У Порошенка вважають передчасним вступ у НАТО.

Україна страждає від свого позаблокового військового статусу, однак ухвалювати рішення про вступ до НАТО ще зарано.

Про це в ефірі “Свободи слова” на ICTV заявив заступник глави Адміністрації Президента України Валерій Чалий, пише Gazeta.ua.

“Ми побачили, що Будапештський меморандум не працює. У нас немає системи колективної безпеки, немає жодних нових механізмів, і ми у вакуумі», – констатував він і при цьому зауважив: «Ми сьогодні ще не можемо говорити про фактори, які розділять суспільство. Все-таки питання приєднання до НАТО ще роз’єднує”.

На переконання Чалого, приєднуватися до цієї структури можна буде після згоди всієї України.

“Сьогоднішньої нашої взаємодії з цією найпотужнішою організацією, яка забезпечує безпеку в Європі, достатньо, щоб ми рухалися в тому напрямку, який вказаний у наших основоположних документах”, – відзначив заступник глави АП.

(за інф. Укрінформу)

КОНТЕКСТНІ АКЦЕНТИ ARMYUA:

З розвалом Радянського Союзу ми зрозуміли, що Організація Варшавського Договору насправді міф. Давній, стійкий, покритий позолотою радянської пропаганди міф. Бо в реальності армії східноєвропейських країн, як і пересічні мешканці, чекали можливості здихатися радянської опіки і не збиралися захищати соціалізм у будь-яких вимірах.

Інша справа – НАТО. Надійна система захисту, де всі за одного, тільки попробуй зачепити. За роки існування НАТО, правда, не було можливості підтвердити на практиці 5 пункт Договору (напад на одну чи кілька країн-членів НАТО вважається нападом на весь Альянс), але ніхто не сумнівався в тому, що буде саме по писаному.

Однак все тече, все змінюється. Насамперед, люди та їхнє відношення до поточних реалій. 70 років без війни в Європі – гарне життя при гарних зарплатах, відсутність гострих проблем, встановлення дружніх (чи майже дружніх) стосунків навіть з колишніми ворогами. Пропустили, соромливо відвернувшись вбік, Грузію. І раптом – Крим!? Не встигли натівські стратеги разом з тактиками усвідомити, що то було в Криму, аж тут вибухнув Схід України, де сибаритний агресор вирішив повторити кримський сценарій.

І тут з’ясувалось, що НАТО є військовим гравцем традиційних війн (класична фраза – генерали завжди готуються до минулої війни). Поки старенька Європа дрімала під софітами студійних павільйонів, розповідаючи про перспективи зміцнення обороноздатності материка, російський ведмідь заточив кігті і наніс шалений удар по всій системі міжнародного оборонного захисту.

Надто демократичне за процедурами старого світу НАТО виявилося просто не готовим до тактики гібридно-месіанських агресій.

Варто визнати – вступ до НАТО в період загострення гібридних військових дій вже неефективний. Одна з головних причин – НАТО все ж працює в стандартних межах міжнародного військового права, яке оперує поняттями і категоріями традиційних війн. За відсутності прямої агресії країн НАТО, альянс буде ще довго осмислювати останні події та переналаштовуватись на нові загрози. Можливо, на це підуть роки, в кращому випадку – місяці. А весь цей час буде звучати рефрен про недопустимість агресії по відношенню до України та припинення бойових дій. Знову спека софітів…

Що робити? В який бік бігти? Як відповідати?

Відповідь криється в тенетах новітніх технологій, за якими не завжди встигають державні утворення в особі пересічних чиновників. Поки що технологічний прорив дав нам відчуття повсякденного комфорту, але не вплинув на суспільний розвиток, удосконалення сфери громадянського комфорту, де відстань між простим мешканцем будь-якого населеного пункту і, наприклад, міністром чи навіть президентом має зменшитись до кліка комп’ютерної мишки.

Цифрові агресії вимагають цифрової демократії і потужностей вже не держав, а територіальних громад. І тоді вони, як самодостатні адміністративні одиниці, могли б протистояти будь-якій цифровій окупації.

Гібридні агресори дуже ефективно використовують вертикальні ієрархії в державах, де місцевість залежна від центру, а центр монополізував життя (що дуже часто шкодить громадам, які живуть своїми інтересами).

В умовах жорсткої централізації виникає стійке його неприйняття регіонами. В таких умовах надзвичайно потужно може спрацювати гібридний агресор. Крим – тому яскраве свідчення. На Донбасі могло статися так само, але тут спрацювали захисні механізми, які виявилися сильнішими за ненависть регіонів до центру.

СУСПІЛЬНИЙ СПРОТИВ:

Поки що світ не усвідомлює небезпеку гібридних агресій. Не усвідомлює того простого факту, що гібридні технології можуть спрацювати будь-де і будь-коли. Усвідомлення, яке зараз затьмарює, наприклад, ейфорія продажу “Містралів”, може прийти занадто пізно.

Ми, громада України, маємо вимагати від Президента і наших представників в міжнародних організаціях (ООН, ОБСЄ тощо) привертання уваги міжнародної спільноти до небезпеки гібридно-месіанської війни, перед якою стоїть глобалізований світ.

На допомогу нам мають прийти країни ГУАМ, які раніше зазнали впливу різновидів гібридної окупації путінської Росії.

Ми маємо спільно вказувати світу на термінову зміну законодавства в ООН, щоб реальний гібридний агресор не контролював РБ ООН. Щоб не управляв ОБСЄ (чиновники якого не визнали агресії РФ Грузії і роблять все, щоб повторити свій “подвиг” з Україною). Щоб не впливав на СОТ.

Світ має визнати новий формат реагування співтовариства на гібридну агресію. Цей формат має стати нормою міжнародного права і санкцій із чіткими процедурами, а не політичними ігрищами світових еліт тощо. Світ має засуджувати і новий вид ідеологічного фашизму – геомесіанство під різними ідеологічними складовими, які мають на меті утвердити у світі епоху тотального цинізму.