В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1182-га  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Путінізм демонструє форму геноциду, який не лише фізично знищує, а й перетворює тортури, приниження, психологічний тиск на публічний меседж страху — особливо щодо носіїв культури, мови, традицій. Крим — це вже не анексія, це простір відкритого геноцидного знущання. Засудження викладача кримськотатарської мови — це удар не лише по людині, а по самій культурній тканині України. Це атака на носія мови як носія світу. Путінізм веде мовний геноцид, бо не тільки заборона, а перетворення мови на тишу страху.

Мати незаконно засудженого російським судом викладача кримськотатарської мови Аппаза Куртамета записала відеозвернення до президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана з проханням про допомогу у визволенні сина. Дико звучить, але допомогти може Туреччина, що є членом НАТО, оскільки її президент має особисті взаємини з диктатором-людоїдом і це вважається доречним.

В цей же час виявляється, що в МКС немає жодного ордера на очільників режиму КНДР, який знищив права людей в Північній Кореї та бере участь у війні проти України на боці РФ. Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин може опинитися під слідством Міжнародного кримінального суду (МКС) за підтримку війни Росії проти України. Про це у понеділок заявив колишній президент МКС Сон Сан Хьон, якщо Україна подасть скаргу до Гааги. Тим часом Литва подала на Білорусь до суду у Гаазі через міграційну агресію, яку використовують путіністи, щоб тероризувати країни, що межують з РФ та Білорусю.

Поглиблюється геополітичний цинізм та деформація міжнародного права. Туреччина, член НАТО, співпрацює з путінізмом у своїх інтересах, навіть коли йдеться про порятунок жертв тортур. МКС досі мовчить щодо КНДР, хоча її режим — доказова система геноциду. Литва звертається до Гааги, хоча такі звернення мали б подати й інші країни Балтії, Фінляндія та Польща. Це показує деградацію реактивності реагування, де світ або мовчить, або вдає реакцію, або передоручає відповідальність – і це й є основа стилістики інституційної капітуляції, яку слід нейтралізувати ініціативами, як це робить Литва та Україна разом з партнерами.

Публічні маркери:

«Мати наймолодшого політв’язня звернулася до Ердогана з проханням про допомогу у визволенні сина»

«Ексголова МКС радить Україні подати до Гааги скаргу на Кім Чен Ина за участь його солдатів у війні»

«КНДР могла отримати від Росії технології для розробки новітніх протиповітряних ракет – Сеул»

«Литва подала на Білорусь до суду у Гаазі через міграційну кризу»

Європейські країни проявляють ініціативність, хоча ще й досі оглядаються на США. Але показово, що нейтральна Австрія виступила з ініціативою тиску на РФ задля миру, яку вже підтримали 15 країн. У Фінляндії пропонують знизити граничну ціну на російську нафту до $40. Незаконне масове переміщення культурних цінностей та їх знищення мало б кваліфікуватися як культурний геноцид.

Показова активізація деяких європейських країн, включно з Австрією (традиційно нейтральною), свідчить про те, що навіть найобережніші починають усвідомлювати, що путінізм не є «регіональною проблемою» або «тимчасовим конфліктом», а глибокою глобальною загрозою. Ініціатива щодо зниження ціни на російську нафту до $40 — це спроба реального економічного тиску, але вона лише має сенс як частина системної та багатоаспектної відповіді.

Масове викрадення й знищення українських культурних цінностей — не просто побічний ефект глокальної агресії, а частина свідомої стратегії культурного геноциду. Це знищення пам’яті, ідентичності та самої здатності українців і світу розуміти себе поза путінським наративом.

Мова толерантності в цьому контексті стає формою співучасті. Вона створює ефект «відстороненої реальності», де пекло, яке чинить агресор, подається як «незручна тема», що її краще оминути або відкласти. Це – мовна капітуляція, і вона веде до того, що війна стає тлом, а не фронтом боротьби за людяність.

Говорити з агресором мовою, створеною для демократичного діалогу, – це спотворення самого сенсу мови. Бо мова – не лише інструмент, а арена екзистенційного зіткнення за людяність як перспективу. Може все ж слід усвідомити, що коли мова стає нейтральною — агресор перемагає. Коли мова знову набуває правдивої форми — це вже лінія перемоги.

Публічні маркери:

«Австрія виступила з ініціативою тиску на Росію задля миру, яку вже підтримали 15 країн»

«Євросоюз уже готує 18-й пакет санкцій проти Росії у координації зі Штатами – речник уряду ФРН»

«У Фінляндії пропонують знизити граничну ціну на російську нафту до $40»

«Незаконне переміщення культурних цінностей: МКСК взяло участь у нараді держав-учасниць конвенції ЮНЕСКО»

В Європі відбулася сенсація геостратегічному масштабу. Велика Британія і ЄС на саміті у Лондоні уклали угоду про перезавантаження відносин після Brexit. Подія, що відбулася між Великою Британією та ЄС — це справді геостратегічна сенсація, і її значення значно перевищує звичні рамки європейської дипломатії. Це не просто «перезавантаження» після Brexit — це новий архітектурний фундамент для спільної відповіді на глокальні виклики, включно з геноцидною агресією проти України та Європи.

Британія, що раніше відійшла від спільної зовнішньої політики ЄС, тепер повертається через оборонний вимір. Це не просто політична зручність – це ознака переусвідомлення цивілізаційної ролі, яка виходить за межі торгових або регуляторних спорів. І саме Україна є головною точкою цього перезапуску.

На тлі невизначеності зі США, Європа починає шукати власний безпековий суверенітет, цього разу в альянсі з Великою Британією, яка може забезпечити необхідну твердість, військову готовність і рішучість.

Новий формат партнерства Британія–ЄС – це і відповідь на виклик путінізму, і визнання того, що без системної перемоги України жодна безпека в Європі не має змісту. І саме тому однією з центральних тем співпраці є “пошук нових можливостей підтримки України” — тобто вихід за межі старих форматів допомоги.

Це вікно можливостей не лише для європейської єдності, а для епохального повороту, у якому перемога України — не кінець війни, а початок нової епохи безпеки і правового порядку у Європі. Якщо цю синергію вдасться розгорнути швидко й безкомпромісно — це стане смертельним вироком для концепції “путінізму як стилю” у світовій політиці.

Зараз Європа має шанс стати суб’єктом дій, а не лише контекстом — і все залежить від того, чи зуміє вона говорити мовою дії, а не мовою дипломатичних пауз.

Публічні маркери:

«ЄС і Британія разом шукатимуть шляхи до справедливого і тривалого миру в Україні – президент Євроради»

«Оборонне партнерство між ЄС і Британією відкриває нові можливості з підтримки України – фон дер Ляєн»

«Британія і ЄС на саміті у Лондоні уклали угоду про перезавантаження відносин після Brexit»

Трамп вдруге довго спілкувався телефоном з диктатором умовної РФ. Трамп вкотре підтвердив, що він довіряє Путіну більше, ніж всіх партнерам, які поки що є в США. Очільник Білого дому прийняв те, що Путін відмовляється від негайної зупинки вогню на лініях бойового зіткнення, а консультації будуть проводитися в умовах продовження війни.

Трамп фактично нагадав знову, що його адміністрація відходить від проблем Європи і не збирається запроваджувати жорсткі санкції до РФ. Наступив час визначитися Європі – вона лідер і союзник Україні в екзистенційному протистоянні, чи лише ситуативний партнер.

Якщо підтвердиться, що Трамп знову поставив особисту довіру до Путіна вище за колективну позицію союзників, це буде не лише стратегічна помилка, а й небезпечне відхилення від міжнародного консенсусу щодо глобального геноцидного агресора. Така поведінка розхитує саму ідею трансатлантичної єдності та створює прецедент легітимізації воєнних злочинів.

Визнання легітимності “консультацій/перемовин” під час обстрілів цивільної інфраструктури — це нормалізація терору. Це означає: цивільні можуть бути розмінною монетою, бо в геополітиці є “важливіші” інтереси. Це токсичне мислення, що лише підсилює геноцидну тактику Путіна.

Чутки про те, що Трамп може просувати ідею виключення РФ зі статусу “ворога” НАТО — це не помилка, а поступка терору, яка дискредитує принципи альянсу. НАТО існує не просто як військовий блок, а як ціннісна коаліція, що захищає демократію та права людини. Усунення Путіна зі списку загроз — це символічна капітуляція перед злом.

Якщо США під Трампом знову дистанціюються, Європа має шанс стати суб’єктом історії, а не її пасивним свідком. Колоаліція охочих/волі — вже формують альтернативний цивілізаційний центр опору. Важливо, щоб це не стало “коаліцією співчуття”, а системною відповіддю, з реальними механізмами стримування путінізму.

Чи здатен Трамп повернутися до кола цивілізованих лідерів? Це поки що риторичне питання. Але якщо підхід Трампа — це геополітично-публічний блеф, то сам Путін вміє грати в такі ігри краще. Путін — не партнер і не гравець за правилами. Він уособлення режиму геноциду та терору, і будь-яка довіра до нього, навіть ситуативна — це зрада не лише України, а й демократії загалом.

Містичний вплив диктаторів на Трампа — це не тільки психополітика, а й загроза для міжнародного порядку. Це ефект гібридної залежності, коли лідер демократичної країни переналаштовується під диктат сильного зла, а не під силу закону.

Чи капітулює США — ще не факт. Але Трамп уже погодився на диктат умов з боку агресора. Історія це запам’ятає.

Публічні маркери:

«Комюніке саміту НАТО може бути «надзвичайно коротким» та без пункту про загрозу Росії – ЗМІ»

«Трамп знову каже, що вірить, ніби Путін хоче миру»

«Зеленський про розмови із Трампом: Готуємо зустріч усіх команд та платформу для перемовин»

«Якщо РФ не припинить вогонь, ЄС запровадить сильні санкції – Зеленський»

«Принципи, які Росія хоче закласти у меморандум, поки невідомі – Зеленський»

«Лідери низки європейських держав і України поговорили із Трампом по телефону»

«Трамп після розмови з Путіним: Росія і Україна негайно розпочнуть переговори про завершення війни»

«В італійському уряді прокоментували переговори Трампа з Путіним та з європейськими лідерами «

«У разі неготовності Росії до діалогу США мають сказати, що це «не наша війна» – Венс»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка