В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1387-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Рішення Генасамблеї ООН щодо чорнобильської резолюції стало симптомом глибокого цивілізаційного розлому, який сьогодні проходить не лише між демократіями та диктатурами, а й усередині самого Заходу.

Україна разом із групою держав запропонувала документ, який мав не лише технічне, а й принципове значення: він закріплював факт ядерного тероризму РФ, засуджував її атаку на новий безпечний конфайнмент 14 лютого 2025 року, а також відновлював історичну справедливість — коректну українську транслітерацію Chornobyl.

У цій ситуації Білорусь виступила черговим ретранслятором інтересів Москви, намагаючись проштовхнути альтернативний текст, який повністю знімав будь-яку відповідальність з агресора. Але, і це важливий прецедент, Генасамблея відмовилася визнавати моральне право Мінська ініціювати чорнобильську тематику. Це був явний дипломатичний демарш проти країни-сателіта РФ, що забезпечила вторгнення 24 лютого 2022 року та окупацію ЧАЕС.

Показово й те, що США разом із РФ, Білоруссю, КНР, КНДР та Нікарагуа виступила “проти”. Цей збіг не можна трактувати як випадковість. Він демонструє, що нинішня адміністрація Білого дому починає вирівнювати свою міжнародну поведінку в бік політичних практик режимів, які заперечують міжнародне право.

По суті, США в цьому голосуванні опинилися на боці тих, хто прикриває російський ядерний тероризм, наприклад, атаку БПЛА на об’єкт “Укриття” в лютому 2025 року. Це історичний факт, який зафіксує міжнародне право та дипломатична пам’ять.

Таким чином, голосування продемонструвало ключові реальності – глобальний фронт позацивілізаційних сил розширюється, до нього рухаються не тільки диктатури, а й частина західних політичних еліт, які більше не бачать цінності в міжнародному праві як основі світового порядку.

Надихає те, що Генасамблея ООН визнала, що Білорусь втратила будь-яку легітимність у чорнобильській тематиці. І це є важливою фіксацією ролі Мінська як співучасника геноцидної агресії РФ.

Отже, Україна залишається єдиною державою, яка не лише захищає свою територію, а й утримує міжнародну архітектуру ядерної безпеки. Саме тому українську позицію підтримали 97 країн, попри тиск, маніпуляції та цинічну участь США в таборі колективного путінізму. Це голосування – дипломатичний іспит на цивілізаційну визначеність, який частина міжнародної спільноти провалила. І водночас це була демонстрація того, що Україна здатна не лише формувати порядок денний, а й модерувати поведінку міжнародних інституцій, навіть коли всередині них розгортається криза довіри.

Публічні маркери:

«Генасамблея ООН ухвалила українську резолюцію щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи»

«МЗС привітало ухвалення Генасамблеєю ООН української резолюції щодо Чорнобиля»

«Білорусь втратила моральне право ініціювати рішення щодо Чорнобиля – ГА ООН погодилася з аргументами України»

«Україна представила Генасамблеї ООН свій проєкт резолюції щодо Чорнобиля»

Європа увійшла у фазу, коли екзистиенційний виклик походить не лише від РФ, а й від США під авторитарним диктатом Д. Трампа.

Європейська безпека сьогодні опинилася у точці, яка вважалася неможливою ще рік тому, коли дві держави, що формували світовий порядок після Другої світової – РФ та США –одночасно, хоча з різним темпоритмом, виводять себе за межі цивілізаційної відповідальності. Кремль веде відкриту геноцидну агресію проти України, а Вашингтон під керівництвом Д. Трампа руйнує опори європейської єдності, діючи дедалі більш волюнтаристськи та прикриваючись економічною логікою конкуренції.

Єврокомісар з оборони та космосу А.Кубілюс прямо вказує, що нова Стратегія нацбезпеки США містить відверто антагоністичний підхід до ЄС, спрямований на стримування політичної, економічної та оборонної інтеграції Євросоюзу. Це перший випадок, коли європейський посадовець такого рівня формулює, що США під керівництвом Д. Трампа бачать об’єднану Європу не партнером, а конкурентом, якого потрібно послабити зсередини.

Такі формулювання як “вирощувати спротив”, “співпрацювати з націоналістичними силами”, означають не просто непорозуміння, а початок системної антиєвропейської стратегії Вашингтона.

Данська військова розвідка (DDIS) вперше називає США потенційною загрозою безпеці. Це безпрецедентно для країни, яка традиційно покладалася на американські гарантії. Причина – дедалі брутальніший примус США до власних інтересів, включно з погрозами використати силу проти союзників.

Україна тут виступає індикатором процесу – якщо США дозволяють собі силові ініціативи щодо партнерів у Європі, то питання підтримки України стає заручником американського бізнес-волюнтаризму, що руйнує глобальну архітектуру не лише безпеки, а й світопорядку горизонту можливостей мирної економіки, політики, науки, культури, освіти тощо.

Водночас, прем’єр Великої Британії Кір Стармер, канцлер ФРН Фрідріх Мерц застосовують небачено різку тональність щодо президента США. Стармер заявляє: «Європа сильна та об’єднана навколо України» — тобто, не піддається диктату США. Мерц доповнює: «Лише Київ вирішує щодо своїх територій» і це прямий сигнал Трампу, що Європа не дозволить Вашингтону нав’язати “мир через капітуляцію”.

Це не класичний трансатлантизм. Це Європа, яка вперше відмовляється йти в фарватері США.

Трамп же ще й досі діє як фактор внутрішньої дестабілізації Європи, прямо «троянський кінь путінізму». Д.Трамп одночасно бреше про Україну (82% хочуть «угоди по-трампівськи»), тисне на ЄС щодо «слабкості й занепаду», вимагає виборів в Україні під час високоінтенсивної глокальної геноцидної агресії / війни, проводить жорсткі розмови з лідерами Німеччини, Франції та Британії, погрожує / шантажує припиненням підтримки України. Такі дії майже дзеркально повторюють кремлівську логіку, дискредитують Україну, знецінюють ЄС, руйнують трансатлантичної єдність і все це під прапором так званої «реалполітики», хоча це капітуляція перед путінізмом.

Це робить Трампа в структурному сенсі «троянським конем» колективного путінізму, незалежно від його особистих мотивів та планів, бо публічно та дипломатично Д.Трамп вже «скарб» для антропологічно-когнітивно-ментальної окупації путінізмом світу.

ISW застерігає: РФ хоче не перемогти у війні, а нав’язати Заходу уявну неминучість своєї перемоги, щоб витиснути політичні поступки без бою.

Трампова риторика про «марність» допомоги Україні підсилює саме цю когнітивну рамку.

Європа входить у фазу, де два вектори загроз – російський геноцидний і американський волюнтаристський, які одночасно підривають її безпеку. Паралельно Китай формує глокальну архітектуру агресії, а Трамп, з його персоналістичним стилем і фактичним розривом зі союзниками, стає каталізатором цієї дестабілізації.

У цих умовах лише Україна, країни півночі Європи та Польща демонструють стратегічну ясність – неможливо розглядати загрозу РФ окремо від загрози КНР і окремо від нової волюнтаристської поведінки США.

Саме тому ЄС сьогодні або перейде до цивілізаційного мислення, де безпека, суб’єктність і єдність — неподільні, або ж буде поетапно демонтований силами, які діють за межами міжнародного права та за межами цивілізаційної відповідальності.

Публічні маркери:

«Єврокомісар з оборони звинуватив Штати у прагненні послабити єдність ЄС»

«Розвідка Данії вперше назвала США потенційною загрозою безпеці країни»

«Стармер відреагував на критику Трампа: Європа сильна та об’єднана навколо України»

«Мерц: Маємо ще більше тиснути на Москву, аби спонукати до серйозних переговорів»

«Трамп: 82% українців вимагають укладення угоди про мир»

«Президент США назвав «доволі жорсткою» розмову з європейськими лідерами про Україну»

«Трамп, Макрон, Мерц і Стармер провели телефонну розмову щодо України»

«Більшість заяв Путіна про перемоги Росії на полі бою не відповідають дійсності – ISW»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ