Коли на сцені  клубу села Успенівка, що на Донеччині, запалюється світло рамп – там оживає історія. Різнобарвно квітнуть піснею українські сади, вирують веселі і сумні родинні історії…  Вибухова і запальна, з вірою в майбутнє, успенівська молодь творить мистецьке різнобарв’я. Коли знаходишся в глядацькому залі, то година вистави пролітає як одна мить. Мимоволі ловиш себе на думці, що починаєш підспівувати або сміятись разом з артистами, забуваючи про те, що вони не є професіоналами цієї роботи.

Звичайно, все це не виникло само собою і не живе у порожнечі. Душею та втіленням ідей ту є дві невгамовно-запальні жіночки: завідувач клубу Марія Іващенко та керівник народного ансамблю «Надія» Лариса Лук’яненко. Разом вони придумують нові проекти, шиють костюми, шукають можливості для ремонту клубу. Все це не так легко. Адже кожен з артистів, що приходить на репетицію, крім власної роботи, має ще і домашню господарку – город, кури, корови . Все це потребує рук і догляду. Та на репетиції жіночки збираються радо! Так само з задоволенням творять концерти. Їх творча працелюбність дала свої результати – пройшовши вкритий тереном шлях, цей творчий колектив таки отримав звання «народного». Це дало нового розвитку сільській культурі у вигляді трішки більшого фінансування і можливості відкрити додаткову вакансію.

Крім цього, в клубі займається близько трьох десятків дітей з навколишніх сіл, що об’єднані у три творчих колективи. Діти не лише корисно проводять свій час. Вони розвиваються творчо і фізично, привчаються до прекрасної української культури. Бо репертуар артистів з народу не складається з простого копіювання популярних сучасних пісень чи мемів. Вони ставлять на сцені і національну класику, часто виконують власні твори.

Є у клуба свої проблеми. Але творчі люди шукають можливості їх долати. І першочергово роблять це своїми виступами. Зараз в їх планах знайти контакти з подібними колективами центральної та західної України. Бо саме в культурі у українців найбільше точок перетину. І українцям зі сходу, так само як і українцям з заходу вартувало б частіше їздити один до одного в гості.

Тарас Грень