Від ветеранства як статусу до відповідальності за майбутнє

Сучасна цивілізаційна війна екзистенційного характеру РФ проти України Європи та світу поставила перед Україною проблему, яку вже недостатньо описувати традиційним поняттям ветеранства. У звичному розумінні ветеранська політика виникає після завершення військової служби і переважно спрямована на забезпечення прав, соціальної підтримки, реабілітації, працевлаштування та повернення людини до цивільного життя. Така модель є зрозумілою для суспільств, у яких війна розглядається як окремий, обмежений у часі досвід, після якого людина повертається до вже сформованого суспільного порядку.

Українська реальність є іншою. Геноцидна агресія, яку веде РФ, не просто створила велику кількість людей із досвідом військової служби. Вона за майже 13 років сформувала покоління громадян з унікальним досвідом збереження життя, людської гідності та норм людяності в умовах їх системного руйнування. Тому після завершення служби перед суспільством постає не лише питання, як повернути цих людей до життя, а й питання, як разом із ними створювати майбутнє, для збереження якого вони воювали.

Саме тут відбувається принципова зміна змісту ветеранської політики. Ветеран перестає бути лише людиною, яка потребує допомоги після служби. Він може бути носієм унікального досвіду діяти в умовах надзвичайно високої динаміки, невизначеності та руйнування нормальних умов існування та норм людяності, якого не має більшість цивільного суспільства, і є потенційним суб’єктом формування нових практик безпеки, управління, технологічного розвитку, освіти, підприємництва, суспільного лідерства та відновлення країни. Тому завдання держави полягає не в тому, щоб лише надати статус та адаптувати ветерана до довоєнних моделей життя минулого України Європи та світу, а в тому, щоб створити умови для реалізації його спроможностей у новій суспільній реальності не лише України, а й Європи та, за можливістю, країн-партнерів.

Це особливо важливо тому, що сама сучасна цивілізаційна війна змінює уявлення про те, що означає захищати життя та жити сьогодні, залишаючись людиною. Військовослужбовець змушений застосовувати силу для зупинки агресії, але сенсом цієї сили залишається не культ смерті як такої, а збереження та розширення можливості людського життя. Саме тому після війни його досвід не повинен залишатися виключно досвідом бойового застосування сили. Він може бути трансформований у досвід відновлення, захисту, розвитку та творення життя.

У цьому сенсі ветерана можна концептуально розглядати як потенційного оператора життя — людину, яка має темпоритмічний досвід діяти там, де нормальні умови існування вже зруйновані, і яка здатна переносити цей досвід у відбудову нових умов життя. Це не означає покладати на кожного ветерана додатковий суспільний обов’язок. Навпаки, це означає визнати за ним право на повноцінну суб’єктність і створити можливість самому визначати, якою мірою та в яких сферах його досвід може бути потрібним суспільству, як він використовуватиметься у відбудові, яка має охоплювати не лише фізичне відновлення, а й антропологічно-когнітивно-ментальну деокупацію людини та суспільства.

Водночас така модель не може нівелювати особливий статус тих, для кого наслідки війни є незворотними. Загиблі Герої та їхні сім’ї, передусім діти, а також важкопоранені, які втратили значну частину можливостей повноцінної самостійної дії, потребують не просто окремих соціальних програм, а особливого рівня суспільної відповідальності національного та міжнародного рівня. Тут йдеться про збереження пам’яті, гідності, права сімей на повноцінне життя та довгострокову підтримку тих, хто поніс найвищу ціну війни.

Тому сучасна модель має поєднувати кілька взаємопов’язаних вимірів. Меморіалізація зберігає суспільну пам’ять про тих, хто віддав життя. Реабілітація повертає пораненим і ветеранам максимально можливу здатність до самостійного життя та діяльності. Соціальна інтеграція не дозволяє ветерану залишитися периферійною категорією суспільства. Лідерство створює можливість перенесення набутого досвіду у цивільні та державні сфери. А відповідальність і суспільна участь дозволяють перетворити індивідуальний досвід цивілізаційної війни на ресурс розвитку країни.

Саме тому сучасне ветеранство не варто розуміти як наслідування моделей минулого. Україна має справу з війною іншого технологічного, цивілізаційного та антропологічного масштабу. Відповідно, і політика щодо тих, хто її зупиняє, повинна бути орієнтована не лише на компенсацію наслідків минулого, а на формування спроможностей майбутнього.

У цьому полягає і ширший європейський та міжнародний вимір. Український досвід може бути важливим не тільки для України, оскільки сучасна війна демонструє, що суспільства можуть зіткнутися з такими формами агресії, до яких традиційні моделі безпеки, соціальної політики та реінтеграції виявляться недостатньо підготовленими. Ветеран перестає розглядатися лише як людина, яка потребує допомоги після служби, а й носіями знань, досвіду та практик, необхідних для формування нової культури безпеки і стійкості в Європі та світі.

Отже, сутність сучасної ветеранської політики поступово зміщується від питання «що суспільство має зробити для ветерана?» до питання «як суспільство разом із ветераном може створювати майбутнє, за яке він воював?». Саме ця зміна ставить проблему ветеранства у значно ширший — суспільний, європейський і цивілізаційний — контекст.

 Отже, «меморіалізація — реабілітація — лідерство — відповідальність — творення майбутнього» є не штучно сконструйованою послідовністю, а логічним результатом зміни самої історичної ситуації та суспільної ролі людини, яка пройшла через екзистенційне протистояння заради збереження життя.

Висновки

• Сутність сучасної ветеранської політики поступово зміщується від питання «що суспільство має зробити для ветерана?» до питання «як суспільство разом із ветераном може створювати майбутнє, за яке він захищав життя?». Але для України це питання не може залишатися лише внутрішньодержавним. Уже понад 13 років громадяни України, спочатку у війні, що розпочалася 2014 року, а з 2022 року — у повномасштабному екзистенційному протистоянні, захищають не лише територію України. Вони фізично стримують агресію, але водночас захищають європейське та ширше людське середовище, його антропологічну, когнітивну, ментальну та цивілізаційну спроможність залишатися людяним.
• Тому поряд із відповідальністю України перед своїми ветеранами виникає і відповідальність Європи перед громадянами України, які ціною власного життя, здоров’я, часу та людського ресурсу вже тривалий час утримують безпековий простір, межі якого значно ширші за державний кордон України. Це не означає перенесення української ветеранської політики на Європу. Йдеться про визнання того, що захист українського ветерана є водночас частиною європейської відповідальності за людей, які захищали спільне майбутнє.
• У такому контексті формула «меморіалізація — реабілітація — соціальна інтеграція — лідерство — відповідальність — творення майбутнього» набуває не лише соціального, а й європейського та цивілізаційного змісту. Меморіалізація фіксує ціну захисту життя; реабілітація повертає людині максимально можливу суб’єктність; інтеграція не дозволяє перетворити захисника на периферійну соціальну категорію; лідерство дає можливість перенести його досвід у майбутнє; а відповідальність України, Європи та міжнародної спільноти забезпечує умови, за яких цей досвід не буде лише пам’яттю про війну, а стане ресурсом творення іншого майбутнього.
• Саме тому сучасне українське ветеранство може бути осмислене не як наслідок війни, а як один із ключових суб’єктів післявоєнного і європейського майбутнього. Люди, які фізично, антропологічно, когнітивно та ментально утримували життя в умовах екзистенційної агресії, не повинні розглядатися лише як ті, кому цивілізація тепер має допомогти повернутися до нормального життя. Йдеться про спільну відповідальність за створення такого життя — і саме в цьому полягає принципова трансформація сучасного ветеранства.

Публічні маркери:

«Німеччина виділить ще €3 мільйони на підтримку українських ветеранів»

«Україна може стати лідером у формуванні сучасної ветеранської політики в ЄС – Ченцов»

«Уряд планує уніфікувати надання половини ветеранських послуг до 2027 року»

«Міненерго пропонує ветеранам кілька напрямків працевлаштування – Шмигаль»

«Зеленський доручив уряду напрацювати зміни у соціальному супроводі ветеранів»

«Законодавство про ветеранів потребує перегляду та осучаснення – Зеленський»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського