В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1196-та доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Обрання Анналени Бербок президенткою 80-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН є значущим кроком у напрямку реформування глобальної системи безпеки. Її кандидатура була підтримана 167 голосами з 193 країн-членів ООН. Обрання відбулося попри опір Росії, яка вимагала таємного голосування та відкрито виступала проти її кандидатури.

Бербок, колишня міністерка закордонних справ Німеччини, відома своєю принциповою позицією щодо російської агресії в Україні. Вона неодноразово відвідувала Україну, включаючи Харків та Одесу, демонструючи солідарність та підтримку українського народу. Під час цих візитів вона засуджувала дії Росії та закликала до посилення міжнародної підтримки України, зокрема у сфері протиповітряної оборони. Її обрання на посаду президентки Генасамблеї ООН символізує визнання необхідності адаптації міжнародних інституцій до сучасних викликів, таких як гібридна агресія та порушення міжнародного права. Бербок має потенціал стати рушійною силою у трансформації ООН, спрямованій на захист демократичних цінностей та прав людини.

Відбувається фундаментальна трансформація глобальної політики, в якій путінізм діє не лише кулею, снарядом чи дроном, а отрутою міжнародних інституцій, політичного часу та цивілізаційного мислення.

Колективний путінізм сьогодні розкладає поняття реальності, паралізує структури міжнародного права, підміняє мир — капітуляцією, а перемовини — інформаційними симулякрами, де жертва має погодитися на знищення.

Обрання Анналени Бербок на посаду президентки Генасамблеї ООН стало символом реформи, що визріла, але ще не оформлена. Її принципова позиція, особиста присутність у зонах геноцидної агресії (Харків, Одеса) та стійка антипутінська лінія є візією лідера цивілізаційного майбутнього.

Саме її бачення повинно стати точкою переосмислення, що мир — не зупинка вогню, а зупинка агресора; що переговори — не ритуал імітації, а знаряддя правди та сутності справжньої світової мирності; що ООН — не клуб держав, а арена народів і прав.

Антропологічно-когнітивна пастка путінізму про «планетарну антропологічно-когнітивну програму-інтригу» є ключовою. Адже путінізм не просто воює. Він будує альтернативну реальність, де правда замінена посправдою, тобто вона не справжня, а гнучка, прецедентність та маса путінських злочинів стають відносними до покарання якщо не забувати, що злочини в Україні генеруються вже 11 років. Мир з агресором трансформується в капітуляцію міжнародної спільноти, яка чомусь не говорить про перемогу над агресором, а лише про мир як капітуляцію, а агресор ще й позиціонується світовим миротворцем.

Російський «меморандум» — це не дипломатичний документ, а психополітична зброя. І світ, який це не розпізнає, вже — у поразці. Трамп рухається до ролі співучасника Путіна. Те, як він «біжить» на зустріч з Путіним, ігноруючи головну умову (зупинка вогню), доводить його готовність переписувати реальність під диктовку Кремля.

Україна показала світу, що говорить мовою дії, а не декларацій. І якщо світ не прийме цієї мови — він приречений на екзистенційну поразку. Усе, що не сказано сьогодні — буде втрачено завтра.

Висновок

• Бербок в ООН на чолі Генасамблеї ООН – це цивілізаційна фігура. Її обрання —сигнал, що в системі ООН залишається живе ядро, здатне до трансформації. І саме Бербок, яка була в Харкові, в Одесі, бачила обличчя знищення і волю спротиву, має повне моральне право ставити питання про правду і перемогу. Вона може і має вимагати перетворення ООН із пасивного свідка на активного гравця; називати документи агресора — інструментами когнітивного терору; здійснити депутінізацію ООН як інституції, що ще зберігає глобальний мандат.
• Симулякр миру – імітаційні контакти з путінізмом. Це пастка, що веде до світового роззброєння перед тиранією. Мир без зупинки агресора та притягнення до кримінальної відповідальності — це не мир, а його інституційна капітуляція.
• Переговори з тими, хто не припинив терористичний вогонь — це не діалог, а легітимація терору в масштабах глокальною геноцидністю.
• Участь у таких «мирних процесах» без чітких публічнох умов — це співучасть у наступному злочині.
• Світ має прийняти українську мову дії — інакше це мовчання стане його вироком
• Кожна секунда, в якій агресор залишається в легітимному діалозі, це добивання міжнародного права; зневага до щоденних цивільних жертв геноциду; розбудова екосистеми брутальної сили замість моделі цивілізаційної справедливості.
• Україна не просто чинить опір — вона формує нову глобальну справжність переспективи майбутнього. Не абстрактну, а практичну. Не декларативну, а дієву. І саме тому сьогодні — вирішальний момент.
• Якщо світ не говорить мовою України — він перестає говорити мовою цивілізації. Якщо ООН не стає майданчиком правди — вона стане тінню себе.

Публічні маркери:

«Бербок на посаді президентки Генасамблеї ООН обіцяє бути чесною посередницею між державами»

«Бербок обрали президенткою Генасамблеї ООН»

«У Генсека ООН не бачать сенсу коментувати російські пропозиції щодо миру»

«Росія створює «картинку дипломатії» для США: Умєров доповів Зеленському про переговори у Стамбулі»

«Україна на переговорах у Стамбулі знову запропонувала Росії припинення вогню – Умєров»

«Умєров: Росіяни передали «свій документ» – матимемо тиждень на його вивчення»

«Умєров: Запропонували провести зустріч лідерів України та Росії з 20 по 30 червня»

«Уряд Британії готовий судитися з Абрамовичем, аби розблокувати для України кошти від продажу «Челсі»

Польща, Румунія, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Чехія, Литва, Латвія й Естонія – це країни Бухарестської дев’ятки, які по факту знають про Москву найбільше, тому не вірять «танцям» під вивіскою псевдоперемовини. Ці країни зібралися в день, коли Москва імітувала дипломатію для Трампа, який без зупинки вогню все одно погодився на когнітивну пастку. До того ж, країни Бухарестської дев’ятки (B9) разом із північними партнерами (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція) на саміті у Вільнюсі 2 червня 2025 року чітко заявили про підтримку України та її шляху до членства в НАТО.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте підкреслив, що всі країни-члени Альянсу погодилися з майбутнім членством України в НАТО, і це питання не може бути предметом переговорів між Києвом і Москвою.

Країни B9 також зобов’язалися поступово збільшити свої оборонні витрати до щонайменше 5% ВВП у відповідь на зростаючі загрози безпеці, особливо з боку Росії.

Ці дії демонструють рішучість східноєвропейських країн протистояти спробам РФ нав’язати свої умови миру та підмінити реальні переговори імітаційними процесами.

Водночас, президент США Дональд Трамп висловив готовність до переговорів з РФ без вимоги припинення вогню, що викликало занепокоєння серед європейських лідерів.

Таким чином, країни Бухарестської дев’ятки та їхні партнери демонструють єдність та підтримку України, протистоячи спробам РФ нав’язати свої умови миру та підмінити реальні переговори імітаційними процесами.

Висновок.

• Країни Бухарестської дев’ятки (B9) разом з північними партнерами (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція) виступають носіями правди та дії в Європі щодо путінської РФ. Ці держави є стратегічно усвідомленими фронтовими лініями цивілізаційного захисту. Вони мають історичний досвід радянської окупації; глибоко розуміють психогеостратегічну природу кремлівської імперськості; не піддаються симулякрам миру, які РФ намагається продати Трампу та світу як нібито дипломатичні ініціативи.
• Ритуальні танці навколо “переговорів” без зупинки вогню – це саме те, що B9 не сприймають. І це їхня моральна перевага над тими, хто досі міряє агресора “міжнародною легітимністю”.
• Чітка позиція НАТО (імператив слів Рютте, що питання членства України в НАТО не тема для торгу з Москвою) є відкиданням концепції «сфер впливу»; знеціненням шантажу РФ; формалізацією морального ядра Альянсу: або з Україною, або без сенсу існування.
• В країнах НАТО 5% ВВП на оборону – це стратегічне оголошення: Ми не хочемо ще одного Києва 2022 року.
• Трамп погодився на контакти з РФ без зупинки вогню – це прийняття логіки та права агресора як легітимної сторони; ігнорування досвіду десятків тисяч вбитих українців; спроба замінити справжню перемогу формальною угодою про капітуляцію світу. Це класичний приклад когнітивної пастки Кремля, коли “перемовини” — це не крок до миру, а спосіб юридично зацементувати прецедентні та звичайні злочини режиму РФ.
• Отже, країни B9 + північні партнери + НАТО з Рютте на чолі – це нова лідерська група країн Європи, яка здатна зупиняти псевдомир, викривати маніпуляції агресора та реально захищати Україну як елемент європейської суб’єктності, а не об’єкт жертви капітуляції так званого «трампівського псевдомирного компромісу».
• І саме тому ця позиція повинна бути публічно артикульована як стратегічна лінія Заходу, без коливань, без реверансів перед реваншистами, і без страху назвати агресора глокальним геноцидним агресором.

Публічні маркери:

«Країни Бухарестської дев’ятки та Північної Європи продовжать підтримку України»

«Удень Путін говорить про мир, а вночі бомбардує – прем’єрка Данії»

«Зеленський і Наусєда обговорили другий раунд переговорів у Стамбулі»

«Суттєве збільшення підтримки України є справою найближчих місяців – Науседа»

«Наступні перемовини з Росією матимуть сенс, якщо йтиметься про підготовку зустрічі лідерів – МЗС»

«Допомога Україні буде ключовим пріоритетом майбутнього саміту НАТО – Рютте»

«Рютте підтвердив, що шлях України до членства в НАТО є незворотним»

«Філіппіни розглядають можливість розширення оборонних зв’язків з Україною»

«Трамп відкритий для зустрічі з Путіним і Зеленським у Туреччині»

«ЗМІ розкрили деталі «меморандуму», який Росія передала Україні – що серед вимог»

«Росія говорить про припинення вогню лише для того, щоб відтермінувати санкції США – Президент»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ