В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1335-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

 Сьогодні Україна продовжує наголошувати, що дії путінського режиму виходять далеко за межі традиційного конвенційного поняття війни. Це не просто воєнний конфлікт, а багатовимірна система агресії світового масштабу, у якій поєднуються військові, інформаційні, антропологічні та когнітивні форми знищення. Її мета – не лише територіальне захоплення, а руйнування самої здатності людства розрізняти правду і брехню, добро і байдужість, людину і її симулякр, особливо на фоні моди на цифрових аватарів метавсесвітів.

Саме тому Україна попереджає, що збільшення публічних бюджетів РФ на пропаганду, дезінформацію та психологічні операції, це не внутрішня справа однієї держави узурпованої терористичним режимом путінізму. Це свідчення того, що у 2026 році Кремль робить ставку не лише на військову силу, а на контроль свідомості, страху й втоми. І коли держава-агресор підвищує фінансування пропаганди на 54%, це слід розуміти як розширення фронту агресій не лише на землі, а й у свідомості людей у всьому світі.

Проте міжнародна дипломатія часто продовжує діяти в межах старих так званих універсальних категорій для нібито взаєморозуміння. У її мовленні війна, це “конфлікт між двома сторонами”, інформаційна війна, це “протистояння наративів”. Такий формальний підхід зводить трагедію до технічного опису, позбавляючи її людського виміру. Коли ж слово “війна” втрачає своє первинне значення як однобічна агресія, як геноцидальна дія, тоді світ перестає відчувати пряму власну небезпеку і реагує запізно.

Тому сьогодні Україні важливо не лише захищатися, а й допомагати світові оновити мову безпеки. Бо агресія ХХІ століття не має фронтів, адже вона глокальна й симультанна. І там, де дипломатія продовжує бачити “інформацію”, насправді діють інфраструктури антропологічно-когнітивної окупації, що перетворюють людську свідомість на окуповане поле, бо бій вже програно, а битва-звільнення ще можлива.

Світ уже бачить, що слова стали зброєю у політиці, у медіа, у свідомості. Україна першою пережила цей досвід у крайніх формах. І тому може бути не лише об’єктом співчуття, а партнером у створенні нової системи міжнародної безпеки як такої, що враховує не тільки ракети й танки, а передусім сенси, свідомість і людяність – найвищі цінності цивілізації.

Публічні маркери:

«Сибіга: Росія продовжує посилювати інформаційну війну»

Хусити як дієва складова колективного путінізму в динаміках терористичного руйнування міжнародного права у світі.

На перший погляд може здаватися, що бойові дії хуситів у Ємені є локальним проявом внутрішньої агресії. Однак аналіз синхронізації їхніх дій, зокрема, типів обстрілів, вибору цілей та часу атак свідчить про значно глибшу координацію. Вона свідчить, що діяльність хуситів інтегрується у ширшу мережу дестабілізаційно-терористичних впливів, які формують так званий феномен колективного путінізму як геосистему терористичних режимів і проксі-структур, об’єднаних спільною метою дестабілізації та знищення міжнародного правопорядку.

Після подій минулого тижня на Близькому Сході, коли путінська пропаганда намагається представити агресію ХАМАСу проти Ізраїлю як “перемогу” антизахідних сил, хусити, натхненні цією “легітимацією терористичного насильства”, починають атакувати не лише торговельні маршрути чи цивільні об’єкти, а й місії ООН. Така поведінка має подвійний ефект, по-перше, створює образ ООН як “інструменту США та Ізраїлю”, а по-друге,  підриває довіру до самої ідеї міжнародного права та функції гуманітарної присутності міжнародного права на територіях, де орудують терористичні складники колективного путінізму.

Захоплення 20 співробітників ООН у Сані, це не просто акт насильства, а демонстративний виклик світовій спільноті. Його мета – демонстративно показати, що норми та інституції цивілізованого світу більше не діють у зоні, де функціонує “постправо” терористичних систем.

Реакція міжнародної спільноти залишається переважно лінійною та реактивною — обмеженою зверненнями, закликами і дипломатичними кроками щодо розслідунь, які, зазвичай, не мають алгоритмів досягнення, тобто результатів і адекватного покарання. Така логіка відповіді не враховує реальної природи екзистенційності виклику, адже джерело дестабілізації перебуває не в окремих регіонах, а в центрі мережевої структури колективного терору, до якої входять РФ, Іран, КНДР, КНР та їхні проксі-угруповання.

Без трансформаційної зміни парадигми реагування – від «ліквідації наслідків» до виявлення і нейтралізації замовників терору — світ ризикує остаточно втратити не лише залишкову ефективність ООН, а й довіру до самої концепції міжнародного права. Це означатиме перемогу не лише конкретних терористичних груп, а позацивілізаційних сил, які дедалі активніше формують порядок денний глобального хаосу.

Публічні маркери:

«У Ємені хусити взяли в полон 20 співробітників ООН»

Польща стає одночасно фронтом, дзеркалом і тестом для колективного Заходу, а Іран – лише одна з проекцій “енергетично-терористичної мережі” колективного путінізму, яка намагається розхитати цю нову європейську суб’єктність.

Останні тижні демонструють, що терористичні, дипломатичні та кібернетичні дії режимів Ірану й РФ мають спільну архітектоніку, тобто вони спрямовані на руйнування єдності європейського безпекового простору, зокрема через тиск на уряд Д.Туска, який нині є одним із найпослідовніших союзників України.

Іран, відчуваючи втрату впливу після викриття власної участі у постачанні дронів “Shahed” для російських ударів по Україні, розпочав дипломатичний контрнаступ, де у публічній риториці звинувачує Варшаву в “поступках Ізраїлю” та “антиіранській політиці”. Насправді ж ця атака є частиною інформаційно-психологічної операції, мета якої дискредитувати саме уряд Польщі як центр нової проактивної європейської солідарності, що зміцнює лінію оборони Заходу не на Віслі, а на Дніпрі.

Паралельно хакерські угруповання, пов’язані з Кремлем, атакують британські військові бази та польські сервіси критичної інфраструктури, створюючи “шумові хвилі” хаосу. Ці дії не є ізольованими, бо вони працюють у синергії з економічним шантажем через “тіньовий нафтовий флот” РФ, що оперує фальшивими прапорами різних країн. Його функція —дискредитувати та підривати міжнародний санкційний механізм і паралельно створювати морську логістику для потенційних терористичних дій.

На цьому тлі уряд Туска займає позицію, яка фактично визначає нову доктрину європейської безпеки: “Межі безпеки Польщі проходять сьогодні по лінії фронту в Україні”, — зазначив міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш.

Це не лише політична декларація уряду, а поворотний момент у мисленні Європи для розуміння, що Україна є не буфером, а фронтом захисту цивілізаційної спільноти від систем терору, які діють через проксі-режими, енергетичні мережі, кіберзброю та моральну ерозію.

Таким чином, Польща й Україна формують спільний контур стратегічної суб’єктності, де підтримка України означає захист самої Європи, а боротьба проти путінізму, це не лише питання зброї, а боротьба за цивілізаційний порядок, право та людяність як форму майбутнього.

Публічні маркери:

«Віцепрем’єр: Підбурювання проти українців в Польщі шкодить безпеці країни»

«Сікорський порадив обуреному Ірану зайнятись “відродженням перської цивілізації”

«Ірану краще було не продавати Росії дрони та ліцензії на їх виробництво – Cікорський»

«Російські хакери атакували вісім військових баз Британії – ЗМІ»

«Євросоюз планує розширити повноваження для перевірки суден тіньового флоту РФ»

Європейська служба зовнішніх дій фактично запропонувала новий рівень реагування на гібридну (геноцидну) агресію Кремля – перехід від пасивного санкційного режиму до активного контролю морських потоків, які живлять військову економіку РФ.

Так званий “тіньовий флот” – це не просто економічна схема обходу санкцій. Це інфраструктура фінансування війни, прихована у міжнародному судноплавстві. Судна, що змінюють прапори та власників, створюють ілюзію комерційної нейтральності, проте насправді стають частиною мережевої екосистеми колективного путінізму, де економіка, терор і дезінформація взаємодоповнюють одне одного.

Ініціатива ЄС надати державам-членам повноваження для огляду суден під фальшивими прапорами – не технічне питання контролю. Це рішуче встановлення цивілізаційного стандарту відповідальності у світовому океані, де право має почати діяти не лише на суші, а й у просторах, які тривалий час залишалися “поза юрисдикцією совісті”.

Згадана декларація, яку планують ухвалити до кінця листопада 2025 року, може стати прецедентом формування нової архітектури глобальної морської безпеки, зокрема у питаннях: прозорості власності на судна, правового переслідування обходу санкцій, екологічної відповідальності “тіньових перевізників”, а головне, визнання зв’язку між фінансовими потоками та агресією.

Таким чином, ЄС робить перший глокальний крок до створення єдиної системи “етики морської безпеки”, у якій контроль не є проявом недовіри, а засобом відновлення міжнародної довіри.

Публічні маркери:

«Євросоюз планує розширити повноваження для перевірки суден тіньового флоту РФ»

Трамп перетворює політику на театр “влади через покарання”, у якому США втрачає образ морального арбітра світу й починає наслідувати риторику режимів, проти яких колись стояла як носій закону, права та людяності.

Останні дії президента США Дональда Трампа в Латинській Америці дедалі більше нагадують волюнтаристське самодержавство, ніж відповідальну міжнародну політику. Під гаслами “боротьби з наркотероризмом” і “захисту американського народу” він фактично дозволяє військові удари, які вже призвели до десятків загиблих, зокрема цивільних.

Такі рішення ухвалюються без участі міжнародних експертних інституцій, без доказової бази та без правових процедур. Трамп одноосібно визначає, хто є “терористом” або “наркоторговцем”, і діє через військову силу, підміняючи справедливість демонстративним волюнтаристським покаранням.

Риторика Трампа щодо президента Колумбії Густаво Петро, це ще один прояв цієї політичної гри. Називаючи його “лідером незаконного наркобізнесу”, Трамп не просто руйнує партнерські відносини, які десятиліттями формувалися між США та Колумбією,  він множить ненависть до Америки як до держави, що втрачає моральний орієнтир та право бути еталоном свободи, справедливості та демократії.

Замість системної стратегії знищення причин глобального наркотрафіку як бідності, корупції, слабких інституцій, нова адміністрація США обирає шлях “миттєвих перемог”, які створюють лише публічно-ситуативну ілюзію сили. Це не зміцнює позиції Сполучених Штатів, а навпаки — грає на руку антидемократичним режимам позацивілізаційних сил на кшталт РФ, КНДР чи КНР, які послідовно доводять: сила без права — це майбутнє світового порядку.

Світові потрібна не чергова “війна по-трампівськи”, а нова доктрина відповідально-оперативної сили права, заснованої на поєднанні юридичної легітимності, людяності та партнерства. Лише тоді СШАзможе залишатися не просто потужною, а справедливою силою, яка творить міжнародний правопорядок.

Публічні маркери:

«Трамп зупинив виплати Колумбії та назвав її президента «лідером наркобізнесу»

«Президент Колумбії звинуватив США у порушенні суверенітету й убивстві рибалки»

«Штати вдарили по судну з наркотиками, пов’язаному з колумбійськими терористами – Гегсет»

Чергова демонстративно-шокуюча генеративна публічність Трампа демонструє принцип “влади через публічний контроль над інформацією та образами”. Він не просто комунікує, а моделює події так, щоб посилити власний образ світового (міжконтинентального) самодержця, незалежно від правових чи моральних наслідків. Після чергового телефонного сеансу з диктатором РФ В. Путіним президент США Д. Трамп продовжив демонструвати волюнтаристську модель ведення міжнародної політики. У цей момент Трамп, замість того, щоб посилювати позиції союзників або підтримувати Україну, фактично дискредитував її, адже під час обговорень (дані ЗМІ) у Білому домі він розкидав карти бойової лінії фронту, ігноруючи питання про надання Україні ракет Tomahawk, які могли б слугувати стримувальним фактором проти агресора.

Одночасно Трамп імітує партнерство з ЄС, намагаючись легалізувати Путіна та підірвати здатність Європи бути активним арбітром у протистоянні глокальній геноцидній агресії колективного путінізму. Заміна спецпосланця Віткоффа на держсекретаря Рубіо лише підкреслює прагнення Трампа вести дипломатію з позиції власного контролю, обходячи усталені міжнародні канали та механізми ЄС.

 Використання України та ЄС як інструментів для створення симулякру миру «по-трампівськи», як це було продемонстровано нещодавно Ізраїлю та світу, підвищує ризики для стратегічних союзників США й руйнує цивілізаційну довіру. Тут важливо, що Трамп свавільно залучає третіх акторів (Орбана / Угорщину) у власну “геостратегічну гру”, що потенційно підриває єдність ЄС та демократичний поступ Європи.

Але унікальним є справжні цивілізаційно-центричні американські голоси в особі Меган Моббс, які бачать цивілізаційний вимір у протистоянні України РФ і діють через підтримку, гуманітарні та стратегічні ініціативи. Її позиція демонструє, що реальна підтримка України може йти поза рамками волюнтаристських політичних ігор Трампа.

 Меган Моббс, випускниця Військової академії США у Вест-Пойнті, десантниця та президентка благодійного фонду R.T. Weatherman, виступає з чіткою стратегічною позицією. Вона наголошує, що підтримка України не є символічним актом солідарності, а безпосередньо відображає інтереси США у збереженні міжнародного права та стабільності. За її словами, дії Путіна слугують тактичними маніпуляціями, і жодне примусове «умиротворення» не гарантує миру. Моббс підкреслює важливість поєднання військової рішучості та дипломатії, щоб стримати агресора та забезпечити стратегічні цілі України.

Контраст між позицією Моббс і підходом Трампа є показовим, бо президент США демонструє волюнтаристську манеру ведення міжнародної політики, в якій власне реноме та симулякри дипломатії часто переважають над системним аналізом і правом. Водночас присутність української делегації дозволяє чітко окреслити українські національні інтереси і реагувати на будь-які спроби тиску або нав’язування компромісів (капітуляції), які не відповідають цивілізаційним цілям України та її партнерів в Європі та світі.

Показані суперечності між позицією Трампа, його спецпосланця Віткоффа і реакцією України та її партнерів чітко відображають, що волюнтаристські дії США потенційно шкодять стратегічним інтересам союзників, одночасно підриваючи  інституційну репутацію США як арбітра справжньої мирності.

Ключова теза Меган Моббс про те, що майбутнє цивілізації вирішується в Україні, і що підтримка України це водночас стратегічний та моральний інтерес США і Європи, чітко вписується у концепцію екзистенційного протистояння проти позацивілізаційних сил (колективного путінізму).

Висновки

Потрібно звернути увагу на предметні дії Трампа як суб’єкта, який імітує державність США та дискредитує позицію ЄС і України, акцентуючи роль його телефонних чи фізичних контактів із Путіним, який потім, за неофіційною інформацією, дозволяє собі ігнорувати карти про стан на лінії фронту, ігнорувати анонсоване питання про ракети дальнього враження.

Зустріч у Білому домі ілюструє сучасні виклики дипломатії, з одного боку, спроба Трампа імітувати державність США через одноосібні рішення, а з іншого – стратегічна зрілість українських партнерів і тих, хто підтримує Україну на основі цінностей, правопорядку та безпеки. Різниця між демонстрацією влади і реальним стратегічним управлінням стає критичною для розуміння того, які дії ведуть до миру, а які лише формують ілюзію світового впливу в умовах ГГА. Україна в цьому процесі постає не лише як держава, що обороняється, а як каталізатор цивілізаційної зрілості, який дозволяє світу розрізнити ілюзією сили та справжній зміст відповідальності.

Публічні маркери:

«Делегацію США для підготовки зустрічі Трампа й Путіна очолить Рубіо, а не Віткофф»

«Ніхто не повинен тиснути на Україну, вимагаючи територіальних поступок – Туск»

«FT: Трамп схиляв Зеленського прийняти умови Путіна, бо той може “знищити” Україну»

«Трамп заявив, що США «не можуть віддати всю свою зброю Україні»

«Віткофф у Білому домі вимагав від України віддати Донеччину РФ через російську мову – WP»

«Меган Моббс, президентка Weatherman Foundation, донька генерала Кіта Келлога

Майбутнє цивілізації вирішується в Україні»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ