24.12.17. Київ. Майдан. Кава, цукерки «Рошен», «АВК» та «Світоч»

1. Українці завжди до влади ставилися без надмірної поваги. Тобто вони її визнавали, але щоб надто упадати перед нею – то зась. Козаки взагалі за нененалежне виконання службових обов’язків старшину проганяли, добре, якщо в живих залишали. Тому традиція вигнання недостойного правителя досі живе в крові українців. Останній правитель, хто не зрозумів вчасно, що за все треба відповідати, зараз перебуває в екзилі – в Ростові і є, по-суті, заручником ординців. За що боровся…
2. Місцем вирішення всіх нагальних і проблемних питань був Майдан. Так і зараз. Майдани Свободи і Гідності це довели. Майдан як явище – історичне і ментальне надбання українців. Тому зараз вчиняються шалені дії, щоб все, що пов’язане з Майданом, дискредитувати, знищити, зробити так, щоб саме слово Майдан викликало в українців відразу. Дуже стараються московити і їхні наймити в Україні затоптати, витовкти, вичавити, сплюндрувати все, що в українців викликає позитив і сподівання на краще.

Нам треба берегти Майдан. Оберігати і продовжувати, торувати його як процес. І оберігати саме слово «Майдан» від паплюження і зневажання. Хотілося б, щоб це зрозуміли насамперед політики і журналісти.

3. У нас в державі три гілки влади – законодавча, виконавча і судова. Особисто в мене найбільше претензій до останньої. Бо лише вона здатна утримувати баланс навіть тоді, коли дві інші «хорують». А в нас вона настільки увійшла в процес мутації, що вже і нема знаття, чи вийде коли з неї толк.
4. Найбільші претензії зараз усі – політики, партії, громадські активісти і їхні організації, суспільство (якщо це слово тут доречне) пред’являють Президенту (який, як на мене, не є гілкою влади і навіть немає конституційно оформленого інституту).

Значна частина цих претензій «пролобійована» нашим колишнім чи то братом, чи то сестрою, цим гермафродитним утворенням, яке ось уже не одне століття чіпляється до нас з непристойними пропозиціями і не полишає цих намагань навіть тоді, коли отримує по пиці.

Якщо без жартів, то позбавитися такого сусіда можна лише тоді, коли він буде знищений. Без варіантів.

5. Оскільки найбільший тиск чиниться на Президента, на нього ж спрямовуються всі сили для того, щоб його знищити будь-яким чином, то виникає зворотне питання – а чому так відбувається? Отже, він робить щось таке, що завдає непоправний удар по ворогах українського народу. Тобто він якраз на своєму місці і є прямою загрозою для наших ворогів.

Не знаю жодного іншого високопосадовця, який би викликав таку ненависть у Кремлі. Можливо, там вважають, що з усіма іншими можуть домовитися?

6. Чи повинні ми в такому випадку захищати Президента? Так, і це має бути безвідносно до прізвища.
7. Чи можуть українці висувати до Президента претензії і вимагати від нього реалізації тих принципів, заради яких вони виходили на Майдан? Безперечно.

6. В який спосіб має діяти українське суспільство, щоб Президент почув його і виконав свої обіцянки? В мирний і демократичний. Якщо не почує, у нас залишається найвірніший спосіб довести, що він діяв неправильно – не обирати на другий термін. Думаєте, не вийде? Янукович теж так думав.
7. Чи є в мене особисто претензії до нинішнього Президента? Звичайно, я ж українець (читай п.1).

P.S. На Майдані 24 грудня ц.р. панувала приємна атмосфера. Зібралося кількасот переважно незнайомих людей, які з кавою спілкувались між собою, обговорювали різні теми, веселилися і дотепно жартували. Отримав задоволення.

На жаль, були там і провокатори, і ідіоти. Кількість тих і інших не встановлював, бо не їхнє мололося. Зрештою певний відсоток тих і других завжди присутній на великих зібраннях, навіть якщо ті звуться Майданом.

Валерій Скрипнюк