В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1420-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

У публічному просторі України та Європи дедалі частіше фіксуються події, які на перший погляд виглядають розрізненими: війна, переговори, культурні скандали, археологічні справи, заяви про «мир у майбутньому». Водночас у сукупності вони вказують на спільну проблему – невідповідність між характером сучасної глокальної геноцидної агресії колективного путінізму та способами реагування на неї.

Путінізм діє не лише як мілітарна сила. Він поєднує збройні дії з інформаційними, культурними, історичними та правовими маніпуляціями. Саме тому агресія РФ проти України має екзистенційний характер, бо вона спрямована не лише на територію, а й на ідентичність, історичну пам’ять та здатність суспільства відтворювати себе в майбутньому.

Показовою в цьому контексті є ситуація з археологічною спадщиною на тимчасово окупованих територіях. Нелегальні розкопки, вивезення експонатів та їхня подальша інтерпретація як «російської історії», це не просто порушення правил охорони культурної спадщини. Це процес, у якому історичні артефакти використовуються для переписування минулого і витіснення української присутності з історії.

Такі дії мають довготривалі наслідки, вони формують альтернативний наратив, який поширюється за межами України, у європейських музеях, університетах, публічних лекціях. У результаті створюється ілюзія «наукової легітимності» окупації.

Схожий розрив спостерігається і в політичній площині. Публічні заяви про те, що мир в Україні залежить від рішення Путіна, персоналізують проблему й відсувають на другий план системний характер геноцидної агресії. У такій логіці варварська війна постає як конфлікт волі однієї людини, а не як наслідок функціонування цілого режиму.

Це створює небезпечну ситуацію очікування, що агресія триває, а реакція відкладається в надії на переговори, які мають відбутися «в якийсь момент». У цей час агресивна система адаптується, змінює форми та випереджає механізми стримування.

У підсумку стає очевидним, що проблема полягає не у відсутності зусиль чи заяв, а в тому, що правові та інституційні інструменти часто залишаються в межах логіки мирного часу, тоді як виклик давно вийшов за ці межі.

Висновки

• Агресія РФ проти України має системний і багатовимірний характер та включає військові, когнітивні, культурні й антропологічні компоненти. Це виводить її за межі класичного міждержавного конфлікту.
• Нелегальні археологічні дії на окупованих територіях слід кваліфікувати не лише як порушення культурного законодавства, а як елемент антропологічного геноциду та культурного знищення, що підпадає під захист імперативних норм міжнародного права.
• Застосування правових категорій мирного часу до дій, що здійснюються в умовах збройної агресії та окупації, створює правовий вакуум і знижує ефективність відповідальності.
• Зведення відповідальності за війну до «рішення однієї особи» ігнорує колективний характер режиму путінізму та ускладнює формування адекватних механізмів стримування.
• Сукупність дій РФ: агресивна війна, окупація, депортації, знищення культурної спадщини, становить порушення імперативних норм (jus cogens), що створює обов’язок для всіх держав реагувати, незалежно від політичної доцільності.
• Підтримка України в цьому контексті є не актом політичної солідарності, а виконанням міжнародно-правового обов’язку щодо захисту міжнародного правопорядку.
• Відкладені рішення, надмірна обережність і очікування переговорів за відсутності змін у поведінці агресора підсилюють агресію та підривають довіру до міжнародного права як системи стримування.

Публічні маркери:

«Нелегальні розкопки у Криму: польський суд продовжив арешт російського археолога»

«Євросоюз сподівається на перемовини з Путіним – речниця»

12 січня 2026 року Рада Безпеки ООН зібралася на екстрене засідання через черговий варварський удар РФ по Україні, зокрема з використанням ракети «Орєшнік», здатної нести стратегічний ядерний заряд, бо Іскандери можуть нести тактичний ядерний заряд. Постпред України при ООН Андрій Мельник підкреслив, що заяви РФ про «атаку на резиденцію Путіна» є абсолютною брехнею, порівнявши їх з провокацією у Ґляйвіці 1939 року, яка стала приводом для вторгнення нацистської Німеччини в Польщу.

За словами Мельника, реальна мета удару, це залякати партнерів України та створити ілюзію всемогутності Кремля. Українські експерти виявили, що так звана «суперзброя» РФ, лише старий гіроскоп з технологіями часів Юрія Гагаріна, що демонструє слабкість російської воєнної машини, але ця зброя вбиває тут і зараз в Україні людей, а у світі безнаказанність РФ вбиває довіру народів до міжнародного права.

Економічна та демографічна ситуація РФ також свідчить про стратегічну поразку режиму в рамках аналізу звичайної цивілізаційної державності: падіння доходів бюджету, зростання облікової ставки до понад 20%, дефіцит робочої сили через виїзд молоді та високі військові втрати. Мельник порівняв нинішню Росію з колосом на глиняних ногах, чия слабкість прихована за агресивною риторикою. Якщо зважити, що це територія з економікою що формується на засадах генерування безкінечності смертей, то цей аналіз має вади.

Заступниця Генсека ООН Розмарі Дікарло наголосила на безпрецедентному рівні руйнувань в Україні та необхідності негайного і безумовного припинення вогню, повного дотримання суверенітету та територіальної цілісності України. Постпред Франції Жером Боннафонт підтвердив, що Франція та європейські партнери підтримуватимуть Україну у реалізації її законного права на самооборону та забезпеченні гарантій безпеки.

Водночас російські еліти не демонструють готовності змінювати політику, а суспільство залишається під впливом пропаганди. Євродепутат Пятрас Ауштрявічюс відзначив, що Європі необхідно швидше взяти на себе більше відповідальності за власну безпеку та реалістично оцінювати загрози, не обмежуючись легалістичним підходом.

Заяви США щодо «близькості до угоди завдяки лідерству Трампа» контрастують із фактичними діями РФ, які включають удари по енергетичній інфраструктурі та цивільних об’єктах, підкреслив заступник постпреда США Теммі Брюс. Аналогічно, постпред Великої Британії Джеймс Каріукі зазначив, що дії РФ заперечують будь-які заяви про мирні наміри та продовжують ескалацію війни.

Отже, РФ не просто веде війну як про це всі чомусь говорять, потураючи агресору, вона реалізує системну, глокальну геноцидну агресію, що виходить за межі класичних конфліктів чи криз. Дії РФ демонструють, що режим Путіна функціонує як апарат насильства та залякування, де відсутня традиційна цивілізована структура суспільства, а права людини та міжнародні норми ігноруються. Нагальним є виклик розриву між екзистенційною швидкістю дій агресора та обережністю міжнародної спільноти, що послаблює традиційні механізми стримування, роблячи мирні ініціативи неефективними без безпосередніх заходів тиску. Тому, будь-які контакти з режимом лише посилюють агресію; міжнародна спільнота має діяти за принципом jus cogens, захищаючи суверенітет і права народів.

Таким чином, Європа та США повинні інтегрувати реалістичну оцінку загрози до власних стратегій, а не обмежуватись деклараціями та процедурними кроками, адже час на виправлення «класичного» світопорядку минув.

Публічні маркери:

«Сушіть весла і плетіть лапті»: Мельник в Радбезі ООН обґрунтував неминучість занепаду Росії»

«Початок року приніс посилення російських обстрілів та руйнувань в Україні – заступниця генсека ООН»

«Франція заявила про довгострокову підтримку України – виступ у Радбезі ООН»

«Російські еліти та народ не прагнуть завершення агресії – євродепутат»

«США в Радбезі ООН: Попри старання Трампа щодо припинення війни, Росія вдається до небезпечної ескалації»

«Путін заявляє, що прагне миру, але його дії свідчать про зовсім інше – Британія в Радбезі ООН»

На позачерговому засіданні Ради Україна–НАТО українська сторона поінформувала союзників про критичну ситуацію в енергосистемі та зростання кількості атак РФ на цивільну інфраструктуру. Особливо тривожним є застосування РФ балістичної ракети середньої дальності «Орєшнік», здатної нести ядерний заряд, поблизу кордонів з НАТО. Це підтверджує стратегічну орієнтацію Кремля на ескалацію і демонструє, що агресор не прагне миру.

Україна наголосила на необхідності термінового посилення протиповітряної оборони, включно з системами Patriot та NASAMS, а також інвестицій у власне оборонне виробництво. При цьому українські експерти зазначають, що часу для нарощування резервів та виробництва критично мало, і затягування може поставити під загрозу здатність країни ефективно протидіяти глокальній геноцидній агресії РФ.

Досвід Хорватії показує, що визнавання тимчасово окупованих територій за агресором може мати руйнівні наслідки не лише для України, а й для колективної безпеки НАТО. Прем’єр-міністр Хорватії А.Пленкович наголосив, що поступки Кремлю підривають обороноздатність і створюють прецедент, який агресор може використати повторно. Водночас Хорватія продовжує політичну, енергетичну та оборонну підтримку України, демонструючи приклад відповідального партнерства в умовах небезпечної глокальної кризи.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте підкреслив, що політичне зобов’язання щодо незворотного шляху України до членства зберігається, але деякі союзники сумніваються в його реалізації. Він відзначив, що наразі обговорюються тимчасові гарантії безпеки, які мають забезпечити захист України до повного врегулювання, включно з питанням територій. При цьому ключовим є те, щоб будь-які рішення щодо територій не стали поступкою агресору і не повторили помилок Мінських угод.

Сумарно, зустріч засвідчила, що Україна перебуває під безперервним тиском ескалаційних дій РФ, і міжнародна підтримка має бути швидкою, ефективною та стратегічно спрямованою. Визнання тимчасових втрат територій або затягування постачання критичних оборонних систем посилює ризики не лише для України, а й для всієї Європи. Водночас приклади Хорватії та діяльність Коаліції охочих демонструють, що колективна дія здатна зміцнити обороноздатність і зменшити ймовірність повторення агресії.

У підсумку – рішення мають поєднувати оперативну допомогу, розвиток власного оборонного потенціалу та стратегічне планування, щоб забезпечити не лише виживання, а й стійку безпеку України та Європи. Затягування часу вигідне лише агресору і ставить під загрозу ефективність будь-яких гарантій безпеки.

Публічні маркери:

«Відбулося позачергове засідання Ради Україна-НАТО: Київ просив про ракети Patriot та NASAMS»

«Україна ніколи не повинна де-юре відмовлятися від своїх територій – премʼєр Хорватії»

«Україна не може чекати та потребує гарантій безпеки вже зараз – Рютте»

Сьогоднішня реальність вимагає розуміння інформаційного та когнітивного простору не через статики чи класичні динаміки, а через сенсорно-асоціативне сприйняття, яке формує безпосередній досвід людини. Путінізм застосовує комплексну антрпологічно-когнітивно-ментальну окупацію, де дезінформація є лише однією з частин механізму глокальної геноцидної агресії. Традиційні підходи до медіа-аналізу, що орієнтуються на статичні оцінки та поверхневу перевірку фактів, не можуть адекватно реагувати на швидкоплинні, симультанні впливи на емоційне та сенсорне сприйняття. У цьому середовищі українська культура, ідентичність та навіть образи державності піддаються демонізації на глобальному рівні одночасно у багатьох країнах.

Прикладом таких маніпуляцій стала кампанія в польському інформаційному просторі, де з’явилося відео дітей, нібито змушених співати гімн України у садочку. Центр протидії дезінформації України встановив, що запис є архівним і мав символічний характер інтеграційного заходу для українських дітей-біженців. Маніпуляція була підхоплена окремими політиками та спрямована на створення ворожнечі між поляками та українцями, формування образу «нав’язування» української культури та підірвання суспільної підтримки біженців. У ЦПД наголосили, що подібні меседжі не є випадковістю, а системним елементом інформаційної війни, яка використовує емоційне сприйняття для посилення напруженості та страху.

У Швейцарії також відбулися спроби проникнення російської пропаганди в культурний простір. Було скасовано показ фільму «Майдан: дорога до війни», створеного Russia Today, після активної роботи українських громадських активістів та дипломатів. Міністр закордонних справ України А.Сибіга наголосив, що подібна пропаганда не є свободою слова, а інструментом державної маніпуляції, спрямованим на дестабілізацію європейського культурного середовища. Він підкреслив, що РФ роками формувала покоління воєнних злочинців через культурні та інформаційні наративи, які виправдовують насильство та окупацію.

Аналогічні дії відбуваються й в Італії, де скасовано виступи російських артистів у Флоренції через їхню символічну підтримку агресивних наративів Кремля. Усі ці випадки демонструють, що сучасна інформаційна війна, це не лише боротьба за факти, а за сенсорний та асоціативний досвід, який формує колективне сприйняття та готовність до солідарності чи протидії агресору.

Таким чином, ефективна протидія сучасній глокальній геноцидній агресії потребує безперервної, ініціативної та генеративної дії у екзистенційному темпі цивілізаційності. Мета не лише відбивати дезінформацію, а активно формувати смислове та сенсорне середовище, де українська ідентичність, культурна спадщина та правдиві наративи існують і захищаються на глобальному рівні.

Публічні маркери:

«У Польщі фіксують чергову дезінформаційну кампанію для компрометації українців – ЦПД»

«У Швейцарії скасували показ фільму про Україну від Russia Today – Сибіга»

Сучасна міжнародна реальність дедалі виразніше демонструє небезпечний розрив між швидкістю та жорстокістю дій тоталітарних режимів і обережно-фрагментованою реакцією демократичних інституцій. Колективний путінізм — як мережа взаємопов’язаних режимів діє наступально, синхронно і без пауз, тоді як цивілізаційні сили відповідають переважно декларативно, часто поодинці, втрачаючи темп і смислову ініціативу.

Показовим є контраст між діями Литви та ширшим європейським тлом. Вручення дипломатичної ноти протесту РФ через масовані удари по цивільному населенню України є формою чіткої, юридично коректної фіксації злочину. Литва послідовно називає речі своїми іменами, де атаки по житлових кварталах, енергетичній інфраструктурі та навіть іноземних диппредставництвах, це не «епізоди війни», а воєнні злочини та загроза безпеці всієї Європи. Та водночас такі дії залишаються радше винятком, ніж правилом колективної відповіді.

Паралельно світ спостерігає диктаторськи-конфесійним режимом Ірану, який десятиліттями перебуває під санкціями, але навчився жити всередині них і використовувати паузи міжнародної нерішучості для внутрішнього терору. Масові вбивства протестувальників, репресії, релігійне та гендерне поневолення відбуваються практично в реальному часі. Реакції демократичних держав, це виклики послів, заяви про «стурбованість», обіцянки «можливих нових санкцій», з’являються із запізненням і не формують відчуття неминучості відповідальності для режиму.

Симптоматично, що реальні обмежувальні кроки виникають не на рівні системної санкційної архітектури, а у формі точкових заборон, як-от рішення Європарламенту фізично не допускати іранських дипломатів до своїх приміщень. Фактично це визнання, що попередні інструменти не зупинили терор, і доводиться діяти вже в режимі морального та інституційного самозахисту. Це запізніла, але показова реакція.

На цьому тлі поведінка іранського режиму — виклики європейських дипломатів, знецінення погроз США, паралельні контакти з американськими представниками, виглядає не як оборона, а як наступальна впевненість. Режим демонструє, що навчився читати слабкість у словах і розбіжності в позиціях цивілізаційних центрів. Він діє так само, як РФ, де терор триває, а право залишається в режимі закликів.

У цьому і полягає ключовий зсув епохи. Терор і геноцидні практики більше не чекають рішень, резолюцій чи дипломатичних формулювань. Вони працюють у наддинаміці, тоді як міжнародне право часто залишається в статиці або повільній динаміці. Внаслідок цього право втрачає стримувальну силу, а режими — отримують час, який конвертують у нові злочини та реалії нових експансій.

Ситуація навколо України та Ірану показує спільну закономірність, коли цивілізаційні сили не формують єдиного, жорсткого та випереджального підходу, колективний путінізм заповнює цю порожнечу. Він діє не лише проти конкретних держав чи народів, а проти самої ідеї обов’язковості права.

Отже, проблема полягає не в нестачі заяв чи санкцій як таких, а в невідповідності темпу, масштабу й логіки реагування екзистенційному характеру цивілізаційного виклику. Поки терор діє, а право лише апелює, перспектива права звужується. І саме це сьогодні стає головним викликом для демократій, не декларативно «стежити», а діяти так, щоб слова знову означали неминучі наслідки прямої нищівної відповідальності диктаторських режимів.

Публічні маркери:

«Литва знову заявила Росії протест через масовані удари по Україні»

«Австрія викликала посла Ірану через жорстоке придушення протестів»

«Трамп оголосив про тариф 25% для країн, що ведуть бізнес з Іраном»

«Іран викликав послів Німеччини, Франції, Італії та Британії через підтримку антиурядових протестів»

«Погрози Трампа не слід сприймати серйозно – секретар нацбезпеки Ірану»

«Глава МЗС Ірану говорив із Віткоффом на вихідних на тлі погроз Трампа – Axios»

«Іранським дипломатам заборонили доступ у Європарламент»

«Посла Ірану в Бельгії викликали до МЗС через насильство проти протестувальників»

«Генсек Ради Європи скликає зустріч послів для обговорення подій в Ірані»

«Макрон засудив «державне насильство» над протестувальниками в Ірані»

«Каллас не виключає посилення санкцій ЄС проти Ірану через придушення протестів»

Аналітична група ГО «ЦККБ»

Фото: 45 окрема артилерійська бригада Збройних Сил України