Глокальна природа сучасних публічних резонансів поступово руйнує стару модель національної та міжнародно-інституційної публічності, що спиралася на вертикаль національного або континентального суверенітету. Тепер публічність діє інакше: горизонтально, симультанно, через темпо-ритмічне масштабування уваги, а не через інституційну ієрархію визначених статусів (це коли «посаду слухали завжди»). У цій новій глокально-симультанній екосистемі резонанс стає найбільшою валютою, він монетизується не лише у фінансовому вимірі, а й у політичній, соціальній та когнітивній владі.

Саме з цієї логіки випливають феномени, що здаються хаотичними, але насправді є частиною нової архітектури суперництва генеративної реальності. Стиль Д. Трампа — із залученням родини, випадкових людей та хаотичних меседжів — створює не просто глокальний шум, а режим постійного зламу функціональної дипломатичності. Він тримає поле у стані непередбачуваності, що підміняє функціональну публічність емоційною турбулентністю за рахунок не прикритої брехні, принижень, зверхності та волюнтаризму. Коли його син називає «непередбачуваність» головною цінністю президента США, це не лише характеристика політика — це симптом зміщення статусності та стійкості самої інституції президента США.

На цьому тлі конфлікт між соцмережею Х та Європейською комісією показує ще ширший процес: транснаціональна комунікаційність агресивно і системно діє за власними «силовими правилами», які не збігаються з правом, нормою чи відповідальністю власних технологічних стандартів. Коли Х блокує рекламний акаунт Єврокомісії після штрафу, це фактично демонстрація не лише обурення або реакції, а претензія на особливу геостратегічну позицію над будь-якими правовими регуляціями. З позиції самої платформи це виглядає як логіка сили: «право застосовується до всіх, окрім нас».

Усе це накопичується у ширшу картину. Дії І. Маска – від публічних заяв про «скасування ЄС» до підтримки риторики, яку підхоплюють агенти впливу РФ – знову демонструють, що кордони між «індивідуальною думкою» та «трансконтинентальною агресією» фактично стерлися. Цим і пояснюється реакція віце-прем’єра уряду Польщі Р. Сікорського на висловлювання І. Маска, і це вже не полеміка, а спроба повернути дискусію в простір, де сила не підміняє норму. Сам факт того, що міністр закордонних справ має відповідати власнику соцмережі є ознакою того, що державність уперлася в приватні транснаціональні корпорації, які більше не приховують своєї здатності та волі руйнувати континентальні процеси.

Паралельно звучать лояльні, інколи суперечливі заяви європейських лідерів щодо американської адміністрації, яка в новій Стратегії національної безпеки фактично дозволяє собі прямо дискредитувати ЄС та підтримувати лише ультраправі/пропутінські сили в Європі. Це також маркер іншої геостратегічної трансформації, тобто переходу від «стабільності простору трансатлантики» до «динаміки руйнації трансатлантики», де пріоритети формуються персонами і можуть змінюватися швидше, ніж формується спільна реакція, рішення та стандарти.

Усі ці факти разом складають не так картину хаосу, як картину зрушення, де світ статусів і функцій перестає працювати лише у правилах старих масштабів. Публічність стала ареною темпоритмічної дії, а не простором статусів минулого, тут виграє не той, хто має міжнародний чи національний статус, а той, хто може утримати глокальний резонанс і створити власний простір реальності. Тому сучасність уже не терпить «повільних «спостережних» позицій», вона вимагає публічно-ініціативної дії на випередження, бо будь-який вакуум негайно заповнюється тим, хто краще оперує резонансом, а не правом чи стандартом.

Валерій Скрипнюк, Віктор Вельбик, ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ