В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1141-ша  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Феномен системної багаторівневої структури путінської геноцидної агресії полягає в тому, що вона виходить за межі окремої країни (окремої війни) і являє собою загрозу для всієї системи міжнародної безпеки. Після завершення протистояння України й РФ світ вже ніколи не повернеться до свого попереднього стану. Тому те, що вчиняє нинішній політичний режим Кремля є диверсією проти самого принципу існування людської цивілізації й вимагає принципово нової міжнародної реакції.

В основі цієї агресії чітко проглядається не лише класичний шаблон впливу на демократії через вибори, а й нова форма інформаційного геноциду.

Сама ж агресія містить такі характеристики:

• повна десакралізація людини як суб’єкта співжиття, населення переходить в режим виживання одних за рахунок інших;
• путінізм використовує людей як біоматеріал, а їхню свідомість як інструмент для руйнування інших суспільств.

Формування загонів путінців-терористів із ВІЛ-інфікованих чи важко поранених (навіть без кінцівок) — це буквально поховання права на лікування, права на надію. Це геноцид у межах своєї ж квазі-держави. Розлюднення стало нормою співіснування, і саме це фанатизує армію агресора.

Путінці вчиняють також вербально-когнітивну агресію проти виборчих процесів у світі. Якщо прослідкувати за діями РФ у світі, передусім у Європі, то фіксуємо прецедентні події:

• Brexit (2016) – хаотизація ЄС з намаганням спричинити розвал ЄС;
• США (президентські вибори 2016) – ослаблення трансатлантичної довіри до інституцій державності;
• Каталонія (референдум щодо незалежності 2017) – руйнація унітарності держав ЄС;
• Молдова, Румунія (президентські вибори 2024) – підрив демократій східного флангу Європи;
• Німеччина (весь період після 2014) – дестабілізація державності ядра ЄС.

Це не просто історичні епізоди. Це рівномірна системна глокальна атака на саму архітектуру демократії, в якій вибори із національного поля політичних «боїв» перетворюються в геостратегічну глокальну арену екзистенційного протистояння. Таким чином вибори як інструмент демократичного управління та існування власне державності піддаються постійним атакам на знищення.

Спроби Російської Федерації втручатися у виборчі процеси і референдуми по всьому світу протягом останнього десятиліття були визнані «суттєвою та постійною загрозою демократичній безпеці» в нещодавно прийнятій резолюції ПАРЄ «Іноземне втручання – загроза демократичній безпеці в Європі». ПАРЄ, нарешті, визнало те, що є очевидним, як мінімум, з 2014 року, моменту нападу РФ на Україну.

Сьогодні Канада стала індикатором глобального фронту екзистенційного протистояння. Те, що українці в Канаді є носіями здорового смислу — і протестують проти хокейної гри з РФ, говорить про мобілізацію та силу горизонтальної правди. А КНР, яка атакує нового канадського прем’єра, лише підкреслює, що путінізм — це не суто російське явище, це колективний феномен позацивілізаційності, що живиться зламаними інституціями.

Точний симптом путінізму: «штурм» замість «порятунку», бо нормальним громадянам складно уявити, що замість лікування держава насильно спрямовує хворих росіян та інших покидьків на штурм українських позицій. Це вже не про стратегію перемоги РФ, це про ритуал свідомого тотального самознищення, в якому абсолют фанатизму — це форма інфекції, яка підтримується лише безперервністю геноцидної агресії. Отже, потрібна нова категорія міжнародно права і колективної протидії путінському режиму.

Путінізм — це форма глобального антигуманізму, що діє на трьох рівнях:

• фізичне знищення (кінетична війна),
• когнітивне поневолення, занурення до стану фанатизму (наратив, тренд, міф),
• символічне викривлення/підміна – крадіжка ідентичностей, вплив на вибори, мистецька фальсифікація.

І саме тому потрібна нова категорія міжнародного трибуналу, яка б стала основою притягнення до відповідальності диктаторів та тиранів ХХІ століття.

Публічні маркери:

ПАРЄ засуджує інформаційне втручання Росії у безпеку Європи та вибори по всьому світу

«Україна подала правки в резолюцію ПАРЄ щодо загроз для демократії – про псевдожурналістів та «антивоєнні рухи»

«У Канаді перед виборами виявили дезінформаційну операцію – пов’язують з китайським урядом»

«Українська громада США й Канади виступила проти хокейного матчу між Росією та США»

«Росіяни формують штурмовий батальйон із хворих на гепатит та ВІЛ – Волошин»

«У Росії засудили до 15-17 років сімох українських полонених, захоплених у Курській області – ЗМІ»

Путінізм давно перетнув межу традиційного тероризму й став джерелом світової терористичності.

Цей феномен, який сьогодні потребує переозначення не лише в термінах політичних наук, а й у координатах нового міжнародного правового мислення. Це ключова формула. І вона потребує трансформації у міжнародній правовій доктрині; в публічному сприйнятті наративів про тероризм; і навіть у символічній та комунікативній сфері.

Путінізм не просто використовує терор як інструмент —
він репродукує терористичність як форму світогляду, керування та співвиживання, розширює межі “тероризму” від фізичного насильства до когнітивного та символічного терору, перетворює боротьбу за права та свободи на «тероризм» у своєму офіціозному псевдо-законі і криміналізує саму людяність, якщо вона не вписується в імперську лояльність.

Список героїв, які опинилися під ярликом “терориста” — це дзеркало діагнозу самої РФ: Олег Магалецький (ветеран, співзасновник Форуму Вільних Народів Постросії), Вадим Штепа (ідеолог регіоналізму, Карелія), Рафіс Кашапов (активіст татарства, “Вільний Ідель-Урал”), Андрюс Алманіс (Інститут Регіонів РФ, Литва).

Ці постаті — не терористи, а інтелектуальні фронтмени децентралізації імперії. Вони є носіями майбутнього миру через деколонізацію. І саме тому путінізм перевертає сенси, щоб делегітимізувати дисидентів, інфікувати глобальний правовий дискурс, заплутати вільний світ, щоб той не відрізнив терориста від борця за свободу.

Форма антигуманізму, яку продукує путінізм, на наш погляд. виглядає так:

• сакралізація смерті, а не життя;
• криміналізація волі, свободи, мови, гідності;
• ритуалізація страждання як інструмент керування;
• фанатизація блага бідності, інвалідності, хвороб.

Потрібне нове формулювання путінського режиму й путінізму як ідеологічного напряму. Тому путінізм має вже зараз класифікуватися як сучасне джерело міжнародного тероризму.

Для системної боротьби з путінізмом і нейтралізації його впливів важлива інституційна підтримка Форуму вільних націй постРосії — на рівні ПАРЄ, ООН, Європарламенту, НАТО.

Публічні маркери:

«У Росії до реєстру «терористів і екстремістів» внесли бізнесмена з України і політика з Литви»

«У Києві відзначили День національної єдності Грузії»

«У Раді Європи провели церемонію до Міжнародного дня ромів»

«Верховний комісар ОБСЄ відзначив зусилля України в подоланні викликів, з якими стикаються роми»

Путінський режим РФ продовжує геноцидну агресію проти України. Всі заклики світової громадськості й міжнародних інституцій до припинення війни чи хоча б бойових дій залишаються не почутими у Кремлі. Заяви політиків й державних діячів із засудженням дій Кремля та закликами підтримки України залишаться декларативними, якщо:

• не буде силових відповідей;
• не запрацюєтрансконтинентальна антипутінська мережа;
• не діятимемеханізм попереджувального реагування сил і служб країн, що підтримують Україну;
• міжнародні структури залишатимуться у межахетикету дипломатичної статики.

Реальна логіка наступу позацивілізаційних сил працює по дуже простому механізму: якщо терор не зустрічає відповідного спротиву то він поширюється; якщо геноцид не визнається геноцидом, то він повторюється; якщо путінізм продовжує існувати на території РФ, то він експортується; якщо імперія не зазнає краху, вона адаптується й стає сильнішою.

Захід діє в парадигмі 20 століття, тоді як Путін веде агресію 21-го століття:

• убиває не лише ракетами, а йсенсами;
• цілиться не лише в дітей, а й руйнує образ світу, в якому діти мали б жити;
• переводить простір безпеки на простір інфікованого терором миру.

Реакція на такі дії не може бути лише дипломатичною. Вона має бути інтервентною. Тому мала би бути створена:

• коаліція реагування (non-NATO, але під його дахом, як колись формувалася коаліція боротьби з ІДІЛ);
• приватно-державні структури проти (для знищення) путінського Вагнера і йому подібних структур;
• мережа спецслужб (українських, балтійських, британських, скандинавських, ізраїльських), які працюватимуть на перехоплення й упередження;
• антипутінський міжнародний трибунал.

Публічні маркери:

«Росія намагається ввести в оману американських переговорників – Естонія в ООН»

«Франція в ООН: Мета Росії – капітуляція України, а не мир»

«Євросоюз готовий підтримати усі зусилля із встановлення миру в Україні – постпред при ООН»

«Кремль не демонструє прагнення до миру в Україні – Британія в ООН»

«Україна в ООН: Потрібні потужні заходи та рішучі дії, щоб Росія погодилася на мир»

«Штати в ООН закликали Україну й Росію дотримуватися угоди про припинення вогню»

«Удар по Кривому Рогу став найбільш смертоносним для дітей за три роки війни – ООН»

«Україна в ОБСЄ: Росія свідомо перетворила дитячий майданчик у Кривому Розі на місце масового вбивства»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 81-ої окремої аеромобільної Слобожанської бригади ДШВ ЗСУ