Окупанти за добу 16 разів порушили “тишу”, поранили п’ятьох бійців

12 липня незаконні збройні формування Російської Федерації 16 разів порушили режим припинення вогню.

Про це йдеться у ранковому зведенні штабу сил ООС – Укрінформ.

“У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Північ», неподалік Новотошківського противник відкривав вогонь з артилерійських систем калібру 152 мм, а по оборонцях Кримського двічі застосовував міномети 120-го калібру”, – повідомили у штабі.

Не було спокійно і поблизу Оріхового. Тут ворог, окрім 120-мм мінометів, використав ще й гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю. Обстріляли загарбники і наших захисників біля населеного пункту Хутір Вільний, застосувавши гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю. Також за темної пори доби противник активізувався поруч Луганського. На цій ділянці фронту збройні формування РФ задіяли міномети калібру 82 мм, гранатомети, кулемети і стрілецьку зброю.

У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід», поблизу Авдіївки, ворог неодноразово відкривав вогонь з артилерійських систем 122 калібру, 120-мм мінометів, гранатометів та стрілецької зброї. Біля Опитного агресор теж застосував 120-мм мм міномети та станкові протитанкові гранатомети. А захисників Мар’їнки, Кам’янки, Водяного і Новоселівки Другої противник обстрілював з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

За минулу добу внаслідок ворожих обстрілів 5 військовослужбовців Об’єднаних сил отримали поранення, ще один воїн – бойове травмування. Усіх українських захисників доправлено до медичних закладів та надано необхідну допомогу лікарів.

Для придушення вогневих засобів противника наші оборонці оперативно застосували штатне озброєння та чітко дали зрозуміти окупантам, що їхня злочинна активність не залишиться безкарною. За даними розвідки, 12 липня українські військовослужбовці знищили 3 окупантів та щонайменше 8 поранили.

Також, минулої доби збройні формування РФ зі сторони Спартака цинічно обстріляли житлові будинки в Авдіївці. Противник використав артилерійські системи калібру 122-мм та 120-мм міномети. Внаслідок обстрілу один боєприпас розірвався на городі домогосподарства та ударною хвилею пошкодив вікна приватного помешкання. Ще один боєприпас влучив в дах будинку та, на щастя, не розірвався, але це призвело до часткового пошкодження покрівлі будівлі. Жертв та поранених серед цивільного населення немає.

Від початку поточної доби збройні формування Російської Федерації один раз порушили режим припинення вогню. У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід», противник вів вогонь з автоматичних станкових гранатометів та стрілецької зброї неподалік Кам’янки.

За наявною інформацією втрат за поточну добу серед наших захисників немає.

 

На Донбасі рятувальники за тиждень знешкодили 559 боєприпасів

Рятувальники Об’єднаних сил протягом тижня знешкодили 559 вибухонебезпечних предметів та допомогли відремонтувати 48 будинків у прифронтових населених пунктах.

Про це у Facebook повідомляє штаб ООС – Укрінформ.

Зазначається, що протягом тижня підрозділи ДСНС зі складу Об’єднаних сил активно залучалися як до ліквідації пожеж, так і до піротехнічних робіт, ремонту пошкоджених будинків та допомагали людям, які перетинають контрольні пункти в’їзду/виїзду.

“Основні сили та засоби підрозділів ДСНС України залучались до гасіння окремих осередків горіння лісової підстилки у Новоайдарському районі на Луганщині. На даний час пожежа повністю контрольована, загрози розповсюдження вогню немає. Також піротехніками ДСНС було обстежено 35 гектарів території Донецької та Луганської областей, в результаті чого вони вилучили та знешкодили 559 вибухонебезпечних предметів”, – ідеться в повідомленні.

Співробітники ДСНС також проводили роботи з відновлення пошкоджених ворожими обстрілами житлових будинків та об’єктів інфраструктури на території Донецької області. Упродовж тижня рятувальники відновили 48 будинків. Усього з початку робіт відновлено 1272 будинки, а з початку проведення ООС – 729.

Рятувальники працювали також у пунктах надання допомоги населенню, розташованих на території контрольних пунктів в’їзду/виїзду. Тут вони допомогли 66 особам.

Як повідомляв Укрінформ, 6 липня поблизу с. Осколонівка Новоайдарського району Луганської області на території Боровського та Охтирського лісництв виникла лісова пожежа на площі близько 50 га. Зранку 7 липня пожежу було локалізовано, але через поривчастий вітер та високу температуру повітря вогонь поширився на село Смолянинове Новоайдарського району.

Підтверджено загибель внаслідок пожежі пятьох осіб.

 

ОБСЄ зафіксувала поблизу селища Лутугине 11 танків та гаубицю “Гіацинт С”

СММ ОБСЄ зафіксувала 11 танків Т-64, а також 152 міліметрову самохідну гаубицю 2С5 “Гіацинт С” на території об’єкта поблизу непідконтрольного урядові України селища Лутугине Луганської області.

Про це повідомляє штаб ООС з посиланням на щоденний звіт СММ ОБСЄ від 10 липня – Укрінформ.

“Українська сторона Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін повідомляє, що російсько-окупаційні війська й надалі продовжують ігнорувати та грубо порушувати, визначені Мінськими домовленостями, лінії відведення важкого озброєння.

Так, у щоденному звіті СММ ОБСЄ від 10 липня 2020 року під час спостережного польоту БПЛА представників Місії зафіксував на території об’єкта поблизу непідконтрольного урядові України селища Лутугине Луганської області, одинадцять танків Т-64, а також 152 міліметрову самохідну гаубицю 2С5 “Гіацинт С”, – йдеться у повідомленні.

Крім того, окупанти продовжують нарощувати мінні поля в прямій близькості до ділянки розведення сил та засобів “Петрівське”.

Також зазначається, що з метою приховування озброєння та військової техніки російські окупанти зривають заплановані спостережні польоти Місії, обстрілюючи зі стрілецької зброї безпілотні літальні апарати СММ ОБСЄ.

“УС СЦКК стурбована тим, що російсько-окупаційні війська продовжують демонструвати стійке небажання дотримуватись Мінських домовленостей та відверто ігнорують взяті на себе зобов’язання в рамках консультацій Тристоронньої контактної групи. Своїми діями вони підтверджують прагнення до подальшого загострення міжнародного збройного конфлікту та наражають на небезпеку мирне населення в окупованих ними населених пунктах”, – додали у повідомленні.

Як повідомляв Укрінформ, 10 липня глава СММ ОБСЄ Яшар Халіт Чевік на засіданні Постійної ради ОБСЄ дистанційно з Києва заявив, що зафіксовано п’ятикратне збільшення кількості військової техніки поблизу лінії зіткнення та у житлових районах.

 

Міністри оборони України та Туреччини обговорили ситуацію в Азово-Чорноморському регіоні

Найближчим часом планується розпочати практичну реалізацію угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Турецької республіки про військове фінансове співробітництво.

Про це поінформував міністр оборони України Андрій Таран під час онлайн-брифінгу на тему: “Візит делегації Міністерства національної безпеки Туреччини на чолі з міністром Хулусі Акаром до Міністерства оборони України”, що в неділю транслював Укрінформ.

“Були також обговорені стан та перспективи імплементації завдань оборонної реформи. У цьому контексті хочу підкреслити, що найближчим часом ми плануємо розпочати практичну реалізацію угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Турецької республіки про військове фінансове співробітництво. Ця угода має реальний фінансовий вимір та буде сприяти проведенню запланованих перетворень”, – зауважив міністр.

За словами Андрія Тарана, під час переговорів з турецьким колегою основну було приділено розгляду актуальних питань, які становлять взаємний інтерес. Це, в першу чергу, оцінка безпекової ситуації у Чорноморсько-Азовському регіоні, розгляд тенденцій і перспектив її розвитку та розгляд шляхів реагування на загрози, що виникають.

“Були також розглянуті пріоритети нашого двостороннього оборонного співробітництва, ключове місце в яких посідає військово-технічне співробітництво. Це має велике значення для розвитку наших економік, особливо в період подолання спаду, спричиненого пандемією коронавірусу”, – сказав Таран.

Окрім того, сторони розглянули питання євроатлантичної інтеграції.

“Була відмічена важливість максимального використання нових інструментів оборонного та військового співробітництва, яке отримала Україна після набуття статусу партнера НАТО з розширеними можливостями. Все те, що ми обговорили та особливо домовленості, яких ми досягли, будуть безумовно сприяти зміцненню обороноздатності наших країн, підвищенню оперативних та бойових спроможностей Збройних Сил України та в цілому буде сприяти гарантуванню миру в Азово-Чорноморскому регіоні”, – розповів Таран.

Міністр також подякував Туреччині за те, що вона непохитно і послідовно підтримує всі заходи, спрямовані на відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, а також за підтримку, яка є всеохоплюючою в політичній, економічній, оборонній та дипломатичній сферах.

“За нашою оцінкою, візит міністра національної оборони Туреччини до України є подією, яка відображає стратегічний характер наших відносин, масштабне оборонне співробітництво та взаємну налаштованість на забезпечення миру і безпеки у Чорноморсько-Азовському регіоні”, – підкреслив Таран.

Міністр національної безпеки Туреччини Хулусі Акар, своєю чергою, також подякував українській стороні.

Він підкреслив, що Туреччина виступає за мирне вирішення проблем України і буде продовжувати підтримувати це.

“Хочу ще раз заявити, що ми, якщо зможемо надати якусь підтримку для мирного вирішення цих проблем, ми готові надавати таку підтримку. Хочу ще раз підкреслити, що Туреччина не визнавала і не буде визнавати анексію Криму”, – наголосив Акар.

Він додав, що під час зустрічі з міністром оборони України мав можливість обговорити, зокрема, регіональні питання.

Акар також висловив співчуття родинам загиблих на Донбасі і запевнив у готовності надавати будь-яку допомогу.

“Наші стосунки розвиваються, безумовно, прекрасно в усіх сферах, а особливо добре вони розвиваються у сфері оборони та безпеки. Я хочу сказати, що наше двостороннє співробітництво, наші двосторонні зв’язки позитивно впливають не тільки на кожну з двох країн, а й позитивно впливають на весь регіон”, – підкреслив міністр нацбезпеки Туреччини.

Він зауважив, що під час переговорів виявилося, що українська і турецька сторони по всіх питаннях мають однакову або близьку позиції.

Акар також наголосив на важливості працювати разом і мати двосторонні відносини між Україною і Туреччиною у сфері оборони для роботи на розвиток економіки, встановлення добробуту в країнах.

Міністр нацбезпеки Туреччини також привітав українського колегу з набуттям статусу учасника програми розширених можливостей НАТО.

 

Путін заявив, що відносини з Україною зіпсувалися не через Крим

НЕДІЛЯ, 12 ЛИПНЯ 2020, 14:13  уп

Президент Росії Володимир Путін заявив, що погіршення відносин Москви і Києва не пов’язане з окупацією українського півострова Крим Росією.

Джерело: російське видання ТАСС, інтерв’ю Путіна каналу “Россия 1”

Пряма мова: “Те, що у нас відносини зіпсувалися з Україною, з Кримом в принципі не пов’язано…

Ця піна (негатив у відносинах двох країн – ред.) рано чи пізно спаде”.

Деталі: За словами Путіна, у 2014 року в Україні відбувся “державний переворот і захоплення влади” і після цього погляди і шляхи Росії з керівництвом України “стали діаметрально протилежними і розійшлися”.

Тільки після цього, за його словами, “Крим повернувся до складу Росії”.

 

Путіна покоробили слова Зеленського про змову СРСР та нацистської Німеччини

УНН. Президента Росії Володимира Путіна “внутрішньо короблять” висловлювання Президента України Володимира Зеленського про роль СРСР у Другій світовій війні. Про це сказав прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков в ефірі одного з російських телеканалів, передає УНН.

“Ми знаємо, що для будь-якого громадянина нашої країни, і особливо для президента Путіна, це священна тема. І коли ми чуємо подібні заяви, я впевнений, що внутрішньо це Путіна коробить”, – сказав Дмитро Пєсков, коментуючи, що висловлювання Володимира Зеленського з приводу ролі Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні.

Нагадаємо, на спільному брифінгу з президентом Польщі Анджеєм Дудою в Освенцімі 27 січня 2020 року Президент Зеленський назвав напад на Польщу в 1939 році змовою двох тоталітарних режимів СРСР та нацистської Німеччини.

“Польща і польський народ першими відчули на собі наслідки злочинної змови тоталітарних режимів. Це призвело до початку Другої світової війни і дозволило нацистам запустити смертоносний маховик Голокосту. Сьогодні всім демократичним державам необхідно об’єднати свої зусилля. Європа і світ не мають права сьогодні мовчати, як це було в 1939 році, не мають права на байдужість і бездіяльність”, – заявив тоді глава держави.

Пізніше російський президент Володимир Путін прокоментував слова Зеленського, заявив, що оцінює їх негативно.

 

Росію можуть покарати кіберсанкціями через атаку хакерів на Бундестаг

Німецький уряд запропонував ЄС ввести санкції у зв’язку з кібер-атакою на німецький парламент, у якій підозрює російських хакерів.

Про це повідомляє dpa з посиланням на відповідь уряду на запит фракції Лівих у Бундестазі – Укрінформ.

«Федеральний уряд запропонував країнам-членам ЄС спільно ввести санкції через масштабну хакерську атаку на Бундестаг п’ять років тому», – йдеться у повідомленні.

Пропозицію було внесено 3 червня, рішення ще не прийняте. У разі введення санкцій це стало би першим випадком застосування режиму кіберсанкцій ЄС, схваленого в 2017 році.

Федеральний уряд виходить з того, що до хакерської атаки на Бундестаг був причетний фахівець російської військової розвідки ГРУ. Генпрокурор видав ордер на арешт громадянина Росії Дмитра Бадіна 5 травня. Його вважають підозрюваним як члена групи APT28, відповідального за хакерську атаку на німецький Бундестаг у квітні-травні 2015 року.

Уряд ФРН подав пропозиції щодо санкцій у рамках ЄС, представивши «вичерпний пакет доказів, зібраних за результатами розслідування німецьких слідчих органів та на основі розвідувальної інформації та загальнодоступних джерел».

Як повідомлялося, найбільша в історії кібератака проти Бундестагу була скоєна у травні 2015 року. Комп’ютери в численних офісах депутатів та в офісі канцлера Ангели Меркель були заражені шпигунським програмним забезпеченням. Парламенту довелося вдосконалити захист IT-системи Бундестагу проти кібератак.

Канцлер Меркель з трибуни Бундестагу нещодавно говорила про «важкі докази» участі Росії в цій атаці.

 

Козак против Резникова: или Минск, или независимость

Два человека, один в Украине, второй – в России, говорили об одном и том же, но на разных языках. Первый написал статью для американского аналитического центра Atlantic Council о необходимости пересмотра Минских договорённостей, второй же в интервью российскому агентству ТАСС указывал, что Москва готова к любому сценарию: к выходу Киева из переговорного процесса, замораживанию ситуации на захваченном Донбассе, вообще к всевозможным планам: от «Б» до «Я». Ведь, как было обозначено, у Кремля в этом вопросе (в отличие от Украины) «красных линий» нет совершенно. Первый человек – украинский вице-премьер Алексей Резников, второй – замглавы Администрации президента России – Дмитрий Козак (куратор т.н. украинского вопроса). 10 липня 2020, 21:04 ЛБ Александр Демченко

Знаете, в чём действительно заключается проблема? В различном целеполагании.

Москва ставит целью заполучить не Донбасс, а всю Украину. Об этом и говорит Козак, когда указывает, что России второе Приднестровье особо не нужно, что ОРДЛО пока инкорпорировать в тело РФ никто не будет. Хотя, сообразно последним принятым правкам в обновленную Конституцию, Кремль может нечто подобное себе позволить.

Путин, Конституция и Украина. От вторжения до диверсии

Киев же борется за Донбасс, рисует различные планы, однако не видит главного – выхода из ситуации, при которой вся страна рискует превратиться в Донбасс. Мирно или не очень.

Какой сигнал передаёт Козак в своём интервью? Он намекает: или возвращение Донбасса на условиях Кремля и украинский парламент с пророссийским большинством, или силовой вариант. А каким уже будет этот вариант, зависит, мол, от властей в Киеве.

На самом деле после прочтения интервью Дмитрия Козака становится понятным одно: это не у Путина год на установление мира на Донбассе, а у Зеленского – пару месяцев до момента, пока Москва не начнёт проводить агрессивную кампанию против Украины. Ещё раз: конечная цель РФ – это вся Украина, переданная, желательно, в руки откровенных коллаборантов.

Если же так не произойдёт, то Москва попробует реализовать другой сценарий. Гуманитарного кризиса, военной агрессии на Юге страны, обострения боевых действий на Донбассе, дестабилизации посредством протестов в центре Киева. А, быть может, сделают всё и сразу уже этой осенью.

Эта дискуссия, которая возникла то ли спонтанно, то ли как реакция на статью Резникова, засвидетельствовала один довольно-таки примечательный момент: наши зарубежные партнёры не готовы более следовать украинской повестке дня.

Нет, конечно же, можно говорить, что вояжи в Берлин и в Париж были успешны. Однако проблема не сдвинулась, и не сдвинется. В любых новых инициативах украинских властей Москва не заинтересована. Ей важно нечто иное: чтобы её желания и её прихоти были удовлетворены. Их мы уже описали, посему повторяться не будем.

Алексей Резников абсолютно точно указывает: Украине необходимо искать новые форматы и новые союзы, а Западу определиться, где должна проходить черта отмежевания от России. А она, как вы понимаете, может проходить и у границы Польши, стран Балтии. Поможет ли при таком сценарии позиционная текстовая борьба за «Минск»? Думаю, нет. Там действительно, помимо текста, уже ничего не осталось.

Сейчас многие могут сказать: ничего не изменится, всё будет так, как есть – на Донбассе продолжится война, конфликт будет тлеть. Однако изменение – причём разительное – всё же произошло. Украина впервые за эти шесть лет стала явно перед выбором: или возвращение Донбасса при потере суверенитета, или отказ от Минска и сохранение государства. И вот эту дилемму необходимо решать не через год, а сегодня.Александр Демченко

 

Лівія: Середземноморський вузол суперечливих інтересів10.07.2020 18:05  Укрінформ

Хто контролюватиме нафтові запаси та зупинить розбрат у країні?

У середу Генсек ООН Антоніу Гутерреш на відеоконференції Ради Безпеки засудив «пряме іноземне втручання, яке досягло безпрецедентних рівнів», «порушення збройного ембарго ООН, резолюцій та зобов’язань Ради» у Лівії. За його словами, у країну «постачаються складна техніка та найманці». Про присутність у Лівії російських, суданських та сирійських найманців, що воюють на боці генерала Хафтара, повідомляється від початку року, а ось про бліцкриг Туреччини – заговорили нещодавно.

Ситуація в країні загрожує зростанням кількості жертв, мілітаризацією регіону, новими хвилями міграції, посиленням терористичних угруповань та гуманітарною катастрофою. За даними ООН, лише останні бойові дії на південь від Триполі призвели до зростання армії біженців майже на 30 тис. Кількість внутрішньо переміщених осіб у ​​Лівії перевищила 400 тисяч.

ЕПІЦЕНТР РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Здавалося б, громадянська війна у Лівії донедавна залишалася керованою проблемою порівняно з активними конфліктами в Сирії та Ємені. Проте ситуація змінилася. Сьогодні Лівія стала ареною для напруженої енергетичної та регіональної політики Середземномор’я. Конфлікт став інтернаціональним, і в ньому беруть участь не лише країни регіону, а й важковаговики. Два постійні члени Радбезу ООН втягуються в це регіональне протистояння, розпочалися чвари між союзниками по НАТО, а ЄС демонструє слабкість і брак єдності.

Остання фаза конфлікту в Лівії датувалася 2014-м. У суперечці довкола влади та нафтових ресурсів після падіння режиму Каддафі у 2011 році зійшлися розрізнені сили: ісламістські ополченці, військові та силовики, джихадистські філії й традиційні місцеві племена. Боротьба, на відміну від Сирії, була обмеженою через брак достатніх ресурсів, закордонної фінансової та збройної підтримки. Торік ситуація змінилася. Війна увірвалася майже до кожного міста Лівії, завдала втрат населенню та шкоди країні й регіону.

Шість років тому, отримавши підтримку з боку Росії, Єгипту та ОАЕ, командувач самозваної Лівійської національної армії (ЛНА) генерал Халіф Хафтар зобов’язався розгромити ісламістів та об’єднати Лівію. Його сили захопили Бенгазі та Східну Лівію. Хафтар, відчувши силу, впевненість і підтримку союзників, відкинув політичний компроміс, проігнорував мирний процес ООН та почав захоплення багатих нафтою регіонів Лівії. Рік тому його передові частини наблизилися до Триполі. Загрожуючи уряду Національної згоди (GNA), який підтримує ООН, Хафтар завдав кілька поразок проурядовим силам. Однак з початку 2020 року одіозного генерала переслідують невдачі. Туреччина втрутилася в конфлікт на боці GNA. Анкара надіслала сотні військових радників, налагодила військово-морську логістику, озброїла сучасними системами озброєння (у т.ч. БПЛА), а також направила кілька тисяч найманців з числа своїх прихильників у Сирії. Сили Хафтара відступають, часто безладно.

На думку старшого наукового співробітника Міжнародного інституту стратегічних досліджень (штаб-квартира у Лондоні) Еміля Хокая, припинення вогню сьогодні малоймовірне. Хафтар завжди був проблематичним, і багато лівійців завищували його військові здібності, інші просто ганьбили. Основу ЛНА становлять професійні солдати, іноземні найманці, ісламісти, які досить розрізнені, а його претензія стати об’єднувальним лідером сумнівна, вважає експерт. На його переконання, без серйозного російського або єгипетського втручання Хафтар слабшатиме, його можливості обмежені.

ТУРЕЦЬКИЙ ГАМБІТ

Завдяки швидкому втручанню Туреччина стала ключовим енергетичним брокером у Лівії, вважає політичний аналітик Європейської ради з питань зовнішніх відносин Тарек Мегерісі. На його думку, місцеві партнери турків пережили атаки Хафтара й тепер просуваються на схід, щоб захопити якомога більші території та родовища нафти.

Рішення Анкари втрутитися в ситуацію на південному узбережжі Середземномор’я випливало зі складного набору міркувань, переконаний експерт Еміль Хокай. На його думку, втрата Лівії призвела б до ізоляції Туреччини та обмежила б її регіональні амбіції лідерства у Східному Середземномор’ї. Дії турецького уряду мають одностайну національну підтримку. Військовий успіх у Лівії схвалюють як ісламісти, так і націоналісти.

Регіональне суперництво Туреччини (яка підтримує «Мусульманське братство») з антиісламістською віссю у складі Єгипту, Саудівської Аравії та ОАЕ – є ключовим рушієм ескалації. Лівія, багата на енергоносії, є останньою арабською країною, де філії «Мусульманського братства» мають значний вплив, змушуючи Каїр та Абу-Дабі вкладати значні ресурси в перемогу генерала Хафтара. Але для президента Туреччини Реджепа Ердогана такі наміри згаданих країн є неприйнятними. Турецький лідер добре пам’ятає наслідки перевороту 2013 року в Єгипті, які призвели до фіаско голови «Мусульманського братства» Мохамеда Морсі, перемоги генерала Абдельфатта аль-Сісі за підтримки Ер-Ріяду й Абу-Дабі, та створили умови для спроби державного перевороту 2016 року в самій Туреччині.

Настільки ж важливою для Ердогана є ситуація, що розгортається в Середземномор’ї. Загроза турецьким амбіціям – це вже не далека можливість, а реальність, враховуючи спільність інтересів Єгипту, Греції, Кіпру та Ізраїлю, а також прагнення Росії, ОАЕ та Франції. Співпраця регіональних та глобальних гравців могла би позбавити Туреччину участі в середземноморських проєктах з розвідки нафти й газу та будівництва газогонів. Саме тому Анкара шукала суперечливих морських прикордонних угод з GNA перед тим, як втрутитися в конфлікт, переконаний експерт. Туреччина недарма також висунула войовничі претензії на морські райони навколо Кіпру та Греції, які є джерелом суперечок у НАТО.

Турецький гамбіт у Лівії є ризикованим, вважає Еміль Хокай. Затягування військового втручання в Середземномор’ї, а також капіталізація військових успіхів у політичні дивіденди видається достатньо складним завданням для Анкари через потужну конкуренцію. Особливо з боку Єгипту, що має спільний кордон з Лівією і не обтяжений морською логістикою, ОАЕ з їх потужними фінансовими та медіа ресурсами, Росії з її військовими технологіями й численними найманцями, та Франції, яка залишається однією з країн-лідерів Заходу.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ГНІВ ТА ПРОГРАНА СТАВКА

Серед перелічених недоброзичливців Туреччини жоден не виявив такої демонстративної наполегливості, як лідер Франції Еммануель Макрон. Заяви офіційного Парижа вийшли за межі дипломатичності. Макрон не лише звинуватив Анкару в небезпечних ігрищах у Лівії, а й запропонував притягнути її «до кримінальної відповідальності». Міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан, у свою чергу, закликав ЄС «до початку перемовин без табу та наївності, щодо перспектив своїх майбутніх відносин з Анкарою».

Французьке роздратування не є новим. Воно пояснюється як стратегічною недовірою, так і сильними антитурецькими настроями серед еліт, які проти членства країни в ЄС. На думку Парижа, Анкара зірвала боротьбу проти ІДІЛ, що є пріоритетом для Парижа з моменту смертельної атаки її бойовиків у листопаді 2015 року. Францію непокоять спроможність турків відкрити міграційні шлюзи на шляху біженців до ЄС та наставництво Туреччини серед ісламістських рухів регіону.

Але в Лівії Франція зробила хибну ставку. Париж вирішив стати прихильником Хафтара, сподіваючись, що той зможе стабілізувати країну й не допустити поширення конфлікту в субрегіон Сахель, де Франція з 2013 року намагається навести лад.

Подібну думку висловлюють не лише експерти, а і європейські дипломати. Впливове видання Financial Times звернулося до одного з них по коментар. «Франція була єдиною європейською країною, яку вважають прихильницею генерала Хафтара. Згодом французи зрозуміли, що Хафтар став відповідальністю, а не активом», – цитує видання західного дипломата-ветерана. На його думку, позиція Франції була помилковою. «Французи вкотре помилилися. Усвідомивши помилку, вони спробували її виправдати й звинуватили Туреччину», – зазначив дипломат.

Політичний аналітик Тарек Мегерісі вважає, що рішення Парижа приєднатися до прихильників Хафтара, зокрема ОАЕ, відображає спробу захистити комерційні проєкти в нафтовій промисловості та боротьбу з ісламістським тероризмом у Сахелі. «Франція має інтереси, що різняться з німецькими та італійськими в Лівії, і вона перейшла до захисту цих інтересів», – зазначив експерт.

Наважившись на такий крок, Париж надав Хафтару політичну підтримку, коли той був лише одним із багатьох претендентів. Але лівійський генерал швидко знайшов кращих спонсорів: ОАЕ, Єгипет та, останнім часом, Росія надали суттєвішу матеріальну та фінансову підтримку, ніж Франція. Відтак Франція стала другорядним гравцем. Париж справедливо засуджує недотримання Туреччиною ембарго ООН на постачання зброї до Лівії, документує порушення Єгипту, Росії та ОАЕ і навіть спробував упередити незаконні дії, що призвело до інциденту на морі й суперечок всередині НАТО. Макрон, який назвав НАТО «мертвим», вважав, що реакція Альянсу була недостатньою, і припинив участь у спільній операції НАТО «Морський охоронець» у Середземному морі. Франція аргументувала такі дії «недостатньо рішучою реакцією» НАТО на інцидент за участю французького та турецького військових кораблів біля берегів Лівії.

Наслідки політичного скандалу всередині НАТО та у двосторонніх міждержавних відносинах погіршив скандал шпигунський. Під час виступу в Сенаті Франції турецький посол Хакі Муса заявив про затримання чотирьох громадян Туреччини, підозрюваних у шпигунстві на користь Парижа. Хоча раніше в МЗС Франції це називали «чутками в пресі».

Як повідомляло турецьке видання Sabah, це «найгучніший шпигунський скандал останніх років». За версією ЗМІ, турецькі правоохоронці затримали в Стамбулі чотирьох співгромадян, котрі займалися збиранням інформації про ісламістські групи на турецькій території та передавали її спецслужбам Франції. Керівник групи інформаторів сам з’явився в поліцію і дав свідчення щодо інших, яких одразу арештували. За словами керівника групи, він на добровільній основі запропонував послуги французьким спецслужбам, сподіваючись, що ті влаштують його на службу в Іноземний легіон. Чоловік пройшов у Франції восьмимісячну шпигунську підготовку і згодом завербував ще трьох співвітчизників як інформаторів. Видаючи себе за агента Національної розвідувальної організації Туреччини MIT, він ставив завдання іншим щодо збирання інформації про терористичне угрупування ІДІЛ. За кілька років група зібрала й передала французам дані про 120 осіб, серед яких були представники релігійних громад та ісламістських асоціацій. Зокрема з KADEM (Асоціація жінок і демократії), співголовою якої є молодша дочка Реджепа Ердогана, а також KİSEM (Глобальний центр гуманітарної допомоги й політичної освіти). Інформатори шпигували за ісламістами вздовж кордону з Сирією й отримували від кураторів 300-600 євро на місяць. Тепер на них чекає суд.

Утім, Франція стоїть на своєму. На переконання французького військового експерта  Жана-Домініка Мерше, рішення Парижа – ще одна ознака зростання напруженості між Туреччиною й Францією та ізоляції останньої в рамках НАТО. За його словами, союзники, особливо США, прагнули захистити Туреччину і, на відміну від Парижа, були більше стурбовані нарощуванням російського впливу в Лівії. Позиція Франції щодо Лівії, яку поділяють ОАЕ та Єгипет, не має одностайної підтримки в ЄС, вважає Мерше. Згідно з його джерелами в Міноборони Німеччини, «Туреччина поводиться не так, як від неї очікують союзники, але все-таки в інтересах НАТО залишати її членом». Конфлікт всередині НАТО, вважає Еміль Хокай, загострив відносини з союзниками і, можливо, дозволив Туреччині й Росії зміцнити свої позиції у формуванні майбутнього Лівії.

Франція побоюється, що під контролем Туреччини західна частина Лівії перетвориться на новий міграційний шлях до Європи, який додасться до контрольованого Анкарою в Егейському морі. «Якщо кілька країн-союзників Франції поділяють цю стурбованість, то ще більше вони бояться бачити, як цей міграційний шлях контролюватиметься Росією», – переконаний Мерше. Ситуація дуже нагадує розвиток подій у Сирії, де домінування Москви й Анкари не викликає жодних сумнівів.

ГІБРИДНІ, БРУДНІ СЛІДИ РОСІЯН

З французьким експертом важко не погодитися, якщо пригадати багаторічні спроби Москви відновити свій вплив у регіоні Близького Сходу та в Африці. Зростаючі апетити Росії в Африці нещодавно дослідив редактор і журналіст впливової конголезької газети Echo D’opinions Окіто Теме Папі. На його думку, після Сирії та України російська приватна військова компанія «Вагнер Груп» розпочала свою брудну роботу в Африці для відновлення та зміцнення позицій Кремля, розширення присутності в Лівії, Судані, ЦАР, інших країнах регіону, і це зрештою матиме серйозні наслідки для континенту в цілому.

За словами автора, «Вагнер Груп» є частиною російських гібридних військ, спеціальним підрозділом російської військової розвідки або сил спеціальних операцій РФ, які маскуються під приватне підприємство, виконуючи завдання в інтересах збройних сил та спецслужб Росії. Спілкування з колегами із сусідніх країн, які мали контакти з росіянами, дало змогу встановити, що основу цієї структури становлять російські військові у відставці. Ці найманці пройшли додаткову підготовку на базі 10-ї спеціальної бригади ГРУ РФ та отримали важке озброєння й техніку безпосередньо зі сховищ Міноборони Росії.

Схожі висновки зробив і Держдеп США, публічно заявивши, що найманців «Вагнер Груп» помилково називають російською приватною військовою компанією, але насправді це «інструмент російського уряду», який «Москва використовує для досягнення економічних та політичних цілей як дешеву і безпечну машину для здійснення своїх воєнних операцій».

Варто нагадати, що «Вагнер Груп» тісно співпрацювала з ЗС РФ із березня 2014 року. Тоді вона допомогла російським воякам у Криму захоплювати урядові установи та роззброювати українських солдатів. Окупація півострова надихнула Росію в майбутньому навчати та вербувати більше найманців. У травні-серпні 2014 року щонайменше 1,5 тис. найманців цієї структури прибули до окупованої Росією Луганської області. Досі вони постійно атакують позиції українських збройних сил та тероризують місцеве населення, всупереч міжнародним стандартам і законам війни.

Досвід, накопичений в Україні, зазначають експерти, дав Росії змогу використати  ПВК «Вагнер Груп» як інструмент для розширення впливу в інших частинах світу, зокрема й в Африці. Джерела медіакомпанії Bloomberg стверджують, що найманці Вагнера зараз розташовані та діють у десяти африканських країнах, зокрема в Лівії, Судані, ЦАР, Зімбабве, Анголі, на Мадагаскарі, у Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Республіці Мозамбік та, ймовірно, у Демократичній Республіці Конго. «В обмін на право видобування корисних копалин (урану, алмазів, золота, хрому, нафти й природного газу) та постачання російської зброї в африканські країни, найманці ПВК «Вагнер Груп» охороняють вищих посадових осіб, навчають військових, роблять брудну роботу, придушують антиурядові безлади та допомагають організовувати виборчі кампанії, реалізуючи своїх агентів впливу», – зазначає конголезьке видання.

Окіто Теме Папі наводить останній приклад Мозамбіку, куди в жовтні 2019 року російські лідери направили 200 найманців «Вагнер Груп» та зброю (ударні й транспортні бойові вертольоти Мі-24, Мі-8) під приводом боротьби проти нелегальних збройних формувань ісламістів на півночі країни в обмін на використання природних ресурсів Мозамбіку. Збройні сили країни мали великі труднощі у взаємодії з цією структурою. Переслідуючи власні інтереси і не дотримуючись обіцянок, Росія, всупереч домовленостям, вивела своїх найманців з Мозамбіку в квітні 2020 року й водночас продовжує вести інформаційну кампанію з метою уникнення розголошення щодо їх присутності та діяльності в країні.

Те саме відбувається в Лівії. Москва спростовує будь-яку присутність своїх військових у тій країні, а участь найманців називає приватною справою кожного з них. Хоча Карний кодекс РФ передбачає покарання за найманство від 7 до 15 років ув’язнення, досі не чутно про жоден судовий процес у Росії проти найманців. Зокрема тих, що відступають разом із силами Хафтара для перегрупування або перекидання в іншу африканську країну задля створення хаосу.Роман Сущенко. Київ

 

На межі з Південною Осетією російські окупанти викрали грузина

У муніципалітеті Каспі, поблизу лінії розмежування з окупованою Південною Осетією, російські військові поранили та викрали громадянина Грузії.

Про це повідомляє “Грузія Online” – Укрінформ.

“Сьогодні російські окупанти захопили громадянина Грузії Зазу Гахеладзе в районі фортеці Схвіло у муніципалітеті Каспі, біля лінії окупації”, – йдеться у повідомленні.

Крім того, затриманого поранили в ногу.

Міністерство закордонних справ Грузії категорично засуджує незаконне затримання і поранення громадянина Грузії російськими окупаційними силами як ще одну небезпечну провокацію, спрямовану на загострення та дестабілізацію ситуації на місцях під час пандемії коронавірусу.

Те, що російські окупаційні сили відкрили вогонь по цивільній особі, в грузинському МЗС розцінюють як ще один приклад грубого порушення з боку РФ угоди про припинення вогню від 12 серпня 2008 року.

 

Росія: у Хабаровську другий день поспіль тривають протести через арешт губернатора

УНН. У російському Хабаровську сотні людей вийшли на другий день протестів через арешт губернатора Сергія Фургала, пише УНН із посиланням на “Радіо Свобода”.

Повідомляється, що 12 липня люди ходили до регіонального управління Федеральної служби безпеки РФ та вигукували “Свободу Фургалу”. Речниця затриманого Надія Томченко подякувала від його імені за підтримку та закликала утримуватися від агресії та провокацій.

Акція протесту у неділю була неузгодженою. Уряд Хабаровського краю закликав жителів не брати участі в протестах. “Зберігайте розсудливість! Нагадуємо, що будь-які мітинги зараз є несанкціонованими. Організаторам та учасникам потрібно розуміти, що вони можуть бути притягнуті до відповідальності. Крім того, в регіоні складається небезпечна ситуація через поширення COVID-19” — заявила пресслужба регіонального уряду.

Фургал був затриманий 9 липня біля свого будинку в Хабаровську і на наступний день арештований Басманним судом Москви. Чиновник підозрюється в організації двох вбивств і замаху на вбивство в середині “нульових”. За висунутими звинуваченнями йому загрожує ув’язнення аж до довічного терміну.

Політик є одним із кількох російських керівників регіонів, які не є членом партії “Единая Россия”, він є членом ЛДПР. У 2018 році він виграв протестне голосування в регіоні, перемігши чинного губернатора В’ячеслава Шпорта. У першому турі він випередив його на 675 голосів, у другому — більш як на 40 відсотків.

 

Папа Римський шкодує, що Туреччина перетворила собор Святої Софії на мечеть

Папа Римський Франциск заявив, що рішення Туреччини, яким собор Святої Софії у Стамбулі було позбавлено статусу музею та перетворено на мечеть, завдає йому великої скорботи.

Про це понтифік сказав під час молитви на площі Святого Петра, повідомляє Vatican News – Укірнформ.

«Мої думки несуться далеко, до Стамбула. Маю на увазі Святу Софію. Це завдає мені великої скорботи», — сказав Папа Франциск.

Як повідомлялося, 10 липня Державна рада (вищий адміністративний суд) Туреччини скасувала рішення уряду від 1934 року про статус музею Айя-Софії, розташованого в Стамбулі, що дасть змогу знову використовувати цю пам’ятку як мечеть.

В ЄС розкритикували це рішення турецької влади.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що думка інших країн не вплине на рішення про зміну статусу собору Святої Софії у Стамбулі.

Собор Святої Софії був побудований у роки правління імператора Візантії Юстиніана I і відкритий у грудні 537 року. Собор більш як тисячу років був найбільшим храмом у християнському світі, в ньому коронували візантійських імператорів. Після захоплення Константинополя османами і падіння Візантійської імперії в 1453 році собор перетворили на головну мечеть Османської держави.

Музейний статус собор Святої Софії отримав у 1934 році за ініціативою першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. З 1985 року собор включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

 

Всесвітня рада церков просить Туреччину повернути Святій Софії статус музею

Голова Всесвітньої ради церков Іоанн Саук написав листа президентові Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану з проханням переглянути рішення про позбавлення Айя-Софії статусу музею.

Про це повідомляє AP – Укрінформ.

“Голова Всесвітньої ради церков звернувся до президента Туреччини, висловивши “смуток та занепокоєння” з приводу рішення змінити статус знаменитої стамбульської Святої Софії з музею на мечеть”, – йдеться у повідомленні.

В.о. генерального секретаря ВРЦ Іоанн Саук наголосив, що як музей всесвітньої спадщини “Айя-Софія була місцем відкритості, зустрічей та натхнення для представників усіх націй”.

Саук також заявив, що статус музею був “потужним свідченням” прихильності Туреччини до секуляризації суспільного життя. Він закликав Ердогана переглянути рішення в інтересах сприяння порозумінню, співпраці, аби уникнути відновлення старих розбіжностей та ворожнечі.

Раніше Державний департамент США заявив, що “розчарований” рішенням та з нетерпінням чекає, що Туреччина збереже пам’ятку відкритою для всіх.

Папа Римський Франциск заявив, що рішення Туреччини, яким собор Святої Софії у Стамбулі було позбавлено статусу музею та перетворено на мечеть, викликає велику скорботу.

Як повідомлялося, 10 липня Державна рада (вищий адміністративний суд) Туреччини скасувала рішення уряду від 1934 року про статус музею Айя-Софії, розташованого в Стамбулі, що дасть змогу знову використовувати цю пам’ятку як мечеть.

В ЄС розкритикували це рішення турецької влади.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що думка інших країн не вплине на рішення про зміну статусу собору.

Собор Святої Софії був побудований у роки правління імператора Візантії Юстиніана I та відкритий у грудні 537 року. Понад тисячу років він був найбільшим храмом у християнському світі, в ньому коронували візантійських імператорів. Після захоплення Константинополя османами і падіння Візантійської імперії в 1453 році собор перетворили на головну мечеть Османської держави.

Музейний статус собор Святої Софії отримав у 1934 році за ініціативою першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. З 1985 року собор включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

 

Дуда перемагає на виборах президента Польщі – екзит-пол12.07.2020 22:09

Чинний президент Польщі Анджей Дуда у другому турі президентських виборів виграє у мера Варшави Рафала Тшасковського з відривом у 0,8%.

Про це свідчать дані екзит-полу, проведеного центром Ipsos для телеканалів TVP Info, Polsat, TVN24 – Укрінформ.

Згідно з опитуванням, Дуда набирає 50,4%, а Тшасковський – 49,6%.

Як зауважили в Ipsos, на підставі актуальних даних неможливо визначити переможця, оскільки похибка в опитуванні становить 2%.

Явка на виборах сягнула 68,9% – це найвищий показник в історії демократичної Польщі.

Як відомо, Дуда удруге балотувався у президенти за підтримки владної партії “Право і Справедливість” (PiS), а Тшасковський – за підтримки опозиційної Громадянської коаліції.

У першому турі Дуда набрав 43,5%, а Тшасковський – 30,46%.

Державна виборча комісія планує оприлюднити офіційні результати виборів у понеділок.

 

Азербайджан заявляє про двох загиблих у зіткненнях на кордоні з Вірменією

Унаслідок бойових зіткнень на азербайджансько-вірменському кордоні загинули двоє військовослужбовців Збройних сил Азербайджану, п’ятеро азербайджанських військових отримали ушкодження.

Про це повідомляє Міністерство оборони Азербайджану – Укрінформ.

“У ході боїв двоє військовослужбовців Азербайджанської Армії загинули та п’ятеро були поранені. Підрозділи збройних сил Вірменії з метою захоплення наших позицій на Товузському напрямку азербайджано-вірменської державного кордону зробили спробу атаки з застосуванням артилерії. Унаслідок вжитих адекватних заходів противнику було завдано удару, його було відкинуто назад з завданням втрат”, – йдеться у повідомленні.

Як повідомлялося, Азербайджан звинувачує підрозділи вірменських військових у артилерійському обстрілі на азербайджано-вірменському державному кордоні.

Міністерство оборони Вірменії натомість стверджує, що група азербайджанських військових спробувала перетнути державний кордон на позашляховику, але повернулася на свої позиції після попередження.

 

 

Пожежі на Луганщині: триває гасіння осередків тління у двох лісництвах12.07.2020 08:13

Триває гасіння лісової пожежі, що спалахнула 6 липня поблизу села Осколонівка Новоайдарського району на Луганщині.

Про це повідомляє пресслужба ДСНС – Укрінформ.

“Станом на 07 год. 12 липня 2020 року відкритого вогню немає, спостерігається тління окремих осередків лісової підстилки та деревини (16, 22, між 27 та 35, 139, 141 кварталах Борівського та у кварталах 37, 46 Охтирського лісництв)”, – йдеться у повідомленні.

Загалом до ліквідації пожежі залучено 690 чоловік та 176 одиниць техніки, з них від ДСНС – 485 чоловік особового складу та 105 одиниць пожежно-рятувальної та іншої спеціальної техніки.

На місці пожежі розгорнуто оперативний штаб, пункт життєзабезпечення, працює оперативна група ДСНС.

Як повідомляв Укрінформ, 6 липня поблизу с. Осколонівка Новоайдарського району Луганської області на території Боровського та Охтирського лісництв виникла лісова пожежа на площі близько 50 га. Зранку 7 липня пожежу було локалізовано, але через поривчастий вітер та високу температуру повітря вогонь поширився на село Смолянинове Новоайдарського району.

Підтверджено загибель внаслідок пожежі 5 осіб.

Увечері 9 липня пожежу сухої трави та лісового масиву вдалося локалізувати. Орієнтовна площа, пройдена вогнем, склала близько 5 тис. га.

 

На Харківщині за добу сталися 12 пожеж у природних екосистемах

За минулу добу на території Харківщини спалахнули 12 пожеж у природних екосистемах.

Про це повідомив у коментарі кореспондентові Укрінформу начальник пресслужби ГУ ДСНС в Харківській області полковник Ігор Лупандін.

“Протягом доби вогнеборці 12 разів залучалися до гасіння чагарників, сухої трави, очерету та сміття на відкритих територіях у Сахновщинському, Барвінківському, Лозівському, Борівському, Дворічанському, Золочівському та Нововодолазькому районах області, а також в Основ’янському та Слобідському районах Харкова”, – зазначив Лупандін.

За його словами, загальна площа загорянь – понад 9,5 тис.кв.м.

“Найбільша пожежа сталась о 14:50 на відкритій території на вулиці Біологічній, 2, що в Основ’янському районі Харкова. Коли рятувальники прибули на місце, горіла трава на площі близько 3 га. О 15:38 рятувальники локалізували пожежу, а о 18:48 ліквідували”, – додав Лупандін.

За його словами, внаслідок загоряння ніхто не постраждав. Причина виникнення пожежі – необережне поводження з вогнем, людська недбалість.

Як повідомляв Укрінформ, 5 липня о 22:42 біля села Грушуваха Барвінківського району Харківської області спалахнуло поле загальною площею 60 гектарів, яке належить жителю міста Ізюма.

Пожежу ліквідували. Постраждалих немає.

За результатами обстеження ДСНС, причиною пожежі стало занесення джерела вогню.

Відомості про подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 194 (умисне знищення або пошкодження майна) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає до 10 років позбавлення волі.

На даний час проводяться слідчі дії, сума матеріальних збитків встановлюється.

Тоді ж голова Харківської ОДА Олексій Кучер на пресконференції звернув увагу на те, що вогонь почався із середини поля: “Зрозуміло, що це не просто хтось їхав повз. Для ліквідації можливих пожеж на полях та в місцях перероблення врожаю в районах області створено 100 добровільних пожежних формувань, а це понад 450 осіб”.

 

На Херсонщині за добу ліквідували 18 природних пожеж

. УНН. На Херсонщині за минулу добу ліквідували 18 пожеж в екосистемах. Загальна площа пожеж склала близько 5 гектарів. Про це повідомляє УНН з посиланням на ГУ ДСНС України в області.

“11 липня зафіксовано 18 пожеж в екосистемах області, з яких 2 виникли на території Великоолександрівського лісомисливського господарства. Пожежі сухої рослинності ліквідовані силами обласної Держслужби з надзвичайних ситуацій, лісової підстилки – спільно з працівниками лісової охорони. Загальна площа пожеж склала біля 5 га”, – йдеться у повідомленні.

Вказано, що, зважаючи на високий рівень пожежонебезпеки, Служба “101” закликає громадян суворо дотримуватися правил пожежної безпеки у природних екосистемах і не розводити відкритий вогонь біля лісової зони, полів, а також не залишати недопалки та сірники на сухій трав’янистій підстилці.

Нагадаємо, станом на ранок неділі, продовжується гасіння лісової пожежі на Луганщині, відкритого вогню немає, тліють окремі осередки.

 

Угорщина посилює обмеження на кордоні, з 15 липня в’їзд з України заборонять

Угорщина посилила обмеження щодо мандрівок через кордон після спалаху випадків коронавірусу за кордоном, зокрема у сусідніх країнах. В’їзд з території України буде заборонено, як з країни, що належить до “червоної зони” поширення хвороби COVID-19.

Про це пише NYT з посиланням на керівника адміністрації голови уряду країни Гергея Гуляша – Укрінформ.

“Угорщина запроваджує нові обмеження на транскордонні поїздки вже з наступної середи, щоб запобігти поширенню коронавірусу після спалаху нових випадків захворювання у кількох країнах”, – йдеться у повідомленні.

У неділю Гуляш заявив на онлайн-конференції, що нові обмеження необхідні для стримання коронавірусу “поза межами країни”, щоб уникнути повторного запровадження внутрішнього карантину.

Згідно з новими правилами, громадяни Угорщини, які повертаються з країн підвищеного ризику, повинні будуть пройти медичні перевірки на кордоні, їм доведеться також пройти 14 карантинний день, навіть якщо вони не інфіковані. Цього можна буде уникнути лише за допомогою двох негативних тестів COVID-19, зроблених протягом попередніх 5 днів, зазначив Гуляш.

Те саме стосується іноземців, які приїжджають з країн “жовтої зони”, натомість тим, хто їхатиме з “червоних” країн, буде заборонено в’їзд до Угорщини.

Такі країни, як Албанія, Косово, Чорногорія та Україна, належать до червоної категорії поруч з деякими іншими державами.

Сербія, Болгарія, Португалія, Румунія, РФ, Швеція та Велика Британія належать до країн, визначених як “жовті”, поїздки з Хорватії – популярного місця відпочинку для угорців – поки що здійснюватимуться без обмежень.

Перелік країн буде регулярно переглядатися.

Транзитні та вантажні поїздки, а також ділові поїздки звільнені від застосування нових обмежень, але перевірки стану здоров’я все ж можуть проводитися.

В Угорщині, чисельність населення якої складає близько 10 мільйонів осіб, наразі зафіксовано 4 234 випадки COVID-19 та 595 смертей внаслідок пандемії.

У світі з початку пандемії COVID-19 виявили у 12 мільйонів 847 тисяч 293 осіб, з них 7 мільйонів 483 тисячі 287 пацієнтів одужали, а 567 734 — померли від ускладнень.

 

ВООЗ заявляє про новий антирекорд COVID-19 – понад 230 тисяч випадків за добу

Всесвітня організація охорони здоров’я заявила про новий антирекорд зараження коронавірусом – уперше з початку пандемії за добу інфікувалися понад 230 тисяч осіб.

Про це інформує DW – Укрінформ.

«Всесвітня організація охорони здоров’я в неділю, 12 липня, повідомила про рекордну добову кількість нових випадків зараження коронавірусом, підтверджених у світі. За даними ВООЗ, за останню добу було зафіксовано 230 370 нових інфікувань», – ідеться в повідомленні.

Як зазначається, це дещо більше, ніж попередній антирекорд, про який ВООЗ повідомила 10 липня. Тоді було підтверджено 228 102 випадків COVID-19.

За даними ВООЗ, найбільше нових випадків за останню добу зафіксовано в США, Бразилії, Індії та Південній Африці.

Як повідомлялося, за останніми даними порталу Worldometer, кількість інфікованих коронавірусом у світі перевищила 13 млн осіб. Унаслідок хвороби померли 571 тис. пацієнтів, одужали – понад 7 млн 573 тис.

 

Американський лікар передрік третю хвилю COVID-19

УНН. Головний лікар медичної служби Сент-Джозефа, що в штаті Каліфорнія, США, Чад Кріліч заявив, що буде третя хвиля COVID-19. Про це повідомляє УНН з посиланням на DW.

“Це ніби п’єса на три акти, і ми зараз на другому. Буде третій акт. Коли ми розглядаємо те, коли почнеться спалах грипу, ми знаємо, що буде третя хвиля. Очевидно, на все це впливатиме те, як ми поведемо себе в суспільстві, чи буде вакцина тощо”, – сказав Чад Кріліч.

За його словами, над вакциною працює багато людей, але коли вона буде створена – точна дата невідома.

Нагадаємо, Президент України Володимир Зеленський заявив, що в Україні поки немає другої хвилі COVID-19. Водночас міністр охорони здоров’я Максим Степанов заявив, що Україна готова до другої хвилі пандемії.

 

У РФ заявляють, що завершили доклінічні дослідження вакцини проти COVID-19

Російський державний науковий центр вірусології та біотехнології “Вектор” успішно завершив доклінічні дослідження вакцини проти коронавірусу.

Про це інформує РБК – Укрінформ.

“Державний науковий центр вірусології та біотехнології “Вектор” успішно завершив доклінічні дослідження вакцини проти коронавірусу“, – повідомила очільниця Росспоживнагляду Анна Попова.

Раніше генеральний директор центру “Вектор” Рінат Максютов заявив, що з 15 липня розпочнуться клінічні дослідження вакцини на людях.

“У червні ми завершуємо доклінічні дослідження ефективності та безпеки вакцин в тому мінімальному обсязі, необхідному для переходу на першу-другу фази клінічних досліджень сумарно на 300 добровольцях. І чекаємо на початок досліджень на добровольцях з 15 липня”, — сказав чиновник.

Максютов додав, що реєстрація першого вакцинного засобу планується восени цього року з подальшим переходом до післяреєстраційних клінічних досліджень.

Як повідомлялося, у світі з початку пандемії COVID-19 виявили у 12 мільйонів 847 тисяч 293 осіб, з них 7 мільйони 483 тисячі 287 пацієнтів одужали, а 567 734 — померли від ускладнень.

 

У США 66 528 випадків коронавірусу за добу – найбільше від початку пандемії

У США виявили рекордну кількість нових випадків коронавірусу протягом доби – 66 528.

Про це повідомляє Голос Америки – Укрінформ.

“У США зафіксували рекордну кількість нових випадків зараження коронавірусом від початку пандемії у березні – 66528. Нині кількість інфікованих коронавірусом у США складає приблизно одну чверть від загальної кількості заражених у світі: 3,2 мільйона з 12,7 мільйона осіб. Понад 134 тисячі осіб у США, інфікованих COVID-19, померли”, – йдеться у повідомленні.

Зазначається також, що найбільше потерпають західні та південні штати.

Через велику кількість хворих у штаті Флорида близько 40 лікарень не мають достатньо ліжко-місць у відділеннях реанімації.

За даними університету Джонса Гопкінса, принаймні 33 штати повідомили про збільшення рівнів зараження у порівнянні з минулим тижнем. 14 штатів мають стабільні показники, а три штати повідомляють про зниження кількості заражень, додали у повідомленні.

У світі з початку пандемії COVID-19 виявили у 12 мільйонів 847 тисяч 293 осіб, з них 7 мільйонів 483 тисячі 287 пацієнтів одужали, а 567 734 — померли від ускладнень.

 

У США після COVID-вечірки помер 30-річний чоловік

У США в місті Сан-Антоніо 30-річний пацієнт помер від коронавірусної хвороби після відвідування так званої COVID-вечірки.

Про це повідомляє Insider – Укрінформ.

“Пацієнт у віці 30-ти років помер від коронавірусу після відвідування “COVID-вечірки” у Сан-Антоніо, штат Техас”, – йдеться у повідомленні.

Як поінформували в органах охорони здоров’я міста, пацієнт зізнався, що вважав вірус фейком.

Лікарі наголосили, що молоді люди мають серйозніше ставитися до пандемії.

Як повідомлялося, в американському штаті Алабама проводять небезпечні “коронавірусні вечірки” для того, щоб заразитися хворобою COVID-19. Коронавірусні вечірки – це так звані змагання, які відвідують люди, у яких виявили коронавірусну хворобу, перша людина, яка заразиться, отримує винагороду

У світі з початку пандемії COVID-19 виявили у 12 мільйонів 847 тисяч 293 осіб, з них 7 мільйони 483 тисячі 287 пацієнтів одужали, а 567 734 — померли від ускладнень.

 

У США молодь організовує COVID-вечірки, щоб заразитися коронавірусом02.07.2020 19:56

В американському штаті Алабама проводять небезпечні “коронавірусні вечірки” для того, щоб заразитися хворобою COVID-19.

Про це повідомляє CNN – Укрінформ.

“Деякі молоді люди у штаті Алабама влаштовують коронавірусні вечірки, моторошні змагання, які відвідують люди, у яких виявили коронавірусну хворобу, перша людина, яка заразиться, отримує винагороду”, – повідомили місцеві чиновники.

Такі смертельно-небезпечні вечірки були зафіксовані в окрузі Таськалуса штату Алабама. Їхнє проведення підтвердила місцева влада.

Перша особа, у якої після вечірки підтвердили коронавірусну хворобу, виграє гроші, зібрані з продажу квитків організаторами заходу.

Правоохоронні органи намагаються запобігати подібним вечіркам. Крім того, в зазначеному окрузі запровадили обов’язковий масочний режим.

Як повідомлялося, у світі станом на ранок 2 липня кількість хворих на COVID-19 становить 10 809 998 осіб. При цьому 6 032 381 особа одужала, 519 050 пацієнтів – померли.

 

Пандемія: у світі 7 млн людей вже одужало від COVID-19

13 липня. УНН. Станом на ранок понеділка загальна кількість померлих від інфекції, викликаної новим коронавірусом SARS-CoV-2, у світі складає 568 296. У свою чергу, одужали 7 089 892 людей. Про це повідомляє УНН з посиланням на Центр системних досліджень та інжинірингу при Університеті Джонса Хопкінса (США).

Всього у світі 12 872 434 осіб інфіковано.

Країнами з найбільшим поширенням коронавірусу залишаються США (3 302 665), Бразилія (1 864 681), Індія (849 553), Росія (726 036), а також Перу, Чилі, Мексика, Велика Британія, Південно-Африканська Республіка, Іран, Іспанія, Пакистан, Італія та Саудівська Аравія.

Найбільшу кількість смертей серед країн світу зафіксовано у США (135 176), Бразилії (72 100), Великій Британії (44 904), а також в Мексиці (35 006), яка випередила Італію (34 954), Франції та Іспанії. У Китаї загалом — 4,641.

Нагадаємо, згідно з останніми даними МОЗ в Україні зафіксований 53 521 випадок коронавірусної хвороби COVID-19, з них 1 383 — летальні.

Респіраторну хворобу COVID-19, інфікування якою викликає коронавірус SARS-CoV-2, вперше зафіксували у китайській провінції Хубей, наприкінці 2019 року. З того часу зараження цим вірусом було зафіксовано у 185 країнах світу, включаючи Україну. Починаючи з 11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я визнала поширення хвороби — пандемією.

 

В Україні за добу зареєстрували 678 випадків COVID-1912.07.2020 09:08

В Україні станом на 12 липня лабораторно підтвердили 53 521 випадок COVID-19, із них за добу – 678.

Про це повідомляється на спеціальному ресурсі РНБО з моніторингу поширення епідемії коронавірусу.

Протягом доби зафіксовано 11 нових летальних випадків. 457 пацієнтів одужали.

Загалом в Україні зареєстровано 1383 смерті від COVID-19. Одужали – 25 661. Хворіють нині – 26 118 осіб.

Як повідомлялося, напередодні в Україні за добу зареєстрували 800 випадків коронавірусу.

 

Степанов нагадав, хто у групах ризику під час пандемії COVID-1910.07.2020 09:57

Під час пандемії COVID-19 в групі ризику опинилися люди з цукровим діабетом, серцево-судинними захворюваннями, захворюваннями легень та особи, старші за 60 років.

Про це на брифінгу у п’ятницю заявив міністр охорони здоров’я Максим Степанов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

“Що стосується цукрового діабету, ми завжди говорили, що ці люди входять до групи ризику щодо захворюваності на COVID-19. Також до цієї групи ризику входять люди, які мають інші супутні захворювання, наприклад, серцево-судинні або хронічні захворювання легень, а також ті, хто старше 60-65 років. Це люди, які входять до групи ризику при захворюванні на COVID-19. Тому звертаюся до них: будьте максимально обережними, користуйтеся порадами і рекомендаціями МОЗ щодо вашого захисту, користуйтеся масками, дотримуйтеся соціальної дистанції, користуйтеся антисептиками”, – наголосив Степанов.

Як повідомляв Укрінформ, станом на 10 липня в Україні зареєстровано 52 043 випадки COVID-19, за добу — 819 нових випадків.

 

В Україні за добу коронавірус виявили у 26 дітей і 96 медиків

Станом на 12 липня в Україні лабораторно підтверджені 53521 випадок COVID-19, за добу — 678 нових.

Про це на брифінгу сказав міністр охорони здоров’я Максим Степанов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

“За добу захворіло 678 осіб, з них – 26 дітей, а також 96 медичних працівників. Було госпіталізовано 133 особи, зафіксовано 11 летальних випадків. При цьому одужало 457 пацієнтів”, – повідомив Степанов.

Загалом за весь час пандемії на території України захворіла 53521 людина, з них – 3828 дітей, а також 7357 медичних працівників. При цьому загалом одужало 26118 людей, а летальних випадків – 1383.

За попередню добу загалом було здійснено 15 019 тестів, із них – 10 278 досліджень методом ПЛР, а також 4 741 дослідження методом ІФА.

Найбільше захворілих на COVID-19 за минулу добу зареєстровано у Львівській області – 121, Рівненській – 78, Закарпатській – 67, а також у Києві – 67.

 

Україна наразі не потребує допомоги закордонних медиків у боротьбі з коронавірусом – Степанов

Наразі нема потреби, щоб до України приїжджали медичні працівники з інших країн для допомоги в боротьбі з коронавірусом.

Про це сказав міністр охорони здоров’я Максим Степанов на брифінгу в неділю, 12 липня, повідомляє кореспондент Укрінформу.

“Що стосується безпосередньо приїзду медичних працівників з інших країн в Україну, – мені здається, що зараз у цьому немає такої необхідності, і тому це в нас не відбувається”, – зазначив міністр.

Водночас, Степанов зауважив, що Міністерство охорони здоров’я перебуває в постійній взаємодії із західними країнами.

“І в тому числі, взаємодія відбувається на рівні фахівців. Зараз це можливо за рахунок онлайн-консультацій, телеконсультацій, які відбуваються на постійній основі. Перш за все, це з фахівцями, з медичними працівниками, з колегами своїми спілкуються з Італії, Німеччини, Іспанії, Китаю. Тобто це відбувається на постійній основі”, – сказав урядовець.

Окрім того, очільник МОЗ нагадав, що Україна ввійшла в якості спостерігача до Комітету з питань безпеки здоров’я Європейського Союзу.

За словами Степанова, цей комітет щотижня проводить брифінги, де Україна бере участь. На брифінгах, зокрема, йдеться про нові тренди лікування коронавірусу, запобігання поширенню хвороби і лікувальні процеси.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні станом на 12 липня лабораторно підтвердили 53 521 випадок COVID-19, із них за добу – 678.

У світі з початку пандемії COVID-19 виявили у 12 мільйонів 847 тисяч 293 осіб, із них 7 мільйонів 483 тисячі 287 пацієнтів одужали, а 567 734 — померли від ускладнень. Лікуються від хвороби наразі понад 4 796 292 мільйони осіб.

 

Сім областей не готові до послаблення карантину – МОЗ

Станом на 12 липня сім регіонів України не відповідають усім необхідним критеріям для послаблення протиепідемічних заходів.

Про це свідчать дані Міністерства охорони здоров’я – Укрінформ.

Так, поки не готові до послаблення карантину Вінницька, Волинська, Донецька, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська та Чернігівська області.

Дані щодо визначених критеріїв з АР Крим та Севастополя відсутні.

Як зазначають в МОЗ, регіоном із значним поширенням COVID-19 вважається регіон, у якому наявна одна з таких ознак:

– завантаженість ліжок у закладах охорони здоров’я, визначених для госпіталізації пацієнтів з підтвердженим випадком COVID-19, становить більш як 50%;

– середня кількість тестувань методом полімеразної ланцюгової реакції та імуноферментного аналізу становить менше ніж 24 на 100 000 населення протягом останніх семи днів;

– коефіцієнт виявлення випадків інфікування COVID-19 становить більш як 11%;

– показник динаміки зростання випадків інфікування COVID-19 становить більш як 10%.

Посилення протиепідемічних заходів застосовується та припиняється на території регіону або окремих адміністративно-територіальних одиниць на підставі рішення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке приймається за поданням головного державного санітарного лікаря регіону, з урахуванням оцінки епідемічної ситуації та наявності у регіоні ознак для посилення протиепідемічних заходів відповідно до відомостей, опублікованих на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні станом на 12 липня лабораторно підтвердили 53 521 випадок COVID-19, із них за добу – 678.

 

Психлікарні в Україні дофінансують на рівні минулого року – Степанов

Усі психіатричні лікарні з липня і до кінця року будуть дофінансовані до рівня минулого року.

Про це на брифінгу поінформував міністр охорони здоров’я Максим Степанов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

“Ми прийняли вже такі антикризові кроки… до рівня минулого року, починаючи з липня і до кінця року, будуть дофінансовані всі наші психіатричні лікарні. Окремо ми розробляємо план, у тому числі, спілкуємося з Міністерством соціальної політики, тому що психіатрична служба стоїть на стику з Міністерством соціальної політики, з соціальними службами, яким чином нам створити саме дієву психіатричну службу”, – сказав Степанов.

Він додав, що на реформування психіатричної служби потрібен час, а також зауважив, що “зіштовхнувся з наслідками діяльності” минулого керівництва МОЗ щодо психіатричних закладів.

“Що ми отримали з 1 квітня? Ми отримали суттєве недофінансування цих лікарень у порівнянні з минулим роком. По деяких лікарнях це доходить до 50-70% в порівнянні з 2019 роком. До чого це все могло призвести? Я вважаю, що якщо б ми не виправили ситуацію, не прийнявши такі антикризові дії, це могло б поставити на межу закриття ці лікарні”, – зазначив Степанов.

Очільник МОЗ додав, що в українських психіатричних лікарнях перебуває близько 22 тисяч людей, які хворі на хронічні психічні захворювання. Нерідко це люди, які втратили свої соціальні зв’язки і потребують догляду, перебуваючи в цих лікарнях.

“Звичайно, психіатрична служба потребує реформування, і суттєвого реформування. І про це вам скаже, мабуть кожен медичний працівник, який працює в цих лікарнях. Це в нас залишилися такі уламки радянської системи, на які наклалася наша реальність. Звичайно, під це повинен бути план, який ми зараз розробляємо, саме, щоб була реформована психіатрична служба”, – зауважив Степанов.

Як повідомляв Укрінформ, другий етап медичної реформи, що стартував 1 квітня, передбачає, що заклади охорони здоров’я, які надають спеціалізовану і високоспеціалізовану медичну допомогу, отримуватимуть кошти за договором з НСЗУ.

Водночас Президент Володимир Зеленський заявив, що не може допустити другого етапу медреформи в її нинішньому вигляді, оскільки через новий механізм фінансування можуть бути звільнені близько 50 тисяч медиків і закриті понад 300 лікарень.

Зеленський закликав міністра охорони здоров’я, голову профільного комітету Верховної Ради та головного санітарного лікаря терміново запропонувати шляхи вирішення цих питань.

Глава МОЗ Степанов згодом заявив, що в Україні проведуть зміни у фінансуванні медичної галузі. За його словами, міністерство планує залишити фінансування лікарень на рівні 2019 року, при цьому головним закупівельником медичних послуг залишається НСЗУ.

 

Працівники нічних клубів та ресторатори перекривали міст через Дніпро на Херсонщині

Працівники нічних клубів та ресторатори перекривали Антонівський міст через Дніпро на Херсонщині – вони невдоволені обмеженням роботи розважальних закладів до 23 години.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомила начальниця відділу комунікації ГУ НП в Херсонській області Тетяна Пшонь.

«Протягом години п’ять разів перекривали рух транспорту – частково пропускали транспорт, потім знову здійснювали безперервний рух по пішохідному переходу, потім знову пропускали транспорт. Участь в акції брали близько 80 осіб – підприємців, які незгодні з обмеженням роботи після 23 години», – зазначила Пшонь.

З невдоволеними представниками нічних клубів та закладів харчування Херсонщини зустрівся голова Херсонської ОДА Юрій Гусєв.

«Щойно відбулася ініційована мною зустріч із представниками нічних клубів та закладів харчування Херсонщини.

До цього я мав телефонну розмову з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком.

Переслав пану міністру своє звернення на адресу Прем‘єр-Міністра України (копію додаю), яке ми направили в Кабінет Міністрів України ще в п‘ятницю. Олександр Ткаченко пообіцяв це питання підняти завтра з самого ранку на урядовій нараді», – написав Гусєв у Facebook.

Він наголосив на тому, про що говорив із підприємцями: в очікувані рішення Кабміну, розважальні заклади (нічні клуби) можуть працювати виключно відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 8 липня 2020 №588, дія якої поширюється на усі регіони і є обов‘язковою до виконання.

Гусєв додав, що за результатами відповідного рішення кабміну він готовий надалі спілкуватися із ініціативною групою підприємців, про що і домовилися на зустрічі.

Як повідомляв Укрінформ, голова Херсонської ОДА просив власників нічних клубів не перекривати міст, а прийти до нього на зустріч.

 

У гуртожитку київського університету – спалах коронавірусу

У гуртожитку Київського національного університету технологій та дизайну зафіксували спалах захворюваності на COVID-19.

Про це повідомляє Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві – Укрінформ.

“Загалом у гуртожитку виявлено 5 хворих на COVID-19. Усі вони з-поміж іноземних студентів. Двоє перебувають у лікарні, місцезнаходження ще трьох – нині невідомо”, – йдеться у повідомленні.

Зазначається також, що вже встановлено коло контактних осіб захворілих на коронавірус, всього їх 13. “Для вирішення подальшої тактики вони мають бути спрямовані до закладу охорони здоров’я за місцем обслуговування. Зокрема, для дотримання самоізоляції. Проте місцезнаходження 6 із них зараз невідоме”, – зазначили у повідомленні.

Зараз спеціалісти проводять протиепідемічні заходи, вхід сторонніх осіб до гуртожитку ️ обмежений.

Як повідомляв Укрінформ, минулої доби ще у 67 жителів Києва було виявлено коронавірус. На сьогодні в столиці вже 6182 підтверджених випадки захворювання на COVID-19.

 

Коронавірус на Буковині: за добу одужало у три рази більше людей, ніж захворіло

УНН. На Буковині 12 липня офіційно підтверджено ще 21 випадок зараження коронавірусом. Усього лабораторний центр опрацював 218 зразків. Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив голова Чернівецької ОДА Сергій Осачук, передає УНН.

“Таким чином, загальна кількість інфікованих в області від першого встановленого випадку складає 5161 особу”, — написав він.

Він додав, що 67 буковинців сьогодні одужали від COVID-19. Таким чином, від коронавірусної хвороби за добу одужало втричі більше людей, ніж захворіло.

Нагадаємо, згідно з останніми даними МОЗ в Україні зафіксований 53 521 випадок коронавірусної хвороби COVID-19, з них 1 383 — летальні.

Респіраторну хворобу COVID-19, інфікування якою викликає коронавірус SARS-CoV-2, вперше зафіксували у китайській провінції Хубей, наприкінці 2019 року. З того часу зараження цим вірусом було зафіксовано у 185 країнах світу, включаючи Україну. Починаючи з 11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я визнала поширення хвороби — пандемією.

 

Шахтарі завершили мітинг

УНН. Всеукраїнська безстрокова акція протесту шахтарів завершилась. Про це повідомив народний депутат, голова Профспілки гірняків Михайло Волинець, повідомляє УНН.

“Одинадцять днів знадобилося шахтарям „Львіввугілля“, „Добропіллявугілля“, „Волиньвугілля“, „Селидіввугілля“, „Первомайськвугілля“, „Мирноградвугілля“, щоб влада почула людей. Щоб була відновлена робота з вугледобування, щоб головний боржник перед українськими шахтами — ПАТ „Центренерго“ взяло на себе зобов’язання працювати на українському вугіллі, щоб жили шахтарські родини, шахтарські міста”, — наголосив він.

Нагадаємо, з минулого року гірники знаходилися у простої через сумнівні схеми “Центренерго” (ТЕС), який замість українського вугілля спалював то резервний газ, то російське вугілля, що постачали компанії з орбіти Ігоря Коломойського.

У червні Міненерго та Кабмін поламали ці схеми, визначивши пріоритет за українським вугіллям. З понеділка шахтарі мають повернутися до роботи, повідомили в Міненерго.

Водночас, є ще одна загроза для шахтарів. “Слуга народу” Андрій Жупанін подав законопроект, який передбачає відкриття імпорту електроенергії з РФ, що, за даними експертів, негативно вплине на українські генерації.

Уряд своєю чергою подав законопроект, який закриває імпорт електроенергії з РФ та Білорусі. Обидва законопроекти нині на розгляді ВР.

 

Мовний омбудсмен розповів про “деталізацію”, якої потребує закон про мову

УНН. Закон про функціонування української мови потребує “деталізації”, заявив новий мовний омбудсмен Тарас Кремінь в інтерв’ю “Радіо Свобода”, передає УНН.

“Закон про мову, напевне, потребує відповідної деталізації в частині тих змін, які, можливо, нас очікують. Бо я прекрасно розумію, що, наприклад, треба буде приділяти особливу увагу мові навчання, якості навчання, підвищенню кваліфікації, забезпеченню компетентностей педагогічних працівників”, — заявив Кремінь.

Закон про мову Верховна Рада ухвалила 25 квітня 2019 року. Він гарантує позиції української мови у державному управлінні, сфері послуг, освіті й медіа. Ним також передбачена відповідальність посадовців за незнання мови. При цьому закон не обмежує приватного спілкування всіма мовами та вільного вживання мов національних меншин.

 

Кремінь: показ фільмів українською мовою з російськими субтитрами у Москві – одне з наших завдань

УНН. Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь в інтерв’ю “Радіо Свобода” заявив, що одним зі завдань влади є показ фільмів українською мовою у Москві з російськими субтитрами, передає УНН.

“Я думаю, що це одне з наших завдань (показ фільму українською мовою у Москві — ред.). І хочу сказати, що нашу класику дуже добре знають і в Росії, і у світі. Довженка і „Тіні забутих предків“, я думаю, знають по всьому світі”, — заявив мовний омбудсмен.

Однак, за словами Кремня, спочатку слід розібратися з українським медіаконтентом.

“Я думаю, що нам спочатку треба розібратися зі своїм медіаконтентом. Але думаю, що у нас величезні перспективи по відродженню українського кінематографу, який ми спостерігаємо останніми роками разом із квотуванням, з виділенням досить непоганих коштів для Державної агенції з кінематографії, разом з тими можливостями, які ми відкрили для української естради, українських виконавців. Дуже приємно, що у нас з’являються нові творчі колективи, нові гурти, які збирають стадіони за великим рахунком”, — заявив Кремень.

8 липня урядовим рішенням Тарас Кремінь був обраний уповноваженим із захисту державної мови. На цій посаді він змінив Тетяну Монахову, яка менш ніж через пів року після призначення звільнилася у квітні. Вона пояснила це тим, що секретаріат відомства, який їй доручили очолювати, так і не почав роботу та не отримав фінансування.

Посада мовного омбудсмена передбачена законом “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

 

Нацкорпус і прибічники Шарія почубились у Харкові: є постраждалі

Унаслідок сутичок між представниками Нацкорпусу та Партії Шарія в Харкові госпіталізовані двоє осіб, поліція порушила справу за фактом хуліганства.

Про інцидент інформує Відділ комунікації поліції Харківської області – Укрінформ.

«12 липня о 15:52 до Шевченківського відділу поліції надійшло повідомлення про конфлікт між громадянами по вулиці Аральській. На місце події виїжджала слідчо-оперативна група та керівники Шевченківського відділу поліції. За адресою поліцейські виявили розмальований паркан домоволодіння та двох потерпілих чоловіків. З тілесними ушкодженнями їх доставили до лікарні», – йдеться в повідомленні.

Як уточнюється, постраждалим 22 та 32 роки.

Слідчим Шевченківського відділу поліції відкрито кримінальне провадження за ч. 4. ст. 296 КК (хуліганство). Всі обставини конфлікту та особи зловмисників встановлюються.

Тим часом про деякі подробиці інциденту розповіли у Нацкорпусі.

«Сьогодні Національний корпус навідався до будинку родини Кацуб в Харкові. Родина Кацуб – колишні регіонали, які тривалий час фінансово підтримують різні сумнівні проросійські ініціативи, зокрема партію Шарія», – зазначається на сайті організації.

Як повідомив керівник центрального штабу Нацкорпусу Максим Жорін, «біля будинку Кацуб ми знайшли керівництво Харківського осередку шарійовців». За його словами, тепер не може бути сумнівів у їхньому зв’язку.

Також Жорін наголосив, що подібні акції чекають на кожного, хто співпрацює з країною-агресором.

Своєю чергою голова обласного осередку Партії Шарія Наталія Гордієнко розповіла «Суспільному», що разом з однопартійцями вона перебувала біля будинку, коли група представників Нацкорпусу почала стріляти в них зеленкою з іграшкових пістолетів.

За її словами, представники Партії Шарія стояли і не вчиняли жодних дій.

«У дівчат почали стріляти зеленкою, а чоловіків одразу ж почали бити», – зазначила Гордієнко.

Вона додала, що постраждалі написали заяви до поліції. Утім, скільки саме людей звернулося до правоохоронців, уточнити не змогла.

 

Стерненко заявляє, що замовника нападу на нього не шукають

Ексочільник одеського “Правого сектору” Сергій Стерненко заявив, що слідство у справі щодо третього нападу зупинили.

Про це він написав у Facebook з посиланням на отриману від слідчого інформацію – Укрінформ.

“Розслідування третього замовного нападу на мене та пошук організаторів, посередників і замовника замаху не відбувається. Тепер офіційно. За повідомленням слідчого, провадження щодо третього нападу на мене зупинили. Зупинення провадження означає і припинення будь-яких слідчих дій”, – написав Стерненко.

Він стверджує, що формальною підставою для цього стало оголошення у розшук за хуліганство виконавця нападу Олександра Ісайкула. “Ісайкулу СБУ дала втекти з України ще 17 березня 2019 року”, – заявляє Стерненко.

Він додав, що “ще в травні звертався із клопотанням до прокурора Бозовуляка з вимогою виділити матеріали по виконавцю Ісайкулу у окреме провадження, і зупинити вже його, щоб не спливали строки розслідування. А основне провадження необхідно було і далі розслідувати, бо досі немає підозр організаторам Подобєдову та Посувайлу і слідство наві не намагається шукати замовника та всіх інших співучасників. Однак прокурор мені невмотивовано відмовив, і зупинили саме основне провадження. Теоретично жодні слідчі дії можуть не проводитись тепер роками”, – заявляє Стерненко.

Читайте також: Суд залишив без змін запобіжний захід Стерненку

Також він звинуватив слідчого у тому, що той “почав займатись процесуальним терором: Він надіслав мені 5 повісток на кожен день тижня із вимогою прибути о 10:00 в СБУ для ознайомлення із матеріалами провадження проти мене. Хоча ознайомлення це моє право, а не обов‘язок. Тим паче що з частиною матеріалів я і так вже ознайомився і планував сам йти знайомитись ще. Такі дії слідчого це тиск, спрямований на виконання протиправної вказівки Венедіктової негайно передати справу в одеський суд та засудити мене за необхідну оборону”, – переконаний Стерненко.

Як повідомлялося, 25 червня СБУ повідомила, що завершила слідство у справі колишнього очільника одеського “Правого сектору” Сергія Стерненка.

15 червня Шевченківський райсуд Києва обрав Сергію Стерненку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. При цьому, за словами активіста, місцем перебування на домашньому арешті в ухвалі суду було вказано “військову частину в Одесі”, за місцем прописки, але його “туди не пускають, бо це режимний об’єкт”.

16 червня, Шевченківський райсуд задовольнив клопотання прокурора у справі Стерненка щодо зміни адреси для виконання запобіжного заходу із місця прописки в Одесі на місце проживання в Києві.

Стерненку 11 червня оголосили про підозру у вчиненні злочинів за ст. 115 ч. 1 (умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині) та ст. 263 ч. 2 (носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу) Кримінального кодексу України.

Увечері 24 травня 2018 року двоє зловмисників скоїли напад на Стерненка та його дівчину. Відбиваючись, активіст смертельно поранив одного з них ножем у живіт. Ножові поранення були і в самого Стерненка та в другого нападника, якого поліція невдовзі затримала, але відразу ж відпустила, надавши йому статус свідка, а пізніше — державну охорону.

 

ПЦУ та УПЦ вирішили не проводити ходу в річницю Хрещення Київської Русі – Ткаченко

Православна церква України та Українська православна церква ухвалили рішення не проводити хресну ходу в 1032-гу річницю Хрещення Київської Русі наприкінці липня.

Про це повідомив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у Telegram – Укрінформ.

“Наприкінці липня ми відзначимо 1032-гу річницю Хрещення Київської Русі. Це важлива історична подія для вірян, тому щороку в цей день проходить хресна хода. Та цей рік вніс свої корективи. ПЦУ та УПЦ прийняли рішення не проводити хресну ходу. В обох церквах святкування пройдуть з дотриманням вимог карантину. Таке повідомлення вони оприлюднили на своїх офіційних ресурсах”, – зазначив Ткаченко.

Він схвалив те, що предстоятелі православних церков поставились відповідально до рекомендацій МОЗ і поставили захист здоров’я людей у пріоритет.

Як повідомлялося, православні віряни 28 липня відзначають День хрещення Київської Русі – України і водночас вшановують пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Хрещення Київської Русі – України відзначається згідно з Указом Президента від 25 липня 2008 року.

 

Левченко: «Якщо 15 років тому розколювали українців ставленням до НАТО, то сьогодні використовують питання гендерної рівності»

Уже більш ніж двадцять років Катерина Левченко працює у сфері правозахисту. У 1997 році вона очолила громадську організацію «Ла Страда-Україна», що протидіє насильству і торгівлі людьми, а також захищає права дітей і забезпечує дотримання гендерної рівності. «На той час фахівців із гендерної проблематики можна було перерахувати на пальцях», — пригадує Левченко.

У 2018 році Катерину Левченко призначили на новостворену посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики. Вона активно просуває ратифікацію Стамбульської конвенції — міжнародної угоди, ухваленої Радою Європи для запобігання домашньому насильству і насильству щодо жінок. Попри те, що Україна безпосередньо брала участь у розробці документа і підписала його ще 2011 року, конвенція досі не ратифікована.

На початку червня президент України Володимир Зеленський відповів на петицію з проханням ратифікувати Стамбульську конвенцію і заявив, що внесе до Верховної Ради відповідний законопроєкт. Поговорили з Катериною Левченко про те, чи готова Україна до ратифікації, і про маніпуляції довкола Стамбульської конвенції. Про те, з якими викликами зіткнулися жінки та чоловіки під час карантину, а також про те, як за 20 років змінилося ставлення суспільства до насильства та гендеру.Анастасія Іванців ЛБ 11.07.20

А.І.: Ви займалися питаннями протидії насильству ще працюючи у громадській організації «Ла Страда-Україна». Наскільки, на вашу думку, змінилося ставлення українців до домашнього насильства за всі ці роки?

К.Л.: Однозначно насильство зараз толерується набагато менше, ніж раніше. Все менше і фахівців, і просто громадян вважають, що насильство — це приватна справа. Люди більш готові звертатися до поліції, на гарячу лінію. Є вже чимало кримінальних проваджень, відкритих за статтею 126-1 Кримінального кодексу, тобто за домашнє насильство, є і судові вироки. Це при тому, що заявляє тільки невелика частина постраждалих.

А.І.: Виходить, що за 20 років усе ж таки вдалося трансформувати і ціннісні орієнтири українців та українок?

К.Л.: Я думаю, що вдалося, особливо це видно на прикладі молоді. Зараз уже якось навіть немодно казати, що насильство — це нормально.

А.І.: Якщо говорити про державні органи, чи змінюється тут ставлення до насильства?

К.Л.: Змінюється, бо державні органи влади продовжують розробляти та ухвалювати відповідні документи, спрямовані на боротьбу із насильством та допомогу постраждалим. Кабмін затвердив типове положення про притулки, мобільні бригади, взаємодію суб’єктів тощо. Це важливий напрям роботи і підтвердження того, як такі речі знаходять відображення в державній політиці.

Але мені хотілося б більше діалогу, наприклад, з організаціями, які продукують негатив довкола гендерних питань, зокрема з Радою церков. Я от почитала петицію про своє звільнення — і сама себе почала боятися. Невже я така страшна і руйную сім’ю? Невже найбільша проблема українських сімей — це існування урядового уповноваженого з питань гендерної політики?

А.І.: Я розумію інституційні зміни, але в цих інституціях працюють люди. Що з їхніми поглядами?

К.Л.: Нині майже в усіх міністерствах уже є люди, які добре розуміються на гендерній проблематиці. Раніше виключно в Мінсоцполітики були такі фахівці. А зараз у Мін’юсті є гендерна правова експертиза, Мінфін розробив рекомендації щодо впровадження гендерно орієнтованого бюджетування, велика робота проводиться в цьому напрямі в навчальних закладах МВС та Міноборони, в МОН є антидискримінаційна експертиза підручників. Усіх я не можу перелічити.

А.І.: Та навіть у таких інституціях проскакують сексизм і дискримінаційні висловлювання, і мені здається, що законодавство є прогресивним, Україна ніби прямує до рівності, але ставлення окремих людей усе ж важко надається до змін.

К.Л.: Однозначно. Наявність тих, хто знає, що таке гендерна рівність, не відкидає того, що є чимало людей, які не знають або вважають, що зміни не потрібні, і не бачать у них зиску.

Ми шукаємо ресурси, щоб Україна розвивалася. Так от, якщо рівень зайнятості жінок буде дорівнювати рівню зайнятості чоловіків, то зростання внутрішнього валового продукту може пришвидшитися на 7% на рік, а це 7,5 мільярдів доларів.

 

Чому? Тому що попри зростання попиту на трудові ресурси, в Україні рівень зайнятості жінок становить 45,4%, а чоловіків — близько 60%. Це дуже-дуже низький рівень зайнятості. Гендерний розрив в оплаті праці складає 25%. Ігнорувати цей ресурс було б великою помилкою, адже не випадково ратифікацію Стамбульської конвенції підтримує Міжнародна організація праці. Ба більше, ситуація з коронавірусною хворобою призвела до того, що багато людей почали працювати дистанційно, і МОП тепер розглядає питання домашнього насильства як таке, що може бути пов’язаним з насильством на робочому місці. Бо де зараз наше робоче місце? Удома.

А.І.: Оскільки ми вже почали говорити про карантин, то зараз багато правозахисників кажуть, що кількість дзвінків на гарячу лінію з питань домашнього насильства нині збільшилася. Чи будете ви надалі якось враховувати ці нові карантинні реалії, формуючи гендерну політику?

К.Л.: Зараз ми моніторимо ситуацію, як карантин впливає на домашнє насильство, і дійсно бачимо, що у квітні-травні зросла кількість звернень на Національну “гарячу” лінію, яка працює на базі ГО “Ла Страда-Україна”, а також до урядового кол-центру десь у півтора рази. У поліції кількість зареєстрованих випадків зросла березні, але потім впала.

Багато організацій говорять про те, що домашнього насильства стає більше, адже навіть арифметично люди почали більше часу проводити вдома, виникло більше проблем, вони не можуть поділитися ними з друзями чи колегами. І є два міністерства, які відповідальні за рівень протидії насильству — МВС і Мінсоцполітики. Важлива також увага Офісу президента до цієї теми, бо чинне законодавство поки що працює не на повну силу.

А.І.: Наскільки ефективно зараз працює норма про заборонні приписи при домашньому насильстві?

К.Л.: Треба дивитися на статистику. Тому що офіційно обмежень на видачу заборонних приписів під час карантину нема. З цього приводу якраз Міністерство внутрішніх справ і Національна поліція України робили роз’яснення.

А.І.: Чому це потребувало взагалі додаткового роз’яснення?

К.Л.: Тому що були скарги на те, що окремі поліцейські не виносили заборонних приписів, бо через карантин кривдник не може піти з квартири.

А.І.: Але така проблема з тим, що кривднику не виносили припис, бо йому нема куди піти, була і до карантину.

К.Л.: Так, зате треба було думати, де подітися постраждалим. Ніхто ж не питає, куди їм бігти з дому. У моїй практиці було багато випадків, коли жінки з дітьми телефонували на гарячу лінію і казали, що вони стоять десь на площі і не знають, куди піти, бо в притулків нема або не вистачає місця. Чомусь у суспільстві значно менше переживань стосовно того, де мають жити постраждалі.

“Я лягала спати і думала — ліпше б він не прийшов додому”

А.І.: Ми говорили трохи про працю і те, як карантин впливає на її розподіл. Мені здається, що через карантин дуже багатьом жінкам довелося повернутися до доглядової праці, тому що не працювали садки і школи. Так само зросло навантаження на чоловіків, адже на них покладається більше зобов’язань із забезпечення родин. На жаль, саме такий розподіл є звичним. Чи враховуються такі дані під час ухвалення рішень?

К.Л.: На запит уряду ООН Жінки підготували оцінку становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19. Це дуже важливо — розуміти наслідки, аби запобігати проблемам і надавати відповідну допомогу. Тому що ефективна превенція має враховувати гендерні підходи. Тобто формування політики — це важливий крок, але якщо в нас не буде статистики, ми не розумітимемо різниці у впливах і наслідках.

А.І.: Мені просто здається, що власне через карантин і аспекти, які з ним пов’язані, є певний відкат, тому що фактично жінки повернулися додому.

К.Л.: Карантин — це в принципі шок, удар по голові, не лише в Україні. Ніхто не очікував такого, і нам довелося швидко реагувати і створювати заходи безпеки. Без сумніву, на сьогодні є чимало проблем, пов’язаних з рівними правами, можливостями, у тому числі економічними. Деякі бізнеси згорнулися, люди не отримували заробітної платні, зменшилася комунікація. Гендерна політика передбачає врахування інтересів і потреб чоловіків і жінок різних груп.

А.І.: От якраз у цьому дослідженні, про яке ви згадували, йшлося, що, наприклад, більш ніж 83% працівників охорони здоров’я — це жінки. Як можна враховувати ці дані під час формування гендерної політики?

К.Л.: Так само серед учителів у нас найбільше саме жінок. Є фемінізовані професійні галузі, в яких менший рівень оплати праці, ніж у середньому в суспільстві. Це наслідок стереотипу, що жінки можуть отримувати менше грошей, ніж чоловіки, бо чоловікам же потрібно утримувати родину, а жінки працюють на свої забаганки, на шпильки там наприклад. Тому якщо ми говоримо про розрив оплати праці, то, перш за все, треба дивитися на низькооплачувані галузі і розвінчувати стереотипи.

А.І.: Які в Україні є ключові проблеми для ратифікації Стамбульської конвенції? Це маніпуляції чи все ж неготовність законодавства?

К.Л.: Знаєте, я сказала б, що Україна значною мірою готова до ратифікації Стамбульської конвенції.

А.І.: Законодавчо?

К.Л.: Законодавчо і практично. Бо в нас почався процес створення різних притулків, шелтерів і сервісів для постраждалих від домашнього насильства.

А.І: Ви знаєте, скільки їх в Україні?

К.Л.: Так, знаю. На початку травня, за даними Мінісоцполітики, в Україні працювали 21 центр соціально-психологічної допомоги, 26 притулків для постраждалих, шість центрів медико-соціальної реабілітації і 16 центрів денного перебування. Також працюють 344 мобільні бригади, проводиться підготовка поліцейських, навчання суддів, адже імплементація конвенції потребує абсолютно іншого погляду на насильство. Раніше казали, що насильство в родині — це приватна справа, зараз це злочин, порушення прав людини, яке вимагає реагування держави. Але для усвідомлення цього потрібно провести цілу революцію в голові.

Слід пояснити, що держава має поважати приватне життя родини. Але коли хтось потерпає від насильства, це перестає бути приватною справою. Такий принцип проголосили в ООН на Віденській конференції з прав людини ще в 1993 році.

А.І.: Ви говорили про те, що створюються нові притулки, шелтери для постраждалих від домашнього насильства. А хто їх фінансує?

К.Л: Є чимало центрів, які були створені за рахунок державної субвенції, а потім їх перевели на баланс місцевих бюджетів — ще у 2005-2008 роках. Там надають допомогу не лише постраждалим від домашнього насильства, а й іншим вразливим категоріям. В останні роки багато притулків було створено за рахунок міжнародних організацій, перш за все Фонду народонаселення ООН, але у співпраці з урядом, Міністерством соціальної політики і органами місцевої влади. Є позитивна практика, коли такі притулки повністю в майбутньому передаються на баланс місцевих бюджетів.

А.І.: Ви знаєте такі приклади?

К.Л.: Так. І якщо я не помиляюся, Фонд народонаселення готовий профінансувати створення ще 15 таких притулків, які у майбутньому мають перейти на місцевий бюджет. Це дуже позитивний процес, який підштовхнула якраз підготовка до ратифікації Стамбульської конвенції.

А.І.: Тобто виходить, законодавчо ми готові, залишається тільки проблема маніпуляцій?

К.Л.: Так, хоч це і не означає, що законодавство далі не потрібно буде вдосконалювати, просто значна частина вже зроблена і ми готові до ратифікації. Звісно, дуже багато маніпуляцій виникає, наприклад, довкола терміна «гендер», який буцімто підміняє поняття статі, і після ратифікації більше не буде жінок і чоловіків, а будуть незрозумілі андрогінні істоти. Це брехня. Тому що «стать» і «гендер» — це різні поняття. Стать пов’язана з нашою біологією і фізіологією, тоді як гендер — це соціальний конструкт, пов’язаний з певними ознаками, які суспільство вважає притаманними жінкам чи чоловікам.

Говорять, що Україна має і може внести правки в конвенцію перед ратифікацією і виключити цей термін, а коли Рада Європи відмовляє в цьому, то вона не поважає і не чує нас. Але окрема країна не може вносити правки на свій розсуд. Лише якщо певна кількість країн, через 10 або 20 років після роботи конвенції побачить, що якесь положення застаріло або не працює, тоді починається спільна і досить тривала процедура внесення змін. Але спершу має минути певна кількість часу, щоб це стало зрозуміло.

Звідки ж такі маніпуляції? Я нещодавно працювала з одним науковим текстом, пов’язаним з гендерною проблематикою, у якому роз’яснювалося, що таке стать, і вказувалося, що це соціальне, а не біологічне поняття. Я розуміла, що визначення більше стосувалося терміна «гендер». Посилання на джерело вело на сайт Організації Об’єднаних Націй, але російською мовою, яка є робочою в ООН. Там дійсно «стать» визначалася як соціальне поняття. Я спеціально потім знайшла оригінал документа англійською мовою, де дійсно йшлося про гендер, а не стать. Така собі підміна понять на сайті ООН. Тобто маніпулювання відбувається на дуже глибокому рівні, але ті, хто не шукає оригіналів документів, ніколи не дізнаються, про що йшлося.

Мати з дитиною в одному з таких центрів соціальної допомоги у Фастові

Генерал-майор СБУ Юлія Лапутіна: “Росія створює та підживлює рухи за традиційні цінності”

Людині у сучасному світі, звісно, соромно сказати, що жінки не можуть мати такі самі права, як і чоловіки. Це вже середньовіччя. Але от сказати, що ні-ні, ми за права, але нам заважає гендер, ніби прийнятніше. Але ми не маємо розколювати суспільство в цьому питанні, бо стать і гендер — це різні речі.

Нещодавно читала знову про те, що Стамбульська конвенція суперечить релігійним поглядам громадян. І знаєте, хочеться сказати — камон! Конвенцію ратифікували мусульманська Туреччина, причому ще у 2011 році, православні Сербія, Греція, Чорногорія, Грузія, католицькі Іспанія, Італія, Польща, тобто країни з досить міцними релігійними традиціями. У 2019 році її ратифікувала Ірландія — держава, в якій теж досить сильна церква. Створюється враження, ніби конвенція суперечить релігійним поглядам лише в Україні.

А.І.: Які ще маніпуляції довкола Стамбульської конвенції існують?

К.Л.: Є чимало противників ратифікації Стамбульської конвенції, які висувають вагомі, на їхню думку, аргументи проти. Кажуть, що конвенція регулює сімейне життя, шкодить сім’ї і традиційному інституту шлюбу, маючи на увазі шлюб між чоловіком і жінкою. Насправді в конвенції немає жодного положення, яке стосувалося б регулювання сімейного життя. Вона не пропонує жодних змін до типів сімейних відносин або конфігурації сім’ї. Питання шлюбу вирішується на рівні національного законодавства і Сімейного кодексу.

Ще один аргумент проти — це те, що конвенція містить «прихований порядок денний», який полягає в регулюванні життя родин. Я нічого не вигадую, просто цитую те, що пишуть на різних сайтах і сторінках. Насправді конвенція спрямована на боротьбу з насильством в родині. Якщо хтось вважає, що насильство в сім’ї є прийнятним, то тоді дійсно, конвенція відкрито виступає проти толерування насильницької поведінки, в цьому немає ніякого «прихованого порядку денного». Абсолютно нормально вважати насильство правопорушенням або злочином.

А.І. Я хотіла б на цьому трохи зупинитися, адже ви вже сказали, що українське законодавство регулює домашнє насильство, в тому числі криміналізує. Чому цього недостатньо, як, можливо, ці межі розширює Стамбульська конвенція?

К.Л.: У 2017 році прийняли закон про запобігання та протидію домашньому насильству і також внесли зміни до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України. Систематичне домашнє насильство і певні види злочинів за ознакою статі були криміналізовані.

Водночас йдеться не лише про домашнє насильство, а й про зґвалтування, сексуальні домагання, переслідування, примусові аборти, стерилізацію жінок, примус до шлюбу, різні види сексуального насильства тощо. Не всі з цих аспектів відображені в національному законодавстві. От, наприклад, у нас є установи чи кризові центри для постраждалих від зґвалтувань? Або для постраждалих від сексуального насильства? Ні. А це робота, яка потребує інших методик, іншого рівня фахівців, ніж у ситуації з домашнім насильством.

Взагалі, ви знаєте, це такий дуже «цікавий» аргумент, мовляв, якщо положення сформульовані в національному законодавстві, то не потрібне приєднання до міжнародних договорів. Наприклад, уряд Вірменії, коли розглядав рішення про ратифікацію Стамбульської конвенції, робив запит до Венеціанської комісії — Комісії Ради Європи з верховенства права — щодо конституційності її положень. У висновку було сказано, що конвенція відповідає конституції Вірменії і, серед іншого, національне законодавство важливе, але це не означає, що міжнародні договори не потрібні.

Україна є членом Ради Європи, міжнародного демократичного співтовариства. Ставлячи рух до Європи за мету, без сумніву, Україна має також доєднуватися до тих документів, які сама розробляла. Це, до речі, ще один міф про те, що Стамбульська конвенція була нав’язана Україні Європою чи іншими державами. Адже щоразу, як розробляються міжнародні документи на рівні Ради Європи, створюється так званий «ad hoc», тобто тимчасовий спеціальний комітет, до якого входять представники урядів усіх країн і неурядових організацій. Представники Міністерства юстиції України брали участь у всіх засіданнях, потім Стамбульська конвенція була погоджена комітетом міністрів Ради Європи, де український міністр голосував за неї.

А.І.: Але ж є ще якісь країни, які не ратифікували конвенцію?

К.Л.: Ну, звичайно, є. Почнемо з того, що країною, яка не підписала і не ратифікувала Стамбульську конвенцію, є Російська Федерація. Вона також веде активну пропагандистську боротьбу проти конвенції. Ще одна країна, яка не підписала і не ратифікувала конвенцію — Азербайджан. Але в цьому випадку мені складніше сказати, чому так.

Загалом із 47 країн-членів Ради Європи Стамбульська конвенція ратифікована 35, відповідно дві країни не підписали взагалі і ще десять підписали, але не ратифікували. Одна група таких країн — з достатньо сильним впливом Росії на зовнішню та внутрішню політику. Наприклад Болгарія — країна з найнижчим рівнем повідомлень про насильство, бо там постраждала має довести щонайменше три серйозні випадки насильства, і лише тоді правоохоронні органи зареєструють її повідомлення. Тобто в Болгарії досить гостро стоїть проблема насильства, але представники партії «Об’єднаних патріотів», достатньо правого спрямування, подалися до Конституційного суду Болгарії, де визнали Стамбульську конвенцію неконституційною. Так само у Словаччині проросійська партія Котлеба об’єдналася зі Словацькою націоналістичною партією — і виступають проти конвенції.

У Чехії трохи інша ситуація, адже їхнє Міністерство охорони здоров’я має певні застереження стосовно пунктів про криміналізацію примусової стерилізації. Це питання так само зараз вивчається і в Україні. Але крім того, є інші моменти, наприклад, неврегульовані мігранти та мігрантки найбільшою мірою потерпають від насильства, а щоб отримувати допомогу, їх треба легалізувати. Враховуючи серйозні проблеми з нерегульованою міграцією в Європі, чеське МЗС має деякі застереження стосовно Стамбульської конвенції, хоча питань міграції вона безпосередньо не стосується.

Великобританія готується до ратифікації, і минулого року ухвалила «Domestic abuse bill», тобто закон проти домашнього насильства. У кінці 2019-го британці оприлюднили також так званий «report on progress», тобто звіт про прогрес підготовки до ратифікації. У висновках зазначається, що країна великою мірою вже відповідає конвенції, але 44 кризові центри для Великобританії — це мало. Крім того, існують серйозні стереотипи в сприйнятті теми насильства, їм ще є над чим працювати. Тобто затримка з ратифікацією пов’язана із технічними, а не змістовними питаннями.

Дуже цікавий аргумент проти ратифікації наводять у Латвії. Наприклад, я знайшла дослідження, де автори не рекомендували підписувати конвенцію, бо це «заважатиме вшануванню пам’яті борців за свободу Латвії». Мовляв, у Стамбульській конвенції є стейтмент про те, що чоловіки дискримінують жінок і перешкоджають розкриттю їхнього потенціалу, а серед борців за свободу Латвії були переважно чоловіки, що дискредитує їх. Це було російськомовне дослідження, і організація, яка його проводила, також пов’язана з Росією.

Тобто висновок який? Частина країн не ратифікує конвенцію через необхідність підготовки, і це об’єктивний чинник. Але є ще чинники, які пов’язані з російським впливом і використанням маніпуляцій. Адже порівнявши аргументи проти ратифікації в різних країнах, можна побачити, що вони майже однакові, ніби списані з однієї книжки.

А.І.: Чи якось пришвидшила процес ратифікації петиція до президента?

К.Л.: Думаю, що так.

А.І.: Яким чином?

К.Л.: Петиція показала, що в Стамбульській конвенції є потреба, і візуалізувала цю потребу. Бо, на жаль, голоси тих організацій, які виступають за ратифікацію, які багато працюють з насильством, які надають сервіси постраждалим, які навчають фахівців і демонструють свою відданість справі щоденною роботою, менш чутні, ніж голоси тих, хто влаштовує пікети проти.

А.І.: Ви говорите «ті, хто проти», але якось не називаєте їх.

К.Л.: Навіщо я буду робити рекламу тим, хто виступає проти Стамбульської конвенції? Вони пишуть листи в Кабмін, Офіс Президента, Верховну Раду, створюють петиції про моє звільнення. Фактично вони чинять своєрідний тиск на мене і на інших фахівців, які займаються формуванням державної політики забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок.

А.І.: Вам погрожували?

К.Л.: Прямо – ні, але зривали заходи з моєю участі. Ну і якщо психологічне насильство, наклепи назвати погрозами, то так. Бо одна з їх вимог — моє звільнення і заборона мені працювати в державному секторі.

Я думаю, що це добре організована стратегічна кампанія, інформаційна атака, яка спрямована не лише проти мене особисто, а й проти євроінтеграційного вибору України. Тому що ті, хто виступає проти політики забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, свідомо чи несвідомо підтримують авторитарні, патріархальні речі, які, наприклад, дуже близькі поглядам адептів “русского мира”.

А.І.: Ви говорили, що боротьба проти Стамбульської конвенції антиукраїнська, що це боротьба проти євроінтеграції. Але чи немає якогось так само внутрішнього конфлікту в самій державі, не пов’язаного з впливом проросійських сил, а швидше боротьби світоглядної?

К.Л.: Якщо люди вважають, що насильство — це добре, то треба продовжувати проводити просвітницьку роботу, адже насильство — це не спосіб вирішення конфліктів, це злочин. Змінювати свідомість потрібно.

Я пам’ятаю слова Азарова, наприклад, про те, що жінки не можуть брати участь в управлінні державними справами, бо вони не хочуть працювати по 16 годин на добу. Це було десять років тому. А сьогодні ми маємо віцепрем’єрку з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгу Стефанішину, до неї була пані Іванна Климпуш-Цинцадзе, у нас 20% жінок серед депутатів. Так, ще немає рівності, але не можна сказати, що хтось із них не може працювати.

Тобто, з одного боку, деякі люди кажуть, що всі люди рівні, але коли мова заходить про жінок, то виявляється, є хтось рівніший. І такі приклади, як з Азаровим, говорять лише про дрімучість політиків і людей, які так висловлюються.

А.І.: Ваш колега Дмитро Кулеба говорив про те, що в Україні немає консенсусу стосовно конвенції. Чи ви погоджуєтеся з цим?

К.Л.: Погоджуюся, адже ми все ж не можемо ніяк ратифікувати її, і це також позиція людей. Але давайте зважати не на вигадані ризики або вигадані негативні наслідки, які можуть бути від того, що буде ратифікована Стамбульська конвенція. Давайте дивитися раціонально.

На рівні слоганів усе виглядає дуже просто. Без сумніву, якщо людині постійно казатимуть, що Стамбульська конвенція руйнує сім’ю, то що вона думатиме, якщо до цього нічого не чула про цей документ і не читала його? Адже більшість людей за сім’ю. І я за сім’ю, я маю сім’ю. І мої колеги мають сім’ї. Але формується думка, що раз конвенція руйнує сім’ю, то її не потрібно ратифікувати. «Хто за гендерну політику, той проти України, адже сім’я — це основа нації», — це маніпуляція. Ланцюжок вибудуваний, але давайте шукати в ньому логічні помилки.

У законопроєкті про ратифікацію чітко зазначено, що конвенція не впливає і не пов’язана з жодними зобов’язаннями щодо регулювання інститутів сім’ї та шлюбу. Це і так зрозуміло, але на цьому ще раз наголошено в законопроєкті про ратифікацію.

А.І.: Президент відповів на петицію і сказав, що внесе у Верховну Раду відповідний законопроєкт. Чи говорили ви з ним про це?

К.Л.: Я з президентом не маю можливості розмовляти. Але наприкінці травня відбулася зустріч, присвячена питанням протидії домашньому насильству, в якій брали участь і дружина президента Олена Зеленська, і керівник Офісу президента, і прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, і віцепрем’єр-міністр Вадим Володимирович Пристайко, і міністерка соціальної політики Марина Лазебна. На цій зустрічі учасники і учасниці говорили про необхідність ратифікації Стамбульської конвенції.

Під час зустрічі керівника ОПУ Андрія Єрмака та дружини президента Олени Зеленської з представниками правозахисних організацій з протидії домашньому насильству

А.І.: Але це не перший раз, коли такий законопроєкт вноситимуть у парламент. Наскільки Верховна Рада готова за це голосувати зараз?

К.Л.: Давайте демонструвати парламенту, наскільки шкідливим є насильство і наскільки некоректними є аргументи про достатність національного законодавства. Нещодавно ООН закликала Верховну Раду підтримати Стамбульську конвенцію, адже вона на міжнародному рівні визнана найкращим документом, який створює систему стандартів захисту від насильства. Конвенцію можна ігнорувати, але це означає ігнорувати норми міжнародного права. Венесуела їх ігнорує, Північна Корея, Росія. То чого ж ми прагнемо?

А.І.: Для парламенту минулого скликання це не було, по-моєму, вагомим аргументом, адже вони все ж її не ратифікували. Як буде для цього?

К.Л.: Я думаю, що важливо працювати з депутатами й інформувати суспільство за допомогою верифікованих джерел. Адже як я вже переконалася, навіть не всі документи на сайті ООН російською мовою відповідають оригіналам.

А.І.: Ви говорили про те, що з депутатами теж треба проводити роботу. Чи зверталися вони до вас або ви до них?

К.Л.: Співпрацюємо з міжфракційним об’єднанням «Рівні можливості», комітетом з питань зовнішньої політики, комітетом з прав людини, у якому є підкомітет з захисту прав людини та гендерної рівності. У МФО дуже сильна експертна команда, є співпраця з громадськими організаціями.

А.І.: Для ВРУ минулого скликання в питанні ратифікації дуже вагомими були аргументи Ради церков. Чи змінилися якось їхні аргументи, і чи вплинув на це Офіс?

К.Л.: Аргументи змінилися. На сьогодні Рада церков говорить, що давайте не ратифікувати конвенцію і будемо розвивати національне законодавство, йти шляхом тих країн, які конвенцію не ратифікували. От скажіть мені, чому після революції, війни, окупації ми маємо йти шляхом Російської Федерації? Я цього не хотіла б, я категорично проти.

А.І.: Під час карантину також трапився випадок, пов’язаний із сурогатним материнством, коли дітей, народжених сурматерями, не могли передати батьками через обмеження. Яке ваше ставлення до цієї історії?

К.Л.: Я виступаю за правове регулювання сурогатного материнства. Тому що в українському законодавстві навіть визначення такого немає, є лише пункт про перенесення в організм іншої жінки людського ембріона, зачатого подружжям шляхом допоміжних репродуктивних технологій.

Ситуація, яка виникла, головним чином комунікувалася довкола питання торгівлі дітьми або загалом проблем з дітьми. Але дуже багато питань залишилося до забезпечення прав тих жінок, які стають сурогатними матерями. У більшості країн практика сурогатного материнства заборонена, у тому числі в більшості європейських країн. Нещодавно, десь два роки тому, заборонили також сурогатне материнство в Індії, де були просто так звані «жіночі ферми» — спеціальні території, на яких збирали жінок, що народжували сурогатних дітей.

Допоміжні репродуктивні технології — це дуже комплексне питання. Слід розділяти медичні причини, з яких жінка не може народити самостійно, і соціальні проблеми, тобто те, чому жінки погоджуються стати сурогатною мамою. На мій погляд, добровільність жінок-сурматерів є досить умовною, бо вона пов’язана із загальною вразливістю — для них це спосіб заробити гроші. Є роз’яснення Європейського суду з прав людини стосовно того, які дії вважаються добровільними. На це треба зважати. Ну і є кримінальна сторона, корупційна складова і ситуації, коли під виглядом сурогатних дітей вивозилися зовсім не сурогатні діти.

Мені здається, що спершу потрібно провести глибинне дослідження проблеми і дослідити різні чинники та слабкі місця. Ми вже з низкою громадських організацій розробили концепцію такого дослідження.

Тому що сьогодні сурогатне материнство — це не допоміжна репродуктивна технологія, а бізнес, комерція. І вже більш ніж 200 громадських організацій з різних країн звернулися до президента Зеленського з проханням заборонити всі форми комерційного, я ще раз підкреслюю — комерційного сурогатного материнства.

А.І.: Багато людей використовує комерційність як власне аргумент за оплату послуг. Але чи можна його застосовувати до жінок, які стають сурогатними матерями?

К.Л.: Комерційність — це не оплата послуг, це отримання прибутку. А це зовсім інше. Якщо на сурогатному материнстві отримується прибуток, то це вже не тільки оплата послуг. Моя позиція в тому, що це важлива допоміжна репродуктивна технологія має використовуватися з медичною метою, як наприклад, споріднене сурогатне материнство, коли це роблять родичі чи друзі. А комерційне сурогатне материнство, на мій погляд, є такою самою експлуатацією жінок, як і інші види експлуатації.

А.І.: Багато хто каже, що жінки йдуть на це добровільно.

К.Л.: В праві є такий принцип: «згода постраждалої особи на експлуатацію не є підставою для того, щоб таку експлуатацію не вважати злочином, якщо вона таким визначається». Це, наприклад, стосується торгівлі людьми. Тобто якщо ви добровільно пішли в рабство, то це не означає, що вашого рабовласника не мають покарати.

А.І.: Досить гучне порівняння сурогатного материнства з рабством.

К.Л.: Це лише приклад. Але потрібно вивчати і мотивацію цих жінок, і вплив на здоров’я, і на інші речі. Чомусь же інші країни не вважають сурматеринство прийнятною практикою. Не всі, звісно, але на сьогодні Україна стає найбільшою у світі країною, де жінки народжують дітей на замовлення.

А.І.: У вас є чітка позиція стосовно того, чи має бути заборона сурогатного материнства?

К.Л.: Я вже сказала, що виступаю проти комерційного сурматеринства. Ми не можемо говорити про повну заборону, тому що це допоміжна репродуктивна технологія. І позбавити людей радості мати дитину – це неправильно. Тим більше, що сьогодні є для цього можливості. Але це не має бути заробляння грошей.

А.І. Останнє питання. Чи могли б ви сказати, з вашого досвіду у сфері правозахисту, що зараз вже впроваджено у сфері гендерної рівності, чого не можна було уявити 20 років тому?

К.Л.: 20 років тому я не могла б уявити, що чемпіонами у сфері гендерної рівності стануть, наприклад, Міністерство оборони чи Міністерство внутрішніх справ. На той час фахівців із гендерної проблематики можна було перерахувати на пальцях. Я не могла уявити, що ця тема підніметься на високий політичний рівень, що МЗС створить комісію з питань гендерної рівності та оголосить про фемінізацію зовнішньої політики. Коли ми говоримо, наприклад, про стандарти НАТО, то дуже важливо в цьому контексті говорити і про стандарти гендерної рівності — це ресурс для нашого розвитку, для того, щоб Україна була обороноздатною і жила краще, ніж зараз. Якщо 15 років тому розколювали суспільство ставленням українців до НАТО, то сьогодні намагаються використовувати питання гендерної рівності.Анастасія Іванців

 

Как не дать Facebook шпионить за вами?

Проблемы конфиденциальности информации в сети Facebook приобрели размеры глобальных после инцидента при участии Cambridge Analytica, но как обычно, они не стали препятствием на пути у новых пользователей и завсегдатаев сети.

Мало того, большинство из них вообще не заметило проблемы.

 Юрий Мелащенко , советник секретаря СНБО 10.07.20

Тем не менее после того, как стало известно о скандале, Facebook потерял порядка 17 миллиардов долларов США в оценке компании, и более 3 миллионов пользователей только из Европы.

Пользователи массово удаляли свои аккаунты так как не видели смысла в том чтобы и далее оставаться объектом для исследований.

Если вы не помните деталей инцидента, то тогда речь шла о том, что данные от более чем 87 миллионов пользователей, 70 миллионов из которых были американскими гражданами, были получены компанией Cambridge Analytica, политической консультационной фирмой для глубокого изучения. На основании анализа компания дала рекомендации которые оказали влияние на результат выборов президента в США.

Это не первый и не единственный скандал связанный с использованием приватных данных пользователей сети. Facebook и ранее покупал пользовательские данные у 6 брокеров, таких как: DataLogix, Epsilon, Acxiom, Experian и Quantium. Но после публичного скандала с Cambridge Analytica прекратил эту практику.

Шпионит ли Facebook и сегодня за пользователями?

Да. Безусловно.

И вовсе даже не со зла и не из-за повышенного интереса к вашей персоне.

Facebook собирает данные о вас, так как это главный актив соцсети, ее капитал, и отказываться от них он не собирается.

Что же тогда делать? Можно ли это каким-то волшебным образом не допустить или пресечь сбор данных о вас?

Можно.

1. Отключаем микрофон

Согласно наиболее распространенной теории заговора о шпионаже в Facebook – главным образом он собирает информацию через микрофон.

Как вы можете понять из заявления, сделанного представителем Facebook для NBC4: “Мы используем ваш микрофон для определения того, что вы слушаете или смотреть, основываясь на музыкальных и телевизионных матчах, которые мы можем определить”.

Facebook не постоянно вас слушает, но имеет возможность включить микрофон в любой момент времени. По крайней мере они этого и не скрывают.

Поэтому, для того чтобы ограничить любопытство Facebook, однозначно стоит отключить микрофон.

Как на iOS, так и на Android устройствах сделать это можно сделать штатными методами в настройках смартфона.

Facebook анонсировал новую функцию для видеозвонков

2. Геотаргетинг

Это уже настолько ни для кого не секрет, что множество мобильных приложений отслеживают ваше местоположение. Делает это и Facebook.

На основе данных о вашем местоположении вам предлагают контент и рекламу, а также кафе, отели, больницы. Те же “Друзья рядом”, требуют возможности отслеживания вашего местоположения.

Как же запретить Facebook шпионить за вашим местоположением?

Опять же пользуясь штатными возможностями смартфона.

3. Звонки, SMS и отслеживание контактов

Facebook собирает информацию о ваших контактах, звонках и SMS-сообщениях.

Со старта Facebook запрашивает разрешение на доступ к вашим контактам.

Большинство людей без задней мысли дают Facebook доступ к телефонной книге, а также разрешение автоматически проверять список на наличие новых контактов и добавлять их в свою базу данных.

Вот только Facebook собирает информацию не только о ваших контактах. Пускай Facebook и не отслеживает предмета ваших разговоров, но он знает с кем вы общаетесь, длительность разговора и как часто вы это делаете. Также Facebook Messenger часто поручают обрабатывать SMS сообщения.

Можно ли запретить Facebook шпионить за вашим смартфоном?

Конечно можно. Запретите доступ к вашим Контактам в настройках смартфона.

В настройках Facebook отключите автоматическую загрузку и загрузка вызовов и истории SMS.

Facebook удалил около 100 связанных с Россией учетных записей

4. Пиксель Facebook

Facebook отслеживает вас, даже когда вы не используете его приложение или сайт.

При помощи инструмента Пиксель, Facebook собирают информацию о ваших действиях и на других сайтах, где он установлен.

Решить проблему с Пикселем штатным способом не получится.

Вы можете запретить Facebook использовать информацию собранную о вас, для чего в настройках приложения отключите показ объявлений на основе интересов.

Да вы больше не увидите рекламу на основе вашей активности, но сбор данных при этом о вас не прекратиться.

Есть ли альтернатива? Только на уровне сторонних приложений, из которых попробуйте Ghostery. Оно позволяет отключить трекеры на посещаемых вами сайтах.

5. Оффлайн покупки

Facebook имеет доступ к данным платежных систем, статистике ваших покупок, а потому не удивляйтесь, когда увидите релевантные или похожие товары в рекламе.

Как не дать Facebook шпионить за вашей платежной картой?

1. Используйте для расчетов с Facebook отдельную, специально выпущенную для этого карту.
2. Не используйте в повседневной жизни карту с тем же адресом электронной почты или номером сотового телефона, который связан с вашей учетной записью Facebook.
3. Шапка невидимка для ленты и мессенджера

Набор настроек вашего смартфона поможет вам избавиться от интенсивной слежки за вами, но вряд ли он поможет вам сохранить приватными ваши сообщения в Facebook Messenger или сделать публикации в ленте нечитаемыми – непонятными для алгоритмов поиска.

Для того чтобы стать невидимым для Facebook вы можете, например, воспользоваться приложением The Fondom Project украинской компании Security Services Group.

Приложение полностью шифрует ваши личные сообщения в Facebook Messenger, превращая их в бессмысленный набор символов – предохраняет от утечек, хакеров и цензуры. Юрий Мелащенко , советник секретаря СНБО

 

 

Микита Потураєв, голова комітету ВР з гуманітарної та інформполітики

Спроби ревізії Майдану – спроби підриву державності

10.07.20 Укрінформ

Микита Потураєв, голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, один з найпомітніших членів фракції “Слуга народу”. Якщо чиновник або народний депутат України відповідає за те, що він каже публічно, то варто зауважити: Потураєву ніколи не доводилося підчищати Фейсбук. За винятком пари епатажних висловів (у Трускавці з депутатами чи на нараді щодо медіаспільноти, коли правда була сказана занадто прямолінійно), на нього у націонал-патріотичної спільноти нічого немає. Але питань до голови парламентського гуманітарного комітету, одного зі співавторів передвиборчих кампаній “Слуги народу” та її партійних начальників назбиралося багато.

ЗАКОНОПРОЄКТ «ПРО МЕДІА» – ЧАСТИНА НАШИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

За кілька хвилин до початку нашої розмови з кабінету голови гуманітарного комітету вийшла керівник новоствореної Державної служби етнополітики Олена Богдан. Тому запитую:

– Пане Микито, що у вас робила голова новоствореної служби з етнополітики?

– Одне з завдань нашого комітету – підготовка закону про етнополітику. Законопроєкт «Про етнічні спільноти» – така його робоча назва. «Етнічні спільноти», на відміну від нацменшин, звучить необразливо. Ми з Оленою зійшлися, що таке формулювання демонструє наше ставлення до етнічного різноманіття України як до етнічного багатства. Ми підкреслюємо, що нам важливі болгари і гагаузи, і кримчаки, й молдавани, і греки, й італійці, й українські росіяни. Такий закон – велика робота, і якщо її буде зроблено якісно, – ми зможемо зняти багато маніпуляцій довкола мовних та етнічних запитань. Поки що тільки починається розробка законопроєкту. Буде створена робоча група, Олена Богдан та Олександр Ткаченко ведуть розмови із асоціаціями, представниками етнічних спільнот. Коли буде створена така координаційна рада або робоча група, – то будемо залучати європейських партнерів. Олена говорила про це із офісом Верховного комісара ОБСЄ з питань національностей, з Радою Європи. Я переконаний, за досвідом роботи над законопроєктом про медіа, що це оптимальний шлях – залучати учасників з відповідних сфер та експертну допомогу.

– Проєкт закону про медіа. Вже рік ваша політсила намагаєтеся зробити підхід до теми інформбезпеки. Перший проєкт збили на старті. До речі, яке ваше ставлення до попереднього проєкту про дезінформацію?

– Законопроєкт про медіа і про дезінформацію – різні закони, ніяк не пов’язані. «Попередником», скажімо так, законопроєкту «Про медіа» є проєкт закону «Про аудіовізуальні послуги», і над ним почала працювати Верховна Рада ще 7-го скликання. Ще за президента Януковича, коли ми начебто рухалися в бік Угоди про асоціацію з ЄС, було зрозуміло, що українське медійне законодавство застаріло, і його слід замінити на один або кілька законів, які відповідають основній європейській директиві про медіа. Потім процес роботи над проєктом інтенсифікувала Верховна Рада 8-го скликання, бо вже була підписана Угода про асоціацію й у дорожній карті цей закон є, як наше зобов’язання. Тож ми мусили прийняти його ще в жовтні минулого року. Влітку 2019 року з’явилася ще одна додаткова Європейська директива про медіа, яка дещо уточнювала, дещо змінювала, бо врахувала практику основної попередньої директиви. Ми попросили пролонгувати час, щоб відпрацювати закон у відповідності з обома директивами. Потім – пандемія, і ми, й країни ЄС почали вводити карантин, закривати кордони. Якраз у цей період ми повинні були відпрацювати з Євгенією Кравчук та Олександром Ткаченком у Страсбурзі з європейськими колегами віч-на-віч останній раунд роботи над текстом. Ми перейшли в формат зум-конференцій, – вони майже такі самі ефективні, як і «очні» зустрічі. Але усім було зрозуміло, що парламент повинен зосередитися на законах, які допоможуть пережити економічну кризу та пандемію. Медійний проєкт був знятий з переліку першочергових. Але це не означає, що він знятий взагалі, бо він є невід’ємною частиною імплементації угоди.

– Ви взагалі прихильник сильного регулювання медіа?

– Я – прихильник регулювання як такого. Бо вважаю, що держава, тим більше в умовах війни, не може собі дозволити не регулювати інформаційний простір. Що стосується регулювання, яке є в проєкті станом на зараз, то воно абсолютно ліберальне, необтяжливе. Наприклад, для телебачення та радіо не зміниться нічого. Не змінюється нічого в роботі й для друкованих засобів масової інформації. Змінюється лише регулятор. Тому що через точкове реформування медійного сектору і зміни в законодавстві регуляція була розбалансована. Телебачення та радіо – за Нацрадою, реєстр друкованих та онлайн медіа – в Мін’юсті, преса – в Держкомтелерадіо, хоча воно було орієнтоване на інші завдання. До друкованих медіа не було претензій, бо вони були законослухняні, але це не означає, що не було регуляції. Ну й взагалі сегмент друкованих медіа звужувався, багатьом стало байдуже, що там відбувається. А от щодо онлайн-медіа – то цього явища законодавство не бачило. У наших законах, які писалися в 1990-ті роки, такого поняття, як Інтернет, просто немає.

– Проєкт закону вже переглянула професійна спільнота, й одне з перших питань: чи оптимальним є порядок формування Нацради? Лунали пропозиції надати туди доступ на рівні 30% для членів професійної спільноти.

– Якби закон працював, то йшлося б і про конкурс, і, в тому числі, про висування кандидатів професійних спільнот. Ми деполітизували процес формування Нацради. Фракції та депутатські групи позбавляються права висувати кандидатів. Фракція або депутатська група може підтримувати чи не підтримувати кандидата від медіаспільноти. Але, як раніше, коли громадська організація заносила імена кандидатів у фракцію, а фракція вже вирішувала – пропускати його через партійний фільтр чи ні – цього не буде.

Ми професіоналізували процес. Але якщо у когось є бажання монополізувати право представляти медіаспільноту, то це інша справа. І я думаю, що навряд чи медіаспільноти України хочуть, щоб хтось приватизував право говорити від їхнього імені за всіх. Бо у медіаспільнотах є люди, які входять до тих чи інших союзів, є ті, хто не входить, але це не означає, що у них немає професії, чи вони уражені в правах, чи мають бути менше захищені. Є люди, які входять у ті чи інші союзи, є люди, які в жодні союзи (в сенсі «ГО») не входять, але працюють у медіа. Насправді – немає значення кількість членів, має значення – чи це жива організація, чи вона створена формально під чиїсь політичні інтереси.

Ми знаємо, що в країні є організації, які існують лише на папері й тільки, щоб робити заяви, і що є живі медіа організації, тож мірятися кількістю – вчорашній день. Бо є організації, які налічують кілька десятків людей, але її члени мають репутацію, а є ті, де є кілька тисяч членів, яких не дуже знають. Але і ті, й ті важливі, бо вони діють в інтересах спільноти. Вага на мій погляд, залежить від того, наскільки організація ефективно представляє спільноту, бореться за її права. Ми будемо залишатися прихильниками саморегуляції, співрегуляції, і в цьому законопроєкті теж багато речей, які мали б цьому сприяти. У нас є конкретний закон, де ми чітко кажемо, що саме “не можна”. Але зазначу, що це завжди було «не можна».

– Наприклад?

– Наприклад. Неприпустимість дискримінації – статті про дискримінацію взяті з існуючих законів. Далі: неприпустимість закликів до насильства по відношенню до певних категорій громадян, про заборону торгівлі людьми, адвокацію наркотиків, – тобто, такі відомі речі, які вже є в нашому законодавстві. Але в законопроєкті про медіа є розділ про російську агресію. Він повторює норми законів, прийнятих у зв’язку з російською агресією. Тож коли мені кажуть: “Що ви понавигадували?!”, я кажу, що все понавигадували до нас, чому ви не висували претензії раніше? Ми звели все в єдиний закон, просто, щоб зробити це зрозумілим: ось так працюють медіа в цій країні. Коли зчиняють галас, мовляв, – це щось дуже для нас нове, то хочу сказати: “Ні, друзі. Це щось дуже старе, цим нормам по три-чотири роки щонайменше”. Чому слід було звести все в один закон? Україна має одну генетичну проблему: у нас великий корпус законів, який сегмент не візьми. Цьому є своє пояснення. Коли ми отримали незалежність, то слід було не лише розбудовувати свою державу, а пояснювати нові процеси, нові явища: Україна переходила від планової радянської до вільної економіки. Яка б вона врешті-решт не вийшла, вона – ринкова. Радянське законодавство було кодифіковане, тобто закони були зведені в кодекси. Деякі з них досі працюють: у нас кодекс про будівництво УРСРівський. Для того, щоб приводити закони у відповідність до нового життя, то у перших скликаннях парламенту законодавець йшов шляхом ухвалення змін до нових кодексів або ухвалення нових законів. І через це з’явилася велика купа законів. Але в якийсь момент це починає заважати розвитку того чи іншого сектору, а у нас насправді – всіх. І в медійному секторі їх забагато. Вони приймалися у різні роки, не модернізувалися. Про друковані ЗМІ, про інформаційні агентства, про телебачення і радіо, а про онлайн – нічого немає. Тому варто було зробити один закон, кодифікацію…

У нашому випадку, ти береш закон і знаєш, що отак працює медійний простір. І тобі достатньо: і для відкриття каналу, і для відкриття сайту. Ми не назвали його кодексом, бо у нас Суспільне телебачення працює за одним законом (це домовленість із нашими західними партнерами, але на них поширюється і цей закон). Та коли є окремий закон про суспільного мовника, то ти не можеш сказати, що це – кодекс. Можна було б долучити сюди закон про рекламу, але, щоб не затягувати процес, ми окремим треком рухаємося у розробці нової редакції закону про рекламу. Адже чинний закон теж застарілий, багато у чому стримує розвиток медіа, а не дозволяє розвиватися. Тому над законом про рекламу будемо окремо працювати, сподіваємося, що до кінця цього року вийдемо на нормальну сучасну редакцію. У нас буде три головних медійних закони. Про медіа — майже кодекс, про суспільного мовника, окремо – про рекламу. І все, хочеш займатися медіа — більше тобі нічого знати не треба. Медійна «Біблія», як кажуть на заході. Я беру цей акт, і якщо працюю згідно з нормами цього акту, то ніхто ніколи не прийде і не скаже, що ти щось робиш не так.

– Коли ви прогнозуєте розгляд законопроєкту у ВР?

– Хотілося б зараз, але можливо – на вересень, можемо не встигнути до завершення цієї сесії, бо є закони по ігорному бізнесу, поправки до Виборчого кодексу, антиковідівські закони та інші закони, які потребують негайного прийняття. А законопроєкт «Про медіа» буде йти за повною процедурою, на що потрібно багато часу.

ЗАКОНОПРОЄКТ ПРО МЕДІА КРИТИКУЮТЬ ПРОВІДНИКИ РОСІЙСЬКИХ ДИСКУРСІВ

– Як закон про медіа допоможе інформаційній безпеці? Я моніторю проросійські канали. Щодня на них вбивається думка, наприклад, що «уряд домовився з МВФ скоротити населення», про зовнішнє правління, про те, що вище керівництво країни нібито захотіло вбити члена партії Шарія…

– Якщо подивитися, де саме найбільше критикують цей закон, – це якраз ті канали, про які ви згадали. Ті, хто критикує проєкт, точно є провідниками таких от дискурсів.

Як він допоможе інформбезпеці? Частково точно допоможе.

Але більше цьому допоміг би закон про дезінформацію, який ще на етапі розробки викликав багато критики. І дійсно, він був дещо незбалансований. Але я вам одразу пояснюю, чому там такий галас щодо нашого проєкту. Тому що сьогоднішній медійний законопроєкт, у разі прийняття, дозволить ретельно вивчати структуру власності й розуміти, як фінансуються такі канали. І це їм не подобається. Ми, швидше, пропонуємо економічні інструменти наведення ладу. І з власністю як такою, і з фінансування, і т.д. Контентних обмежень, які б дозволили боротися з цим, про що ви кажете, тут у принципі немає. Йдеться про базові речі, хоча, дійсно, у законопроєкті про медіа є про російську агресію і про заборону на просування російських наративів. Але вони достатньо розумні, – ті, про кого ви згадували, – і вони досить обережно просувають російську точку зору й російські меседжі. Тому цим законом ми не зможемо перемогти за місяць брехню, маніпуляції, дезінформацію. Але для них теж є «добрі» новини, тому що протягом цього року з’явилися два закони по боротьбі з мовою ненависті й з маніпуляціями у Франції та Німеччині. Ми зараз уважно вивчаємо ці закони. Ці закони якісні, зроблені з дотриманням всіх стандартів свободи слова і свободи висловлювання та свободи медіа, але вони жорсткі. І я думаю, що ми зможемо підготувати на їх основі власні закони, і ніхто не зможе нам сказати, що це наші якісь витівки.

До речі, коли ішла навала на проєкт про дезінформацію Бородянського і його вдалося “збити”, то я тоді вже казав його противникам: ви абсолютно передчасно радієте, ви побачите, що дуже скоро в Європі почнуть з’являтися аналогічні закони. І вони почали з’являтися. Так що вже ні в кого з опонентів не буде можливості сказати: такого в Європі немає. Вже є, друзі, вже є. І тому з’явиться у нас. Якщо вже європейці, в яких немає війни, зрозуміли, що треба захищати інформаційний простір так само, як треба захищати власну територію, то нам, як то кажуть, сам Бог велів.

– Останнє питання про закон. Перехідні положення закону про медіа запускають його дію у 2023-24 роках, партія Шарія, яку вивели на телеекрани, підтягнувши до молоді їхніх бабусьок, – вже на межі проходження в Раду. Що з тим робити?

– Інші закони доопрацьовувати. Наприклад, зараз колеги з профільного комітету працюють над новим законом про СБУ, тож не треба покладати всі сподівання на проєкт про медіа.

– Деякі поважні політтехнологи кажуть, що його партію слід просто зняти з реєстрації…

– Ну не законом же про медіа! Є закон про партії, до нього теж треба повертатися. Закон про політичні партії ліберальний, але ми за що стояли на Майдані? Якщо перефразовувати Володимира Ілліча Леніна: «Всякая демократия только тогда чего-то стоит, когда она умеет себя защищать», і це абсолютно справедливо, але вибачте, ми ж стояли на Майдані за те, щоб у нас була вільна країна, демократична, так от – ми маємо демократичну вільну країну. Але з`ясувалося, що демократична вільна країна дуже вразлива для підступних проєктів, для маніпуляцій, для дезінформації, для підривної діяльності, яка ведеться з використанням демократичних законів і демократичних процедур. І це дуже важко – не зробити крок у бік, щоб під найкращими гаслами боротьби за збереження нашої незалежності та суверенності не перетворитися в щось незалежне і суверенне, але зовсім недемократичне. Тож я вашу занепокоєність не лише поділяю. Повірте мені, що ці думки мене не полишають ніколи, тому що я працюю і з соціологією, і з аналізом інформаційного простору.

–

«СЛУГА НАРОДУ» ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ЯКІСНУ СИСТЕМНУ ПАРТІЮ

– Запитання про партію. Скажіть, будь ласка, ви відчинили з парламентською компанією двері великого ліфту, це було велике кадрове оновлення, але чи у вас немає розчарувань, що в Раду потрапила велика кількість депутатів дуже низької якості?

– Ну, по-перше, вони всі ростуть. Робота в комітетах – це своєрідна освіта, але я бачу, наскільки підвищується якість дискусії навіть у загальнопартійному чаті.

– У чаті, можливо, підвищується, а в публічному просторі – чи не щодня нова шокуюча заява…

– Ну, чекайте, «діти низької якості» (якщо ви про це) – це була цитата. І вакханалія навколо неї була зроблена штучно. Ми ж всі самі страждаємо від того, що не ведемо відвертих дискусій з болючих питань. До речі, не лише в Україні так звана політкоректність, в якій на самому початку не було нічого поганого, сьогодні у своїх радикальних проявах заважає вести відверту дискусію.

– Ця думка про дітей із проблемних родин може лунати з вуст якогось ліберального радника президента чи прем’єра, але не від представника парламентського корпусу ще й соціального комітету, яка має думати про рівні можливості для дітей усіх якостей.

– Та ну, ні. Це абсолютно не так. Депутат розмірковувала, це ж була лекція в Київській школі економіки. Якщо депутат не має права розмірковувати, то це якраз і буде приводити до того, про що ви кажете, – до низької якості депутатського корпусу. А тут депутат та науковець починає розмірковувати в професійному середовищі про серйозні речі, цитуючи серйозних дослідників, включно з нобелівськими лауреатами, і з цього потім піднімається галас. Це чиста маніпуляція, відверта чиста маніпуляція з самого початку. Хіба сама реакція на слова не має якраз стати приводом для того, щоб суспільство замислилося: що з нами не так, якщо ми ведемося на отакі дуже примітивні провокативні технології? Але ж ми маємо говорити про те, як працює система субсидій при народженні дитини? І до яких наслідків це призводить.

Тому що насправді дотації є одним із, я б сказав, найменш ефективних інструментів вирішення демографічної проблеми. Про це написано сотні книжок. Так от: проблема – не в тому, що ти мало даєш грошей, а в тому, що коли у молоді немає зрозумілої життєвої перспективи – то не буде вирішення демографічної проблеми. Ну, в кращому випадку, у тебе буде одна дитина на одну родину, а це – демографічна яма, це поглиблення кризи. Зараз кажуть: давайте запустимо молодіжну іпотеку. Може бути і іпотека, може бути і певна виплата грошей при народженні дитини.

Але не в цьому сенс, сенс у тому, щоб люди мали розуміння свого якісного життя на перспективу в 20 років. Якщо вони знають, що їм з цієї країни немає сенсу їхати, якщо вони знають, що тут є якісна освіта, якісна медицина, безпека на вулицях, якісне довкілля, можливості для відпочинку, – то тоді будуть там дві і три дитини. Бо діти у відповідальних родинах, – це також планування, бо діти – це відповідальність батьків, а не держави, не друзів, не сусідів. Це – відповідальність батьків. І про це треба говорити і треба говорити речі жорсткі, неприємні. Це не означає, що ти потім у законі це напишеш. Але відверто розбиратися: в чому проблема, чому у нас демографічна яма, чому нас стає менше? Що треба робити, щоб нас ставало більше? А більше – це скільки? Це все потребує серйозного відношення, і хто, як не депутатський корпус має про це думати? Хто має ставити такі складні питання?

– На старті ваша політсила була в цілому віртуальною. Чи набуло ваше партійне будівництво якихось офлайн-форм?

– Обласні організації є всюди, вони живі, активно готуються до місцевих виборів, депутати-мажоритарники грають активну роль у розбудові цих організацій. І вона перетворюється на серйозну системну партію. І це ж якраз пов’язані речі, тому що через чим більшу кількість виборчих циклів ти проходиш – тим більш зрілою партією ти стаєш.

– Ви – старожил у політичних процесах і розумієте: жодна партія влади не жила довго.

– Тому я сподіваюсь, що, може, часткова втрата рейтингів призведе до підвищення, я б сказав так, і політичного імунітету, і політичної життєвої сили.

– Вас не тривожить те, що ваші голоси відходять проросійським партіям?

– Не зовсім. Зростання ОПЗЖ на кілька відсотків – це неприємно, але це також наслідок того, що ми, як демократична влада, не вдаємося до якихось недемократичних заходів з протидії відвертим маніпуляціям суспільною думкою, які є, і про які ви не згадували. Ми повинні чесно якісь речі пояснювати суспільству, наші представники ходять на ток-шоу і т.д., але, звичайно, коли проти тебе цілеспрямовано, агресивно працюють, так, і ще роздмухують абсолютно безпідставні сподівання – то падіння зрозуміле.

– Наприклад?

– Коли я чую речі про можливість вирішення конфлікту на Донбасі помахом руки – це ж постійно нав’язується суспільству…

– Ви ж самі заходили з цим гаслом, ну що ж тут зробиш.

– Тоді кандидат у президенти Зеленський озвучував ті питання, які об’єктивно були найважливішими у суспільстві. Його адміністрація одразу на переговорах і в Мінську, і потім у Нормандському форматі почала пропонувати: давайте розводити війська на тих і тих ділянках, давайте виходити на режим сталого припинення вогню. У нас є три ділянки, де війська розведені, – і на них не стріляють. Дійсно, поруч стріляють – і справа, і зліва, але на самих ділянках не стріляють. Ми запропонували ще три. Є просування? Мізерне. І всім зрозуміло, що насправді цього не хочуть росіяни. Хочуть знищити нас як державу, хоча цього не сказано в документах. Щонайменше, суверенність хочуть знищити, а у перспективі – і державність. На проросійських каналах, про які ви пригадували, лунають тези, які вони беруть із російських вимог у Мінську. Це ж не поодинокі пункти, а це – системна позиція. Якщо пристати на цю системну позицію, це закінчиться тим, що ми втратимо спочатку суверенність, а потім незалежність, все. Ну, так ми ж про це й кажемо. Так, ми йшли із запитанням від суспільства, – і ми суспільству на ці запитання дали відповіді.

– Повертаючись до партійного будівництва: тобто, ви вірите, що ваша партія стане щасливим винятком і вдасться розбудувати «Слугу народу» як системну ідеологічну політсилу?

– Вірю я в Бога, а над цим працюю.

– У вас і кільце на руці із крамниці православного храму. А можна поцікавитися, до якої конфесії ви належите?

– ПЦУ. Помісна церква. Слухайте, Бог один, тобто він не живе різний – в одній церкві такий, а в іншій – другий. Я ж вірю в Ісуса Христа. Але – вірянин ПЦУ. Тож, вірити можна в Бога, а щодо партійного будівництва, то питання має стояти так. Чи вважаю я, що в нас достатньо сил і бажання створити партію з перспективою, тобто – не політичний проєкт, а партію? Вважаю, що так.

– Цим треба пояснити, наприклад, призначення у київську організацію “Слуги народу” Дубинського?

– Якщо бути точним, – це не міська київська організація, а київська обласна, це ж трохи різна історія. Київська міська організація – окрема історія, власне Київ же – окремий суб’єкт, згідно з Конституцією. А Київська обласна – це інша історія. У нас в значній більшості випадків голова обласної організації обирається з мажоритарників по цьому регіону. Є винятки: у нас складна ситуація на Кіровоградщині й, можливо, я буду змушений на певний період стати головою Кіровоградської обласної організації, оскільки треба налагодити процеси, а Саша Дануца – міської, тому що Кропивницький – важливе місто. Але це – виняток. А правило таке, що є регіон, у нього є мажоритарний депутат. Київщина – великий регіон, велике населення, тому мажоритарників більше. І саме з мажоритарників (вони всі автоматично стають регіональною радою партії) від регіону обирається хтось на посаду голови обласної організації. От це наш шаблон. А Саша – потужний мажоритарник, він виграв не аби у кого, а у Ігоря Кононенка, на хвилиночку. І він дуже багато під час і після кампанії робив і робить на окрузі, так що у нього були всі підстави претендувати на цю посаду.

– Як ви ставитеся до постійних спроб переглянути проросійськими журналістами здобутки Революції Гідності, піддати їх ревізії?

– Негативно, бо підрив легітимності Революції Гідності є підривом легітимності української влади як такої. І тому, якщо погодитися, що на Майдані відбувся “державний переворот”, то вся влада, включно з нами, не є легітимною, і тоді можна що казати? Що в Україну можна вводити війська, повертати якусь “легітимну” владу, – ми розуміємо, яку. Спроби ревізії Майдану – це історія про підрив незалежності та суверенності України, про підрив державності.

– Мені здається, що тоді оцей цирк із кримінальними справами проти Порошенка пора завершувати.

– Сучасна демократія – це урахування інтересів різних зацікавлених груп і – прозвучить парадоксально, але й диктатура процедур.

– Які запускає Портнов?

– Чекайте. Це законодавство, яке не пан Портнов приймав. Частина приймалася за Януковича, але частина приймалася за самого Петра Олексійовича. В чому нюанс. Є фактові справи, є заявницькі справи. Фактові справи, якщо людина здійснила правопорушення чи злочин, він встановлений – і починається розслідування за фактом. Слідчі органи можуть навіть порушити фактові справи, коли є публікації в ЗМІ. Але є заявницькі справи. Тобто, людина приходить і приносить заяву в ДБР або в НАБУ, або в САП, або в Національну поліцію. Ми насправді набули неабиякого прогресу в цьому сенсі. Втім, не ми, а Рада 8-го скликання створила це ліберальне законодавство. Але це ж здобуток демократії, тому що у вас або у мене фактично не приймуть тільки анонімку, анонімку розглядати заборонено законом. Але вони зобов’язані розглядати заявницькі справи. І різні люди, про яких ви вже згадали, й інші пишуть дуже багато заяв.

Он, Добкін, наприклад, писав на Порошенка заяву про розпалювання ворожнечі в суспільстві через Томос. Ну написав же. Але те, що воно опиняється в реєстрі, не означає, що йде вже карна справа, але заява отримана, вони мають її в реєстрі відобразити. Тому це зворотній бік демократії. Чи варто виправляти закон? Ну, можливо, варто, тому що самі правоохоронці скаржаться, що це – спам, який вони мають відпрацювати згідно з процедурою. Зобов’язані, тому що, якщо вони цього не зроблять, а такі випадки бували, то заявник йде до суду. Якщо ми не хочемо повернення до телефонного права, якогось іншого права, то ми маємо погодитися з тим, що воно має працювати так. Тому насправді Петра Олексійовича його вороги будуть смикати ще доволі довго. Я тут йому не заздрю. Будь-кого з нас теж можуть так само тролити. І Президента Зеленського після закінчення його каденції теж можуть тролити, тому що поки він діючий Президент – він захищений певною мірою. Але що буде після? Я розумію, що й у мене достатньо ворогів, які на мене залюбки накатали б там 10 чи 20, чи 30 – не знаю, на скільки заяв я напрацював. Тому, повертаючись до суті питання: чи варто переглянути закон? Можливо, варто, тому що правозастосування демонструє, що така норма перетворюється часто на спам або на зведення якихось особистих рахунків. Варто розглянути можливість певних змін в законодавство в цьому сенсі.

Чи розуміємо ми, що це призводить до негативних наслідків? Розуміємо, я часто буваю на Кіровоградщині, у мене там купа зустрічей з різними людьми – від малих бізнесменів до великих виробників. І мені дуже багато людей вже казали: “Навіщо отой цирк, ми ж не того від вас чекали. Ми чекали розслідування по Гладковському, по Укроборонпрому, до чого тут ці картини, Томос?”. Тоді я сідаю та пояснюю людям, і вони кажуть: “Ну, так, ми тепер розуміємо, ми цього не знали”. Але кожному так не поясниш. І ми чудово розуміємо, що насправді ми від цього втрачаємо. Але в телефонному режимі заборони ДБР або НАБУ, або СБУ розслідувати справи – все це повернення до старої практики. Тому Зеленський цього не робить і ніколи не зробить.

МИ ЗАПРОВАДЖУЄМО НОВИЙ ФОРМАТ СПІЛКУВАННЯ ФРАКЦІЇ ТА ПРЕЗИДЕНТА

– У вас є організація, яка займається прогнозуванням майбутнього. Запитання про майбутні формати виборів. Ми бачили кандидата, чий рейтинг виріс за два місяці, бачили кандидата, чия популярність зросла на кіносеріалі та онлайн-кампанії, бачили ютуб-партію. Як буде виглядати передвиборча кампанія через 20 років?

– Зараз я не розвиваю цю тему, для цього треба мати час, організація ж мережева. Тобто, ти збираєш експертів, ти проводиш з ними обговорення певних сценаріїв, причому, не лише за круглим столом, – це методики, займалися серйозно. Останнє дослідження, яке ми робили, це був ще 2018 рік.

А щодо передвиборчої кампанії майбутнього, то ніхто не знає, і якби хтось зараз взявся це прогнозувати, то це була б відверта неправда. Але я вважаю, що там певний тренд є: буде наростати вплив прямої демократії, це точно.

– А вас це не лякає?

– Аж ніяк, тому що насправді там існують небезпечні розвилки на шляху людства. Бо якщо не буде розвиватися пряма демократія і якщо не буде зростати рівень залученості людей, то буде наростати соціальна апатія, яка буде призводити до делегітимізації влади, і, як наслідок, приводитиме до влади радикальні сили – ми знаємо країни, де такі речі відбуваються. Або ж перетворюватиме державу на державу з декількох корпорацій. Це все можливо, якщо не буде залучення громадян, тієї самої інклюзивності, прямої демократії. Якщо ж вона буде, – то це також несе в собі певні небезпеки, але, на мій погляд, – це більш перспективний напрямок. А пряма демократія, її механізми точно прямо пов`язані зі ступенем розвитку ІТ-технологій і, я вважаю, що ми теж почали в цьому напрямку рух, перші кроки. Зараз єдина країна в Європі, яка дуже просунулась в цій сфері, – це Естонія. Їй у чомусь простіше, бо Естонія невелика країна, у етнічному плані однорідна, росіян там небагато. Досвід Естонії треба розглядати як цікавий майданчик, треба у них навчатися, дивитися на них й імплементувати, з урахуванням нашої власної специфіки, але це точно шлях, який дозволить забезпечити контроль за місцевим самоврядуванням в умовах цифровізації. Йдеться про місцеве голосування, місцеві плебісцити, місцеві опитування, повну цифрову прозорість держави. Бо зараз візьміть будь-кого з голів комітетів, можливо, крім «профільних» Гетманцева і Наталухи, хто може розібратися в усіх хитросплетіннях державного бюджету? Ніхто, бо тут треба, щоб аналітики сиділи, дивилися, моніторили, а бюджет ОТГ може контролювати будь-хто з ОТГ, і навіть бюджет великого міста, як Дніпро, вже може контролювати невелика кількість людей. І громада може бачити: отакі-то гроші, не важливо – великі чи маленькі, не важливо, ідуть на такий-то напрямок.

– Як взаємодіють парламентська більшість і Президент?

– Нормально. І зараз Президент запропонував новий формат спілкування – не лише з фракціями в цілому або з комітетами. Він цікавий, подивимося. От я, наприклад, у новому форматі з Президентом завтра зустрічаюся: це зустріч з нашими групами – у нас же фракція розбита по групах. Це цікаво, тому що в групі люди з різних комітетів. Є мажоритарники, є списочники. І там таке коло запитань виникає, яке б у комітеті не виникло. А тут обговорюватимуть різні запитання, в тому числі є й розмова просто про життя.

– Коли депутати “не так” голосують, тобто не дотримуються фракційної дисципліни, це має якісь фідбек?

– Не має. Та у нас є один принцип: якщо людина системно голосує “проти” або системно не підтримує наші ініціативи (я маю на увазі – всієї нашої політичної команди, бо ж частина законопроєктів – від Президента, частина – від уряду, частина – від депутатського корпусу), якщо системно це відбувається, – це привід розпочати розмову про те, чи доцільно тобі, друже, далі бути в лавах нашої фракції.

Я натиснув червону кнопку при голосуванні за відставку Смолія. От нас три людини на всю фракцію таких. Але потім з інтервалом у 15 хвилин я натиснув зелену – при голосуванні за відставку з посади з голови АМКУ. Це довго зараз розповідати про логіку голосування “червоним” по Смолію, якого є за що поважати. І це була моя вдячність йому, як голові Нацбанку за те, що він зробив, перебуваючи на посаді. Крім того, особи, які відчували якусь напругу у відносинах зі Смолієм, мали про це заздалегідь проінформувати Президента, щоб не допустити публічної заяви.

Я вважаю, що Президента з цією відставкою підставили, бо якщо увечері голова НБУ сказав, що я йду у відставку, зранку мав би бути визначений шорт-лист наступників у Президента, який негайно мусив би оголосити прем’єр. До речі, з кандидатами у наступники все нормально, тобто, всі чотири прізвища, які я бачу в шорт-листі, – це банкіри, які теж будуть стояти за незалежність Національного банку тощо.

– Якщо Президент зустрічається з депутатами так щільно, то він не збирається розпускати Верховну Раду…

– Не було жодних підстав вважати, що він збирається це зробити.Лана Самохвалова, Київ