В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1166-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Демонстративне варварсько-геноцидне тероризування та смерть із видаленням органів 27 літньої журналістки Вікторії Рощиною є не просто злочином чи свідченням того, що путінізм є джерелом геноцидності у світі, це ще й вирок міжнародним інституціям, які не діють функціонально, а лише риторично реагують на рівні посадовців. Це не просто вирок путінізму як джерелу тотальної геноцидності, це порожнеча міжнародної відповідальності, яка перетворилась на мовчазне спостереження за цивілізаційною катастрофою.

Вбивство Вікторії Рощиної — це не епізод, це акт цивілізаційного вироку. Катування, видалення органів, знищення журналістки — це не лише порушення Женевських конвенцій, а церемоніальне повідомлення від путінського режиму світові – «Ми можемо все. Ви — ніщо». Це демонстративна форма зневаги до всього людського, спрямована не лише на Україну, а на весь світ — як сигнал слабкості, безкарності, апатії.

Реакція міжнародних інституцій — неадекватна до характеру зла, бо посольські заяви, слова «шанування», «глибоке зворушення» не стримують терор, а легітимізують його безкарність.

Відсутність прецедентів дій (санкції за конкретний злочин, виклик спецтрибуналу, тотальні блокування дипломатичних каналів) показує, що світ все ще не визнає, що має справу з некрофільною машиною вбивства. Путінізм глорифікує насильство як спосіб комунікації — і такий формат вбивства журналістки це не випадок, а меседж світові: «Нам байдуже, що ви скажете. Ви все одно нічого не зробите».

Знищення відбувається не лише фізично, а й антропологічно, когнітивно, ментально. Тому це повзуча деструкція правосвідомості, коли геноцид перестає шокувати; це викрадення гуманності із глобального порядку, коли варварство стає новою нормою; це постморальна індульгенція для тоталітарних режимів, які бачать, що ООН, МКЧХ, ЮНЕСКО, ОБСЄ — паралізовані символи, а не дієві структури.

І це справжній вирок не путінізму (він уже діагностований), а мовчазному світу. Путінізм — це не лише вбивця, це лакмус світової неспроможності.

Людству пора вже діяти, а не лише ментально стогнати — це і є моральним закликом, політичним сигналом і стратегічною директивою.

Публічні маркери:

«Посол ЄС назвала смерть журналістки Рощиної одним з найжахливіших воєнних злочинів РФ»

У світі наростає антропологічно-когнітивна вакханалія навколо «путінського побєдобєсія» на 9 травня і не лише в межах РФ чи групи режимів колективного путінізму, а й у Європі та інших регіонах планети. Все це вказує на масштаб домінування путінізму у світі на антропологічно-історичному та когнітивно-ментальному рівні, адже 8 травня (як День Перемоги) зовсім не звучить, як і те, що путінізм щохвилинно практикує геноцид в Україні та РФ. Це ілюстрація цивілізаційної деформації, що проявляється у глобалізованому “побєдобєсії” — гібридному ритуалі колективного путінізму, який вийшов далеко за межі РФ; зміщується в центр дискурсу про Другу світову війну; витісняє справжню пам’ять про 8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом і трансформується у спектакль із ознаками інформаційного терору, антиісторичної шизоїдності та посттоталітарного реваншизму.

Факт актуалізації «9 травня» сьогодні — це не історична дата, а антрпологічно-когнітивний інструмент геноцидної агресії. Йдеться вже не про перемогу над нацизмом, а про культивацію насильства, імперської мілітаризації, поклоніння смерті та терористичному цинізму. Це — антигуманістична перверсія, що спотворює історію, мораль і саму ідею перемоги.

Симптоми глобальної путінізації через «9 травня» у світі реальне. Європейські автопробіги (як у Стокгольмі) вказують не лише на інфільтрацію російських наративів, а на розчинення європейської політичної пам’яті. Міністр Йохан Форсселль правий, коли пов’язує це з екстремістською діяльністю. КНР — страх міжнародного «світла», там вже розуміють, що підтримка Москви може спровокувати феномен вторинної відповідальності за геноцид. Психоз дипломатичних «візитів» до Москви говорить про тріумф дипломатії слабкості, а не відповідальності. Коли участь у ритуалі 9 травня в Кремлі не карається міжнародно, то путінізм перетворюється на нормативний ритуал міжнародної публічності.

Те, що 8 травня не звучить глобально є антропологічною поразкою світу, який не зміг зберегти правду пам’яті, історії та справедливості. І саме тому винятки — як участь українських військових у параді у Великій Британії — мають стати новим еталоном, новим кодом глобального визнання, де Перемога — не трибуна для культу смерті, а нагадування про ціну людського життя, гідності та неприпустимість повторення геноцидів Так, позитивні винятки є і будуть. Але ці винятки — швидше не позитив, а нагадування, що ще є шанс повернути цивілізацію у вимір людяності. І Україна в цьому процесі — не жертва, а вісник і лідер нового порядку історичної правди.

Публічні маркери:

«Шведський міністр обурився святкуванням 9 травня в Стокгольмі»

«Медведєв і Захарова відповіли Зеленському: “10 травня у Києві може не настати”

«Україна не може гарантувати безпеку іноземцям, які їдуть у Москву на 9 травня – Зеленський»

«Українські військові долучаться до ходи з нагоди Дня перемоги у Британії»

«Глава Міноборони Індії не поїде до Москви на 9 травня – ЗМІ»

В Німеччині все більш адекватно ставляться до сил, що сповідують путінізм на рівні квазіпартій, приміром до «Альтернативи для Німеччини» (AfD). Федеральне відомство із захисту Конституції, контрозвідка, напередодні після кількох років розслідування визначила AfD як «однозначно правоекстремістську» організацію.

На захист пропутінського угрупування виступили посадовці США, звинувачуючи Німеччину у відході від демократії, що є втручанням у внутрішні справи іншої держави. І таку позицію США слід оцінювати як  сучасний геополітичний парадокс. Адже демократія, яка не демонтує путінізм як антропологічну, когнітивну й мілітарну глобальну загрозу, автоматично стає інструментом його легалізації і внутрішньої інтеграції. Це вже не просто про вплив або гібридність. Це про глибинну кризу самого поняття «демократії», яке не захищає себе від сил, що нищать її зсередини.

Визнання AfD правоекстремістською загрозою на конституційному рівні — це прецедент, який треба підняти на європейський і трансатлантичний рівень. AfD як проєкт впливу РФ — не просто партія, а інфраструктура політичного диверсійного впливу, що легалізує путінізм в публічному дискурсі Німеччини, Європи та світу.

Звільнення Волтца — симптом кадрових конфліктів на ґрунті стратегічної слабкості щодо Ірану – вказує, що США демонструють парадоксальність, бо критикують державні інституції Німеччини за боротьбу з AfD, але відкрито заграють з Іраном, який є ключовим тоталітарним режимом-союзником РФ в осі «колективного путінізму». Це підриває глобальну довіру до США як до гаранта режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Союз РФ–Іран – це вже не тактична співпраця, а геостратегічна вісь. Вони формують новий тип коаліції тираній, де колективний путінізм діє у форматі геноцидно-когнітивного знищення світу та знецінення людяності.

Все це не окремі загрози. Це єдина глокальна матриця геноцидного реваншизму, яка вже живить диктатури в Латинській Америці, підтримує Північну Корею,перетворює ООН у структуру паралізованої пасивності.

Демонтаж путінізму та його союзників (Іран, КНДР та інші) — це не політична опція, а обов’язок людства. Інакше демократії перетворюються на симулякри, міжнародне право — на інструмент маніпуляції, а мирність — на архівний термін.

Публічні маркери:

«МЗС Німеччини вступило у суперечку з Держдепом через визнання AfD правоекстремістською»

«Трамп звільнив Волтца через розбіжності у поглядах – WP»

У Києві відбувся національний захід до Всесвітнього дня свободи преси, організований ЮНЕСКО, в ході якого обговорювалася роль медіа у відновленні України.

Представники українського уряду, міжнародних організацій, дипломатичного корпусу, журналістської спільноти та громадянського суспільства під час виступів фіксували втрати, катастрофи та зникнення медіа. Однак на заході була зовсім відсутня розмова про сучасну публічність, яка є одночасно тотальною і середовищно-просторовою ареною комунікаційної та контентної дії, що не вичерпується медійністю. Слід наважитися і розвінчувати фетишизацію медіа, що давно втратили адекватну викликам здатність бути захисниками правди, а стають все більше атрибутами симулятивного середовища, яке дозволяє путінізму діяти безкарно.

Смерть Вікторії Рощиної — не лише трагедія, а вирок самій міжнародній медійній структурі, яка втрачає здатність фіксувати адекватну дійсність, тому і не діє адекватно викиликам та ризикам в умовах глокальної геноцидної агресії колективного путінізму у світі, а не лише в Україні чи Європі. Міжнародні медійні інституції не мають когнітивної спроможності захищати власних представників, бо навіть не усвідомлюють, що існують вже не в медіа-просторі, а в публічності як тотальній комунікаційно-контентній агресії глокального масштабу. Путінізм — це не «недемократичний режим», а форма контентно-комунікаційного тероризму, що ліквідовує журналістів фізично, мімікрує під журналістику через своїх пропагандистів (RT, Sputnik, «воєнкори»), знищує саме поняття інформаційної безпеки як фундамент міжнародного порядку.

Вікторія загинула в полоні, але й також через відсутність структурно-адекватної парадигми, яка б донесла, що журналістика більше не є «нейтральною професією», що медійність не захищає, міжнародне право не зупиняє терор, якщо він став нормою.

Стару медійну парадигму має замінити парадигма на кшалт комунікаційно-контентної індустрії (ККІ). Адже це цілісна система публічної дії, де немає «глядача», і де всі є учасниками. Тут поєднується сенсотворення через форматування контенту, задіяна глокальна інформаційна архітектура та когнітивна безпека. ККІ  інституціалізує «комунікаційну відповідальність», де будь-яка публічна дія (в тому числі мовчання) є або актом гуманності, або співучастю у геноциді.

Якщо ми і далі будемо говорити про «медіа» без оновлення понятійного апарату, без виводу їх із зони «фетишу свободи слова» та «мякої сили» — ми будемо співучасниками у нищенні таких професіоналів як Вікторія. Путінізм не боїться медіа. Він боїться лише антропологічно-когнітивної реальності, де він не може існувати.

Публічні маркери:

«У Києві експерти обговорили роль медіа у відновленні України»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ