В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1114 – та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Франція веде свою військову стратегію, що об’єднує Європу та країни вільного світу в безпековій підтримці України дієвими засобами мілітаризації та розрахунку на фізичну військову допомогу.

Франція формує кістяк військової коаліції, яка не лише підтримує Україну, а й переформатовує архітектуру безпеки Європи та світу. Париж демонструє, що Європа може і має діяти незалежно від США у військовій підтримці України. Модель “дієвої мілітаризації” означає не лише постачання озброєння, а й підготовку до довгострокової конфронтації з РФ. Це не просто оборонний союз, а реальна коаліція рішучих дій.

Заявлена предметна модель коаліції: п’ять країн – кістяк коаліції, 15 – готові діяти, 34 – загальний фронт. Така конфігурація нагадує модель антипутінського блоку, що об’єднує Захід і глобальних союзників.Чітке розділення на “ядерний” військовий кістяк, активних союзників і ширше коло підтримки.Це сигнал РФ, що Захід готується не лише до оборони, а й до стратегічного ослаблення Москви.

Водночас Європарламент офіційно відкидає будь-які сценарії капітуляції. Це надзвичайно важливий політичний сигнал – Європа не розглядатиме жодні “мирні угоди”, які включають компроміси на користь РФ. Це відповідь на коливання в адміністрації США, які шукають варіанти “заморожування” конфлікту.

Німеччина нарешті визнає: безпека Європи – це міцність ЗСУ. Маємо зміну стратегічної позиції Берліна, який ще рік тому гальмував військову допомогу. Після атак на об’єкти Бундесверу в Німеччині  (спроби проникнення на об’єкти бундесверу та загрози з повітря),  Берлін зрозумів, що агресія РФ – не лише проти України, а й проти ЄС. Фактично, Німеччина переосмислює свою роль у безпеці Європи, визнаючи, що Україна – не просто отримувач допомоги, а ключовий елемент захисту всієї європейської системи.

Слід зазначити, що НАТО в стані ситуативної слабкості через політичні коливання в США. Адміністрація США демонструє нестабільність у підходах, що робить НАТО менш оперативним у прийнятті рішень. Європа поступово перетворюється на центр безпекового ухвалення рішень, хоча поки що без формального виходу за межі НАТО. Але якщо така тенденція збережеться, можливий формат створення окремого оборонного альянсу всередині НАТО.

Україна не просто отримує зброю, а стає фундаментом нової європейської безпекової архітектури, де НАТО більше не є єдиним гарантом стабільності. Це нова геополітична реальність.

Публічні маркери:

«Міністр оборони Франції заявив про “дуже широкий консенсус” щодо України»

«Міністри оборони п’ятьох країн ЄС зустрілися в Парижі для обговорення України»

«Європарламент виступив проти примусу України до “капітуляції” під виглядом мирної угоди»

«Європа посилюватиме підтримку України та її армії, яка є найкращою гарантією безпеки – Шольц»

«Очільники МЗС Британії і Литви обговорили розширення підтримки України»

«У ВМС відреагували на удар РФ по одеському порту і загибель іноземних моряків»

«Вибухає на підльоті і все знищує: Кіпер розповів, якою ракетою росіяни атакували порт в Одесі»

«Європарламент ухвалив резолюцію на підтримку України»

«У Фінляндії привітали узгоджену США та Україною пропозицію про припинення вогню»

Публічні анонси до зустрічі G7 на рівні очільників МЗС вказують, що ця спільнота, як і НАТО, будуть нейтралізовані односторонніми діями адміністрації Президента США. Анонси свідчать про певну стратегічну розбалансованість у підходах ключових західних держав до глобальних криз, включно з геноцидною агресією РФ проти України. Тоді як країни на кшталт Канади та Німеччини ще сподіваються на здатність групи реагувати на виклики, США своєю політикою все більше підривають єдність вільного світу.

Найбільшою загрозою на цьому тлі є те, що США, як ключовий гравець і водночас потенційний каталізатор розпаду союзів, фактично концентруються не на зміцненні міжнародної безпеки, а на спробах нав’язати дискусію щодо “замороження конфлікту”. Тобто, Вашингтон, замість чіткої позиції щодо перемоги України, все більше експериментує з концепціями “мирних ініціатив”, що лише грають на руку Путіну та колективному путінізму.

Тим часом Канада, зосереджена на переговорах щодо мит та суперечок зі США, демонструє відсутність геостратегічного фокусу зусиль проти Москви, а Німеччина, хоча і вбачає у G7 платформу для глобального реагування, все ще діє у парадигмі дипломатичної обережності. Це все на фоні того, що Кремль готується використати будь-які натяки на переговорний процес як черговий інструмент для закріплення своїх позицій та утвердження безкарності для глобального агресора.

Зрештою, якщо НАТО і G7 опиняться в ситуації, коли їхня ефективність буде нейтралізована політичними маневрами США, це означатиме ще глибшу кризу трансатлантичної єдності. Україна в такій ситуації залишається чи не єдиним реальним центром сили, що примушує Захід діяти. І саме цей фактор визначатиме, чи залишиться світовий порядок стійким перед обличчям нової хвилі ревізіонізму.

Публічні маркери:

«Канада у G7 порушуватиме питання невиправданих мит США – глава МЗС»

«Бербок сподівається, що G7 залишиться «робочим м’язом» у врегулюванні криз»

«Рубіо сподівається, що припинення вогню в Україні може відбутися впродовж кількох днів»

Останні заяви адміністрації Трампа щодо можливих перемовин із Україною про зупинку глобальної геноцидної агресії РФ свідчать про тривожну тенденцію – готовність до торгівлі українськими територіями без жодної розмови про території агресора. Фактично, це демонструє односторонній підхід, де суверенітет України стає розмінною монетою в геополітичних маніпуляціях США.

Ще більш загрозливою є позиція Марко Рубіо, який заявляє, що контроль за порушенням припинення вогню має здійснюватися виключно інформаційними засобами. Це ігнорує ключовий аспект – фізичний контроль і примушення агресора до реального виконання будь-яких домовленостей. Іншими словами, це створює простір для чергових маніпуляцій Москви, яка чудово опанувала інформаційні війни та здатна імітувати мирний процес, продовжуючи агресію на інших фронтах.

Також показовою є позиція Рубіо щодо угоди про українські надра – якщо вона не містить жодних безпекових гарантій, то виходить, що західні інвестори не отримають реального захисту, а ресурси можуть стати предметом подальшого шантажу з боку РФ. Це вкотре доводить, що підхід Трампа та його оточення не передбачає стратегічного посилення України, а радше схиляється до варіанту, який зручний для агресора.

У цьому контексті аналітики цілком обґрунтовано зазначають, що заТрампа 5-та стаття НАТО, яка передбачає колективну оборону, може фактично не працювати. Його ставлення до путінізму вже зараз не є ворожим, а радше нагадує спробу «умиротворення». Якщо така політика продовжиться, то це означатиме подальше укріплення режиму Путіна разом з режимами колективного путінізму та, ймовірно, перехід від неформальної співпраці до де-факто союзницьких відносин між Вашингтоном і Москвою. Це створить новий рівень глобальних викликів не лише для України, а й для всього демократичного світу.

Публічні маркери:

«Під час перемовин щодо миру в Україні обговорюються питання територій – Трамп»

«Трамп попередив Росію про «руйнівні наслідки», якщо вона не погодиться на перемир’я»

«Трамп: Наші люди їдуть до Росії – говорити про припинення вогню в Україні»

«За адміністрації Трампа п’ята стаття НАТО не є безумовною гарантією безпеки – естонський експерт»

«США не бачать проблем щодо контролю за режимом припинення вогню в Україні – Рубіо»

«Рубіо заявив, що США не розглядають угоду з Україною про надра як гарантію безпеки»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки у Facebook 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського