В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1165-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Фіксуємо ключову парадоксальність ситуації: реальна слабкість путінізму маскується за агресивно-геноцидною зовнішньою експансією, яка є не ознакою сили, а навпаки — ознакою екзистенційного занепаду та краху режиму.

Швеція (експертне середовище транслює тезу, що якщо Москва не зможе контролювати Україну, РФ зведеться до Московії Івана Грозного), як і низка інших держав ЄС, дедалі чіткіше усвідомлює не лише військову, а й антропологічно-когнітивну природу глокальної геноцидної агресії РФ, і починає відповідати не лише інструментально (санкції, різні види допомоги Україні), а й ціннісно, — вдаючись до світоглядного протистояння. Це стратегічно вирішальний момент, який потребує підсилення та перманентного розвитку.

Водночас, внутрішні національні рухи в РФ, які перебувають під багаторічним терором і геноцидним тиском, і які досі не отримали належної міжнародної суб’єктності потребують публічної та інфраструктурного підсилення. Саме тому путінізм не має імперського потенціалу — він має лише постімперську ілюзію на тлі перспективи власної розпаду. А от національні сили РФ щодо націєтворення, самоідентифікації, реінтеграції до вільного цивілізаційного людства — мають перспективу та енергію.

Це і є ключове джерело сил антипутінського спротиву, яке не вичерпується лише українською боротьбою, а стає глобальним проєктом деокупації цивілізації від гібридного неоімперського зла, яке намагається окупувати мислення, історію, ідентичність.

Антропологічно-когнітивно-ментальна деокупація — це не тільки нова форма безпеки, а і новий горизонт визволення.

Необхідно інституціоналізувати суб’єктність націй у РФ, які перебувають під геноцидним впливом (Ічкерія, Башкортостан, Бурятія, Саха, Урал тощо).

Європейський вклад у цю деокупацію — ключовий, бо саме Європа має досвід перетворення цінностей у структури (як ЄС чи ЄСПЛ).

Таким чином, глобальний спротив путінізму — це не просто антиімперський рух, а цивілізаційна платформа відновлення гідності, свободи й історичної правди.

Отже, путінізм — це парадоксальна агресія екзистенційного страху, а не впевненості. Його геноцидна експансія — спроба уникнути внутрішнього краху.

Швеція, як і інші держави ЄС, вже вступають у ціннісне протистояння, що значно потужніше, ніж технократичні чи бюрократичні реакції. Це вікно історичного шансу для  антропологічно-когнітивно-ментального переозначення ролі Європи.

Ігнорування внутрішніх народів РФ — це стратегічна помилка світової спільноти, яка фактично залишає народи без права на голос. Слід створювати платформи публічної суб’єктизації цих народів.

Антропологічно-когнітивно-ментальна деокупація — не вторинний вимір війни, а її головне поле. Бо саме за когнітивні та антропологічні карти світу йде боротьба: хто ми, звідки, з якою історією, і заради чого живемо.

Публічні маркери:

«Шведський професор: Якщо Росія не контролюватиме Україну, то зведеться до Московії»

«Росія активізувала поширення фейків про події в Одесі 2 травня 2014 року – ЦПД»

Міжнародна інституціональна інфраструктура терпить крах під силою тоталітарних режимів колективного путінізму, який не отримуючи адекватного спротиву міжнародної спільноти наступають та домінують в поширенні права сили на всі норми міжнародної світобудови.

МЗС Франції свідчить про зневагу до міжнародного права з боку КНДР та путінської РФ, які публічно визнають союз режимів, що фактично саме глокально та геноцидну знищує Україну, Європу та світовий порядок. В цей же час ООН піклуєть про реконструкцію своєї діяльності не у зв’язку з цим демаршем диктаторів-людоїдів з РФ та КНДР, а лише тому що США зменшує фінансування. Прикро. але ООН все більше стає формальною інституцією статусності, а не міжнародним арбітром права справедливості та мирності. Маємо глобальну  цивілізаційну кризу сучасності, коли міжнародні інституції втрачають свою суб’єктність і реальну здатність діяти в умовах тотального виклику з боку глокального тоталітаризму.

ООН, ЄС, ОБСЄ та інші організації, збудовані на логіці поствоєнного порядку, виявились не готовими до гібридної геноцидної війни тоталітарного колективного путінізму, що включає РФ, КНДР, Іран, частково Китай, і підтримується мережею “нейтральних” гравців. Права людини, Статут ООН, Женевські конвенції — стали символічними, не дієвими.

Тоталітарні режими, відчуваючи безкарність, публічно демонструють свою єдність і зневагу до міжнародних правових норм: КНДР і РФ підписують пакти; Іран постачає РФ дрони; КНР розширює контроль над глобальними мережами. Це — відвертий злам основ глобального порядку, де геноцид більше не шок, а “інструмент політики”.

ООН не реагує на реальні точки цього зламу, а займається бюджетними і статусними питаннями, уникаючи фундаментальних оцінок, тому РФ досі член Радбезу ООН, а КНДР навіть у санкційному вакуумі здійснює безпрецедентні впливи на світову безпеку, допомагаючи РФ.

ЄС тим часом перекладає пріоритети на технічні дії, наприклад, штраф TikTok — формальний захід, який не зачіпає:

• інфраструктурну роль TikTok як каналу когнітивної окупації;
• використання платформ як цифрових каналів тоталітарної війни проти свідомості.

Те, що роблять РФ і КНДР — не лише геноцидна агресія проти України. Це:

• агресія проти мови, пам’яті, людської гідності;
• агресія проти концепції універсального гуманізму;
• захоплення алгоритмів свідомості через техносередовища.

Ми спостерігаємо не просто політичну кризу. Ми бачимо занепад моралі міжнародних структур, що втратили здатність розрізняти:

• що є справедливістю,
• що є людяністю,
• що є злом, якому не можна виставляти лише «резолюції».

Публічні маркери:

«Визнання участі військ КНДР у війні проти України свідчить про зневагу до міжнародного права – МЗС Франції»

«ООН розглядає масштабну реорганізацію на тлі кризи фінансування – Reuters»

«Євросоюз оштрафував TikTok на €530 мільйонів за неналежний захист даних»

Путінська РФ знущається з мирних зусиль США і ця реальність стає адекватно-сприйнятною не лише для України та її найближчих партнерів, а скрізь у світі.

США вже офіційно, на рівні Рубіо / Держдепу, відмовляються від ролі арбітра світової демократії, тобто вони хочуть бути над протистоянням. Наразі вони залишаються стороною, що підтримує Україну та Європу, особливо після підписання угоди про надра між Україною та США, що не заважає євророінтеграційним процесам.

Велика Британія публічно додає, що терпіння щодо Путіна вичерпується в США. Риторика Марко Рубіо, позиція Держдепу, офіційні угоди з Україною (зокрема в галузі надр) свідчать, що США фактично визнають природу режиму РФ як агресивно-антилюдською. Сподіваємося, що риторика про «виснаження терпіння» (з боку Великої Британії та США) — ознака переходу до нової фази протистояння, можливо вже від реагування до ініціювання геостратегічного перетворення. Чи є це елементом міжнародного усвідомлення, що путінізм — це не просто воєнна загроза, а цивілізаційна руйнівна субстанція, яку не можна стримати, лише ліквідувати як глобальний феномен, покаже найближчий час.

Дипломатично-правове формулювання “війна в Україні” — це редукційна дипломатична калька, що занижує масштаб гібридного геноциду, який вчиняється на території України, але націлений на знищення всього гуманістичного світу. Термін «війна» дозволяє багатьом країнам не брати відповідальності, бо вважають це “регіональною проблемою”, а в правовому ракурсі виправдовує пасивність міжнародних інституцій, які не бачать прямих загроз “для себе”.

Маємо реальність, яку треба вербалізувати на рівні міжнародного дискурсу. Це не війна в Україні, а глокальна геноцидна агресія колективного путінізму, яка здійснюється:

• на фронті (зброя),
• в цифрових платформах (алгоритми),
• у міжнародних інституціях (корупційні впливи),
• в культурно-освітньому просторі (дегуманізація мислення).

Використання таких понять як “мир”, “перемовини”, “врегулювання” недоречні, бо немає двох симетричних сторін, є агресор-геноцидник і сторони спротиву; “мир” на умовах агресора — це капітуляція цінностей, а не домовленість. Поняття “війна” є замалим — це екзистенційна боротьба цивілізації проти некрофільного тоталітарного світогляду.

Міжнародна риторика має трансформуватися із формально-дипломатичної у світоглядно-ціннісну. Без цього ми залишаємося у режимі імітаційної реакції, затримки дій, та деградації глобальної етики відповідальності.

Публічні маркери:

«У світі зростає розуміння, що Росія відверто знущається з мирних зусиль США – Сибіга»

«Робота над мирними зусиллями триватиме у форматі «Україна + Британія, Німеччина, Франція + США» – Сибіга»

«Позиції України та Росії стали ближчі, але вони все ще далекі одна від одної – Рубіо»

«Це не нова позиція»: у МЗС прокоментували заяву про вихід США з переговорів між Україною та Росією

«Ламмі після розмови з Венсом: Світ втрачає терпіння через дії Путіна»

«Підписання угоди про надра є сигналом, що США не покинуть Україну – польський експерт»

«У Брюсселі вітають угоду про надра, яка не суперечить вступу України до ЄС і враховує європейські інтереси»

«Експертка: Трішки дивно, що про вихід США з перемовин заявила речниця Держдепу, треба дочекатися заяви Трампа»

«Війна Росії проти України не завершиться найближчим часом – Венс»

«США не будуть посередниками у переговорах між Україною та Росією – Держдеп»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ