В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1095 – та доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Наближення третьої річниці глокальної геноцидної агресії РФ проти України відбувається на тлі турбулентних політичних маневрів у США, де адміністрація президента Д. Трампа проводить небезпечну лінію спрощених рішень щодо російського вторгнення. Підозри та звинувачення, які США спрямовують не лише на Україну, а й на Європу та навіть НАТО, формують ризик повторення помилок минулого, коли агресію РФ намагалися трактувати як “локальну кризу” ще за першої каденції Трампа.

Попри це, на рівні національних парламентів, ЄС та ООН готуються офіційні меморіальні заходи й символічні ініціативи. Водночас аналітики та експерти рахують ресурси, які будуть потрібні Європі, якщо ЄС ухвалить рішення стати не лише політичним, а й фізичним союзником України в екзистенційному протистоянні з путінською РФ та світовим колективним путінізмом.

Однак, ці розрахунки, попри їхню практичну важливість, залишаються умовними (потребують постійного збільшення), оскільки колективний путінізм діє поза рамками прогнозованості. Його стратегія не вписується в класичні мілітаристські сценарії конвенційної логіки міжнародного права, бо сама агресія РФ проти України — це не просто військовий конфлікт, а геноцидна агресія глокального масштабу.

Ігнорування цього факту призводить до небезпечних спрощень, коли експерти розглядають агресію в традиційних категоріях силового (кінетичного) протистояння, не враховуючи доктринально-концептуальний вимір, що є ключовим. Путінізм — це не лише ракети й війська, а й системні інновації геноциду, що ґрунтуються на цинізмі, терорі та варварстві як методах, а не просто характеристиках. Світ, як і раніше, боїться визнати, що ця війна — це не “конфлікт”, а глобальна дезінтеграція цивілізації. І якщо Захід зволікатиме з адекватною відповіддю сьогодні та зараз, він ризикує не просто програти, а втратити власну суб’єктність.

Публічні маркери:

«Рада міністрів ЄС 24 лютого розпочнеться з хвилини мовчання і сигналу повітряної тривоги»

«Сейм Польщі вшанував пам’ять жертв російської агресії в Україні»

«Аналітики оцінили потреби Європи для самостійного захисту від Росії – мінімум €250 мільярдів на рік»

«Європа має подбати про свою безпеку разом із Україною без США – експерти»

США представили власний проєкт резолюції ООН до третьої річниці російської агресії проти України, який, на відміну від європейського варіанту, не вимагає негайного виведення російських військ і не покладає відповідальність за вторгнення на РФ. Цей крок викликав занепокоєння серед європейських союзників та України, оскільки адміністрація Трампа прагне змінити підхід до покарання агресора, зосереджуючись на досягненні миру протягом своєї каденції, а не на притягненні винних до повної кримінальної відповідальності за кожен злочин та адекватної компенсації збитків. РФ публічно не цурається позитивно оцінювати американську пропозицію, що може свідчити про її готовність підтримати такий підхід для дезорієнтації світових спільнот. 

Крім того, республіканські законодавці внесли до Конгресу законопроєкт про повний вихід США з ООН, що може призвести до скасування ключових актів, які пов’язують країну з організацією, та припинення фінансування її діяльності. Цей крок може стати прецедентом, що підриває міжнародне право загалом у світі та Статут ООН, на радість тріумфу колективному путінізму. 

Водночас Велика Британія анонсувала зустріч прем’єра К. Стармера з президентом Д. Трампом, яка відбудеться, імовірно, без явної дипломатичної підтримки України в її захисті правди про агресію РФ, оскільки Стармер сподівається уникати суперечок, щоб розрядити обстановку.

Це свідчить про недостатнє розуміння офіційним Лондоном екзистенційної загрози, яку несе путінський режим. Натомість Макрон пообіцяв прямо закликати Трампа не бути слабким перед обличчям Путіна.

У США тривають політичні ігри навколо відродження нацистських настроїв серед прихильників Трампа. Це руйнує історичну пам’ять та саму історію Європи, США та світу, які існують завдяки перемозі над нацизмом гітлерівської Німеччини.

Публічні маркери:

«Штати пропонуватимуть Генасамблеї ООН власний проєкт резолюції щодо річниці російської війни»

«Республіканці ініціюють законопроєкт про повний вихід США з ООН»

«США пропонують альтернативну резолюцію ООН щодо України з урахуванням російських правок»

«Стармер говоритиме із Трампом про Україну, але уникатиме гострих кутів – The Gardian»

«Лідер французьких ультраправих скасував виступ у Вашингтоні через «нацистське привітання» ексрадника Трампа»

Ініціатива України щодо укладення інвестиційних угод із США у сфері видобутку корисних копалин є важливим кроком для забезпечення безпеки та розвитку держави. Однак, для досягнення стійких результатів, такі угоди повинні бути укладені на міждержавному рівні, що забезпечить державні гарантії та уникне залежності від приватних інвестиційних фондів.

Нещодавно адміністрація президента США Дональда Трампа запропонувала Україні проєкт угоди, який передбачає, що США отримають доступ до 50% видобутку критично важливих корисних копалин України. Ця пропозиція викликала занепокоєння української сторони через можливу втрату контролю над стратегічними ресурсами та недостатні гарантії безпеки. Президент України Володимир Зеленський наголосив, що угода має бути вигідною для обох сторін і включати чіткі гарантії безпеки для України. 

Крім того, адміністрація Трампа наполягає на визнанні Україною боргу за раніше надану військову допомогу, сума якого, за деякими даними, може бути завищеною. Це створює додатковий тиск на українську сторону під час переговорів. 

Важливо, щоб такі стратегічні угоди були прозорими, взаємовигідними та забезпечували довгострокову безпеку і розвиток України, а не лише тимчасові економічні вигоди однієї сторони. Дискусія продовжується як свідчення того, що перспектива взаємин зберігається саме у ракурсі забезпечення для України безпекових гарантій.

Публічні маркери:

Трамп про угоду з Україною щодо копалин: Думаю, ми вже достатньо близько до цього»

«Команди України та США працюють над проєктом угоди між урядами – Зеленський»

«Огризко про угоду з США: Як можна поєднати видобуток корисних копалин і гарантії безпеки? Це «слонопотам»

Перші спроби адміністрації Трампа вплинути на Україну та Європу через жорстку риторику натрапили на обережну, але тверду реакцію союзників, що вже призвело до її корекції. Державний секретар США Марко Рубіо виступає своєрідним балансувальним чинником, пом’якшуючи заяви Трампа та намагаючись запобігти відкритому конфлікту з європейськими партнерами.

Разом з тим, Європа все більше усвідомлює необхідність власної стратегічної автономії, а Україна поступово інтегрується в європейські механізми не лише як реципієнт допомоги та глобальний донор безпеки, а й як активний безпековий і промисловий партнер. Роль України в європейській безпеці та економіці стає все більш очевидною, що робить її імплементацію в структури ЄС і НАТО не просто планами, а реальною геополітичною необхідністю та фактично реальністю.

Отже, незалежно від риторики Вашингтона, тепер вже Україна та Європа зміцнюють свою співпрацю, усвідомлюючи нові виклики та розширюючи свої спільні стратегічні перспективи.

Публічні маркери:

«Трамп заперечив плани відвідати Москву 9 травня»

«Трамп: У війні в Україні зав’язли США і весь світ»

«Трамп не вважає, що участь Зеленського в переговорах про мир «дуже важлива»

«Зустріч Трампа і Путіна залежить від прогресу щодо припинення війни в Україні – Рубіо»

«Рубіо пояснив союзникам, чому на зустріч у Саудівську Аравію не запросили Європу і Україну – NYT»

Тиск глобальної спільноти, включно з медіа, інтелектуалами та навіть частиною республіканського спектру, змусив адміністрацію Трампа змінювати риторику. The New York Post, будучи традиційно прореспубліканським виданням, фактично зайняло критичну позицію щодо загравання з Путіним, що є важливим сигналом для внутрішньої американської політики.

Соціологічні заміри, які показують, що американці дедалі більше сприймають Трампа як диктатора, створюють для нього політичні ризики, особливо в контексті майбутніх виборів і боротьби за імідж «лідера вільного світу». Тому адміністрація вимушена коригувати свої меседжі, зокрема через посередництво європейських політиків, які активно включилися в цей процес.

Головне питання полягає в тому чи ця корекція буде суто формальною (риторичною), чи справді відбудеться зміна геостратегічного курсу США щодо підтримки України. Поки що виглядає, що Трамп намагається балансувати між збереженням підтримки своїх проросійських прихильників і зменшенням тиску з боку міжнародної  спільноти та власного електорату, зокрема інтелектуальної еліти США в межах республіканської партії.

Публічні маркери:

«Стівен Кінг повернувся у соцмережу Х і назвав Трампа з Маском «путінолюбами»

«Видання The New York Post звернулося до Трампа: Пане президенте, диктатор – це Путін»

«Трамп за перший місяць президентства вже 29 разів зробив те, чого хотів Путін – Politico»

«Майже вдвічі більше американців вважають диктатором Трампа, а не Зеленського»

«Дуда розповів про відверту розмову із Зеленським щодо Трампа»

«Мерц шокований заявами Трампа на адресу України»

Фото із офіційної сторінки у Facebook 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського