В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1597-ма доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Парламентська асамблея ОБСЄ ухвалює Генеральну Гаазьку декларацію, у якій понад шістдесят пунктів безпосередньо присвячені підтримці України та засудженню російської агресії. Водночас Нідерланди оголошують про готовність забезпечити інфраструктуру для спеціального трибуналу щодо злочину агресії Російської Федерації. Естонія викликає російського дипломата через кампанію дезінформації та масовані удари по Україні, внаслідок яких лише за тиждень загинули дев’яносто три цивільні особи. Литва змушена спростовувати російські звинувачення про нібито «депортацію російськомовних», водночас попереджаючи про використання Кремлем міжнародних організацій для політичного тиску на країни Балтії.

Не менш показовою виглядає й заява нового уряду Литви про намір нормалізувати дипломатичні відносини з КНР. Саме Литва протягом останніх років була одним із найпослідовніших європейських символів політики стримування китайського політичного впливу. Тому така зміна набуває значення, що виходить далеко за межі двосторонніх відносин. Вона свідчить, що навіть держави, які донедавна формували найбільш принципову лінію протидії світовому путінізму, починають переглядати власні зовнішньополітичні пріоритети. У поєднанні з іншими подіями це ставить питання про стратегічну цілісність демократичної політики щодо держав, які різними способами руйнують сучасний міжнародний порядок.

Отже, РФ не лише продовжує щоденні варварські ракетно-дроново-авіаційні удари по українських містах і цивільному населенню. Вона одночасно веде наступ на міжнародно-правовий простір: поширює звинувачення проти країн Балтії, готує юридичні претензії щодо «прав російськомовних», використовує міжнародні організації для просування власних політичних наративів і намагається представити держави, які підтримують Україну, як порушників міжнародних норм.

Саме тому проблема вже не зводиться до чергової «гібридної операції» за нормами експертиз НАТО. Коли одержавлений режим путінізму систематично відкидає міжнародне право щодо власної глокальної агресії, але використовує це право як інструмент політичного наступу на інші держави, йдеться про значно ширший процес — про руйнування самої логіки міжнародного правопорядку.

Показово, що демократичні держави продовжують відповідати переважно засобами дипломатичної норми: деклараціями, нотами протесту, закликами, переговорами та багаторічними судовими процедурами. Натомість РФ діє у логіці факту тотальної сили: щоденні терористичні удари по цивільних, інформаційний тиск на країни Балтії, використання міжнародних інституцій як інструменту власної політики та поступове розширення простору агресії через союзницькі режими.

Головним тут є контраст між дипломатичними механізмами минулої епохи та сучасною практикою путінського режиму, який одночасно веде глокальну геноцидну агресію проти України й використовує міжнародно-правову систему для дипломатично-правового тероризування інших європейських країн. Саме з цього контрасту випливає ключовий висновок, що путінська агресія спрямована не лише проти України, а й проти самого принципу обов’язковості міжнародного права для всіх держав світу.

Парадокс сучасності полягає в тому, що міжнародне право дедалі активніше захищає себе від наслідків російської агресії, але поки що не здатне позбавити агресора можливості використовувати саме міжнародне право як один із ресурсів власного наступу.

Публічні маркери:

«Понад 60 пунктів декларації ПА ОБСЄ присвячені підтримці України – Потураєв»

«Естонія викликала до МЗС представника Росії через кампанію дезінформації та атаки на Україну»

«У Литві назвали фейком заяву РФ про «депортацію російськомовних»

«Новий уряд Литви хоче налагодити відносини з Китаєм і збереже жорстку позицію щодо Росії»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: офіційна сторінка у Фейсбуці 93 ОМБр “Холодний Яр”