В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1278-ма доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

США формально вітає Україну з Днем Незалежності, підкреслюючи підтримку суверенітету та економічно-безпекове партнерство, але при цьому жодним словом не згадує про реальний характер війни — геноцидну глокальну агресію РФ. Це створює ефект дипломатичної симуляції: з одного боку — підтримка, з іншого — замовчування суті.

Така практика нагадує загальну проблему в ООН, на яку вказує С. Кислиця (МЗС): звіти є, але їх не читають або їх «виточують», щоб не називати речі своїми іменами. У випадку України це означає, що світ майже не фіксує безпосередньо повсякденні варварські дії РФ — атаки на цивільне населення, знищення житлових середовищ, руйнування критичної інфраструктури, що мають геноцидний характер.

Приклад з атаками 49 БПЛА, коли ППО України збила 36, а решта призвела до руйнувань і вбивств, демонструє, що агресія РФ не «теоретична», а конкретна, щоденна, системна. При цьому міжнародна публічність і дипломатія її майже не відображають.

Населення країн ЄС (Німеччина, Польща) часто не розуміє реальний масштаб цієї війни і того, що робить Україна для забезпечення цивілізаційної безпеки, бо інформаційна подача спрощена або спотворена. Внаслідок цього виникає критичний парадокс: агресор активний і глокальний, а міжнародна реакція — обмежена та симулятивна, що посилює стратегічні позиції Кремля.

Реальна боротьба проти путінізму — це не лише українська справа, а цивілізаційна місія для всіх. Якщо світ продовжить симулювати участь і замовчувати реальність, загроза стане універсальною, без кордонів і націй.

Висновки.

• Україна живе в режимі щоденної геноцидної реальності, а Захід (США, ЄС, ООН) перебуває у формально-декларативному або симулятивному режимі. Громадяни Європи сприймають агерсію РФ як абстракцію, не усвідомлюючи власної ролі у цивілізаційній безпеці.
• Геноцидна агресія РФ є глобальною, а її наслідки для цивільних і середовищ життя України одночасно впливають на безпеку всієї Європи.
• ООН і західні інституції часто «уникали називання речей своїми іменами», а дослідження геноциду ведеться після факту, що створює втрату темпу дії та посилює агресора.
• Україна фактично виконує функцію фронту цивілізаційного захисту для Заходу, але отримує позицію «одержувача допомоги», замість того, щоб це визнавали як захист європейської безпеки від глокального путінізму.
• Отже, геноцидність глокального масштабу (новий стан симультанного геноциду) потребує термінового реагування на глокальному рівні нових безпекових інституцій, а не лише деклараційної дипломатії існуючих структур

Публічні маркери:

«Рубіо привітав українців з Днем незалежності»

«Кислиця: Реформування ООН не змінить ситуацію, якщо уникатимуть називати Росію агресором»

«ППО знешкодила 36 із 49 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну»

«Близько 51% німців проти відправки Бундесверу до України, 36% – за»

«Більшість поляків проти відправлення військ в Україну – опитування»

Сучасна підтримка України відображає два різні світи демократії та партнерства.

Корпоративно-філантропічний світ представлений такими особами, як Джеймс Темертей, засновник Temerty Foundation. Цей підхід фокусується на прямій, гнучкій і ціннісно-орієнтованій допомозі, що адаптується до реальних потреб українських сил, зокрема Головного управління розвідки ЗСУ. Темертей підкреслює професіоналізм і рішучість українських воєнних розвідників, наголошуючи на тому, що захист України — це захист цінностей всього вільного світу.Такий підхід діє в режимі реального партнерства і сприймає Україну як активного агента захисту цивілізації.

В той же час існує державно-інституційний світ НАТО. Він представлений, наприклад, Головою військового комітету НАТО Джузеппе Каво Драгоне, який фокусує увагу найбільше на загальних сумах допомоги та прогнозованих бюджетах ($50 млрд у 2024 і 2025 роках), без деталізації динаміки фронту або спеціальних технологічно-оперативних потреб. Ця позиція більш офіційна та відсторонена, наголошує на формальному партнерстві, а не на конкретних викликах, що стоять перед Україною.Такий підхід діє як партнер «відстороненої позиції», що не реагує на щоденні реалії геноцидної агресії РФ.

Отже, і ця контрверсія демонструє два світи партнерства, де один світ — ціннісно-орієнтований і адаптивний, другий — бюрократично-стабільний і декларативний. Для України ефективна підтримка потребує синергії обох підходів, але з акцентом на реальну динаміку фронту, гнучкість та глокальне реагування на наростаючі загрози симультанності глокальної геноцидної агресії.

Публічні маркери:

«Канадський філантроп Темертей обговорив із Будановим нові проєкти для посилення ГУР”

«Допомога НАТО Україні у 2025 році сягне $50 мільярдів – голова Військового комітету Альянсу»

Президент Фінляндії Александр Стубб вірить, що Трамп може бути єдиною особою, яку Путін слухає і побоюється. Трамп демонструє ознаки нетерпіння щодо Кремля через затримки РФ у просуванні до миру в Україні. Його гіпотетично-потенційний вплив на Путіна сприймається як стратегічний фактор у врегулюванні протистояння, хоча конкретні дії щодо України залишаються обмеженими.

Однак рейтинг Трампа істотно впав, бо лише 40% американців схвалюють його дії, а 56% — ні. Найвища підтримка серед людей віком 65+ (48%), найнижча — 18–29 років (29%). Це свідчить про нестабільність його політичного становища, що впливає на реальні можливості проводити ефективну міжнародну політику.

Висновок

Трамп може гіпотетично мати (або створювати враження) символічний вплив на Путіна, але його здатність реально перемогти агресора обмежена як через падаючу внутрішню підтримку, так і через структурні особливості політики США. Реалії України диктують необхідність підтримки, яка виходить за межі індивідуального впливу окремого лідера, і покладаються на комплексні механізми безпеки та глокальну координацію союзників.

Маємо не забувати, що Трамп, окрім перемог, уособлює психопрактику егоцентриста-банкрута. Тут саме сюжет про “банкрута” демонструє характерний патерн поведінки егоцентриста, бо він рішучий і завзятий на початку, але в критичний момент здатний до відступу або уникнення відповідальності. У геостратегічному контексті це стає критичним, якщо така особистість перебуває в центрі прийняття рішень про безпеку союзників, як Україна та Європа, потрібні запобіжники прямої дії.

Фатум егоцентриста-банкрута — це не випадковість, а структурна модель поведінки, яка проявляється у критичних геостратегічних моментах. Нейтралізувати її може лише суб’єктність Європи та ЄС, хоча на практиці це проблематично через бюрократичні та декларативні обмеження. Тому ефективна протидію цим ризикам має реалізовувати Україна спільно з Північною та Східною Європою, а також за підтримки групи країн Рамштайн або ширшої Коаліції рішучих, здатних діяти оперативно і стратегічно.

Отже, можливий сюжет про психологію банкрута показує, що персоналізація влади на егоцентристів у критичних позиціях створює структурну вразливість держави і союзників. Для забезпечення стабільності потрібні комплексні механізми контролю та глокальна координація безпеки, які зменшують залежність від непередбачуваного лідера та гарантують оперативне реагування на наростаючі загрози.

Публічні маркери:

«Президент Фінляндії: Трамп майже втратив терпіння щодо Путіна»

«Діяльність Трампа не схвалюють 56% американців»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 32 окрема артилерійська бригада