В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1167-ма доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Путінська Московія паразитує на історичній цивілізаційності країн Європи, особливо Франції. Така, попри санкції ЄС, російський вітрильник «Штандарт» все ще перебуває на території Франції. Фактично, він виконує функцію міфологізації історії Московії, насаджуючи так звану московитську особливість, а по суті виконуючи комунікаційні завдання Кремля.

Путінізм – це не просто політичний режим у межах РФ, а глобальна паразитарна конструкція, що здійснює вторгнення в цивілізаційні, історичні, культурні й когнітивні середовища інших країн, використовуючи символи, наративи, культурні коди і публічні простори для міметичної окупації свідомості. Приклад із «Штандартом» більше, ніж курйоз. Цей вітрильник – симулякр “великої імперськості”, який не має реального відношення до флоту РФ, але є інструментом вторгнення в європейську історико-культурну тканину. Його присутність у Франції – це не “обмін культурою”, а спецоперація на полі символічного, історичного та публічного простору, де РФ імплантує фальшиву міфологію, маскуючи свою варварську сутність під “історичність”; інфільтрує європейський простір як мімікрована форма гібридного домінування; створює фальшиві емоційні й культурні прив’язки, які мають нейтралізувати відторгнення путінізму в Європі.

Те, що вітрильник виганяють активісти з Франції, а до цього з Іспанії — це акт комунікаційно-контентного опору, абсолютно коректний, етично й цивілізаційно вмотивований.

Тоді як такі європейські ЗМІ, як Bild, починають переконувати Захід в «необхідності зрозуміти Путіна», це означає, що: комунікаційно-контентна геноцидна агресія вже ведеться на полі самого Заходу; антропологічно-когнітивна зброя (жалість, страх, відтермінування, “збереження обличчя”) — використовується для нормалізації сприйняття путінського варварства; відбувається трансляція геноциду як “політичного факту”, а не злочину проти людства та людяності.

Це є фіксація морального краху частини європейських медіаструктур, які втратили цивілізаційний компас, і тому вже не відрізняють конвенційний конфлікт від тотального екзистенційного терору.

Путінізм – це глобальний паразит, який експортує варварство під виглядом культури, історії, дипломатії; саботує міжнародну мораль через когнітивні інтервенції; захоплює не території, а уявлення, свідомість і емоції, отже деокупація має бути тотальною, публічною і концептуальною.

Публічні маркери:

«Французькі активісти хочуть назавжди вигнати з країни російський вітрильник «Штандарт»

«Bild: Захід вважає, що Путін не може піти на мир через загрозу внутрішньополітичних проблем»

Трампізм продовжує антропологічно-когнітивну експансію в сутність міжнародного права. Коли Трамп говорить серйозно про захоплення Гренландії нібито в інтересах безпеки США та міжнародної безпеки, а потім визнає неможливість мирної угоди між Україною та путінською умовною РФ лише тому, що існує ненависть між її керівниками – це вказує на те, що президент США ігнорує не лише міжнародне право, а суть партнерства на базі мирності. Як можна говорити про мирну угоду, коли розмова йде про глокальну геноцидну агресію колективного путінізму проти України, Європи та США. Ми спостерігаємо сьогодні глобальну хвиля “постцивілізаційного” реваншу путінізму, який працює не лише через бойові фронти, а й через свідомість, публічні інтерпретації, “жести нормальності”. І часто Трамп, Шольц, і частина європейських політичних еліт — свідомо чи ні — транслюють мови і жести, що підсилюють когнітивно-антропологічну агресію РФ.

Те, що Трамп виношує ідею про “купівлю Гренландії” або зводить неможливість миру в Україні до “особистої ненависті”, — це не просто популізм. Це псевдоантропологічна редукція трагедії до психології (тобто геноцид уже не факт, а “непорозуміння між лідерами”); переосмислення міжнародного права у “феодальних” категоріях (купівля земель, “мир між вождями”); ігнорування концепції міжнародної відповідальності за злочини проти людяності.

Трамп у цьому сенсі не просто ізолюється від міжнародного порядку — він транслює форму когнітивної капітуляції перед агресором, яку Путін уміє експлуатувати на світовій арені.

Те, що Шольц і деякі західні лідери говорять про “мир”, не акцентуючи на необхідності повної поразки путінізму, — це маніфестація європейської кризи смислів. Це — заміна цінностей стратегією уникання. І це найбільше досягнення путінізму в Європі — створити симулякри “миру” як інструмент втрати волі до спротиву.

У Румунії ситуативно вже вдруге ми бачимо публічну перемогу сил, що зовні виглядають як “антисистемні”, але реально слугують проксі-структурами для гібридного впливу Москви. Це не “трампісти” в класичному сенсі, а путіністи з місцевою маскою. Вони антизахідні, антиєвропейські, антицивілізаційні, але “нібито національні”. Це, по суті, реванш “варварського управління” в межах демократії, де виборець не розпізнає гібридний формат антропологічно-когнітивної глокальної геноцидної агресії. І це геостратегічний сигнал, де Молдова є наступною ціллю, а за нею можливо і Болгарія, і Сербія, частина Італії, Угорщина — тобто ось вам пояс південної уразливості Європи.

Отже, антропологічно-когнітивно-ментальна деокупація — це не опція, а умова виживання цивілізаційності

Путінізм діє не лише в категоріях фронтів і ліній бойових зіткнень, а в категоріях мислення, бажань, уявлень. Не лише через танки, а через символи, відсутність волі, втомленість, компромісність лідерів.

Тому антропологічно-когнітивно-ментальна деокупація – це формування парадигми спротиву на рівні культури, свідомості, лідерства, комунікацій, освіти, віри і змісту.

Публічні маркери:

«Трамп запевнив, що не зазіхає на Канаду – на відміну від Гренландії»

«Трамп про перспективи досягнення мирної угоди між Україною і РФ: Можливо, це нереально»

«Шольц в останній промові на посаді канцлера Німеччини закликав до миру»

«Перший тур президентських виборів у Румунії виграв лідер ультраправих Сіміон»

«Фаворит виборів у Румунії обіцяє дати владу “дискваліфікованому” Джорджеску»

«Прозахідний кандидат у президенти Румунії вірить у перемогу над ультраправими у другому турі»

Чехія лідер в допомозі Україні снарядами, але Чехія публічно визнає, що розміщення міжнародних сил на території України неможливе, поки не буде досягнуто мирної угоди. Цю тезу повторює комісар Європейського Союзу з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс.

Це логічно за традиційними лекалами конвенційної війни, але в нинішніх умовах гібридної агресії РФ проти України це абсурд, бо путінський режим не здатен на мирність і тому лише демонтаж режиму та умовної РФ є можливим рівнем безпеки. Нинішня поведінка західних партнерів, навіть найвідданіших, часто демонструє небажання чи нездатність мислити категоріями перемоги, не кажучи вже про цивілізаційний демонтаж путінізму як умову сталого миру.

Відомо, що Чехія організувала історичну ініціативу щодо артилерійських снарядів — це практична, життєво необхідна допомога, і за це її слід шанувати. Але водночас заяви про “неможливість іноземного контингенту” без згоди РФ — це абсурд, що підтверджує застаріле мислення Заходу, коли вони все ще бачать в РФ “законного” суб’єкта. Це логіка мирних домовленостей із терористом, а не логіка безумовної перемоги над геноцидом.

Коли Кубілюс, один із тих, хто є союзником України, говорить про доцільність “мирного діалогу” з РФ, — це не просто політична слабкість, а символ того, що навіть найактивніші західні голоси потрапляють у пастку московського міфу про “переговороздатність”. Така риторика підтримує ілюзію, що РФ може “повернутися до нормальності”, хоча Путін вже зруйнував будь-яку норму після Бучі, Ізюма, Маріуполя, Соледару, Оленівки.

Партнери допомагають, але не борються за перемогу. Немає чіткої формули “Україна перемагає, РФ розпадається, путінізм ліквідовано”. Донори боєприпасів — так, донори смислів — ні. Багато хто на Заході грає роль “історичних статистів”, а не геополітичних акторів, здатних до трансформації світу після путінізму.

Отже, більшість партнерів України сьогодні — це не союзники в перемозі, а гуманітарні й військові статисти, які не хочуть поразки РФ, бо бояться хаосу, хоча саме відсутність її поразки — джерело хаосу. Наші партнери не називають геноцид — геноцидом, і тому не формують логіку нюрнберзької відповідальності, без якої жодна мирність не буде реальною.

Публічні маркери:

«Чехія продовжуватиме «снарядну ініціативу», доки не буде досягнуто справедливого миру – президент Павел»

«Чехія і партнери продовжать допомагати Україні заради миру – чеський президент»

«Конкретні переговори щодо розміщення в Україні іноземних контингентів наразі не ведуться – президент Чехії»

«Кубілюс: ЄС подвоїть військову допомогу Україні, якщо Трамп не переконає Путіна укласти мир»

Аналітична група ГО “Центр ККБ”

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ