В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1091 –ша доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Прецедент путінізму полягає, зокрема, в тому, що країни демократії і досі не надали Україні достатньо підтримки у військово-технологічній сфері.

Особливість цього прецеденту в тому, що путінці спотворили у світі сприйняття власних дій в Україні до такого стану, що і досі навіть на рівні еліт і, особливо – економічних еліт, путінці в глобальному світі сприймаються як звичайні порушники закону, а колективний Захід досі оцінює дії путінізму в межах традиційних понять війни, безпеки та міжнародного права. Все це створює хибне сприйняття масштабів і сутності кремлівської агресії.

Західні демократії звикли розглядати війну як феномен із чіткими правилами, межами та відповідальністю, тоді як путінізм – це не просто агресія, а багатошарова система глобального варварства, яка діє через руйнування не тільки інституцій, а й самих основ людяності, раціональності та ідентичності. Те, що путінізм поєднує військовий терор, масові злочини, інформаційні маніпуляції, історичний ревізіонізм і антропологічно-когнітивну агресію, досі не отримало належної доктринальної оцінки в глобальному масштабі. Тому реакція на нього залишається запізнілою, розрізненою і недостатньою.

Що стосується того, що Захід вірить путінцям більше, ніж їхнім жертвам – це наслідок тривалого впливу російської інформаційної та когнітивної війни проти демократичного світу. Це також результат системного використання “кібертерору довіри”, який полягає в тому, що РФ не просто бреше, а створює такі багаторівневі викривлення реальності, що навіть критично налаштовані люди починають сумніватися в очевидному.

Тому зміна класифікації та оцінок дій путінізму є не просто питанням політики чи міжнародного права – це питання виживання глобальної цивілізації. Нам потрібен новий підхід, що розглядає путінізм не як традиційну диктатуру чи державу-агресора, а як глобальну антропологічну загрозу, що використовує війни, терор, кібератаки, інформаційні впливи та економічні механізми для підриву самої ідеї людяності, прав людини, міжнародного права та та справжньості демократії.

Це означає, що західні країни мають, зрештою, почати розглядати путінізм у ширшому контексті – як феномен, що потребує тотальної та стратегічної деокупації в усіх сферах життєдіяльності та особливо в антропологічній, когнітивній, економічній, технологічній та безпековій.

Публічні маркери:

«Захід не надав Україні достатньо підтримки, але ще не пізно – Годжес»

«Росіяни поширюють нове відео розстрілу українських військовополонених – Лубінець»

«Проросійські хакери атакували сайти італійських банків та аеропортів»

«Трамп не вірить, що Росія буде воювати з НАТО»

Єврокомісія готується до представницької акції вшанування третіх роковин широкомасштабного вторгнення. «Наступного тижня, коли минатимуть треті роковини агресивної війни (Росії) проти України, колегія Єврокомісії відвідає країну», – сказав речник.

Він також повідомив, що президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн візьме участь у неформальній зустрічі лідерів країн ЄС із обговорення допомоги для України та європейської безпеки, яку в Парижі приймає президент Франції Еммануель Макрон.

У Брюсселі очільниця Єврокомісії зустрінеться зі спеціальним представником США по Україні й Росії Кітом Келлогом. Але 18 лютого путінці разом з адміністрацією США розпочали інтенсивну дипломатичну дію, яку путінізм називає переможними домовленостями зі США без України та Європи. А в США доводять, що це не переговори, а лише попередні консультації про можливість чи неможливість переговорів. Путінізм продовжує випробовувати Захід на стійкість, створюючи багатоходові комбінації інформаційного, когнітивного та дипломатичного впливу, які Європа, на жаль, досі не навчилася розпізнавати в режимі реального часу.

Ідея “переможних домовленостей” без України та ЄС – це класична гра на розколі, яку Москва проводить не лише через прямі дипломатичні контакти, а й через управління інформаційними хвилями, дезорієнтацію еліт і створення видимості контролю над процесом. Водночас американці намагаються грати в “процедурний нейтралітет”, заявляючи, що це лише консультації. Але така дипломатична гра сама по собі є вигідною для путінців, бо створює ефект багатоваріантності, у якому ЄС і Україна сприймаються не як рівноправні суб’єкти, а як залежні змінні.

Щодо виборів у Німеччині — це вже давно поле експериментів для путінізму, який випробовує нові технології когнітивної агресії, що можуть бути використані для зламу виборчих процесів. “ТікТок-феномен по-румунськи” — це ще одна ітерація їхньої моделі цифрової гібридно-месіанської агресії, у якій через неконтрольовані соцмережі, боти та емоційно-вірусні меседжі відбувається злам масової свідомості. Німеччина якраз є ідеальним об’єктом для цього експерименту, бо її політична система ще не оговталася від путінської енергетичної залежності та інформаційної проникності ідей Москви, а правий фланг політичного спектру вже “налаштований” на потрібні наративи Кремля і подає це як потужну геостратегічну перспективу.

Проблема Європи не тільки у повільності, а й у тому, що вона діє реактивно, а не випереджально. Вона ще не усвідомила, що темпи глокальної одночасності (швидкість одночасного впливу на всі ключові точки прийняття рішень) уже давно не дають часу на роздуми. Захід тільки починає аналізувати одну хвилю агресії, як путінці вже створюють наступну, комбінуючи її з паралельними процесами в США, Африці, Латинській Америці тощо.

Тому ключове питання зараз, чи здатні США та ЄС навчитися працювати в цих темпах? Бо якщо ні, то наступні вибори в Німеччині та інших країнах стануть прецедентом в інтересах колективного путінізму.

Публічні маркери:

«Колегія Єврокомісії відвідає Україну у треті роковини повномасштабного вторгнення»

Кремль використовує дискурс “мінських домовленостей” як інструмент інформаційної війни, намагаючись викривити історичну реальність та підмінити причини війни. Москва прагне нав’язати наратив, що Україна нібито порушила ці угоди, тоді як саме РФ від початку їх систематично ігнорувала та використовувала для підготовки до широкомасштабної агресії.

Україна акцентує особливу увагу на необхідності примусу до виконання будь-яких домовленостей з Кремлем як надзвичайно важливий аспект перемовин. Досвід Мінських угод показав, що без жорстких механізмів відповідальності Москва трактує домовленості як тимчасову тактику, яку можна порушувати без наслідків.

Щодо спроб Москви використати Раду Безпеки ООН для дискредитації України — це типовий приклад маніпулятивної стратегії РФ, спрямованої на розмиття відповідальності та створення ілюзії “спірних наративів”. Але ключовий момент у тому, що Захід не повинен потрапляти в цю пастку та сприймати її дискусію як рівноцінну. Кремль прагне легітимізувати власні імперські амбіції та змусити США до поступок. РФ хоче нав’язати фальшиву дилему або переговори на її умовах, або тривалу війну. Але єдиною реальною відповіддю може бути лише перемога України та повна ліквідація загрози путінізму.

Публічні маркери:

«Будь-які мирні домовленості щодо України мають поважати її територіальну цілісність – помічник генсека ООН»

«Україна в Радбезі ООН: Домовленості за участю Кремля мають передбачати механізм примусу до їх виконання»

Росія вимагає від України нових територіальних поступок – ISW

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ