В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1313-та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Світ щодня стикається з повідомленнями про нові різновиди агресій РФ. Вони здаються розрізненими, але якщо придивитися уважніше, то вимальовується єдина стратегія.

В одному блоці новин ми бачимо дрони над фінською гідроелектростанцією та атаки на аеропорти Данії й Німеччини. Це виглядає як мілітарний тиск на критичну інфраструктуру Європи. В іншому блоці це історії про вербування людей у Кенії через схеми, що відновлюють рабську торгівлю людьми РФ. Це вже інший вимір, де використовується бідність й беззахисність для поповнення ресурсів глокальної агресії, що може ще й повернутися до тієї ж Кенії. І ще один пласт, це міжнародний спорт – спроби Москви через Паралімпійський комітет здобути символічну «легітимність», яку вона втратила на політичному рівні.

На перший погляд, це зовсім різні сфери. Але всі вони пояснюють одне й те ж явище, що путінізм шукає нові середовища для варваризації світу. Там, де він не може перемогти силою, він намагається проникнути через символи, ритуали чи економічні залежності.

Результати таких спроб подвійні. Є відверті поразки РФ. Наприклад, у випадку з ICAO світова авіаційна спільнота продемонструвала твердість і не дала Кремлю впливати на міжнародні правила. Але є й приклади успіху Москви — як у випадку з Міжнародним паралімпійським комітетом, який залишився вразливим до тиску. Така «гойдалка» демонструє, що путінізм не перебуває в повній ізоляції. Водночас страх перед ним уже зменшується, а значить, світ отримує більше шансів на опір.

Ключовий висновок полягає в тому, що ці факти не можна сприймати як випадкові епізоди. Це пазли єдиної геостратегії колективного путінізму, яка тримається на двох стовпах. Перший – це тотальна мілітаризація населення. Другий – варваризація, тобто спроби легалізувати РФ через неполітичні напрями – спорт, мистецтво тощо. Там, де міжнародна спільнота реагує швидко й рішуче (як ICAO), агресор втрачає позиції. Там, де реакція повільна й половинчаста (як у випадку з МПК), Москва закріплює варварство як нову «норму».

Публічні маркери:

«У Фінляндії над ГЕС зафіксували безпілотник»

«У Кенії викрили мережу, що вербувала людей для участі у війні РФ проти України»

«МЗС та Мінмолодьспорту назвали ганебним відновлення МКП статусу паралімпійських комітетів РФ та Білорусі»

«Росію не обрали до керівного органу ICAO»

Сьогодні миротворчість ООН існує радше як символ, ніж як дієвий інструмент. Миротворчі місії проводяться, але здебільшого вони формальні. У багатьох випадках вони виглядають як своєрідна «індульгенція» для агресора. Проблема в тому, що в будь-якому конфлікті є перший удар, і саме він визначає агресора. Якщо цього не визнавати й не називати, миротворчість перетворюється на прикриття для подальшої агресії. Приклад, Сектор Гази, де терористичний режим фактично інтегрований у політичну систему.

ООН паралізована власними механізмами. Рада Безпеки з правом вето фактично нейтралізувала Генасамблею. В результаті агресори не тільки не втрачають прав і статусів, а ще й отримують можливість виступати з трибун міжнародних організацій. Парадокс, коли Лавров, представник режиму Путіна, який веде геноцидну агресію, виступає на ГА ООН, навіть якщо зал напівпорожній. Це приниження для самої ідеї світової спільноти.

Агресія РФ – це не просто ганебна поведінка держави. Це системне форматування нових практик агресії, які мають ціль — зруйнувати світопорядок. Звідси спроби перетворити ООН, ОБСЄ, ЄС у симулякри, тобто інституційні оболонки без реального змісту. Як слушно зауважують окремі європейські дипломати, там, де зникає людська гідність, починається агресія. Це універсальний маркер для визначення того, чи є влада легітимною.

Президент Південної Кореї звертається не до ООН, а особисто до Дональда Трампа — бо ООН втрачає роль арбітра.

Греція чітко формулює, що миротворчість не може існувати без України за столом переговорів і без збереження її міжнародно визнаних кордонів.

Латвія та інші країни Балтії наголошують, що РФ (не демонтована) – довгострокова загроза, а протидія має бути випереджальною та реальною, а не декларативною.

Миротворчість не може зводитися лише до гуманітарної допомоги чи підтримки біженців. Це важливо, але це лише частина картини. Справжня миротворчість починається з точного визначення агресора, фіксації першого удару і позбавлення його легітимності у міжнародних інституціях. Інакше ми ризикуємо перетворити навіть найважливіші організації на імітацію процесу.

Публічні маркери:

«Глава МЗС ФРН: Німеччина продовжуватиме робити внесок у миротворчу діяльність ООН»

«Загроза з боку Росії реальна, треба готуватися до будь-якого розвитку подій – МВС Німеччини»

«Лавров каже, що за межами Росії усі мають право збивати російські дрони»

«Президент Південної Кореї попросив Трампа стати «миротворцем» у діалозі з КНДР»

«Прем’єр Греції в ООН про війну РФ проти України: Перекроювання кордонів силою неприйнятне»

«Президент Латвії на конференції військового комітету НАТО: Росія випробовує Європу та Альянс»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

 Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ