Побіжно ковзнув очами шпальтою газети-районки і, раптом, зачепився поглядом за заголовок дрібної замітки: «Громада села зібрала для армії 12 тис. 335 грн. 25 коп.». Найбільше вразила остання цифра у цьому рядочку – 25 копійок.

Здавалося б – що нині можна придбати на оті дрібні копійки?! Хіба коробку сірників, і то на оптовому ринку. Смішна сума. Та смішна тільки тому, хто не знає українського села.

Від віку в багатому українському селі гроші завжди були дефіцитом. Наїдків, напитків ніколи не бракувало, головне – щодень працювати, тоді в хаті буде хліб і до хліба. А от щоб придбати якусь городську штукенцію, селянин мусив вивозити в місто якийсь товар та примудритися його продати, ще й подбати аби міські чиновники і торгівці зайвого не відібрали та не обманули.

Українське село цінує кожну копійчину і в ХХІ столітті. Так, і в селі є багаті фермери, і сучасні трактори, і модні машини, і телебачення та мобільний зв’язок. Але є там ті ж самотні бабусі, які зморшкуватими, спрацьованими руками важко працюють на городах з ранньої весни до пізньої осені. Коли ми купуємо городину в цих бабусь, ми віддаємо зароблені в офісах гривні і копійки, так само важкою працею, але не з лопатою в руках.

В теленовинах зараз часто показують благодійників, волонтерів, патріотів, котрі постачають наше військо продуктами, пальним, навіть бронетехнікою, купленою за пожертви. Вартість придбаного обраховується мільйонами гривень.

Чого ж варті 25 селянських копійок на тлі цих сум?!

Вони точно варті більше, ніж 120 парламентаріїв, котрі не погребували матеріальною допомогою з держбюджету. Характерно, що серед них є і дуже багаті люди, як от Продівус, Щербань, Гурвіц, Вечерко, Єфремов.

Ці 25 копійок варті більше, ніж пан Ахметов. Найбагатший мешканець України відмовився підтримати навіть своїх земляків, котрі втекли від війни в інші регіони країни. Він зазначив, що платить податки в держбюджет, тож нехай держава й вирішує їхні проблеми за бюджетні кошти.

Ці 25 копійок варті більше, ніж пан Пінчук. Цей завсідник першої десятки найбагатших мешканців України, теж не вбачає необхідним допомогти Україні та її армії.

25 селянських копійок варті більшості мільйонерів та мільярдерів, які мешкають в Україні, але яким байдуже до того, що нині тут йде війна. Рибак, Лук’яненко, Веревський, Бойко, Хмельницький, Пригодський, Янковський, Колесніков, Фельдман, Богуслаєв, Клюєв, Васадзе, Звягільський, Скударь, Буряк, Рудьковський, Клімов іще сотні їм подібних, можуть називатися мешканцями України, та аж ніяк не її ГРОМАДЯНАМИ.

Справжні громадяни віддають останнє для свободи своєї Вітчизни, і їм байдуже до піару. Приміром, днями один чоловік привіз на завод та віддав майстрам 126 тисяч гривень на бронювання вантажівки для прикордонників і побажав залишитися анонімним, оскільки зробив це не для власної слави, а заради України. Ще один приклад: у військовий госпіталь невідома жінка принесла 2000 гривень на ліки пораненому бійцю. Віддала гроші просто в руки солдату і навіть не назвалася.

У ці лихі для країни часи, таких безіменних доброчинців мільйони. Кожна їхня копійка, кожен безкорисливий вчинок, доводить – наш народ нездоланний!

Українці вже здивували світ тим, що змогли скинути злочинну владу, самі відбудували армію, перетворили її з руїни у силу.

Українці вже розчарували своїм спротивом кремлівського агресора: попри розграбований бюджет, «п’яту колону» у владі, диверсії російського спецназу, погрози застосувати усю міць російської армії і млявість підтримки Заходу.

Пам’ятаєте, старовинну притчу про дві лепти бідної вдови?! У Євангеліє від святого Луки вона розповідає про таке:«І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула. І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала…»

…Вчора з АТО повернувся мій товариш. Дякувати Богу, цілий і неушкоджений. Показав свою фотографію у бронежилеті, купленого на кошти простих українців. У кількох місцях «бронік» був помітно пошкрябаний. «Це сліди від осколків гранати», пояснив він. А я подумав, що уцей волонтерський бронежилет можливо вкладено й ті 25 копійок, які чесне українське село віддало своїм захисникам.

Мій товариш залишив волонтерський бронежилет своїй заміні. Може і його наступнику він врятує життя.

С. Лемеха