Головна » Слава Героям » ВСТЕЛЯЛИ ШЛЯХ ДІВЧАТА ПЕЛЮСТКАМИ …

ВСТЕЛЯЛИ ШЛЯХ ДІВЧАТА ПЕЛЮСТКАМИ …

4sg

Західна Україна попрощалась із своїми синами, які загинули в боях з російськими терористами.

21-22 червня у Іваничівському районі Волинської області було оголошено днями скорботи. Рідні, близькі та друзі прощалися із мешканцем села Литовеж, військовослужбовцем 80-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ молодшого сержанта Володимиром Якобчуком, який загинув під час проведення заходів антитерористичної операції в районі міста Щастя під Луганськом. Там же загинув і боєць добровольчого 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Рустам Хамраєв з Луцька.

Володимир Якобчук, якому в березні виповнилося 27 років, після закінчення у 2004 році луцької гімназії №4 проходив строкову службу у Львові, в одному з десантних підрозділів. Із 2010 року перейшов на військову службу за контрактом. Був відмінником бойової підготовки, одним з кращих бійців у своєму підрозділі. За час служби брав участь у миротворчій місії під егідою ООН на Африканському континенті. А у побуті, згадують друзі, був дуже легкою і контактною людиною. Мав добре почуття гумору, дорожив родиною. Вдома лишились батьки, дружина Антоніна і двоє синів.

Ховали героя-десантника усім селом у неділю 22 червня. Керівництво органів місцевої влади запевнило, що надасть максимальну допомогу родині полеглого захисника України.

Крім професіонала-десантника волинська земля втратила ще і двох танкістів. У складі екіпажу танку Т-64Б, який 18 червня підбили терористи біля села Станиця на Луганщині, були волиняни: командир танку молодший сержант Володимир Крохмаль з села П’ятидні Володимир-Волинського району, 1987 року народження та механік-водій солдат Іван Ващеня з села Туричани Турійського району, 1975 року народження, батько двох дітей. Обидва військовослужбовці проходили службу у танковому підрозділі 51-ї окремої механізованої бригади і були придані іншій військовій частині для виконання завдань антитерористичної операції.

Очевидці запевняють, що екіпаж підірвав себе, аби не здатися ворогу й не віддати танк на озброєння терористів.

Детальні обставини загибелі танкістів з’ясовує слідча комісія. Відкрито кримінальне провадження.

21 червня героїв-танкістів поховали на Батьківщині.

Нагадаємо, у вересні 2013-го танкісти 51-ї окремої механізованої бригади з Волині вибороли перемогу в змаганнях танкових взводів Збройних Сил України. Так мирно усе виглядало тоді…

 

*   *   *

23 червня на Львівщині було оголошено траурним днем, на всіх установах вивісили приспущені Державні прапори із скорботними стрічками. Цього дня відбулися похорони відразу у двох населених пунктах Львівської області – у районному містечку Сокаль та селі Семерівка Яворівського району.

Напередодні, у вечері, до Львова військово-транспортним літаком Повітряних Сил ЗС України було доправлено тіла двох бійців 24-ї окремої механізованої бригади ОК «Північ», які загинули у боях під населеним пунктом Ямпіль, що на Донеччині. Це старший розвідник розвідувальної роти штабного батальйону старший солдат Юрій Прихід та розвідник цієї ж роти солдат Віктор Сивак. Обидва солдати проходили військову службу за контрактом і були професійними бійцями. Як розповів один із співслужбовців, який супроводжував тіла героїв на «малу Батьківщину», підрозділ під час виконання завдань командування раптово натрапив на групу терористів. Загиблі перебували на броні БТРа. І під час запеклого вогневого контакту із ворогом отримали поранення не сумісні із життям. Однак, за його словами терористи теж понесли значні втрати.

Проводити в останню путь Юрія Прихода зібралися мешканці його рідної Семерівки та багатьох навколишніх сіл. Їх було дуже багато. Під час панахиди односельчани згадали, яким чуйним та працьовитим був Юрій. Батьки виховали доброго сина своєї землі, справжнього захисника Вітчизни. Не можна описати горя, яке чорним птахом увірвалося до цієї родини. Серце батька не витримувало непоправної втрати, тому біля нього постійно перебувала бригада військових лікарів.

Відспівували воїна дев’ять священиків. Похоронна процесія розтягнулася на сотні метрів, а останню путь Юрія встеляли пелюстками квітів маленькі дівчатка.

Примітно, що із героєм-розвідником напередодні попрощалася вся Яворівщина — на шляху слідування зі Львова до Семерівки люди у всіх населених пунктах вишиковувалися уздовж траси живим ланцюгом із запаленими лампадками у руках, щоб віддати останню шану 21-річному Юрію Приходу.

У важку хвилину підтримати родину солдата Віктора Сивака зібралася чисельна громада майже 20-тисячного районного містечка Сокаль. Разом із ними віддати військові почесті прибув почесний ескорт та військовий оркестр Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, представник Оперативного командування «Північ» полковник Володимир Щур, особовий склад Сокальсько-Червоноградського об’єднаного районного військового комісаріату на чолі із військовим комісаром підполковником Миколою Лисаком, товариші по службі, бойові побратими.

«Герої не вмирають!» – скандували і тут люди обабіч шляху, по якому траурна процесія на чолі із шістьма місцевими священиками, від його помешкання на вулиці Героїв УПА рухалася до Катедрального собору св. Апостолів Петра і Павла УГКЦ аби там за древнім благочестивім звичаї у світлі свічок й світильників помолитися за прихожанина, який закінчивши земне життя, перейшов у країну невечірнього світла. Учні місцевої гімназії ім. О. Романіва зустріли колишнього випускника шкільними дзвониками…

Він прийшов на військову службу за контрактом за покликом серця, адже після закінчення 4 курсу Одеського національного політехнічного університету мав повне право здобувати диплом “спеціаліста. Однак, ставши «бакалавром», він вирішив присвятити себе службі в армії. Події на сході країни змусили його з товаришами покинути наш край і стати на захист Батьківщини.

«…сьогодні Сокальщина обмивається кривавими сльозами, ридає Україна,- сказала у прощальному слові директор гімназії Любов Омеляш. – Це несправедливо, що заради очищення нашої благословенної землі, з життям прощаються найкращими наші діти.”

 

*   *   *

Ще не встигло Закарпаття оговтатися від звістки про загибель берегівчанина, військовослужбовця військової служби за контрактом 128-ї окремої гірськопіхотної бригади ОК «Північ» солдата Роланда Поповича, як біда знову постукала у двері.

Зі скупої офіційної інформації від 19 червня стало відомо, що українські військовослужбовці, залучені до антитерористичної операції, продовжують виконання визначених завдань в Луганській та Донецькій областях.

«Дії військових спрямовані на звуження кільця блокування бойовиків в населених пунктах та районах, які підконтрольні терористам. В окремих місцях тривають запеклі сутички, наслідком яких стають втрати серед учасників АТО та бойовиків. Українські військовослужбовці демонструють приклади героїзму та самовідданості під час боротьби з бойовиками, в лавах яких чимало російських найманців. Нерідко ціною власного життя військові рятують своїх бойових побратимів».

Того дня рятували своїх товаришів неподалік від Луганська й контрактники гірськопіхотного батальйону з Ужгорода – 22-річний командир бойової машини молодший сержант Олександр Попадинець, 23-річний механік-водій солдат Сергій Мартин та 20-річний механік-водій солдат Михайло Куля. Ціною власного життя.

Поховали хлопців в Ужгороді 21 червня на «Пагорбі Слави» поряд із визволителями Закарпаття у роки Другої світової війни.

 

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ,

Вадим БАКАЙ,

Віталій ІВАНОВ.

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 655

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2018 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua