На взаємовідносини сфери ОПК та національної армії, як стрижневих структур в сфері забезпечення національної безпеки, може бути кілька різнобіжних поглядів. Різниця між цими поглядами полягає у визначені місця та ролі військової організації в розвитку та забезпеченні стабільності суспільства в епоху гібридно–месіанських війн.

Ізраїльська система

Одним з найбільш ефективних підходів може бути система взаємостосунків, у яких армія посідає місце головного замовника, який формує як пряме бюджетне оборонне замовлення, так і пул непрямого фінансування та підтримки оборонних досліджень секретного характеру. Водночас, військове відомство виступає і координатором діяльності сфери ОПК, несе функції заборони і зупинки чи стимулювання розвитку всіх без виключення власне військових та оборонних напрямів досліджень та виробництва нових зразків. При цьому, ОПК за визначенням не може замикатися в рамках оборонного замовлення, оскільки не може підтримувати крупносерійне виробництво виключно за рахунок внутрішніх закупівель, і тому значна надлишкова кількість виробленої продукції надходить на зовнішні ринки. Проте, виробники почувають себе в цій ситуації досить комфортно, маючи, з одного боку, гарантовану підтримку держави та довгострокові замовлення, координацію і планування щодо випуску та підготовки перспективних зразків, і можуть сконцентруватися на боротьбі за зовнішні ринки.

Найбільш яскравим представником такого підходу слід вважати Ізраїль. До нього тяжіє, але не може дотягнутися система оборони Індії та Бразилії та ще низки країн. Однак, ефективним такий підхід можна вважати тільки в ситуації постійно існуючої оборонної необхідності, коли країна перебуває в стані перманентної військової загрози, а отже, має для суспільства пряму мотивацію і стимул для фінансування сфери безпеки та оборони на достатньому рівні. Відсутність такого зовнішнього мотиваційного тиску та наявність фінансово-економічної світової кризи призводить до швидкої переорієнтації коштів на інші потреби. Це, своєю чергою, відразу ставить ОПК в небезпечну ситуацію, яка може закінчитися навіть втратою провідних активів галузі на користь імовірних майбутніх противників та обернутися втратою зовнішніх ринків.

В даному випадку армія та, а в більш широкому розумінні, вся сфера безпеки та оборони, виступає стрижневим фактором стабілізації суспільства і навіть запорукою державності та фізичного існування держави. В рамках такого підходу значна частина діяльності суспільства стає дотичною до військової організації, а військова організація проникає в освіту, вищу школу, науку тощо.

Американська система

Інший ефективний підхід – це інтеграція ОПК у систему провідних найбільш мобільних виробничих та науково-дослідних структур вільного відкритого суспільства на засадах конкуренції та відкритого доступу до ринків. В такому випадку військове відомство виступає лише покупцем, частково – організатором та промоутером найбільш передових досліджень, розробок та продуктів. Даний підхід значно спрощує процес конверсії і передбачає більш ефективний шлях використання технологій подвійного призначення. Ще він передбачає більш швидкий технологічний розвиток за рахунок більш жорсткої і цілеспрямованої конкуренції на ринку військових технологій і технологій подвійного призначення. В цьому випадку ОПК виступає інкорпорованою частиною економіки, яка не має власне виключно військового значення, а відразу працює на економіку країни і світу в цілому. Певним чином військове відомство тут виступає як сила, що відповідає за балансування технологій і зусиль окремих виробників та як конструктор системи стримувань і противаг всередині сфери ОПК. Водночас, стосунки між армією та ОПК відбуваються за біржовою моделлю пропозиції ціни та попиту і балансуються за рахунок державного бюджету.

Цей підхід, ефективний з багатьох точок зору, водночас має надзвичайно негативні наслідки з точки зору більш широкого геополітичного погляду. Адже в його рамках фактично немає інструментів для стримування вільного поширення військових технологій, зокрема, найбільш передових, що може призводити до зміщення стратегічного балансу сил в зонах інтересів країни.

Експорт критичних технологій – найслабкіше місце такої моделі, але є й інші. Серед них найбільш критичним власне для ОПК є механізм перерозвитку успішних галузей за рахунок слабших, або таких, що не мають внутрішніх стимулів для розвитку всередині економічної системи власної країни. Це призводить в державі до необхідності вдаватися до масованих зовнішніх закупівель. Найбільш ефективно така модель працює в країні, яка не має сталих традицій розвитку певних типів зброї, але має запаси практично всіх видів ресурсів та значний людський потенціал. Як приклад – США.

У випадку спроби реалізації в країнах пострадянського простору, які мали певну географічну збройову спеціалізацію, подібна схема швидко може призвести до дисбалансу в сфері ОПК, сировинної залежності всього комплексу. А отже до того, що кошти державного бюджету доведеться витрачати як на розвиток власного ОПК, так і на закупівлі зброї і техніки за кордоном.

Бажана українська система

В ситуації українського пострадянського простору, який вступив в непримиренну боротьбу з РФ у форматі гібридно-месіанського протистояння, за наявності потужного, зокрема, інтелектуального та промислово-інженерного потенціалу ОПК ефективним підходом бачиться сьогодні високоорганізована взаємодія військової організації та ОПК через координаційний майданчик стратегічного планування модернізації ЗСУ. Бажанона рівні профільного віце-прем’єр-міністра, який би за рівнем індивідуальних компетенцій відповідав вимогам, що можуть бути поставлені до виробничника зі значним досвідом та розумінням механізмів ринкової економіки тощо, та одночасно відповідав компетенції цивільного керівника у військово-оборонному секторі. З іншого боку, розумівся на російському “месіанстві” і сучасних комунікаційно-медійних інструментах нейтралізації російських публічних впливів.

Нагальна необхідність такого майданчика координації зумовлюється (особливо за окупації окремих територій України) специфікою сучасної потреби не тільки модернізації як армії, так і ОПК, а ще й концентрацією мілітарної складової в одному центрі для радикального підвищення ефективності військової складової безпекового сегменту на рівні вищого державного управління. До цього ж спонукають нас і плани Президента України зробити українське військо реальною силою тотального захисту не тільки зброєю – ми маємо захищатися від ворога й цінностями сучасної гуманно-демократичної міжнародної спільноти народів світу.

Вітчизняний ОПК має потенціал розвитку на всіх без виключення збройових ринках. Водночас, внутрішній ринок поставок до національної армії є для нього надзвичайно перспективним (що показала АТО), але достатньо вузьким. Він не може забезпечити повноформатного відтворення виробництва та потенціалу інтелектуально-креативного капіталу за рахунок тільки оборонного замовлення, принаймні на середньостроковому етапі.

Перспективна політика позаблоковості України – як активна політика сильного технолого-стратегічного гравця в сучасних геостратегіях, яка включає спільні потужні проекти з безпековими партнерами у всьому світі – створює умови для пришвидшеного розвитку провідних сфер ОПК саме у стосунках з партнерами у рамках світової кооперації. Причому як з високотехнологічними (ЄС, США, Японія, Південна Корея тощо), так і фінансово потужними і надзвичайно зацікавленими партнерами (Бразилія, Індія, Китай, Південно-Східна Азія, Туреччина, арабські країни тощо).

Відповідно, в цій ситуації теперішнє Міністерство оборони не може відігравати роль спрямовуючого і координуючого фактора. Окупація АРК і провали в роботі в АТО, що вказує на ефективність агентурного компоненту третіх країн як в межах МОУ і ГШ ЗСУ, так і в апаратах інших силових структур, змушує звернутися до іншої, більш зваженої та дієвої системи. Вона полягає в концентрації стратегічної комплексної координуючої функції в безпековому секторі за вертикаллю: Президент – РНБО – віце-прем’єр-міністр -міністр оборони і начальник ГШ ЗСУ. Ця вертикаль (до якої бажано включити голову профільного комітету ВР) взаємодії сфери ОПК та національної армії має виступати як команда державників, а не команда приватизаторів-утилізаторів інтелектуального і патріотичного потенціалу країни.

Надалі ОПК і мілітарний об’єднаний сегмент потребує більш вільної схеми комерційної експортної діяльності в рамках загальносвітової і особливо регіонально-цінносної конкуренції. Жорстка конкуренція проводиться за допомогою роботи розвідувальних, терористичних, нелегальних, лобістських тощо структур і часто у різних формах прихованої війни, остання з яких – гібридно-месіанська, вилилася у війну реальну. Є ще одна форма війни, яка використовується давно і ефективно, зокрема, проти України, але на яку в самій Україні не звертали уваги і не застосовували в протистоянні з конкурентами. Мова йде про інформаційно-контентну боротьбу у вигляді активної протидії тим силам, які намагаються очорнити нашу країну, наукові і виробничі досягнення та позбавити Україну її місця на світовому ринку озброєнь.

ОПК – не як технічний, а передусім людський фактор з відповідним світосприйняттям – потребує дуже тісного, прямого патронажу з боку безпекового сектору держави в його модернізованому вигляді. А такий управлінський патронаж, зокрема, у сфері інформаційно-контентного, кібернетичного, оперативно-технічного, розвідувального захисту може забезпечити саме модернізоване Міністерство оборони із повноформатною інформаційно-комунікаційною складовою(системою) в діяльності всіх ланок ЗСУ. Більше того, воно якісно зацікавлене у вироблені в межах своєї структури засобів проведення такого роду політики і проведення таких операцій. Таким чином, між ОПК та армією існує переплетення інтересів для взаємного розвитку на рівні конкурентного глобалізованого світу. Ці процеси вимагають функціонально-адміністративної координації при збереженні максимальної свободи творчості в полі діяльності кожної із галузевих сфер для найбільш ефективного їх розвитку.

Перспективна дієва координація роботи таких двох складних структур як ОПК та військова організація ставить також питання про завершення адміністративної реформи у даній сфері. Це, до речі, прямо випливає з умов ведення гібридної війни, яка кардинально змінила нашу уяву про перспективи розвитку збройних сил, способи та методи ведення бойових дій і загалом стратегію майбутнього воєнного протистояння. Тут слід зауважити, що не так вже й давно адмінреформа в цілому була задекларована, але це була імітація, спрямована на перехід до реалізації в державному управлінні функціонального принципу. Результати такого підходу ми зараз пожинаємо.

Реалізація адміністративної реформи в сучасних умовах війни щодо координації цих двох сфер вимагає застосування механізмів непрямого і не директивного управління, відпрацювання моделей співпраці і мотивації успішного розвитку самих сфер і їхніх суспільно-державних сателітів. Таку роль може виконувати саме симбіоз Президента (як Президента національної єдності) і міжгалузевого «безпекового» віце-прем’єр-міністра (досвідченого державника, але не «силовика») за умови наявності у нього законодавчих повноважень і ресурсних мотивацій для координації, виконання контрольних функцій через сучасні інструменти інформаційно-комунікаційного впливу та аналізу, як головних публічних засобів вирішення спільних стратегічних питань армії та ОПК без прямого впливу на механізми їхньої вузькогалузевої діяльності.

Висновки.

Новітня гібридно-месіанська війна, яку повноформатно відпрацьовує РФ в Україні доводить, що безпека для сучасного суспільства має первинне значення свободи і волі. Вона має поширюватися в державі тими засобами і потенціалами, якими суспільство виграє в змаганні з державою, а це – творчість, чесність, відповідальність, ініціативність та інші цивілізаційні ознаки успішності. Все це є в силовому блоці України, але потребує докорінної реорганізації і знищення тотальних рецидивів радянщини не тільки в діях, а навіть в думках і ритуалах народжуваної сьогодні новітньої української армії і безпекового сектору Держави Україна.

Особливо необхідно наголосити на тому, що в сучасному світі відбувається кардинальний перехід до нової парадигми збройової діяльності, яка передбачає легкість тиражування і повторення технологій відносно нижчого рівня. Яскравий приклад цієї тенденції дав Китай, який закуповує одиничні екземпляри для власного відтворення. Глобальна міграція знань і технологій, доступність знань створює підґрунтя для ситуації, у якій продаж «чистих» технологій втрачає сенс.

Водночас, на перший план виходять неповторювані технології, які можуть бути реалізовані лише в рамках надрозвиненого рівня наукової та загальної інфраструктури і забезпечують абсолютний відрив лідерів безпекового сектору порівняно з іншими країнами.

Провідні країни, не афішуючи цього процесу, проходять до космічного розміщення більшості видів озброєнь, чим забезпечують контроль поля бою в цілому. Цей процес розпочався із забезпечення космічного зв’язку та позиціонування керованих надточних засобів ураження і зараз виходить на рівень розміщення космічних ударних сил і створення ударних засобів космічного базування, невразливих для традиційних видів зброї і традиційних родів військ тощо. А з іншого боку кожен солдат чи невеличка група стає автономною армією універсального значення і впливу. За відповідної інфраструктури забезпечення та інтелектуально-духовної мотивації така бойова одиниця може виконати завдання, які раніше покладалися на великі військові підрозділи.

Універсальні потенціали гідності і гордості людини за право служити народу і захищати його збільшують конкурентоздатність України в глобалізованому світі в рази. Головне – правильно розпорядитися цим багатством… ©

 (Підготовлено на розгляд в апарат … 01.11.12, оновлено 12.06.14)

Григор Либов,

Серж Романчук