В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1268-ма  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

РФ трансформувалася в системну резидентуру злочинності під прикриттям статусної дипломатії. Приклад Естонії, де відбувалося системне втручання посольства Росії у внутрішні справи Естонської Республіки, показує, що сучасна російська, а точніше путінська дипломатія — це операційна платформа глокальної геноцидної агресії, а не інструмент мирного співіснування на засадах міжнародного права. Статусні дипломати РФ особливо цинічно виконують функції резидентур, координують підривні операції, формують середовища для злочинів і дестабілізації державності будь-де їх терплять в умовах глокальної геноцидної агресії.

Рішення Таллінна про негайне видворення російського дипломата є превентивною реакцією, яку слід масштабувати на рівень ЄС, НАТО та партнерських демократій.

Видворення дипломатів Росії, які ведуть діяльність, спрямовану проти конституційного ладу і внутрішньої стабільності європейських країн має бути не емоційною реакцією національного масштабу, а системним інструментом протидії гібридно-геноцидним операціям РФ.

На ТОТ Луганщини КНР розгортає інфраструктуру довготривалої присутності: приватні школи для своїх громадян, економічні анклави, освітні програми. Це не просто ситуативна економічна діяльність, це антропологічно-когнітивна окупація, що змінює соціально- когнітивну тканину регіону.

Дії КНР ідуть у синергії з РФ, створюючи подвійний тиск: фізичний (окупація території РФ) та когнітивно-антропологічний (насичення окупованих територій чужим культурним і демографічним ядром).

Переселення громадян держави-агресора чи її союзників на окуповані території України це пряма підтверджена ознака геноцидної політики, що має бути зафіксована й кваліфікована у міжнародних судах та ще й розширена до практик варварства, адже КНР створює анклав, який потім буде заявляти, що вони з РФ не мають нічого спільного, тому залиште в спокої їх в рамках гуманітарного права, це неоварварство путінізму по-китайські. Навіть якщо КНР зараз діє у форматі “економічного візиту”, на стратегічному горизонті це — закріплення нової демографічної реальності, що легітимізує подвійну окупацію (РФ+КНР).

Отже, потрібне публічне фіксування та викриття кожного факту присутності КНР на ТОТ України як спроби глокальної геноцидної окупації.

Маємо розширяти коаліції цивілізаційної протидії через залучення країн Азії, Африки та Латинської Америки, які вже мають досвід протидії китайській антропологічній експансії.

Маємо формути глобальний дискурс інформаційного тиску для потоково-темпоритмічного просування міжнародного наративу, де КНР і РФ діють як союзники у гібридно-геноцидній агресії проти України.

Україна має афішувати превентивні санкції щодо китайських компаній, залучених у діяльність на ТОТ України.

Це вже точно не локальна безпекова ситуація, а глобально-символічний фронт, де глокальна геноцидна агресія РФ та КНР перетворюється на новий стандарт для авторитарних та диктаторських альянсів світу.

Висновки

• Путінська псевдодипломатія є операційною платформою глокальної геноцидної агресії, де “дипломати” виконують функції розвідників і координаторів злочинних мереж. Приклад Естонії доводить, що ефективна протидія можлива лише через превентивне видворення.
• Превентивність має бути інституціоналізована, тобто системне видворення, колективні рішення ЄС, практики дій через міжнародний протокол ККІ для координації та орієнтування партнерів.
• КНР у колективному путінізмі на ТОТ Луганщини створює анклави, школи, економічні проєкти, здійснюючи когнітивно-антропологічну окупацію поряд із військовою РФ.
• Неоварварство подвійної окупації через переселення громадян КНР і РФ на ТОТ України є ключовим елементом глокальної геноцидної політики, використання гуманітарного права для легалізації анклавів неоварварства.
• Нагальною є глобальна цивілізаційна протидія – від фіксування присутності КНР на ТОТ як частини геноциду, до розширення коаліції держав із досвідом боротьби з китайською експансією та створення глобального дискурсу – “РФ + КНР = союз глокально-геноцидної агресії”.

Публічні маркери:

«Естонія висилає першого секретаря посольства РФ»

«Китай ввів контрсанкції проти двох європейських банків»

«Китай шукає варіанти створення свого анклаву на окупованій Луганщині – правозахисники»

Путінська диктаторська модель так званої “дипломатії миру” є насправді симулякром, що замінює справжнє поняття миру його викривленим аналогом. У цій логіці мир не є результатом справедливості чи відновлення міжнародного права, а лише інструментом безкарного закріплення досягнутої агресією ситуації. Таким чином, “мир” у виконанні путінізму перетворюється на політичну зброю наступу та руйнації, яка одночасно працює на внутрішню мобілізацію суспільства в РФ та на створення зовнішнього тиску на жертву агресії, мобілізуючи прихильників путінського режиму.

Цей симулякр «миру» активно поширюється через глокалізовані канали, прикладом є риторика партії “Грузинська мрія”, яка демонструє населенню уявні “переваги” уникнення війни, маніпулятивно порівнюючи ситуацію у своїй країні з руйнуваннями в Україні, але при цьому уникає згадки про першопричину — путінську глокально-геноцидну агресію. Така електорально-дипломатична тактика працює як тренінг для інших режимів і політичних сил, що прагнуть легалізувати на своїх територіях інструмент страху та перекласти всю відповідальність на жертву.

Паралельно відбувається міжнародна синхронізація цих наративів. Її підтримують не лише російські й китайські канали впливу, а й окремі політики в демократичних країнах, які повторюють тези на кшталт: “Україна не хоче миру”, “РФ уже виграла”, “нейтралітет — це вихід”. Така комунікація не просто викривляє картину реальності, а й фактично знімає провину з агресора та покладає її на постраждалу сторону.

Отже, особливістю цієї моделі є її комунікаційно-контентна безперервність. Це не одноразові інформаційні кампанії до виборів чи міжнародних зустрічей, а постійний когнітивний тиск, який існує між піками інформаційних подій. Його мета – поступово змінити базові смислові орієнтири у свідомості аудиторії, щоб навіть саме слово “мир” асоціювалося не з відновленням справедливості, а з капітуляцією та прийняттям нав’язаних агресором умов.

Публічні маркери:

«У Грузії правляча партія знову використала у передвиборчій рекламі кадри зруйнованих міст України»

«У МЗС порадили грузинській владі використати у своїй рекламі триколор і зачинені двері ЄС»

«Австрійський експерт викрив наративи Кремля перед самітом на Алясці»

Інцидент із демонстрацією червоно-чорного прапора на концерті білоруського виконавця у Варшаві став каталізатором вибуху дипломатичного радикалізму в Польщі, зокрема вимог депортації українців. Офіційна реакція України, озвучена послом, була спрямована на засудження поведінки окремих громадян і виконавця, проте не включала системного аналізу та стратегії нейтралізації цього вектору наступу путінізму, як елемента глокальної геноцидної агресії.

У сучасних умовах культурні події, музика, спорт, мова чи символи є не лише інструментами комунікації, а й потенційними каналами для інформаційно-когнітивних диверсій глокальної агресії домінуючого впливу агресора. Відсутність адекватної уніфікованої нормативної бази та протоколів безпекового реагування призводить до того, що навіть дипломатичні представники діють у рамках традиційної реактивної моделі, а не в межах комунікаційно-контентної індустрійності, здатної передбачати, нейтралізувати, витісняти подібні інциденти до того, як вони викличуть міжнародну кризу.

Ключова проблема полягає не лише в окремих провокаціях, як, наприклад, інцидент із демонстрацією червоно-чорного прапора на концерті білоруського репера у Польщі, чи в реакції польських інституцій, а в системному недоопрацюванні української державної політики у парадигмі комунікаційної безпеки на міжнародному рівні. Без чіткої кваліфікації культурних і медійних проявів як зброї, а також без постійного інформування партнерів про природу цих явищ, подібні конфлікти повторюватимуться, посилюючи розриви між союзниками й підживлюючи наративи агресора.

Ситуація із СНД демонструє подібну динаміку. Для РФ це не місце реальної сили, а радше символічний ресурс, тобто імітаційне (це складно зрозуміти країнам демократії) коло держав, що нібито підтримують Кремль. Більшість членів СНД фактично не надають активної підтримки, але навіть їхнє мовчання інтерпретується як згода та використовується для легітимізації агресивних дій РФ на міжнародній арені. Путін системно транслює цей символічний меседж: СНД — це його «союз держав», що підтримує його глокальну геноцидну агресію, навіть якщо на практиці ці держави залишаються пасивними або нейтральними.

Тому завдання України полягає не лише в локальних реакціях на окремі провокації, а у формуванні системної комунікаційної стратегії, що:

• кваліфікує культурні та медійні прояви агресора як зброю в контексті глокальної геноцидної агресії (ГГА);
• постійно інформує міжнародних партнерів про природу таких явищ і їхній вплив на суспільства та безпеку;
• розвінчує символічні наративи РФ, які створюють ілюзію легітимності та союзності, у тому числі через мовчазну позицію держав СНД;
• забезпечує превентивні заходи, що зменшують ризики внутрішніх та зовнішніх конфліктів, підживлюваних пропагандою та когнітивною агресією.

Таким чином, системне розуміння глокальної природи  та сутності геноцидної агресії та символічного впливу РФ на міжнародну аудиторію є критично важливим для захисту українських громадян за кордоном і зміцнення єдності союзників у протидії путінському антропологічно-когнітивному диктату.

Публічні маркери:

«Українці за кордоном не повинні підтримувати культурний продукт РФ – посол про концерт Коржа у Варшаві»

«Азербайджан відмовився від участі в засіданні міністрів внутрішніх справ країн СНД у Росії»

13 серпня 2025 року відбулася фактична інституційна консолідація спроможних та відповідальних держав, які взяли на себе обов’язок не лише декларувати наміри, а й забезпечувати реальні дії щодо гарантій безпеки для України та Європи в ситуації, коли США не бере на себе лідерську роль.

Фактичне створення коаліції співпало з ініціативою Путіна поспілкуватися без Європи з Трампом та першими пакетами фінансування зброї США з боку Європи, а це вже більше 1,5 мільярда доларів. Ця екстренна зустріч легалізувала позицію Європи, що суверенітет України та Європи не може вирішуватися на рівні Путіна та Трампа. Це не просто декларація, а активне об’єднання держав, які готові діяти у межах спільних штабів і механізмів. Тепер коаліція історично зафіксована як колективний суб’єкт дії, що відповідає не тільки словами, але й конкретними рішеннями.

Канцлер Німеччини Мерц виступає генератором та координатором, формуючи стратегію, збираючи країни та екстрено й відповідально визначаючи пріоритети.

Коаліція публічно підкреслює власну спроможність діяти незалежно від переговорів між США та РФ, де гарантії безпеки для України залишаються поза пріоритетами Москви та частково, на сьогодні, й Вашингтона.

Таким чином, ця коаліція стає історичною реальністю та прикладом глокального колективного лідерства, де слова підтримки трансформуються у практичні безпекові дії. Важливо, що узгодили принципи позиції Трампа та те, що про справжні контакти з РФ потрібно вести із Європою, не тільки Україною. Це був сильний день Німеччини та України з партнерами та Трампом. Очікуємо на результати.

Публічні маркери:

«Прем’єр Нідерландів: Коаліція охочих підтвердила єдність у підтримці України»

«Зеленський узяв участь у шостому засіданні Коаліції охочих»

13 серпня 2025 року відбулася ключва координаційна зустріч кола європейських країн разом із Трампом перед його контактом із Путіним на Алясці. Мета зустрічі полягала у погодженні спільної позиції щодо перемовин з Путіним. Трамп публічно погодився обмежитися заявами про зупинку вогню, уникаючи теми поділу України чи зміни основ європейської безпеки.

Польська сторона нагадала про власний історичний досвід боротьби проти РФ та висловила стурбованість можливими спробами Путіна скоротити присутність НАТО на своїй території. Туск підкреслив, що через такі контакти Путін намагається використовувати Трампа для послаблення військової присутності Альянсу у регіоні.

Характер зустрічі підкреслює парадокс сучасної дипломатії: хоча офіційні заяви спрямовані на мир, контакт із Путіним фактично посилює його позицію як фізично, так і ментально. Путін отримує легітимізацію через міжнародні контакти без необхідності робити реальні поступки, тоді як неспроможність США надати Україні достатню військову підтримку протягом 3,5 років створює додаткову нестійкість безпекового середовища.

Таким чином, ключовим результатом можливої зустрічі в Алясці є зміцнення позицій Путіна в міжнародному вимірі, а також підтвердження того, що гарантії безпеки України та Європи мають забезпечуватися коаліцією спроможних держав, які діють незалежно від односторонніх контактів США та РФ.

Маємо ситуацію, коли зовнішня форма дипломатичної ввічливості й апеляцій до миру прикриває фактичне підсилення позицій Путіна. Контакт Трампа з ним, особливо без чітких умов і обмежень присутності, бо це мав би бути чотиристороній контакт – блок Україна плюс Європа, створює Путіну додаткову легітимність, а відсутність достатньої та вчасної військової підтримки Україні протягом тривалого часу лише поглиблює стратегічний дисбаланс.

Публічні маркери:

«Президент Ради ЄС: Трамп назвав партнерам три цілі зустрічі з Путіним»

«Росія хотіла б включити у переговори на Алясці скорочення військ НАТО у Польщі – Туск»

«Навроцький вказав Трампу на символічність дати зустрічі на Алясці»

«Трамп не очікує, що зможе переконати Путіна на Алясці припинити удари по цивільних в Україні»

«Трамп пригрозив «дуже суворими» наслідками Росії, якщо Путін не припинить війну»

«Трамп заявив, що хоче провести зустріч із Зеленським та Путіним майже одразу після Аляски»

«Безпекові гарантії для України конкретно не обговорювалися у Берліні – Мерц»

«Україна повинна мати тверді та надійні гарантії безпеки – Стармер»

«Зустріччю з Путіним на Алясці Трамп завдає серйозної шкоди Європі та Україні – німецький політик»

«Зеленський: Усі партнери продемонстрували спільне бачення, як має завершитися війна в Україні»

«Європа, США і НАТО зміцнили спільну позицію для України – фон дер Ляєн»

«Клімкін: Путін наразі слабший, ніж пів року тому, тож Трамп розмовлятиме з ним з позиції сили»

«Зеленський: Європейські лідери узгодили з Трампом принципи переговорів з Путіним»

«Позиція щодо присутності українських військ на Донбасі є незмінною – Зеленський»

«Європа робить усе можливе, щоб зустріч на Алясці була успішною – Мерц»

«Майбутнє Криму має розглядатися у контексті відновлення територіальної цілісності України – Меджліс»

«Глава МЗС Італії: Україна і ЄС мають бути залучені до мирних переговорів»

«У німецькому уряді назвали мету віртуальної зустрічі партнерів України, яку скликав Мерц»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 57-ма окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка