В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1135 – та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Глобальний дискурс про поневолені народи в умовній РФ є критично важливим для подальшої боротьби з путінізмом. При цьому він має застосовуватися не лише проти традиційної державної форми московитської імперії, а й проти її прихованих або «опозиційних» проявів, які насправді слугують збереженню імперської сутності РФ.

Антиімперський блок народів (АБН), який провів акцію біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку на підтримку поневолених Росією народів,  фактично демонструє, що глобальна боротьба з путінізмом виходить за межі України і стає питанням деімперіалізації всієї території умовної РФ. Йдеться не просто про зміну керівництва, а про демонтаж імперської структури як такої.

З цієї перспективи, справжня боротьба – це не лише питання опозиційності до Путіна, а питання розриву з імперським мисленням, з відмовою від «реформи РФ» як єдиного можливого сценарію майбутнього Московії. Лідерами мають ставати ті, хто чітко усвідомлює необхідність деколонізації, деконструкції імперії та створення нових національних держав на її місці.

Тому прізвища політв’язнів, які виступають проти імперської сутності РФ, мають стати більш видимими у міжнародному просторі. Ці люди – не просто політичні в’язні, вони є носіями нової політичної суб’єктності на руїнах путінізму: Зарема Мусаєва (Чечня), Алтана Очірова (Калмикія), Наталія Філонова (Бурятія), Айрата Дільмухаметова й Фаїля Алсинова (Башкортостан), Парвінахана Абузарова (Татарстан), Олександр Габишев (Якутія), Михайла Афанасьєва (Хакасія), Зафіру Саутієву (Інгушетія), Андрія Васюренка (Карелія), а також кримські татари Асана Ахметова й Раїфа Февзієва тощо

Це ще раз доводить, що основний розлом проходить не між «путіністами» та «російською опозицією», а між тими, хто хоче зберегти імперію у будь-якій формі, і тими, хто готовий на її демонтаж.

Саме тому ми повинні втримувати цей цивілізаційний дискурс і просувати його далі. Це не лише боротьба за права окремих осіб – це боротьба за саму можливість існування світу без постійної загрози з боку імперського реваншизму.

Публічні маркери:

«Біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку відбулася акція на підтримку поневолених Росією народів»

Один із найнебезпечніших викликів сучасності — нездатність урядів та спецслужб усвідомити реальну функціонально-форматну природу глокальної геноцидної агресії (ГГА) як тотальну і багаторівневу загрозу щодобового темпу глокального екзистенційного виклику існування людства.

Польща, на жаль, демонструє симптоми глибокого антропологічно-когнітивного зараження путінізмом, коли підміна понять та інформаційно-психологічна дестабілізація використовуються проти самої країни. Маніпуляції на тему «територіальних претензій» — це класичний російський наратив, який Москва постійно вкидає в простір Польщі, щоб зробити її політично токсичною в очах України та Європи. Відмова Польщі навіть гіпотетично мислити в категоріях союзництва з Україною – це не просто політична помилка, це симптом ментальної окупації.

Що стосується Молдови, то викриття 200 мільйонів євро на підкуп та фальсифікацію виборів – це черговий доказ комунікаційно-контентного наступу путінізму, який уже діє не стільки традиційними методами, скіьки глибоко інтегрується в суспільні структури. Це не просто корупція — це спроба системного перепрошивання політичної реальності через маніпуляцію демократією.

Google попереджає про північнокорейських агентів, які видають себе за українців — це частина комплексної операції колективного путінізму із підміни української суб’єктності. Коли в Європі починають ототожнювати Україну з шахрайськими схемами чи підозрілими структурами, це створює ефект когнітивного спустошення, коли навіть союзники починають сумніватися в Україні та її боротьбі з колективним путінізмом.

Те саме з балетними гастролями путіністів, які видають себе за українців — це класична операція інформаційного та культурного камуфляжу, коли ворог вбудовується в західний контекст і руйнує його зсередини.

Анонс про Анну Нетребко у Лондонській Королівській опері – це взагалі відверта демонстрація того, що європейські культурні інституції ігнорують заборони і беруть курс на «реабілітацію» путінських агентів впливу. Це означає, що антропологічно-когнітивна війна заходить у наступну фазу — фазу нормалізації ставлення та визнання путінізму як частини європейського ландшафту.

І в цьому випадку прикро, що українські спецслужби досі мислять у старих категоріях «операцій», а не в категоріях глокальної реальності, де комунікаційно-контентні агресії є не частиною війни, а фундаментом геноцидної агресії глокального масштабу.

Якщо Україна та її союзники не почнуть працювати з глокальною геноцидною агресією як з тотальною реальністю, то Європа буде швидко перетворюватися на інфраструктуру, контрольовану гібридними інструментами путінізму. Слід усвідомити, що ми (світ) маємо справу не просто з агресією проти України ми стикаємося з екзистенційним протистоянням з позацивілізаційними силами (РФ, КНДР, КНР тощо), здатними змінити реальність Європи.

Публічні маркери:

«Сікорський назвав ще одну причину, чому Польща не відправить миротворців в Україну»

«Росія торік витратила близько €200 мільйонів на фальсифікацію виборів у Молдові – прем’єр»

«Google попереджає, що північнокорейські ІТ-працівники націлились на Європу та видають себе за українців»

«У Швеції виступав український балет, який виявися російським – розслідування»

«Путіністка Нетребко відкриє сезон у Лондонській Королівській опері»

«Інформоперація Росії проти України перейшла у гостру фазу – зовнішня розвідка»

Андрюс Кубілюс, представляючи «Білу книгу» ЄС «Готовність 2030» ситуативно відображає статичне мислення епохи минулих війн, коли загроза оцінюється лише у категоріях кінетичної зброї та кількості боєприпасів, тоді як реальна загроза вже давно змінила свій характер, масштаби та темп.

Коли ЄС фокусується виключно на кінетичному аспекті, це означає, що вони ігнорують комунікаційно-контентні формати агресії, які вже глибоко проникли в їхні інституції, суспільства та економіки. Ознаки антропологічно-когнітивно-ментальної окупації вже проявляються в політичному ландшафті Європи, однак офіційні структури цього не артикулюють.

Глокальна геноцидна агресія (ГГА) РФ — це не просто танки й ракети, це комплексне проникнення в самі механізми ухвалення рішень, що дозволяє путінізму формувати європейську реальність під власні потреби.

Крістін Лагард, на відміну від Кубілюса, розуміє справжню загрозу для Європи  –  розмитість управлінських рішень та блокування ініціатив через право вето. Це і є один із механізмів комунікаційно-контентного наступу, який дозволяє агентам путінізму або афілійованим силам паралізувати реакцію ЄС на будь-які агресивні дії Москви.

Перехід до кваліфікованої більшості у ЄС — це спроба позбутися механізму блокування, який уже використовується як зброя всередині європейської системи ухвалення рішень.

Тому зараз ключове питання не тільки в тому, скільки танків відновлює та виробляє РФ, а в тому, як ЄС здатна нейтралізувати комунікаційно-контентні інструменти агресії, які вже задіяні московитами в європейській політиці, фінансах та інформаційному полі.

Публічні маркери:

«Росія за три місяці виробляє більше зброї, ніж країни НАТО за рік: Кубілюс сказав, коли може бути напад на ЄС»

«Президентка ЦБ Європи закликала ЄС відмовитися від права вето на користь голосування більшістю»

Контрверсійна невизначеність публічної дипломатії НАТО — це не випадковий феномен, а симптом глибшої стратегічної проблеми, яка вже сприяла повноформатному становленню та розвитку глокальної геноцидної агресії (ГГА) Москви.

Рютте демонструє двоїстість риторики НАТО – з одного боку, заклики не реагувати на публічне божевілля Путіна, а з іншого — саме ця тактика і призвела до наростання агресії. Ігнорування погроз Кремля не означає нейтралізацію загрози, а лише відсутність адекватної виклику відповіді, що Путін завжди трактує як слабкість.

Рамштайн без США — це не просто символічний момент, а структурний злам, який демонструє, що ізоляціонізм Вашингтона більше не є лише частиною передвиборчих гасел Трампа, а входить у реальну політику. США заявляють про “самостійність Європи”, але нав’язують власний ВПК — класична форма економічно-технологічного шантажу через безпекову залежність.

Вступ України в НАТО — реальність, яка має артикулюватися відкрито, а не кулуарно. Якщо це питання обговорюється неофіційно, то це означає, що рішення поки що підвішене в зоні невизначеності, де можуть діяти комунікаційно-контентні інструменти впливу Москви через тих, хто блокує цей процес у Вашингтоні.

Трамп і Путін — тут ми знову бачимо асиметрію. Рютте каже, що не треба слухати Путіна, а в цей час Трамп просуває тезу про “легкість” у перемовинах з Кремлем. Це класичний сценарій коли одні створюють вакуум рішень, а інші в цей вакуум впроваджують “альтернативний порядок денний”, в якому Путін завжди має перевагу.

Отже, НАТО в реальності ще не вийшло зі стану спостерігача, хоча сам контекст викликів у світі давно вимагає бути глобальним суб’єктом або навіть модератором геостратегічних змін. Ізоляціонізм США не означає відхід від контролю, а лише зміну формату впливу. Відсутність чіткої публічної позиції щодо України в НАТО означає, що за лаштунками триває складна гра, де деякі гравці намагаються розмити стратегічну мету. Уся ця імітаційна діяльність Москві вигідна, бо поки Захід вагається, Путін реалізує наступальні практики ГГА у всіх сферах.

Питання не в тому, що говорить Путін, а питання в тому, що він уже робить, поки НАТО нібито “не слухає” його заяви.

Публічні маркери:

«Не варто надто серйозно сприймати «божевільні» заяви Путіна та РФ – Рютте»

«Рютте вперше прокоментував “злив” з Пентагону про зміну євразійської стратегії США»

«Генсек НАТО прогнозує, що вимоги до оборонних витрат у Альянсі зростуть у понад 1,5 рази»

«У НАТО кажуть про незворотність членства України в Альянсі: рішення лишається чинним»

«У НАТО кажуть про незворотність членства України в Альянсі: рішення лишається чинним»

«Країни НАТО з початку року надали Україні безпекову допомогу на понад €20 мільярдів – Рютте»

«ЗМІ: Представники США вперше не приїдуть на “Рамштайн”

«Сенат США затвердив кандидата Трампа на посаду посла при НАТО»

«Трамп каже, що задоволений співпрацею з Україною та Росією в мирному процесі»

«США тиснуть на Євросоюз через закупівлю зброї – Reuters»

Дмитрієв у Вашингтоні — це не просто випадковий епізод дипломатії, а ознака того, що підсанкційні путіністи продовжують мати доступ до найвищих політичних та економічних структур США. Це прямий провал санкційної політики США та її союзників, яка мала би бути тотальною щодо Ірану, Північної Кореї чи інших друзів РФ.

Питання не лише в копалинах, а у фундаментальному принципі безпеки та міжнародного права, який Захід продовжує ігнорувати.

Угода про копалини без гарантій безпеки — це колоніальна логіка, яка ставить економічний інтерес вище за державний суверенітет. Те, що Келлог формулює ресурсне питання як “борг України”, — це не просто цинізм, це підрив самої основи міжнародного порядку. Будапештський меморандум повністю проігнорований. США та Великобританія повинні були діяти автоматично і безумовно, а натомість ми бачимо затягування, бюрократичний торг і використання теми безпеки як важеля для інших інтересів.

Ці факти та наміри реально фрагментують безпекову позицію Заходу та дозволяють Москві вести не лише геноцидну агресію на абсолютне знищення України, а й впливати на глобальні процеси, зокрема через економічні механізми. Економічний контроль через копалини — це частина ширшого плану розмивання державного суверенітету. Україна не має бути ресурсною колонією. Вона має діяти як суб’єкт та кандидат в члени ЄС, а не об’єкт у міжнародних відносинах. Щодобове фіаско Будапештського меморандуму як злам світового порядку мобілізує світ і змушує озброюватися ядерною зброєю.

Отже, поки путіністи ведуть геноцидну агресію проти України, Захід замість повноцінного виконання своїх зобов’язань “торгується” і розглядає питання ресурсного контролю. Це не просто проблема — це потенційний тригер для майбутніх глобальних конфліктів, які вже не будуть контрольованими.

Публічні маркери:

«Спецпредставник Путіна зустрівся з Віткоффом у Вашингтоні – Reuters»

«Жодна сторона війни в Україні не отримає всього, чого хоче – Келлог»

«Україна передала США докази порушення Росією енергетичного перемир’я – ОП»

«Угода про копалини не передбачає безпекових гарантій з боку Штатів – ОП»

«Президент Фінляндії вітає намір США посилити санкції проти Росії – це найкращий спосіб зупинити війну»

«Маск залишить посаду при Білому домі найближчими тижнями – Politico»

Трампізм і путінізм формують два фронти глобального хаосу — один через економічний диктат і тарифну війну, інший – через силове геноцидне насильство та антропологічно-когнітивну деградацію людства.

Тарифний армагедон Трампа – це не просто “економічний ізоляціонізм США”, а системний демонтаж світового економічного порядку. СОТ, яка й без того втратила ефективність, тепер піддається прямій глобальній атаці.

Санкційна економічна політика вибіркова, що доводить, що не всі “вороги США” насправді є ворогами для їхнього бізнесу.

Молдова як показовий кейс — підвищення тарифів на 31% без жодних підстав, що може підірвати її європейську інтеграцію. 

Можна формулювати новий глобальний виклик –  “Диктат мільярдерів” як нова форма неоколоніалізму. Адже міністр фінансів США Бессет фактично погрожує країнам, що спробують чинити спротив. Це не економічна політика, а шантаж і диктат групи у владі США.

США через тарифну агресію не створює новий економічний порядок, а руйнує старі норми та правила балансу, щоб стати арбітром нової торгової анархії. Можна стверджувати, що це геостратегічна логіка розділення світу на зони впливу, що грає на руку не лише США, а й КНР та РФ одночасно. Тому можна охарактеризувати трампізм як економічний путінізм.

Путінізм працює через насильство та дестабілізацію (тероризм, агресії, диверсії, експансії, геноцид). Трампізм розпочав працювати через економічне руйнування (тарифний диктат, розпад системи глобальної торгівлі, експансію територій, шантаж щодо корисних копалин тощо). Разом вони формують двофазний удар по світовому порядку – один підриває політично-інституційні виборчі системи, другий — економічні торгово-ресурсні та безпекові засади. Якщо світ знову сприйматиме 10% або 20% «економічного шантажу» як успіх (на тлі більших тарифних відсотків), мовчатиме і не відповідатиме США, ми отримаємо не лише нову епоху торгових війн, а й можливий економічний геноцид цілих регіонів, яких Вашингтон разом з КНР, РФ, а можливо й Саудівською Аравією, вважатимуть зайвими для нової моделі світу.

Публічні маркери:

«Китай закликає США негайно скасувати тарифи, обіцяє помсту»

«Нові мита Трампа торкнулись навіть малих острівних територій, але не зачепили РФ»

«Bloomberg: У США застерегли інші країни від відповіді на нові мита Трампа»

«Сенат готує резолюцію із засудженням тарифної політики Трампа»

«Трамп запровадив масштабні митні тарифи проти інших країн»

«Економіка США ризикує впасти в рецесію через нові тарифи Трампа – Goldman Sachs»

«Мита Трампа вплинуть на економіку, але рецесії немає на горизонті – глава МВФ»

«Тарифи Трампа негативно вплинуть на весь світ – президентка Європейського центробанку»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Офіційна сторінка 100 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ