В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

972 – га  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Перед посиленням диктатури у світі фраза “я хочу миру” не завжди є моральним аргументом. Ця трансформаційно-цивілізаційна заява Енн Епплбаум підкреслює важливість розуміння того, що справедливий мир може бути лише результатом перемоги справедливості через силу. Важливо, щоб цей посил про те, що екзистенційне протистояння завершується лише перемогою справедливості в рамках міжнародного права, домінував над будь-якими пацифістсько-тоталітарними іграми, де мир постає як умовність, зручна для розбудови позацивілізаційних сил. Справедлива перемога забезпечує перспективу миру в умовах глобальної геноцидної агресії, а не навпаки. Тому сьогодні розмова має бути лише в площині справедливої перемоги, з урахуванням геостратегічного виміру злочинів, терору та варварства, які здійснює режим колективного путінізму у всьому світі.

Американська журналістка та історикиня Енн Епплбаум під час отримання престижної Премії миру німецької книготоргівлі закликала підтримати Україну зброєю, щоб досягти військової поразки Росі: “Якщо є хоча б невеликий шанс, що військова поразка може допомогти покласти край цьому жахливому культу насильства в Росії, як колись військова поразка поклала край культу насильства в Німеччині, ми повинні цим скористатися”. За словами Епплбаум, доведення пацифізму до його логічного завершення “означатиме, що ми повинні погодитися на військове завоювання України, на культурне знищення України, на будівництво концтаборів в Україні, на викрадення дітей в Україні”.

Як пишуть оглядачі, у Німеччині багато хто сумнівається щодо постачання зброї Україні через прихильність ідеї пацифізму після німецької агресії Гітлера під час Другої світової війни. Деякі побоюються, що озброєння України може призвести до поширення війни за межі українських кордонів на решту Європи.

“Дехто навіть закликає до миру, урочисто посилаючись на “уроки німецької історії”, — каже Епплбаум. – Оскільки я сьогодні тут, приймаючи премію миру, мені здається, що це слушний момент, щоб зазначити: фраза “я хочу миру” не завжди є моральним аргументом”.

За її словами, пацифізм перед обличчям російської агресії є нічим іншим як готовність прийняти диктатуру.

Вона закликала німців не бути пацифістами, які засуджують війни або конфлікти у будь-якій формі: “Навпаки, ми вже майже впродовж століття знаємо, що вимога пацифізму перед обличчям агресивної диктатури, яка прогресує, може просто означати умиротворення та прийняття цієї диктатури”.

Епплбаум наголосила, що “справжній урок” з історії Німеччини полягає в тому, що німці “мають особливу відповідальність відстоювати свободу і йти на ризик, роблячи це”.

Як повідомляє німецьке інформаційне агентство dpa, заяви Епплбаум щодо підтримки України зброєю викликали певну критику у Німеччині, зокрема від Карін Шмідт-Фрідеріхс, голови Асоціації видавців і книготорговців Німеччини, яка присуджує премію.

Однак, її промова під час церемонії отримала бурхливі оплески, повідомляє агентство. Епплбаум на заході супроводжував її чоловік – міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

Довідково: Премія миру німецької книготоргівлі присуджується людям, які зробили значний внесок у втілення ідеї миру через літературу, науку або мистецтво. Вона присуджується з 1950 року і становить 25 тисяч євро. Торік нагороду отримав британсько-індійський письменник Салман Рушді за його стійку літературну діяльність, попри десятиліття погроз і насильства проти нього.

Церемонія з Енн Епплбаум пройшла у церкві Святого Павла у Франкфурті – символічному місці, де зародилася німецька парламентська демократія.

Енн Епплбаум є авторкою багатьох книг про тоталітаризм у Східній Європі, зокрема “Червоний голод”, “ГУЛАГ”, “Залізна завіса”. У 2004 році її нагородили Пулітцерівською премією. Її остання книга “Автократія. Диктатори, які хочуть керувати світом” вийшла у 2024 році.

Нагадаємо, що американська журналістка й письменниця Енн Епплбаум здобула Премію миру німецьких книговидавців завдяки своїм дослідженням політичних режимів сучасності та минулого.

Публічні маркери:

«Енн Епплбаум, на врученні Премії миру у Німеччині, закликала озброїти Україну»

Ситуація навколо діяльності МАГАТЕ в тимчасово окупованому Криму та політики ЄС щодо РФ є прикладом глибоких протиріч та цинічного відсторонення, коли суто технічні або адміністративні аргументи використовуються для уникнення прямих рішень, що відповідають викликам глокальної геноцидної агресії РФ проти України, Європи та світової спільноти.

МАГАТЕ продовжує наукову співпрацю з путінським режимом під приводом “технічного характеру” досліджень, що сприймається як інструмент підриву основ міжнародного права. Це цілком відповідає стратегії путінського режиму, який трансформує будь-які міжнародні відносини в механізм агресії та легітимізації своїх дій. Попри офіційну позицію МАГАТЕ щодо Криму, його діяльність в окупованому регіоні надає Путіну можливість використовувати міжнародні інститути як інструмент у своїй стратегії легітимізації спроб анексії.

Діяльність МАГАТЕ, яка продовжує фінансувати російські дослідження в Криму, інакше як прикриття для використання міжнародного авторитету цієї інституції не назвеш. Той факт, що ці контракти укладені після окупації, лише підсилює обґрунтованість українських претензій.

Щодо ЄС, відкладання санкцій до завершення головування Угорщини, коли режим Орбана відкрито підтримує Москву, відображає інші глибокі суперечності в європейській політиці. Вочевидь, в ЄС наявні серйозні труднощі з ефективним протистоянням РФ через внутрішні розколи через недолугість організаційних норм, де принцип «консенсусу» є маргінальним та діє проти ЄС як перспективної інституції. Орбан, використовуючи своє головування для блокування санкцій, стає фактично інструментом путінської політики. Відродження обговорень санкцій після січня, коли Польща візьме кермо в свої руки, показує певну надію на більш агресивну політику проти Москви, однак залишається питання, чи зможе ЄС подолати ці внутрішні суперечності на довгостроковій основі.

Така ситуація показує наскільки глибоко путінізм проник у міжнародні структури, перетворюючи технічну, наукову і дипломатичну діяльність на інструменти агресії та маніпуляцій, від чого страждають основи міжнародного права та безпеки.

Публічні маркери:

«МАГАТЕ профінансувало наукові дослідження Росії в Криму після окупації»

«ЄС повернеться до обговорення нових санкцій проти Росії після головування Угорщини – Politico»

Україна стоїть на порозі нової геостратегічної динаміки, де Південна Корея може стати реальним стратегічним союзником у боротьбі проти глокальної геноцидної агресії путінського режиму та його партнерів, зокрема, таких як Північна Корея. Той факт, що Південна Корея рішуче реагує на військову співпрацю між РФ та Північною Кореєю, вказує на те, що глобальна безпека виходить за межі європейського контексту, зачіпаючи також регіони Індо-Тихоокеанського простору, тобто реально є глокальною.

Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль підкреслив, що його країна не буде залишатися осторонь і готова вживати конкретних заходів у відповідь на загрози, що виникають через співпрацю Пхеньяна та Москви. Це відкриває перспективу нової коаліції між Україною, Південною Кореєю та НАТО, яка може посилити міжнародну відповідь на агресію тоталітарно-варварських режимів.

Нещодавні події, такі як втеча північнокорейських військових з позицій російських військ, свідчать про моральний і дисциплінарний занепад в лавах окупаційних сил. Це вказує на наявність внутрішніх проблем у взаємодії між цими режимами. Більше того, такі випадки підтверджують, що союз між РФ та Північною Кореєю базується на силі та терорі, що є типовою практикою для тоталітарних держав.

Реакція Південної Кореї на цю ситуацію є важливим сигналом для інших міжнародних акторів щодо необхідності вжиття рішучих заходів для захисту міжнародного правопорядку та стримування глокальних загроз. Відправка північнокорейських військових до РФ означає не просто ескалацію протистояння, а новий етап маштабування екзистенційного виклику і підтверджує, що безпека Індо-Тихоокеанського та Атлантичного регіонів є нерозривно пов’язаною.

Таким чином, залучення Південної Кореї у міжнародні зусилля може відкрити новий якісно-технологічний етап у глобальному протистоянні глокальній геноцидній агресії, спрямованій проти України та міжнародного порядку. Це також підкреслює, що загрози путінізму не обмежуються лише Європою, а мають глобальний характер, створюючи виклики для миру в різних частинах світу.

Україна має унікальну можливість скористатися цією ситуацією для зміцнення своєї міжнародної коаліції та залучення адекватних потужних союзників у боротьбі проти тоталітарних режимів світу.

Публічні маркери:

«Президент Кореї сподівається разом з НАТО знайти «практичні контрзаходи» через співпрацю Росії з КНДР»

«Військові КНДР спробували втекти з російських позицій у Курській області – джерело»

«Сеул викликав російського посла через участь КНДР у війні проти України»

«США разом із союзниками вивчають ситуацію щодо військових КНДР у Росії – Кірбі»

На засіданні Ради Безпеки ООН щодо можливої участі військових КНДР у геноцидній агресії проти України з боку РФ була озвучена ідея, що це може свідчити про кризу або навіть катастрофу всередині РФ. Попри спростування з боку КНДР, такі дії можуть вказувати на суттєві внутрішні проблеми в російській військовій системі, що потребують зовнішньої підтримки. Проте з позиції комунікаційно-контентної безпеки, ця ситуація може бути частиною ширшої стратегії РФ — не лише щодо розширення мотиваційних ефектів мобілізації власних сил, а й розширене залучення інших тоталітарних режимів, таких як Північна Корея та Іран, до їхніх глокальних агресивних дій.

Зараз у контексті геноцидної агресії проти України, Москва може використовувати військову співпрацю з КНДР для демонстрації своїм союзникам і терористичним режимам в Африці та інших регіонах, що цивілізовані країни не вживають рішучих заходів, і тому можна діяти агресивно. Це створює небезпечний прецедент для розширення масштабів геноцидної агресії.

КНДР заперечила свою участь у військових діях проти України, назвавши повідомлення “стереотипними чутками”. Проте міжнародні спостерігачі вважають, що така співпраця цілком ймовірна, оскільки Північна Корея може отримати від РФ серйозну компенсацію, включаючи доступ до ядерних технологій, що викликає особливе занепокоєння в міжнародній спільноті, зокрема з боку Південної Кореї.

На цьому фоні коментарі від різних дипломатів, зокрема представників Південної Кореї, Франції, Великої Британії та США, підкреслюють серйозність загрози, яку становить така співпраця для міжнародної безпеки. Вони вказують на те, що розгортання військових КНДР, якщо це підтвердиться, стане додатковою ескалацією конфлікту та порушенням резолюцій Ради Безпеки ООН.

Отже, якщо залучення Північної Кореї до військових дій підтвердиться, це стане не лише новим етапом агресії з боку РФ, ай важливим сигналом для світу про необхідність рішучих і колективних заходів з боку цивілізованих країн для протидії глобальним викликам терористичних режимів.

Публічні маркери:

«КНДР назвала звинувачення в направленні своїх військ до Росії «безпідставними чутками»

«Росія може передати КНДР технології ядерної зброї – посол Південної Кореї»

«Глава МЗС Нідерландів заявив про «велике занепокоєння» через залучення військових з КНДР на війну»

«Франція підтримує цілі українського Плану перемоги – постпред при ООН»

«Чим складніше Путіну вербувати росіян на війну, тим більше він покладається на КНДР – Британія в Радбезі ООН»

«Росія не може продовжувати агресію в Україні без зовнішньої допомоги – США в ООН»

Глокальність агресії РФ проти України, яка має геноцидний характер, значно загострилась завдяки підтримці РФ з боку таких держав, як Північна Корея, Іран і Китай. Це впливає на різні глобальні сфери, включно з продовольчою та ядерною безпекою. На засіданні Ради Безпеки ООН була підкреслена масштабність цієї проблеми, особливо через агресивні дії РФ, спрямовані на підрив глобальної стабільності, такі як обстріли українських портів, енергетичної інфраструктури та мінування сільськогосподарських угідь.

Через поновлені напади на порти Чорного моря зросли ціни на пшеницю та страхування експорту, що створює додаткові труднощі для глобальної продовольчої безпеки. Путінські систематичні атаки на енергетичну інфраструктуру України загрожують атомним електростанціям, що може призвести до ядерної катастрофи, створюючи виклик для міжнародної безпеки.

ООН відзначає, що такі дії є частиною геноцидної стратегії Росії, яка свідомо намагається знищити критичні ресурси України. Це не лише порушує міжнародне право, а й загрожує життям мільйонів людей в Україні та за її межами. Постійна військова агресія геноцидного характеру РФ підтверджує її спроби використати продовольство як зброю, що ще більше загострює ситуацію глобального голоду.

Європейський Союз та міжнародна спільнота наполягають на необхідності притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини. Це включає видачу ордерів на арешт російських керівників, зокрема Путіна, за незаконну депортацію українських дітей. Дипломати також закликали всі країни припинити будь-яку підтримку РФ у її загарбницькій війні та продовжувати підтримку України в боротьбі проти агресії.

ООН виявляється обмеженою у своїх діях проти таких тоталітарних режимів, як РФ, що викликає серйозне занепокоєння щодо ефективності глобальних інституцій у подоланні  глокальної геноцидної агресії.

Публічні маркери:

«Поновлення російських атак на українські порти замовило підвищення ціни на пшеницю на 6% – Радбез ООН»

«Євросоюз закликав ООН не залишати безкарними злочини Росії»

«Кислиця закликав держави запобігти російським нападам на атомні станції в Україні»

«Штати в ООН: Путін свідомо загострює глобальний голод»

«Кислиця розповів Радбезові ООН про План перемоги України»

Візит Ллойда Остіна до Києва, незважаючи на оголошення про черговий пакет військової допомоги вартістю 400 мільйонів доларів, створює відчуття дипломатичної сатисфакції на тлі зростаючого тиску на адміністрацію Байдена через непослідовну реакцію на глобальні загрози, включно з прямою участю Північної Кореї у військових діях на боці Росії. Виступ Остіна в Дипломатичній академії був насичений геостратегічними заявами, але головним акцентом залишився комплексний підхід до оборони України, без конкретної обіцянки надання ключової зброї, як-от авіації, чи дозволу на удари по військових цілях у Росії.

Це викликає скептицизм, зокрема через те, що такі заяви можуть виглядати як політичні анонси на тлі наближення кінця каденції адміністрації Байдена. Риторика Остіна про «сукупний ефект» військових спроможностей, необхідний для перемоги, звучить як відмова від ідеї надання окремих ключових систем озброєння. Такий підхід виглядає недостатнім у поточних умовах, коли Україні необхідно посилювати наступальні можливості для здобуття переваги на полі бою.

Натомість Остін наголосив на моральній прірві між агресором та захисником і підтвердив підтримку України з боку США та союзників, хоча це не зняло занепокоєння через відсутність ключових дій. Позиція Остіна щодо майбутнього Європи, НАТО та безпеки США, які залежать від результатів війни в Україні, звучить вагомо, проте без конкретних дій цей меседж може сприйматися як передвиборна риторика.

Критично важливим залишається те, що майбутнє української обороноздатності не може залежати лише від символічних пакетів допомоги, а потребує рішучих кроків щодо надання потужних озброєнь та зміни стратегії ведення війни проти РФ та її союзників.

Публічні маркери:

«Остін сказав, що треба Україні для здобуття переваги на полі бою»

«Глава Пентагону про війну в Україні: На кону – майбутнє Європи, НАТО і безпека США»

«Остін у Києві оголосив про новий пакет військової допомоги на $400 мільйонів»

«Варшава розчарована, що її не запросили на зустріч «четвірки» у Берліні щодо України»

Якщо враховувати дискретність права, то цифрові показники свідчать на користь влади Молдови, яка реально протистоїть електорально-когнітивній геноцидній агресії Російської Федерації проти свого майбутнього та майбутнього Європейського Союзу. Останній і досі вважає, що ці процеси відбуваються десь за межами його простору — простору демократії та права. Водночас праві ті, хто враховує ментально-антропологічні засади цього протистояння, що вимірюється всіма видами латентних та публічних засобів комунікаційно-контентного терору, шантажу, підкупу та злочинності.

Ситуація в Молдові дійсно є критичною не лише для самої країни, а й для безпеки України та всього ЄС. Молдова перебуває на важливому етапі свого шляху до євроінтеграції, проте її демократичні процеси постійно підриваються РФ через впливовий арсенал методів когнітивного та електорального тиску, включаючи пропаганду, фінансування політичних сил, шантаж і дезінформацію, а також керовану злочинність.

Основна проблема полягає в тому, що РФ через свої проксі та медіаресурси продовжує сіяти нестабільність, намагаючись перешкодити проєвропейському курсу країни та створити умови для повернення Молдови у сферу впливу Москви. Цифрові показники справді можуть демонструвати підтримку європейської інтеграції, але ці результати значною мірою залежать від мобілізації проєвропейських виборців, багато з яких перебувають за кордоном.

Якщо ЄС і США не приділять належної уваги підтримці Молдови в цей критичний період, ризик повторення сценарію, подібного до грузинського, є високим. Результати референдуму свідчать про поляризацію суспільства, що грає на руку путінським силам, які мають чіткі плани дестабілізації Молдови та ЄС.

Молдова потребує більш активної підтримки в побудові міцної демократії, стійкої до зовнішніх впливів. Україна, своєю чергою, також повинна розглядати Молдову як ключовий фактор своєї національної безпеки. Невдача в захисті Молдови від впливу РФ може призвести до створення потужного путінського анклаву на кордоні з Україною та ЄС, що стане додатковою загрозою для всієї Східної Європи.

Важливо, щоб міжнародна спільнота не лише спостерігала за процесами в Молдові, а й активно надавала фінансову, дипломатичну та інформаційну підтримку, зокрема для запобігання поширенню російського впливу та стабілізації демократичних інституцій.

Як зазначив Павло Клімкін, ця ситуація є загрозою не лише для Молдови, а й для України. Нестабільність у Молдові може призвести до створення ще одного російського плацдарму в регіоні, що посилить небезпеку для українського тилу. Таким чином, існує нагальна потреба у спільній стратегії України та ЄС для захисту демократії та стримування російського впливу у Молдові.

Молдова перебуває у критичній точці, коли підтримка з боку міжнародних партнерів, зокрема США та ЄС, може стати ключовим фактором для її майбутнього курсу.

Публічні маркери:

«Білий дім назвав голосування у Молдові історичним кроком до євроінтеграції»

«У Молдові відбудеться другий тур президентських виборів»

«Вибори у Молдові відбулися в умовах безпрецедентного втручання з боку Росії – речник ЄС»

«Результати референдуму в Молдові розлютили Москву і вразили Європу – Туск»

«Німеччина обіцяє і надалі допомагати Молдові боротися з дезінформацією РФ»

«Сибіга привітав Молдову із голосуванням за збереження шляху до ЄС»

«Клімкін вважає результати виборів у Молдові загрозою нацбезпеці України»