Лінгвістична теорія перекладу не дає достатньо об’єктивних пояснень варіативності перекладу, так як в її межах переклад розглядався як заміна одного тексту іншим, а шлях до цього лежить через заміну фрагментів тексту на одній мові відповідними фрагментами тексту іншою мовою. Підбір точних еквівалентів перекладу тексту оригіналу вважався запорукою успішного перекладу. Однак лінгвістична теорія перекладу нездатна пояснити різноманіття існуючих перекладів і протиставляється діяльнісній онтології перекладу, де перекладач виступає, перш за все, як діяч. Для перекладача важливо перекладати не буквально, а максимально передати в перекладі мозаїку смислів, закладену автором в тексті оригіналу.

Розглядаючи процес перекладу як перетворення тексту оригіналу в текст перекладу, І.І. Ревзін і В.Ю. Розенцвейг вважають за необхідне розрізняти два шляхи здійснення такого перетворення: «власне переклад», коли відбувається безпосередній перехід від одиниць однієї мови до одиниць іншої мови, і «інтерпретацію», коли перекладач спочатку усвідомлює, яка дійсність виступає за одиницю мови оригіналу, а потім описує цю дійсність засобами мови перекладу. У лінгвістичної теорії перекладу інтерпретація розглядається як вид перекладу, заснований на зверненні до позамовною діяльності, на відміну від власне перекладу, здійснюваного за заданими правилами переходу від засобів вираження, що належать одній мовній системі, до засобів вираження, що належать іншій мовній системі.

Інтерпретація часто виявляється, по суті, особистим переживанням письменником або перекладачем того смислу, який закладений в тексті. З точки зору проблеми розуміння та інтерпретації тексту, проблеми перекладу також розглядав К. Кон, який зазначав, що «залежно від того, як ви зрозумієте текст, ви будете його відображати в своєму перекладі. Сама ця можливість визначає появу безлічі варіантів перекладу одного і того ж тексту в залежності від того, як перекладач розуміє текст оригіналу». Коли об’єктом перекладу стає культуро значимий текст, він завжди містить у собі безліч всіх існуючих і потенційних тлумачень (інтерпретацій) і не може мати одну єдину вірну інтерпретацію: «розуміння цілого тексту має тенденцію до свободи: немає двох абсолютно однакових розумінь одного і того ж твору »

На переклад і на інтерпретацію тексту впливають індивідуальні особливості інтерпретатора, стилі автора і перекладача, жанрові і типологічні особливості тексту оригіналу та тексту перекладу. Для адекватного сприйняття тексту і виокремлення його смислів необхідно володіти певним обсягом знань (мовного і енциклопедичного характеру), що залежать від фонових знань читача, від його соціального, культурного, освітнього статусу.

На інтерпретацію тексту перекладачем завжди накладає відбиток його приналежність до іншої культури, засоби розуміння якої можуть бути зовсім іншими ніж у вихідній культурі.

До числа факторів, що перешкоджають адекватному розумінню і сприйняттю тексту оригіналу відносяться: відмінності комунікативних ситуацій продуцента / адресанта і реципієнта / адресата, різниця в їх системах кодів, типи культурного часу, норми, цінності, уявлення соціально-культурної системи мови оригіналу та мови перекладу, наявність лінгвоетнічного бар’єру, що включає в себе, крім суто мовних перешкод (різниці в системах мов, їх мовних норм і правил), також екстралінгвістичні знання, тобто національно-специфічні компоненти культури, текстові лакуни, викликані специфікацією самого тексту (його змістом, формою, поетикою і прийомами автора, жанром і типом читача, для якого він призначений).

Таким чином, різні інтерпретації або «відмінності в розумінні» перекладачами одного і того ж тексту оригіналу можна вважати однією з головних причин варіативності перекладу і появи декількох варіантів перекладу тексту оригіналу. Варіативність перекладу може бути обумовлена двома основними причинами:

• різницею в інтерпретації і розумінні смислів оригіналу перекладачем;
• усвідомленою перекладацькою позицією, тобто перекладач навмисно змінює, додає або опускає якісь смисли в своєму перекладі.

Текст оригіналу створюється для певної мети і для певного кола читачів. Переклад в свою чергу теж створюється для певної мети і для певної аудиторії, що відрізняється від аудиторії оригіналу. Переклад – це своєрідний міст між культурами, який перекладач прагне «перекинути». Низка дослідників вважає, що перекладач у своїй діяльності повинен орієнтуватися на цільову аудиторію. Ще один з найпоширеніших підходів до осмислення ролі перекладу в діяльності – функціональний підхід, в межах якого вважається, що переклад повинен виконувати в приймаючій культурі ту ж функцію, що і оригінал в вихідній культурі.

Перекладацькі можливості можна схематично узагальнити у вигляді шкали, крайніми точками якої є еквівалентність або буквальний переклад і переписування або вільний переклад. Між цими крайніми полюсами розташовуються різні інтерпретації або різне розуміння перекладачем тексту оригіналу і різні перекладацькі позиції з орієнтацією на вихідну або приймаючу культуру.

Зазначені вищі фактори красномовно описують про класичне розуміння перекладу (інтерпретації) вихідного тексту повідомлення. Однак, лінгвістична агресія Російської Федерації в Україні додала, на нашу думку, ще одне розуміння процесу перекладу. Процес перекладу іншомовного текстового повідомлення російськими засобами масової інформації перетвориться вже не на суто процес інтерпретації фактів реальної дійсності, а на процес спотворення мовними засобами цієї дійсності, на процес підміни понять та маніпулювання об’єктами та суб’єктами такої дійсності.

В цьому аспекті досить цікаво звернутися до когнітивних аспектів перекладу. Когнітивна лінгвістика відкриває для дослідників цілком нові перспективи, пов’язані з аналізом ментальних утворень, які є категоріальною основою всієї людської діяльності й перш за все – мови. Когнітивна лінгвістика вбачає своїм завданням вивчення особливостей відображення знань на всіх рівнях мовної системи. У межах когнітивної діяльності коммунікантів відбувається осмислення нової інформації для утворення концепту. Процес формування концепту у свідомості людини можна інтерпретувати поняттям “концептуалізація”. Під поняттям концептуалізації будемо розуміти “процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об’єкти, явища дійсності та їх ознаки. Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи свідомості.

Проведений аналіз оригіналів та перекладів здійснених російськомовними засобами масової інформації чітко демонструє нову тенденцію у процесі так би мовити «перекладу». Автори вторинного тексту на основі окремих «ізольованих елементів оригіналу» формують нову концептуальну структуру повідомлення. Вони змінюють навіть не зміст вихідного повідомлення, а змінюють сприйняття реципієнтом вихідного повідомлення шляхом нав’язування нової концептуальної картини.

Протягом останніх двох років чітко фіксується тенденція формування нової «російської» концептосфери на базі загальноприйнятої системи смислів. Створюються нові лексичні одиниці з потрібним інформаційним полем, відповідною концептуальною структурою та відповідним прагматичним впливом на отримувача такої інформації.

Сьогодні ми є свідками формування нової концептосфери «руського миру» в якому формується своя система термінальних смислових вузлів та відповідні мовні засоби їх вербалізації.

Найнебезпечнішим фактом такого процесу на нашу думку є ефект паралельної картини світу, в якому елементи реальної дійсності російськомовними споживачами вже сприймаються у тій когнітивній парадигмі, яка була обрана та сформована вищим керівництвом Російської Федерації.

Будь-яка когнітивна система сприйняття дійсності постійно потребує розширення кола своїх споживачів, тому на даному етапі ми спостерігаємо експансію такої системи на території України.

Ключовим елементом такого процесу безумовно виступає перекладач та його інтерпретативні позиції. Аналізуючи фактологічний матеріал, дійшли висновку, що перекладач застосовує ідеологічну інтерпретативну позицію, при якій вихідний смисл повідомлення пристосовується до встановлених концептуальних структур. Зазвичай, такий процес характеризується виокремленням ключовим смислових термінальних вузлів, але з зовсім іншою структурою мовної вербалізації та відповідно і смислової концептуалізації. Таким чином, така позиція перекладача формує у реципієнту доволі стійку систему ієрархічно пов’язаних смислів при якій активація ключового елементу цієї системи провокує прямо протилежну систему смислів на відміну від загальноприйнятої. Ментальне закріплення такої системи ключових смислів (концептів) дозволяє в подальшому створити власну «російську» систему мовної дійсності.

На нашу думку виявлений напрямок перекладацької діяльності вимагає посилення досліджень когнітивних аспектів перекладу з метою створення дієвої системи протидії лінгвістичній агресію та збереження власної українською концептосфери.

Максим Білан,

к.ф.н. , начальник лінгвістичного науково-дослідного центру (ВІКНУ)