В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1269-та доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Через голоси істориків кримськотатарського походження, зокрема Хакана Киримли, світ чує, що РФ за будь-якої назви – Московія, царська імперія, СРСР чи РФ – зберігає незмінну імперську сутність, яка є загрозою для сусідів і світопорядку. Це робить паралелі з іншими імперіями (британською, іспанською, французькою) неприйнятними, бо йдеться не про колоніалізм минулого, а про варварську, терористичну ідеологію диктаторського режиму сучасності.

Ключовий акцент – путінізм є не лише інструментом збереження влади всередині РФ, а й глобальною загрозою, яка через агресії, дестабілізацію та шантаж проникає в інші регіони світу. Тому світові країни мають бачити проблему не в категоріях «історичної імперії», а як глобальний терористичний режим, який руйнує міжнародний порядок.

Туреччина, Болгарія і Румунія, реагуючи на російське мінування та блокування Чорного моря, вже розширюють співпрацю – від розмінування до створення спільних патрулів для захисту інфраструктури та торгових шляхів. Це практичне визнання того, що РФ використовує море як «поле битви», а отже безпекові ініціативи в Чорному морі стають частиною колективної відповіді на путінізм з боку країн НАТО.

Думка Киримли про «великий пазл народів» усередині РФ вказує на те, що розпад путінського режиму що узурпував державність є не фантазією, а потенційною історичною перспективою. Це також підсилює тезу, що справжня демократія можлива лише після дезінтеграції путінізму не лише в межах РФ, а й в масштабі світової організації права та світопорядку.

Світ має говорити не про «історичну Росію-імперію», а про необхідність рятування від путінізму як сучасної глобальної загрози-виклику.

Публічні маркери:

«У Туреччині добре усвідомлюють загрозу російського імперіалізму – історик»

«Турецький історик: Пазл різних народів РФ розпадеться – Татарстан, Сибір і Кавказ чекають на слушний момент»

«Справжній мир неможливий, доки Крим під окупацією – турецький історик»

«Румунія планує посилити захист енергооб’єктів та торговельних шляхів у Чорному морі»

Путінський кібертерор проти Норвегії та символічний “культурний реванш” Нетребко у Лондоні на арені Королівської опери вражає масштабом та розголосом.

Норвегія мовчала про те, що у квітні хакери на певний час перехопили контроль над дамбою в Бремангері, й заговорили лише через чотири місяці. У випадку з оголошеним поверненням А. Нетребко до лондонської Королівської опери після шестирічної відсутності заговорили до початку сезону – понад 50 українських діячів культури, а також політики Британії, Франції та Нової-Зеландії підписали листа з вимогою вилучити виконавицю з програми. В обох випадках це приклади одного й того ж явища – глокальної агресії путінізму, яка одночасно діє і на рівні фізичного виживання людей, і на рівні їхньої свідомості, культурної безпеки та моральної впевненості.

Кібератака на дамбу в Бремангері – це вже не просто «віртуальна гра» хакерів-аматорів, а фактична демонстрація кінетично-мілітарних симультанних агресій РФ, яка використовує кіберпростір для кінетичної загрози життю цивільних з метою залякати хаосом та добитися втрати довіри до держави. Це прецедент агресії світового масштабу, бо він піднімає кібертероризм до рівня геноцидної зброї.

Водночас повернення Анни Нетребко є спробою “нормалізації” путінізму в культурному середовищі, де символ режиму виходить на головну сцену Європи. В такому випадку, це не питання естетики чи смаку, а питання політичної легітимності путінської пропаганди, завуальованої під оперний спів. Світові митці та громадськість справедливо розглядають це як удар у спину Україні та цінностям вільного світу. Відкритого лист-протест підписали перший заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця, письменники Андрій Курков і Сергій Жадан, лауреат премії «Оскар» режисер Мстислав Чернов, колишня прем’єрка Нової Зеландії Гелен Кларк, група британських депутатів, французький філософ Бернар-Анрі Леві та інші.

Отже, путінізм діє тотально та глокально: від дамб у Норвегії до сцен у Лондоні. Він нарощує силу через глокальне поєднання фізичного терору та символічного вторгнення. І тут немає «третьої сторони» – або світ усвідомлено зупинить цю агресію, або поступово буде втягнутий у її простір.

Зважимо, що дамба і опера – це лише два фрагменти одного й того ж «пазлу путінізму», який прагне заповнити глобальний простір. Немає часу чекати, або путінізм заповнить все власною гокальною агресією, або путінізм буде демонтований, бо в екзистенційному протистоянні немає компромісів, а є лише капітуляція однієї сторони. Вибрати світ з Нетребко чи без слід кожному, навіть якщо він є прихильником оперного мистецтва.

Публічні маркери:

«У Норвегії звинувачують російських хакерів у кібердиверсії на дамбі»

«Лондонську Королівську оперу закликали скасувати участь російської співачки Нетребко в новому сезоні»

«ЄС може прийняти 19-й пакет санкцій проти РФ вже у вересні – Єврокомісія»

У публічному глокальному комунікаційно-контентному просторі резонують два ключові добові прецеденти, які демонструють діяльність путінізму на антропологічно-когнітивному рівні.

Перший добовий прецедент, це дискредитація рекрутингової кампанії «Азову». Путінці, окрім всього, намагаються дискредитувати не лише підрозділ «Азов», а систему рекрутингу та організації, яка показує надзвичайну ефективність: високі показники бойової звитяги, мобілізаційний темп, комплексний підхід до ставлення до бійців, тактичної медицини та патронатної служби для родин. Це свідчить про те, що путінізм намагається атакувати українську модель успішного функціонування та мотивації військових, бо саме вона демонструє ефективність управління та високий рівень людської і соціальної організації.

Другий добовий прецедент, це дії Трампа щодо Путіна. Зустріч, яку організував Трамп, фактично звільнила Путіна з ізоляції на міжнародній арені, що не було зроблено жодним з лідерів G-7 роками. Путін не втратив нічого, а отримав додатковий статус другого лідера світу. Це відображає неповне розуміння горизонтальної та одночасної природи сучасного глокального світу. Роль стилю, енергії та присутності суб’єктів глобальних процесів критично важлива, а ігнорування цього веде до стратегічних провалів в інтересах не лише РФ та Путіна, але й клубу режимів колективного путінізму.

В цей час в Україні проходять консультації щодо реформування системи стратегічних комунікацій. Тимчасова виконувачка обов’язків міністра культури і стратегічних комунікацій Тетяна Бережна наголосила на різниці між інформаційною політикою (захист журналістів та інформаційної безпеки) та стратегічними комунікаціями (створення державних меседжів та координація дій). Були обговорені напрямки підвищення ефективності комунікацій, протидії дезінформації, розвитку інформаційної стійкості, а також необхідність постійного діалогу з громадянським суспільством і експертами. Важливу роль відводять міжнародним партнерам для фінансової та експертної підтримки.

Можна фіксувати, що і далі міністерство не враховує середовищно-просторові реалії сучасності, де домінують виклики, а не загрози; не усвідомлює природу симультанної публічності, що є горизонтальною і глокальною одночасно; не опікується візією та доктриною України в умовах глокальної геноцидної агресії. Також не враховують, що штучний інтелект та генеративні ШІ у сучасних умовах часто слугують ширмою для уникнення побудови екосистеми верифікаційної квантової публічності.

Отже, перший та другий добовий прецеденти демонструють, що путінізм діє комплексно, одночасно атакуючи структури успіху, системи мобілізації, міжнародний авторитет та культурний простір. У цьому контексті було б доцільно, щоб комунікаційно-контентне середовище «Азову» стало моделлю та середовищем для Сил оборони України завдяки участі та координації з МКСК.

Проблема другого прецеденту – дії Трампа – підкреслює, що неадекватна робота міністерства з імплементації й кваліфікації екзистенційного протистояння в Європі та Україні залишає Україну вразливою у глокальному просторі. Сам факт, що стратегічні комунікації у міністерстві розглядаються як автономний інструмент без доктринального та концептуального діагностування національного інформаційного простору (НІП) та глокального комунікаційно-контентного простору (ГККП), є стратегічною вадою.

Стратегічні комунікації – це лише інструменти, які потребують екосистеми доктринально-концептуального рівня. Необхідні адекватні парадигми, які дозволяють системно працювати із середовищами, просторами, станами та епохами публічності, формуючи горизонтальне та одночасно-глокальне управління інформаційною реальністю.

Самостійне використання стратегічних комунікацій без доктринального та концептуального аналізу НІП та ГККП є стратегічно дефектним. Інструменти без парадигм не здатні ефективно працювати з середовищами, просторами, станами та епохами публічності. Без цього Україна не здатна ефективно протидіяти глокальній геноцидній агресії та формувати власну екзистенційну перспективу у світі.

Публічні маркери:

«МКСК провело перші консультації з експертами щодо реформи стратегічних комунікацій»

«Росіяни у соцмережах намагаються дискредитувати рекрутингову кампанію «Азову» – ЦПД»

«Трамп не згоден, що візит до США є «великою перемогою» Путіна»

«Лещенко: Під час зустрічі на Алясці Трамп має переконатися, хто є агресором»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 57-ма окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка