестри. Померла вже за часів незалежності.

 Жертвами репресій стали й родичі М. Пальчак. А вагітна дружина Олега Цетнарського – Ольга (молоде подружжя прожило разом тільки рік), яка знала про перебування чоловіка в лісі, через погрози кадебістів на допитах забрати сина, змушена була сказати, що чоловік її покинув, а згодом навіть поміняла прізвище.

 Де знаходилася криївка, в якій так довго переховувалися останні упівці, довго було невідомо.

 З надрукованих спогадів Марії Пальчак (яка вийшла на свободу 14 квітня 1975 року) знаємо, що повстанцям допомагало вузьке коло довірених осіб сіл Шумляни, Боків Підгаєцького району, села Тростянець, Славитин, хутора Діброва Славитинська Бережанського району Тернопільської області, сіл Зеленів, Свистільники і Цюцьків Станіславської області.

 В своїх спогадах Пальчак виголошує таємничу фразу: “В одних господарів ми перебули три зими в криївці і ніхто про це не знає з сторонніх ще й до сьогодні”.

 Тепер, відомо – цими людьми було подружжя Клюбів з хутора Кубань на Івано-Франківщині.

 Хутір Кубань – маленьке поселення поблизу тоді ще села Цюцькова (з 1968 року радянська влада перейменувала його на Малинівку), на п’ять-шість хат. Після Другої Світової війни дехто з господарів переселився до самого Цюцькова, а на хуторі залишилися обжитими лише чотири хати. Хутір, як і саме село, оточений лісом та знаходиться на межі Рогатинського та Бережанського районів Івано-Франківщини. А якщо перейти через ліс “Кізлики”, опиняєшся у Підгаєцькому районі Тернопільської області.

 Зиму 1952-1953 років Марія та Петро зимували в криївках, розташованих в Тростянецькому лісі, що в Тернопільській області, але через труднощі та незручності тривалого перебування далеко від населених пунктів, вирішили обладнати криївку в якомусь населеному пункті.

 До 1954 років організований опір українських повстанців на території Підгаєцького, Бережанського районів Тернопільської області та Рогатинського району Станіславської області було придушено і з цього часу, як зрозуміли Марія і Петро, їхніми безпосередніми пошуками каральні органи радянської влади активно не займалися.

 Тому восени 1954 року за пропозицією Петра Пасічного та за згодою жителя хутора Кубань Мирона Клюби і його дружини Михайлини Нижник (прізвище по першому чоловікові – так її і кликали в селі) в недобудованій частині їхньої хати була викопана криївка. Вона була невеликою та розрахована на двох осіб.

 21 жовтня 2007 року на місці їхнього бою, знайденому за допомогою очевидців, встановлено пам’ятний дубовий хрест й відбулися урочисті заходи за участю ветеранів УПА, представників райдержадмінстрацій та патріотичної громадськості. Учасників останнього бою нагороджено відзнакою Президента – медаллю “До 100-річчя з Дня народження Романа Шухевича”. Посмертно.

 

 Підготував Сергій Лемеха

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 1 674

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua