В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1297-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Конгрес США потенційно здатний впливати на глобальне домінування путінізму. Його вплив залежить від сили комунікаційно-контентної присутності матеріалів про Україну та її екзистенційне протистояння. У Конгресі існують законопроекти щодо 500-відсоткових санкцій та мит на імпорт газу й нафти з РФ, а також проект закону про визнання РФ спонсором тероризму. Хоча деякі норми, як поправка Джексона-Веніка, давно застарілі, вони все ще мають дієвий потенціал зупинки торгівлі з РФ в розумінні «повністю» і могли б докорінно змінити ставлення до режиму Путіна.

Захід, на жаль, поки що не визнає путінізм та агресію в Україні глобальним процесом і не готовий сьогодні платити ціну за безпеку, яка могла б стати цінністю завтра. Поки що більшість держав більше говорить, ніж діє, залишаючи Путіну простір для маневру та ескалації, як зауважує колишній міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс.

Після порушення російськими дронами повітряного простору Польщі 10 вересня конгресмен-республіканець Джо Вілсон вніс законопроєкт про відновлення дії поправки Джексона-Веніка, яка припиняє торгівлю між США та Росією. Ініціатива спрямована на блокування економічних каналів для терористичної диктатури та демонструє потенціал конгресу впливати на глобальні процеси.

Ландсберґіс наголошує на необхідності практичних кроків щодо гарантій безпеки України, а не лише стратегічної комунікації. За його словами, реальні дії мають випереджати ескалацію та підтримувати стабільність, а не відкладати її. Він зазначає, що санкції та політика ЄС наразі часто запізнілі та недостатньо жорсткі, і що Китай активно підтримує РФ у війні, що додає нових вимірів у глобальну динаміку протистояння.

Подія з дронами над Польщею також підкреслює взаємозв’язок між регіональною безпекою та глобальними процесами: порушення повітряного простору НАТО демонструє реальну загрозу, змушує союзників коригувати політику та підсилює потребу у координації дій і швидкому реагуванні. Польські F-16 та голландські F-35 вперше збили російські безпілотники над територією держави НАТО, що демонструє можливості практичного реагування на ескалацію.

Отже, потенційно дії, законодавчі ініціативи та координація союзників формують потенціал глобального стримування агресії. Без таких практичних кроків загроза Путіна продовжує наростати у політичному, економічному та військовому вимірах, впливаючи на світовий порядок та безпеку Європи. Глобальна безпека та цивілізаційна стабільність залежать не лише від декларацій чи потенціалу законодавчих майданчиків, а від здатності союзників активно впроваджувати ці механізми. Кожна відкладена дія створює новий простір для агресора, що перетворює потенціал стримування на втрачений шанс. Лише синхронна робота на політичному, економічному, військовому та комунікаційно-контентному рівнях здатна перетворити потенціал глобального впливу на реальну стійкість світового порядку.

Публічні маркери:

«До Конгресу США внесли законопроєкт, який може відновити поправку про заборону торгівлі з Росією»

«Захід має заплатити свою ціну за безпеку разом з Україною – ексглава МЗС Литви»

«Санкції ЄС проти Росії слабші, ніж риторика про них – ексглава МЗС Литви»

«Європа і НАТО самі залишають Путіну простір для ескалації – ексглава МЗС Литви»

Ситуація демонструє системний дисонанс між громадською мобілізацією та офіційними діями НАТО та європейських держав. У Франції понад 47 тисяч громадян підписали петицію за захист українського повітряного простору, закликаючи уряд і союзників виділити літаки, радари та інші ресурси безпосередньо для охорони території України. Це свідчить про високий рівень усвідомлення загрози та готовності діяти на випередження ескалації.

Водночас офіційні структури НАТО та держав-партнерів обмежуються захистом Польщі та східного флангу Альянсу, не виходячи навіть риторично на захист територій України. Дрони та ракети збивають у польському повітряному просторі, але територія України залишається фактично без міжнародного захисту, навіть попри її десятирічне стримування агресора, яке запобігло більш масштабному вторгненню в Європу.

Тут виникає дилема екзистенційного характеру.

Морально-політичний аспект вказує, на те що громадськість усвідомлює, що залишати Україну без захисту означає ігнорувати її роль у глобальному стримуванні путінізму. Це загрожує стабільності всієї Європи та НАТО.

Стратегічний аспект свідчить, що офіційні дії НАТО, обмежені територією Альянсу, створюють ілюзію безпеки для партнерів, але залишають відкритою можливість ескалації з боку РФ, яка вже має досвід обходити санкції та виявляти асиметричні загрози.

Екзистенційний вибір в цьому випадку проти України. Україна протягом 11 років стримує путінізм і захищає Європу ціною власних втрат. Відсутність прямої міжнародної підтримки на її території створює парадокс, коли її героїчне протистояння стає невидимим фактором безпеки для решти світу в рамках НАТО, і одночасно підвищує ризики для всіх, якщо стримування вичерпається.

Таким чином, дисонанс проявляється у розриві між суспільною волею та офіційною політикою, коли громадськість Франції та інших країн готова діяти на випередження, а НАТО і ЄС фактично виконують реактивну модель, обмежену власними територіями та дипломатичними рамками, що створює критичний ризик для глобальної безпеки та підкреслює необхідність переосмислення стратегічних пріоритетів.

Публічні маркери:

«Петицію про захист українського неба підтримали десятки тисяч жителів Франції»

«Франція надасть три винищувачі Rafale для захисту неба над Польщею – Макрон»

«Франція, Британія, Чехія та Нідерланди посилюють східний фланг НАТО»

«Макрон і Трамп обговорили вторгнення російських безпілотників у Польщу»

Путінський режим атакував НАТО та Польщу одночасно і саме тому тут ситуативно проявляється глибокий дисонанс між двосторонніми ініціативами держав та колективними діями НАТО, а також між риторикою й практикою окремих лідерів.

По-перше, Італія демонструє послідовну політику підтримки України. Міністр закордонних справ Таяні закликає посилити санкції, перешкоджати фінансуванню воєнної машини РФ, а також розширити «парасольку» НАТО на Україну без надання членства. Це свідчить про стратегічне бачення, яке враховує як екзистенційну роль України у стримуванні путінізму, так і необхідність обмеження фінансових і військових ресурсів Кремля.

По-друге, Польща діє практично, коли розгортає 40 000 військових на кордоні з Білоруссю та РФ, організовує протидронові навчання, співпрацює безпосередньо з Україною щодо обміну досвідом і протидії атакам БПЛА. Дії Польщі демонструють оперативне усвідомлення загрози та готовність до реальних заходів безпеки, а не лише декларативну позицію.

По-третє, спостерігається парадоксальна поведінка на рівні США. Дональд Трамп, хоча й обіцяє гарантувати безпеку Польщі, одночасно публічно припускає, що порушення російських дронів повітряного простору НАТО могли бути «помилкою», що створює сигнал слабкості та невизначеності для Кремля. Польський МЗС у цьому контексті прямо вказує, що Путін глузує з риторики Трампа, і що лише рішучі дії змушують агресора до стримування.

Отже, реальна сила стримування агресора формується на основі конкретних дій двосторонніх партнерів та тиску санкцій, а не декларацій та формальних альянсових структур. Проявився дисонанс між двосторонніми діями та колективною політикою НАТО, що підкреслює нестачу оперативної координації та стратегічного тиску на Кремль. Поки НАТО не адаптує систему колективної безпеки, Україна продовжує виконувати ключову екзистенційну роль, стримуючи Путіна ціною власних щодобових жертв цивільних та дітей, втрати потенціалу безпеки та території. Чи зрозуміють партнери це сьогодні і зараз – відкрите питання.

Публічні маркери:

«Італія закликала ввести нові санкції проти РФ і розширити «парасольку» НАТО на Україну»

«Польща співпрацюватиме з Україною задля протидії атакам дронів – Туск»

«Трамп припустив, що повітряна атака РФ на Польщу могла бути «помилкою»

«Сікорський: Трампу час зрозуміти, що Путін із нього глузує»

«Польща розгортає 40 тисяч військових на кордоні з Білоруссю та Росією»

«Поляки, не бійтеся нічого»: Трамп запевнив Навроцького у союзницькій солідарності»

На людському рівні звільнення 52 політв’язнів, це перемога для сімей і суспільства, але на стратегічному рівні рішення про зняття санкцій із «Белавіа» є серйозним підривом усієї логіки міжнародної санкційної політики проти диктатур світу. Європейські лідери, зокрема Урсула фон дер Ляєн і Кая Каллас, радісно привітали звільнення політв’язнів. Литва підкреслила особливу цінність того, що серед них були литовські громадяни. Для громадськості це створює емоційний образ перемоги щодо реальної допомоги людям, які страждали від диктатури Лукашенка.

Дональд Трамп отримує пряму подяку від європейських лідерів за «допомогу» у звільненні, що легалізує його персональні контакти з Лукашенком. Тут формується дисонанс, коли США виступають посередником у справі звільнення, але одночасно без погодженням з партнерами роблять поступки, які фактично зміцнюють позиції диктаторів у світі. Зняття санкцій із «Белавіа» як авіакомпанії, яка є частиною економічного фундаменту режиму не лише Лукашенка, але й Путіна та Сі,  перетворює гуманітарний крок на стратегічний провал. Це сигнал не лише для Лукашенка, а й для Путіна та Сі, що Захід готовий руйнувати власні правила та принципи гри заради ситуативних персональних «перемог». Таке рішення підживлює диктатури, адже вони бачать, що тиск можна зламати, якщо створювати заручникові сценарії й потім «продавати» їхнє вирішення у форматі публічного жесту.

Питання стоїть ширше, ніж Білорусь. Це прецедент, бо замість того, щоб тримати лінію тотальних санкцій як інструмент боротьби з терором у світі, Захід демонструє, що може знімати обмеження навіть із ключових державних компаній. У результаті диктатори отримують урок, що терор, це глобальний ресурс для переговорів по капітуляції Заходу, а не злочин проти людяності.

Таким чином, Трамп ситуативно допомагає окремим людям, але системно підриває стратегічну архітектуру безпеки, укріплюючи диктатури у впевненості, що їхній терор, це валюта для торгівлі із Заходом.

Публічні маркери:

«Євросоюз привітав звільнення політичних в’язнів у Білорусі»

«Білорусь звільнила 52 політв’язнів, а США зняли санкції з «Белавіа»

Сьогодні йдеться не просто про «активізацію ІПСО», а про системне публічне тло реальності путінізму, яке накриває світ у багатовимірному форматі. Це не кампанії точкового впливу, а стратегія антропологічно-когнітивної окупації, де люди, інститути й навіть середовища починають мислити у координатах, вигідних агресору.

Вбивство Чарлі Кірка в США й пов’язана з цим хвиля «наративів розколу» показують, як путінські мережі вміло інтегруються у внутрішньоамериканські контексти. Вони не просто реагують на події, а створюють альтернативну рамку сприйняття, де Україна та українці в цій логіці зводяться до «другорядного фактора», а головне – «протистояння МАГА та решти Америки». Це класична мультиплікаційна технологія переведення глобальної проблеми у вузький внутрішній конфлікт, що вигідно Кремлю.

Щодо Польщі – путінські ботоферми роками розбудовували інфраструктуру впливу. Сьогодні вони «зшивають» локальні болючі теми (ціни, житло, зарплати, виборчий розкол 50/50) з темою України. Тобто, війна РФ проти України тут вбудовується у побутову реальність польського суспільства – «ракети дорогі», «українці забирають ресурси», «влада не думає про молодь». Це вже не зовнішня політика, а щоденна розмова у кафе чи вдома, що й робить вплив особливо небезпечним.

Щодо країн Балтики – відбувається синхронізація дронових інцидентів, військових навчань «Захід-2025» і публікацій прокремлівських ресурсів. Це створює образ країн Балтики як «загрози Росії» і «плацдарму НАТО». Це не випадковий набір подій, а єдина матриця тиску щодо одночасного нагнітання воєнного, інформаційного й психологічного виміру.

А Грузія – як постійне місце псевдозатримання українців із «вибухівкою» – це класичний інструмент дискредитації, де створюється картинка, що Україна не лише «не контролює себе», а й «становить загрозу». Грузинський сюжет вбудовується у ширший фон, що нібито «українці — дестабілізатори».

Тема проксі-ЗМІ – болгарські, угорські, сербські, чеські та американські майданчики працюють як «резонатори», що легалізують кремлівські меседжі. Вони створюють ілюзію «багатоголосся», хоча насправді це одна й та сама фабрика. Через них поширюється теза про «нелегітимність влади», «деморалізацію ЗСУ», «зовнішнє управління Україною». Це запуск інформаційних отруйних хвиль, які повільно розмивають довіру.

Щодо Запорізької АЕС і МАГАТЕ, то Кремль тут не просто маніпулює фактами, він вже грає із самим поняттям ядерної безпеки, роблячи ЗАЕС «російською територією» й прямо атакуючи авторитет МАГАТЕ. Це приклад того, як глобальний геноцидний агресор не боїться дискредитувати міжнародні інститути, а навпаки брутально занурює їх у свою «паралельну реальність».

Все це і набагато більше загалом, це не «тимчасова активізація ІПСО», а постійна трансляція альтернативної реальності путінізму у глобальний публічний простір. І головна загроза полягає в тому, що наші функціональні інституції часто мислять категоріями «епохи медіамонополій», коли здавалося, що достатньо викрити брехню чи блокувати канал. Але сьогоднішня  путінська глокальна агресія, це наддинамічний процес формування когнітивного середовища, у якому людина починає жити.

Тому для протидії потрібна не лише боротьба з фейками чи ІПСО.

Публічні маркери:

«Росія активізувала інформаційні операції на тлі подій у Штатах і Польщі – ЦПД»

«Кремль активізував агресивну риторику щодо держав Балтії – ЦПД»

«Репер Bad Bunny виключив США зі світового турне через побоювання рейдів міграційної служби»

«У Грузії затримали двох українців за нібито перевезення гексогену»

«Українська розвідка фіксує активне залучення Росією іноземних проксі-ЗМІ»

«Російська пропаганда активізувалася після заяви МАГАТЕ про критичні ризики безпеки ЗАЕС»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 67-ма окрема механізована бригада ЗСУ