Мобілізація триває. Навчальні центри Збройних Сил України приймають нові партії військовозобов’язаних. З якими думками йдуть на службу українські чоловіки ми дізнавались у самих мобілізованих.

Стосовно якості відбору військовозобов’язаних четвертої хвилі мобілізації висловився перший заступник начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного полковник Олександр Сивак. Зі слів офіцера, первинне вивчення характеристик та морально-ділових якостей військовозобов’язаних вселяє надії.

– Чоловіки підібрались нормальні, вмотивовані, морально підготовлені до служби та бойового застосування. Остаточні крапки над «і» розставить курс відновлення бойових якостей та результати кожного, – відзначив офіцер.

Але те, що мобілізовані громадяни чітко усвідомлюють необхідність військової служби та виконання конституційного обов’язку, журналісти пересвідчились спілкуючись із ними особисто.

Ще на пункті забезпечення речовим майном увагу представників ЗМІ привернув статурний, двометрового зросту хлопець – молодший лейтенант запасу Максим Ігнатов. Сам він уродженець села Білозір’я, що на Черкащині. Свого часу Максим навчався у Харківському інституті танкових військ. За військовою спеціальністю – офіцер служби пального. Після завершення навчання у 2012 році у зв’язку із тотальним знищенням армії, місця у лавах війська для себе не знайшов. Тож був змушений шукати роботу в інших структурах. Спочатку у пенітенціарній системі, а згодом у приватній охоронній фірмі. Максим – спортсмен-аматор. 6 років тому захопився бодібілдингом і досяг певних результатів. У жимі лежачи…150 кілограмів, до прикладу! Про необхідність захисту рідної землі від агресора двометровий черкаський богатир сказав наступне: «Я Військову Присягу давав один раз. І відступати від неї не збираюсь!»

– Не варті поваги ті чоловіки, які шукають причин, щоб «відкосити» від війська. Я почав «атакувати» військкомат ще під час першої хвилі мобілізації. Тепер і моїм навичкам знайдеться застосування, – наголошує він.

На навчальному місці відновлення навичок поводження зі стрілецькою зброєю знайомимось із офіцером запасу Василем Жуком, уродженцем Торчина. Мобілізований вправно порається із гранатометом РПГ-7 та макетом РПГ-22. Він ще за часів Союзу закінчив Кіровське авіаційно-технічне військове училище. Авіатехнік за фахом. Однак, згоден воювати і в піхоті.

– Служив я свого часу і в Росії, в Рязані. Але на початку 90-х покинув службу і відправився додому. Сподіваюсь швидко відновити навички. Адже руки, як бачите, пам’ятають, – каже він.

І дійсно, він вправно маніпулює з усіма вузлами гранатомета. Та ще й встигає розповідати журналістам основні ТТХ зброї.

Офіцер-артилерист з житомирщини майор запасу Олег Малютенко свого часу віддав військовій службі 27 років. За цей час встиг послужити від Далекого Сходу і до Середньої Азії. Але закінчував службу начальником штабу артилерійського дивізіону протитанкової артилерії вже в Україні. Звільнився в запас в 2003 році.

– Між тим, чого нас навчали в радянських військових училищах, і тими бойовими діями, які відбуваються зараз є велика різниця. До того ж і військова наука пішла далеко вперед. Зараз усі балістичні обчислення здійснюються на планшетах. Ну, а я їх можу робити в голові, за старою звичкою. Проте, потрібно відновлюватись. І проходити курс навчання як слід. До того ж – соромно сидіти вдома і ховатись за спинами інших, коли в твоїй країні війна. У мене дорослі діти! Невже я хочу для них поганого майбутнього. Піду їх захищати, – каже він.

«А у нашого Ігоря…семеро дітей!»: розповідають товариші прапорщика запасу Ігоря Венгера.

Багатодітний батько з Новограда-Волинського, хоча й міг скористатися законним правом та не йти на військову службу, але не став цього робити. Пояснення таке, як й у інших – війна прийшла в наш дім!

– Свого часу я проходив службу у Групі радянських військ в Німеччині. Досвід є. те, що я побачив тут: як прийняли, переодягнули, почали навчати, показало, що не потрібно боятись мобілізації. Та й хлопці підібрались у підрозділі толкові. Тож будемо слухати інструкторів і вчитись військовій справі як годиться. А потім і воювати, як належить!– розповідає військовозобов’язаний.

До слова, двоє з семи дітей Ігоря Венгера вже дорослі, решта – ще малеча. А чоловік, як будь-який люблячий батько, став зі зброєю на їхній захист.

 Підполковник Володимир Скоростецький

Регіональний медіа-центр МО України (м. Львів)

На  фото: Ігор Венгер