В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1099 – та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Дивина сприйняття комунікаційно-контентної агресії путінізму у світі дійсно шокує. З одного боку, всі визнають глокальність дезінформації та факт, що фінансування її джерел, зокрема не лише з РФ, а й з КНР, обчислюється мільярдами доларів. Але реальні заходи для протидії цьому залишаються або запізнілими, або маргіналізованими.

Конференції, які мають на меті аналіз дезінформаційної загрози, часто перетворюються на своєрідні формальні звіти, що розглядають проблему лише в одному темпі – темпі поточної дезінформаційної атаки. Але ж ця загроза має щонайменше чотири виміри технологічно-когнітивного впливу, в яких необхідно діяти системно та синхронно.

Протидія комунікаційно-контентній агресії не може обмежуватися лише заходами в форматі конференцій. Потрібні реальні механізми боротьби – створення глокальних хабів, сервісів та інфраструктур, які б забезпечували захист не лише інформаційного простору, а й самих понять, які путінізм прагне дискредитувати, деградувати та демонізувати. Демократія – як концепт – сьогодні потребує захисту на рівні психологічного, культурного та когнітивного спротиву. І діяти тут потрібно не точково, а глобально, системно та випереджально.

Публічні маркери:

«У Варшаві проведуть конференцію про російську дезінформацію щодо українських біженців»

Спецтрибунал для путіністів, який може бути створений на базі Ради Європи, дійсно стає реальністю, але його існування як доповнення до МКС ставить під сумнів саму конструкцію міжнародного правосуддя. Особливо з огляду на те, що МКС пішов шляхом формального підходу, який ігнорує контексти гібридних воєн, тероризму та глокальної геноцидної агресії тоталітарних режимів.

Прецедент із Ізраїлем, коли МКС ігнорує варварство ХАМАСу та намагається прирівняти реакцію держави до злочинів терористичного угрупування агресора, є тривожним сигналом. Це демонструє, що міжнародне право ризикує стати знаряддям маніпуляцій, яке використовується для нових форм агресії. Тому питання не лише в тому, як доповнити МКС, а й у тому, чи не потрібно створювати принципово новий формат правосуддя для глокальної реальності.

Технологізація варварства та геноцидності як інструментів глобальної політики вже не є гіпотезою, а доконаним фактом. І якщо не буде прискорення процесу притягнення путіністів та їхніх союзників до прямої та швидкої відповідальності, то світ ризикує втратити не просто окремі держави, а саму інфраструктуру цивілізації. Адже наразі ми бачимо не просто чергову кризу, а екзистенційне протистояння, в якому відсутність покарання за геноцидні новації злочинів відкриває двері для їхньої подальшої легітимізації.

Публічні маркери:

«Спецтрибунал щодо злочину агресії РФ доповнюватиме, а не замінюватиме роботу МКС – Кориневич»

«Правозахисники закликають активізувати створення спецтрибуналу щодо злочину агресії РФ проти України»

«Спецтрибунал для РФ може з’явитись вже у травні – постпред України в Раді Європи»

26 лютого – День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У 2014 році АРК стала першим об’єктом агресії РФ проти України. Тоді, 11 років тому, під стінами кримського парламенту відбувся масштабний мітинг на підтримку незалежності й територіальної цілісності України.

Одинадцять років окупації Криму — це не просто територіальне питання, а глибоко геноцидний процес, який за останні три роки сягнув масштабів тотального знищення національної ідентичності та системного терору. Однак міжнародна спільнота продовжує діяти так, ніби окупація Криму — це встановлений факт, який можна прийняти як тимчасову «даність». Це і є ключовий провал демократичного світу: небажання визнати, що толерування агресії не знижує рівень загострень, а навпаки, створює умови для їх ескалації.

Факт, що катівні на окупованих територіях не лише існують, а є частиною технологічно вибудуваної системи репресій, ще раз доводить, що окупація Криму — це не питання статусу, а безперервний воєнний злочин. А ті, хто сприяють збереженню окупації, фактично беруть участь у цих злочинах.

І тут постає ще більш абсурдне питання: як можна дозволяти громадянам держав-агресорів, таким як РФ і Білорусь, голосувати на місцевих виборах у країні НАТО — Естонії? Це не просто правова недалекоглядність, а стратегічна помилка, що ігнорує реальність колективного путінізму, який є не лише ідеологічною, а й геноцидною практикою.

Отже, ми спостерігаємо феномен, коли під виглядом «демократичних норм» світ насправді закриває очі на самознищення власних цінностей. І якщо цей тренд не буде змінено найближчим часом, це поставить під загрозу суверенітет окремих держав й підірве саму конструкцію міжнародної безпеки. 

Публічні маркери:

«Кримськотатарський народ має бути залучений до вирішення долі Криму – Чубаров»

«Поліція зафіксувала 108 російських катівень на окупованих і деокупованих територіях»

«В Естонії у другому читанні схвалили проєкт про позбавлення росіян і білорусів голосу на місцевих виборах»

Прийняття Генасамблеєю двох резолюцій та РБ ООН трампівської резолюції, що не вказує на агресора і не вимагає відновлення України та дію Статуту ООН, доводить, що адміністрація Трампа робить послугу агресору. Для РФ статус члена РБ ООН дає можливість ігнорувати всю правову систему світу, особливо, коли США грає на стороні колективного путінізму. Це не просто дипломатична недалекоглядність, а повноцінний прецедент руйнування світової правової системи. Таким чином, Рада безпеки ООН Рада Безпеки фактично відмовляється від ключового принципу міжнародного права – притягнення агресора до відповідальності.

Якщо США, які традиційно були рушієм демократії, фактично грають на стороні колективного путінізму, то виникає питання: чи не став трампізм його частиною? Адже подібні дії не просто допомагають Росії уникати відповідальності, а й підривають довіру до коаліції демократичних країн.

Сербія, яка публічно вибачається за те, що підтримувала Україну, – це символічний маркер того, що руйнується не тільки архітектура безпеки, а й сама етична основа міжнародних відносин. А найгірше, що навіть в ООН існує позиція «утримався» щодо питання засудження агресії. В умовах, коли агресор веде геноцидну війну, така позиція не є нейтральністю – вона є співучастю.

Це створює умови для нових агресій, адже безкарність лише мотивує злочинців. Якщо демократичний світ не перегляне цю деструктивну тенденцію, то ми ризикуємо увійти в епоху, де міжнародне право стане фікцією, а агресія – нормою. 

Публічні маркери:

«Український кокус» у Конгресі США подав проєкт резолюції про підтримку України – Маркарова

«Голосування в ООН щодо річниці війни свідчить про перемогу української дипломатії – МЗС»

«Україна на засіданні Радбезу підтвердила свою позицію щодо миру на основі Статуту ООН – Сибіга»

«Сибіга і Гутерреш обговорили встановлення в Україні справедливого миру»

«Посол про голосування Ізраїлю в ООН: Важко зрозуміти позицію офіційних осіб»

«Україна в ООН: Відчуття безкарності спонукає Росію на подальші порушення»

«Вучич заявив, що Сербія «помилково» підтримала українську резолюцію ООН»

«Рубіо пояснив, чому США проголосували проти резолюції із засудженням агресії Росії в ООН»

Цькування трампістами Канади вражає ницістю та зухвалістю. Руйнацією коаліції розвідки «П’ять очей» та тарифами в 25 відсотків на всі канадські товари з початку наступного тижня Білий дім виводить традиційні взаємини між державами на рівень конфронтації.

Канада має силу честі захищати в цей час Україну та санкційно посилювати тиск на РФ та КНР як складові колективного путінізму. Те, що відбувається між трампістами та Канадою, – це не просто політичний тиск, а відверта спроба руйнації одного з ключових безпекових альянсів Заходу. Коаліція «П’яти очей» (Five Eyes) – це не лише спільна розвідка, а й довготривала стратегічна взаємодія між країнами, які довіряють одна одній у питаннях безпеки, оборони та демократичних цінностей. Атака на Канаду – це атака на всю систему союзницьких відносин, що вибудовувалися десятиліттями.

Підвищення тарифів на 25% на канадські товари – це класична тактика тиску, що має на меті не економічні вигоди, а покарання Канади за її самостійність. І ця самостійність проявляється у беззаперечній підтримці України та санкційному тиску на РФ та КНР – ключові осередки колективного путінізму, які прагнуть підірвати світову демократію.

Трамп у цій ситуації виступає не як захисник американських інтересів, а як маргінал і мародер, що підриває власну країну заради особистих вигод. Його спроби присвоїти здобутки США, руйнувати альянси та підігравати авторитарним режимам – це не просто політична гра, а пряма загроза міжнародному порядку.

Якщо ця тенденція не буде зупинена, ми ризикуємо втратити стратегічну єдність, яка є ключовою у боротьбі з глобальним путінізмом. Канада наразі демонструє послідовність у своїй політиці, і ця позиція варта не тільки поваги, а й захисту.

Публічні маркери:

«У Білому домі обговорюють можливість виключення Канади з розвідувальної спільноти «П’ять очей» – FT»

«Китай обурився санкціями Канади за підтримку російської агресії проти України»

«У Starlink заявили, що «повністю віддані» наданню послуг Україні»

«Трамп анонсував нові мита для Канади та Мексики з наступного тижня»

Фото із офіційної сторінки 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс»