В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1125 – та  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Радник з нацбезпеки президента США Майк Волтц на переговорах в Ер-Ріяді демонстрував виключно операційну (технічну) логіку процесу і це підтверджує ієрархічно-централізований характер нової адміністрації Білого дому. Працівники та навіть відповідальні посадовці не сприймають російську агресію як екзистенційну загрозу міжнародному порядку, а лише як ситуативний елемент регіональної геополітичної гри. Вони можуть бачити депортацію українських дітей, окупацію територій та ядерний шантаж не як геноцидні злочини, а як «факти на місцях», що можуть стати предметом торгу або перегляду політичних позицій. Тут ми фіксуємо відголоски Realpolitik колишнього держсекретаря США Г. Кіссенджера, завдяки якому нинішня міжнародна ситуація з домінуванням КНР і РФ є саме такою. Тобто, адміністрація Білого дому знову уникає ідеологічно-ціннісного підходу і покладається на ситуативні інтереси поточного моменту, ігноруючи небезпеки майбутнього, до чого, власне, може привести така політика.

Адміністрація Д. Трампа, на відміну від своїх попередників, команди Д. Байдена, ймовірно, намагатиметься зменшити увагу та реальну підтримку України або переформатувати її в економічно-ресурсний, вигідний для США, проєкт. Це може означати постійний тиск на Київ щодо характеру переговорів, зменшення військової допомоги та акцент на концепції «замороженого конфлікту».

Однак, прямі переговорні контакти України та США залишаються важливими. Україна намагається донести до Вашингтона реальний глокальний масштаб та глибину злочинів і геноцидних практик путінської РФ, розкрити сутність колективного путінізму та не дати новій адміністрації кулуарно використати її як розмінну монету в торгах з Кремлем та іншими диктаторами. Проте, якщо команда Трампа керується суто транзакційним підходом на основі безперервного оперативного втручання, то ці дипломатичні зусилля можуть мати лише умовний ефект, адже з другого боку ці намагання підтримує не партнер і навіть не опонент, а могильник світу демократії та й США зокрема.

Чи є це шлях, а точніше геостратегічна версія Трампа умиротворення агресора? Ймовірно, так. Адже Трамп неодноразово публічно демонстрував симпатії до тоталітарних лідерів та небажання брати на себе роль «світового поліцейського» в частині місії та візії США у світі. Якщо його адміністрація і надалі сприйматиме глокальну геноцидну агресію РФ проти України, Європи та світу як суто регіональний конфлікт, а не як глобальний виклик,що вже є загрозою світопорядку, це створить нові виклики для України та ризики для США в недалекому майбутньому. І це майбутнє вимірюється місяцями, а не роками чи десятиліттями.

Публічні маркери:

«Волтц назвав повернення українських дітей з Росії «заходом зі зміцнення довіри»

«Переговори в Ер-Ріяді між Україною та США завершилися»

«У Саудівській Аравії відбувся перший раунд переговорів, сторони пішли на перерву»

«Волтц розповів про своє бачення припинення вогню між Росією та Україною»

«Українська делегація розпочала зустріч з американською командою в Ер-Ріяді»

Напередодні саміту «Коаліції охочих» у Парижі, Велика Британія демонструє активну позицію щодо підтримки України. Прем’єр-міністр Кір Стармер в інтерв’ю The New York Times наголосив на необхідності переходу від слів до дій, підкресливши, що час розмов минув.

Стармер також зазначив, що не вважає за потрібне обирати між Європою та США, підкреслюючи важливість співпраці з обома сторонами.  Він розповів про свої зусилля щодо нейтралізації конфлікту між президентом України Володимиром Зеленським та адміністрацією Трампа, відправивши свого радника з національної безпеки Джонатана Пауелла до Києва для консультацій із Зеленським щодо налагодження відносин з Трампом.

Лідери континентальної Європи дійсно активізували зусилля з нейтралізації впливу путінізму як у своїх країнах, так і на глобальному рівні, прагнучи зберегти зв’язки зі США, навіть якщо адміністрація Трампа може зайняти іншу позицію. Цей підхід спрямований на зміцнення європейської оборони та підтримку України, незалежно від можливих змін у політиці США.

Отже, можна стверджувати, що європейські лідери прагнуть створити систему стримування агресії, яка не залежить від коливань у політиці США, але водночас зберігає трансатлантичні зв’язки. Це свідчить про їхню готовність протистояти глобальним викликам та підтримувати міжнародний порядок, заснований на правилах.

Публічні маркери:

«Стармер: Момент розмов про збільшення витрат на оборону минув, настав час дій»

«Прем’єр Британії: Нас закликають обирати між США та Європою»

«Стармер розповів про тиск Білого дому, щоб розкритикувати Зеленського за сварку з Трампом»

«Прем’єри Нідерландів і Британії обговорили гарантії безпеки для України»

Поряд з Великою Британією й інші країни Європи діють в напрямку зміцнення континентальної безпеки. Швеція та Північно-Балтійські країни звернулися до Єврокомісії про пришвидшення процедур просування вступу України до ЄС на фоні деструктивних дій Угорщини, яка категорично проти України в організації. Орбанівська Угорщина вже давно демонструє проросійський вектор, і її дії дедалі більше нагадують реальне сприяння путінізму (це легальна форма підігрування колективному путінізму і на жаль, вже можна говорити й про трампізм, який представляє себе як опонент демократії).

Оперування урядом Орбана аргументами, що походять ще з часів режиму Януковича, справді вказує на системне використання проросійських наративів для підриву української державності. Закон «Про освіту» 2017 року, який було прийнято для забезпечення цивілізованого підходу до мовного питання, отримав схвалення Венеціанської комісії, і його критика з боку Угорщини є політичною маніпуляцією.

Такі дії Угорщини виглядають не просто як «особлива позиція» в ЄС, а як стратегічна гра на боці агресора. Якщо Угорщина й надалі блокуватиме євроінтеграцію України та її поступ до НАТО, це ще раз підтвердить її фактичний статус «троянського коня» РФ в ЄС та НАТО.

У цьому випадку могло б бути ефективним рішення позбавити Угорщину права голосу в ЄС, що позбавило б її права впливати на стратегічні рішення. Це б унеможливило шантаж, яким Угорщина займається щодо України та загалом зовнішньої політики ЄС.

Важливим є те, що геополітичні рішення щодо України, НАТО та майбутнього Європи мають ухвалюватися без врахування деструктивної позиції Будапешта. Це означає табуювання для Орбана питань геостратегії та безпеки.

Використання локального комунікаційно-контентного простору як індикатора та верифікатора справжніх намірів урядів дозволить відокремити реальні інтереси країн від їхніх офіційних заяв.

Цей підхід змусить уряди бути більш прозорими та відповідальними у своїх діях. Наприклад, якщо Орбан офіційно заявляє про підтримку Європи, але водночас його медіа та офіційні особи активно просувають проросійські наративи, це стає прямим доказом його подвійної гри і таким чином має призвести до відповідної жорсткої  реакції ЄС.

Така система дозволить НАТО та ЄС оперативно виявляти уряди, які займаються саботажем, і обмежувати їхній вплив на ключові рішення. Це фактично створює механізм «контентно-комунікаційної відповідальності» урядів перед міжнародними організаціями.

Отже, стратегія проста: якщо країна демонструє розбіжності між словами та діями, її вплив на стратегічні рішення має бути обмежений.

Публічні маркери

«Швеція звернулася до Єврокомісії за пропозиціями щодо просування вступу України в ЄС»

«Макрон засудив «отруту антисемітизму» після нападу на французького рабина»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото із офіційної сторінки 40-ої окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта