В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1184-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Путінізм знищує антропологічні свідчення про злочини СРСР, щоб принизити сучасні країни, як це відбувається з Польщею та трагедією в Катині за сталінізму. Московія одночасно знищує історію Другої світової війни, щоб приховати як СРСР співпрацював з гітлерівською Німеччиною і був її союзником.

Нагальним є постійне багаторівневе викриття природи путінізму як системи тотального історичного, інформаційного та геополітичного терору, що спотворює пам’ять і робить її інструментом війни.

Знищення памʼяті про Катинь – це не вандалізм, а державна ідеологічна чистка історії, що принижує Польщу як жертву сталінського та нацистського злочину; анулює спільну європейську історичну правду; переписує сторінки Другої світової війни, зводячи її до міфу про власну «перемогу» і виключаючи 1939 рік – рік пакту Молотова-Ріббентропа і спільної агресії СРСР та гітлерівської Німеччини проти Польщі.

Вилучення символів польського опору з меморіалу в Мєдному (Тверська область РФ) – це юридично організований акт історичної агресії. РФ як правонаступниця СРСР прямо відмовляється визнавати власні злочини, щоб легітимізувати путінську модель тоталітаризму, демонізувати демократії, спотворити історичну реальність у світі.

Тіньові танкери РФ, які блокують екологічні та інфраструктурні канали між Швецією і Польщею – це вже форма економічної та екологічної зброї, що доповнює когнітивну окупацію та історичну фальсифікацію.Усе це – не ізольовані інциденти, а координована стратегія геноцидної дії, спрямованої на знищення зв’язків, пам’яті, гідності, суб’єктності.

Публічність у своїй національній, когнітивній і антропологічній формі стала ціллю знищення путіністами, бо саме через публічність відновлюється правда, формуються альянси, мобілізується людяність.

Це не просто політична дестабілізація, а тотальний фронт проти Європи як ідеї, проти історії як правди, проти пам’яті як ресурсу опору. І тільки спільна публічна суб’єктність України, Польщі, країн Балтії та ЄС може цьому протистояти – не лише зброєю, а правдою, солідарністю та стійкістю публічної пам’яті й публічним суверенітетом кожної нації Європи.

Публічні маркери:

«У Росії пошкодили польський військовий меморіал – Варшава висловила протест»

«У МКСК назвали інструменти у боротьбі з дезінформацією, спрямованою на підрив євроінтеграції України»

«Туск натякнув, що корабель тіньового флоту РФ намагався пошкодити електрокабель між Польщею та Швецією»

Україна та Польща розпочали ексгуманіційні роботи, повязані з похованнями під час трагедій, що вели тодішні комуністичні режими як в Україні, так і в Польщі. Проведення ексгумацій у Пужниках на Тернопільщині наприкінці квітня – на початку травня цього року було «проривом» у польсько-українських відносинах.

Про це на пресконференції у Варшаві сказала міністерка культури і національної спадщини Польщі Ганна Врублевська.

Описані ексгумаційні роботи в Пужниках, а також заяви польської сторони – це не лише історичний прорив, а й знакова точка взаємної поваги та гуманного діалогу, який руйнує стереотипи ворожнечі та відкриває новий рівень польсько-української співпраці, заснований на памʼяті, гідності та спільному спротиві абсолютному злу — путінізму.

Роботи в Пужниках – це акт відновлення правди, що несе терапевтичну функцію для обох народів, особливо в умовах, коли РФ намагається фальсифікувати історію, розділяти народи через використання травм минулого.

Важливо, що в умовах повномасштабної війни Україна змогла забезпечити проведення таких чутливих дій, демонструючи відповідальність перед історією навіть у надскладних обставинах.

Це – антипод путінізму, який замість ексгумації памʼяті займається інформаційним і фізичним викоріненням правди.

Польща стала гуманітарним тилом для мільйонів українців, військово-логістичним хабом для захисту України, дипломатичним адвокатом на рівні ЄС і НАТО.

Це союзництво – не декларативне, а щоденне і конкретне, що проявляється як у великій політиці, так і в жестах історичної солідарності.

Отже, у добу, коли РФ знищує памʼятники, пише закони проти правди, викрадає історію, Польща й Україна повертають історію людяності через пошук імен, могил, сенсів,творячи не просто союз, а цивілізаційне партнерство на ґрунті правди, дії та гідності.

Так, це не просто спільна ексгумація – це спільна екзистенційна дія проти історичного тероризму, фальсифікацій і дегуманізації, яка встановлює Україну й Польщу як союзників у боротьбі за справедливість, памʼять і свободу.

Публічні маркери:

«У Варшаві підбили підсумки ексгумацій у Пужниках: Це важливий політичний прорив»

«У Варшаві повідомили деталі про дозволи для України на пошуково-ексгумаційні роботи в Польщі»

Ситуація стану справ у ЄС, Франції, Латинській Америці і глобально напружена. Йдеться про структурну, цілеспрямовану ідеологічну, інформаційну та операційну експансію колективного путінізму, який інструменталізує крайні політичні рухи, псевдорелігійні ідентичності та антизахідну риторику – не заради цінностей, а заради руйнування правди, довіри та єдності демократій.

Франція стала мішенню не лише через свою колоніальну історію, а насамперед через відкриту публічність, антикремлівську позицію, прозору демократичну модель.

Путінізм інструменталізує релігійно-політичну ідентичність, не підтримуючи мусульман, а використовуючи риторику “гнобленого ісламу” для розколу французького суспільства та підриву державної легітимності. Це не солідарність – це гібридна технологія конфлікту, націлена на внутрішній розкол.

Саме Франція першою чітко показала, як російські гроші, медіа та мережі впливу підживлюють ультраправі та ультраліві сили – від Марін Ле Пен до антисистемних протестів (включно з “жовтими жилетами”).

Москва не вибирає ідеологію – вона вибирає деструкцію, бо її цікавить нестабільність, параліч держав, агресія проти центру.

Згідно з розслідуванням New York Times, Москва використовує латиноамериканський простір як майданчик для “експорту легітимності” по створенню псевдоаналітичних центрів, розповсюдження дезінформації під виглядом альтернативного погляду, вербування “незалежних” медіа для поширення кремлівської версії реальності.

Це – підміна публічності, коли інформація стає інструментом експансії без кордонів.

Політизований ісламізм, як і ультраправі й антизахідні ліві, – всі стають пішаками в глобальній стратегії путінізму, що не пропонує нічого нового, але інфікує будь-який рух, який можна скерувати проти правди, солідарності, ідентичності, стабільності демократій та міжнародного права.

Саме тому спротив має бути не лише військовий чи дипломатичний, а й антропологічно-когнітивний.

Публічні маркери:

«Росія готувала в Бразилії агентів під прикриттям і відправляла їх шпигувати в країни Заходу – NYT»

«У Франції фіксують посилення «політичного ісламізму» – Рада оборони та безпеки»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха