В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1294-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

У сучасному глокальному світі події, що здаються далекими одна від одної, часто виявляються ланками одного ланцюга. З одного боку ми бачимо Білорусь, де у колонії закатований 36 річний (він не вмер своєю смертю) Андрій Поднебенний, вже дев’ятий політичний в’язень за останній час. Це не випадок і не «помилка системи». Це сама терористична система-диктатура, що перетворює нібито державне покарання на варварсько-бездоганий механізм знищення людини, її свободи та гідності. Там життя цілком залежить від волі путінської влади, і смерть стає інструментом страху та потенціалом втримання диктатури Лукашенка.

З іншого боку США, країна класичної демократії й захисту та реалізації прав людини. Тут у метро демонстративно вбивають українську біженку. Трагедія, яка могла б об’єднати у співчутті та пошуках прямих відповідей та дій влади США, натомість стає предметом електоральної політичної боротьби в штаті Кароліна. Дональд Трамп використовує смерть дівчини не для того, щоб говорити про захист життя і людської гідності, а щоб атакувати опонентів і переводити розмову з теми глобальної безпеки та путінської геноцидної агресії на тему внутрішнього порядку. Тут трагедія варварської втрати життя перетворюється на публічний аргумент президента США у грі за владу в штаті, хоча він нібито лідер країн вільного світу і відповідає одночасно за трагедію в Білорусі та у себе в США. Путінізм вбив цих молодих людей ще і тому, що Трамп публічно хизується дружбою з Путіним, а зовсім недавно вже і контактами з Лукашенком.

Дві різні сцени. Два різні континенти. Але суть одна, де владні системи сучасності привчають, що людська трагічна смерть – це ресурс для диктатури путінізму чи для політичного піару трампізму. Це і є прояв того, що можна назвати «колективним путінізмом», тобто владні системи, де смерть і страждання стають інструментами влади, незалежно від того, ця влада тоталітарна чи автократична.

Отже, сучасність висуває нам виклик – або ми збережемо людину і її гідність у центрі суспільного світового розвитку, або ризикуємо втратити сам сенс демократії й свободи, дозволивши диктаторам і політикам-автократам перетворювати трагедії на засіб контролю чи маніпуляції. «Вразливість демократії» проявляється саме тоді, коли навіть у відкритих суспільствах трагедія стає предметом політичної гри.

Публічні маркери:

«У Білорусі в тюрмі помер 36-річний політв’язень»

«Трамп звинуватив демократів у трагічній загибелі українки в США»

Сьогоднішня глобальна реальність виглядає як багатопланове динамічне вражаюче полотно, де окремі події, на перший погляд, здаються несуміжними, але в дійсності формують єдиний контекст для наступних процесів.

Вихід РФ з Конвенції проти катувань — це не просто бюрократичний акт. Це фактична декларація путінського режиму: «Тортури — наша норма». Такий крок означає тотальну легалізацію насильства як інструменту державної політики та поведінки серед населення. У цьому виявляється принцип – цивілізований світ обмежує агресію, путінізм робить її правилом, нормою та мотивом дій.

Згортання американсько-європейських програм боротьби з дезінформацією виглядає як відхід від цивілізаційної передової екзистенційного протистояння. Там, де диктатори посилюють інформаційну зброю, демократія уряду США демонструє капітуляцію. Це створює ефект «одностороннього тікання з арени протистояння», коли комунікаційно-контентний простір для атак колективного путінізму лишається відкритим та зовсім без обмежень, що лише потрібно когнітивним терористам.

Наближається дата тріумфу Нетребко в Лондоні – 11 вересня (містична дата для терористів всього світу). Оперне мистецтво, яке мало б бути простором гуманізму, стає прикриттям для терористичного режиму, що руйнує та знищує вщент культури та народи. Кремль давно зрозумів, що культурна сцена як міжнародна декорація може служити «фасадом» для легітимації будь-яких злочинів, навіть тоді, коли його руки в крові. Це когнітивна окупація-терор через естетику.

Відбувається кількісне зростання «тіньового флоту», а точніше «терористичного флоту» (потенціал екологічного терору), який обходить санкції та забезпечує фінансування війни. У той час, як міжнародні структури формулюють обмеження, паралельно формується альтернативна глобальна система нелегальної торгівлі. Вона діє тихо, але дає стабільний ресурс для продовження глокальної агресії.

Отже, це не окремі події, а різні лінії бойового екзистенційного зіткнення однієї стратегії. Її сутність – злам міжнародного порядку у праві, культурі, економіці та інформації. Путінізм рухається системно й глокально, перевизначаючи те, що ми звикли називати законом, демократією, мистецтвом чи навіть правдою.

Проблема полягає в тому, що цей наступ стає результативним саме там, де Захід виявляє капітуляцію, або сам руйнує власні міжнародні механізми захисту. У цьому проявляється не лише сила диктаторів, а й слабкість застарілих норм реагування світової системи.

Саме так виникає феномен «колективного путінізму», тобто, це не лише Москва, а й ті інституції, уряди й спільноти, які своєю пасивністю або байдужістю дозволяють агресії вбудовуватися та домінувати у світовому порядку.

Публічні маркери:

«Росія виходить з конвенції проти катувань – Путін вніс до Держдуми проєкт закону»

«США припиняють співпрацю з Європою у боротьбі з російською дезінформацією – FT»

«Виступу Нетребко в Лондоні аплодуватимуть не лише в театрі, а й у Кремлі – Залужний»

«Нафтовий гігант Trafigura фіксує розширення «тіньового флоту» РФ попри санкції»

Сьогодні ми спостерігаємо, як КНР формує багаторівневий простір легітимізації диктатур. Візит і заява про «комуністичну спільність» із Пхеньяном, це не лише прояв дружби («по-пекінськи») чи історичної пам’яті, а символічний геостратегічний жест, який має на меті продемонструвати світу і Трампу, що навіть ізольований режим Кіма не самотній. КНР офіційно ставить його у рамку «партнера», щоб створити сигнал Вашингтону, що будь-який тиск на КНДР автоматично зчитуватиметься як виклик Пекіну.

Паралельно КНР через формат БРІКС нарощує геополітичну вагу, об’єднуючи наративи РФ, Ірану та низки «сателітних» режимів (Білорусь, Словаччина). Тут йдеться не про пошук миру в Україні чи на Близькому Сході, а про конструювання альтернативної платформи світового порядку, де глокальна геноцидна агресія та терор маскуються під «множинність думок». У такий спосіб формується інформаційно-комунікаційна «димова завіса» для російського та іранського насильства та перманентного варварства.

Третім планом для КНР тепер вже є економічний тил, що ще недавно був на першому плані. «Один пояс, один шлях» і фінансові механізми БРІКС створюють захисний простір від міжнародних санкцій, у якому диктатури та автократії отримують ресурс для глокальних агресій й внутрішнього уярмлення населення. Це не економічна альтернатива, а економічна фортеця, покликана протиставити себе глобальним інституціям.

І, нарешті, заяви про Центральну Америку показують, що КНР переносить зусилля у «західну півкулю». Це вже не лише Азія чи Африка, це «під’їзд США», де Пекін випробовує свою здатність говорити з місцевими державами в обхід Вашингтона. Саме тут проявляється його готовність діяти на арені, яку традиційно США вважали своєю.

Таким чином, перед нами узгоджена стратегія наступу:

через КНДР КНР вибудовує ідеологічно-захисний фронт;

через БРІКС формує геополітичний та наративний блок;

через економічні інструменти укріплює матеріальний тил для диктатур;

через вихід у Латинську Америку формує символічний виклик США у їхньому власному просторі, нагадуючи про «табу на Тайвань».

Це і є одна арена позацивілізаційних сил, які об’єднуються довкола принципу заміни правил на безкарність тотальної сили, правди на пропаганду штучної реальності, цивілізаційного розвитку на виживання під диктатом тотального свавілля.

Публічні маркери:

«Китай продовжить зміцнювати стратегічні комунікації та співпрацю з КНДР – Сі Цзіньпін»

«Країни БРІКС домовилися підтримувати контакти щодо війни в Україні»

«Пекін обурився візовими санкціями США через зв’язки з Компартією Китаю»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи