В УКРАЇНІ ТРИВАЄ ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА ТЕРОРИСТИЧНИМ РЕЖИМОМ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

1193-тя  доба широкомасштабного терору путінських варварів: національно-локальний публічний резонанс

Коли Естонія, через брутальність Кремля, завершує так звані переговори з РФ щодо навігаційних буїв на Нарві, а українці Португалії вказують, що виходять шкільні підручники в Португалії з «російським Кримом», Москва після ракетного розгрому в Харкові тролейбусного депо стверджує, що там розроблялися дрони. Це підтверджує відому для нас тезу – поведінка РФ є геноцидною.

В межах 1193 доби широкомасштабного протистояння ми маємо справу з надчіткими, тривожними і водночас системними сигналами глибокої антропологічно-когнітивної агресії, яку здійснює путінський режим не тільки проти України, а й проти цивілізаційного ландшафту Європи в цілому. Ці дії – не фрагментарні, не випадкові, не «інциденти», а резонансні прояви цілеспрямованої глокальної геноцидної агресії (ГГА), яка набуває нових форм – дипломатично-освітніх, символічних, картографічних, інфраструктурно-комунікаційних.

Поведінка РФ у переговорах з Естонією – це демонстративна брехня, агресія, руйнування міжнародного права. Але важливіше інше, що Кремль оперує «буйками» як об’єктами навігаційної агресії, тобто точками когнітивного вторгнення у систему просторового суверенітету. Це спроба спотворити навіть акваторію як носія ідентичності держави Естонія, адже навігація – це не лише судноплавство, а й архітектура бачення територіального простору країни.

Португалія та підручники з «російським Кримом» – це не «помилка», а результат тривалої квазідипломатичної роботи РФ, яка діяла через освітні посередництва, російські культурні центри, псевдоакадемічні кола. Йдеться про інфільтрацію в європейські педагогічні та видавничі структуриособливої форми культурного геноциду – через «перепрошивання» історії та картографії,  легалізацію окупації як «нової норми». Це – формат когнітивної інверсії, коли правда втрачає силу, а брехня структурує навчальний контекст.

Атака на тролейбусне депо місті Харків — техногено-побутовий тероризм. РФ варварськи (поза міжнародним правом) трансформує будь-який цивільний простір – лікарню, школу, депо — в «легітимну мішень», бо проводить когнітивно-виправдальну операцію, де все українське має бути тотально знищене. Це — парадоксальне, але глибоко функціональне знищення гуманітарно-соціального життя як такого. Це вже не просто агресія проти інфраструктури — це екзистенційне знищення самого сенсу міста як феномену цивілізації.

На тлі цих добових кейсів бачимо, як путінізм дипломатично перетворює канали зв’язку на інструменти блокування / дестабілізації / руйнування морського права; через освітні кейси нав’язує картографію окупації, перепрограмовуючи покоління; інфраструктурно виправдовує удари по цивільних цілях абсурдною логікою «зброї в депо»; когнітивно нормалізує свою агресію через зміну понять, назв, функцій речей.

Отже, сьогоднішній путінський режим — це не просто агресор. Нинішня РФ – квазідержава-терорист.

Тому слід юридично, дипломатично, концептуально і ментально визнати путінізм режимом глокальної квазідержавної окупації / узурпації; потрібно маркувати його дії як геноцидні не лише щодо України, а й щодо Європи.

Публічні маркери:

«Естонія завершила переговори з Росією щодо навігаційних буїв на Нарві через неконструктивність РФ»

«Українці Португалії звернулися до освітньої інспекції через підручник з «російським» Кримом»

«Росіяни поширюють фейк, що в депо у Харкові було «виробництво дронів» – ЦПД»

Сенатори Грем та Блюменталь в Києві доводять публічно, що потрібно посилювати санкції проти РФ. Це при тому, що законопроект Грема та Блюменталя про санкцій щодо РФ, що нібито введуть до 500% на поставку з РФ енергоносіїв та інших товарів, ще й досі Трамп не бачив. Тобто, сенатори діють, але глокальна агресія має інші темпоритми і тепер їхня ініціатива завмерла в часі – будь-яка спроба реагувати в традиційних або інерційних координатах переводить ініціативу, без адекватного пулу публічних дій-результатів, на користь агресора.

Коли сенатори, як-от Л. Грем чи Р. Блюменталь, з’являються у Києві з гаслами, які не забезпечені дієвим законодавчим оформленням чи відповідними темпами реалізації, то маємо справу з інформаційним резонансом, що не містить структурної дії. Такий резонанс створює тимчасову публічну хвилю, яка далі перетворюється на розчарування. В той же час, всі ці дії сенаторів працюють як легалізація глобального зла, бо виглядає так, наче демократії не діють самостійно, а дають час путінському режиму укріпитись.

Теза про  заклик про «добровільне повернення викрадених дітей» — це не лише дипломатична помилка, а й глибока когнітивна дезорієнтація, коли в умовах ГГА створено варварський простір, де дитина — це не суб’єкт життя, а інструмент підтримки геноцидної агресії.

Перед нами пряма залежність, що унеможливлює добровільне повернення без демонтажу режиму Путіна, тому будь-який публічний заклик про «добровільність» лише легітимізує варварське насильство, перетворює агресора на нібито правомочну силу, а не на геноцидного злочинця-варвара.

Геноцидний агресор укріплюється там, де демократія сумнівається, бо найнебезпечніший аспект ситуації — це консенсусне обговорення режиму Путіна як партнера, як адекватної сили, беззаперечної сторони геостратгегічного масштабу, особливо в гуманітарному ключі. Це означає, що міжнародна спільнота визнає повністю суб’єктність, якої режим не має мати у правовому чи цивілізаційному сенсі. Відбувається процесуальне делегування повноважень диктатору, вирішувати, коли й кого повернути – це повна дискредитація смислу гуманітарного права. Цим самим відбувається посилення когнітивного коду зла, бо режим стає не лише політичним, а й ментальним співрозмовником демократій — а це вже беззаперечна перемога колективного путінізму зла.

Отже, у ситуаціях глокальної геноцидної агресії не діє логіка інерційних санкцій чи гуманітарної дипломатії. Єдиним механізмом впливу є системна добова симультанна дія, яка виводить тему депортованого дитинства в площину цивілізаційного маркера найбільшого злочина, а не гуманітарного компромісу в часі, який до того ж вимірюється вже десятиліттями, якщо не забувати що депортації дітей окупантами розпочалися 2014 року. Категорично не можна давати агресору жодного інформаційного чи дискурсивного посилу для легітимації його поточних дій. Маємо організовувати темпоритм відповіді відповідно до логіки наддинаміки – випередження, а не реагування.

Отже, сенатори в Києві без нових темпоритмів дій — це минуле, яке помилково видається за майбутнє.

Публічні маркери:

«Сенатор Грем закликав Європу посилювати санкції проти Росії»

«Сенатор Грем дав слово повернути українських дітей, або оголосити РФ державою-терористом»

«Сенатор Грем дав слово повернути українських дітей, або оголосити РФ державою-терористом»

«В Офісі Президента обговорили з Гремом та Блюменталем повернення депортованих українських дітей»

Країни Балтії ніколи не визнають Крим російським, тобто окупованим, адже мають власну історію 50 років окупації в радянському ГУЛАГу. Тому Європа готується відкривати пам’ятні місця битв в Україні на честь її боротьби і це потужна антропологічно-когнітивно-ментальна програма деокупації. В цей же час Франція попереджає КНР від потурання КНДР, щоб НАТО не зв’явився в Азії, а Келлог вчить Віткоффа розбиратися з брехнею Путіна через контакти з лідерами Європи та «Коаліції охочих/волі». Агресор путінського типу користується повільністю, вагою, і симулятивністю світової відповіді, зокрема її темпових характеристик. Це — криза темпу й мислення.

Маємо світовий стан, коли йде не заявлена третя світова війна в режимі глокальної геноцидної агресії, де лінії фронтів трансформувалися в лінії бойових зіткнень з одночасною фіксацією в інфраструктурі, мові, пам’яті, увазі, горизонті бачення.

Агресор діє у режимі наддинаміки, тобто – не через атаку, а через викривлення норм, часу, наративу, правди, гідності. Відповіддю може бути тільки одночасно-множинна дія, що розширює присутність яка витісняє задіяністю рецедивів агресії.

Отже, балтійські країни, Франція, окремі лідери Європи, а також “Коаліція охочих” — діють, але без проривної щільності. В той же час КНР, КНДР, Іран, РФ відкрито і демонстративно дискредитують і шантажують світ, використовуючи РБ ООН як трибуну шантажу (останній виступ Небензі в РБ ООН).

Світ вдає, що «не розуміє», але це – криза темпоральної цивілізаційної відповідальності. Ми стоїмо не перед викликом, а перед необхідністю реанімації людства як суб’єкта рішень. Ми більше не в умовах війни – ми в умовах антиантропологічної реальності екзистенційного знищення, де людство втрачає себе не лише через фізичну поразку, а через втрату темпу, смислу, режиму бачення. І саме Україна, завдяки унікальному досвіду ГГА, стає епіцентром нового світотворення.

Публічні маркери:

«Країни Балтії ніколи не визнають Крим російським навіть на прохання США – литовський депутат»

«Макрон закликав Китай зупинити розгортання КНДР у війні Росії проти України»

«США в Радбезі ООН: Саме Росія відкинула заклик до припинення вогню й не зацікавлена в мирі»

«Келлог порадив Віткоффу поспілкуватися з лідерами Європи, перш ніж довіряти»

«Росія захоче говорити про перемир’я лише після поразки літнього наступу – французький експерт»

«Сибіга закликав відреагувати на войовничу заяву Небензі та «говорити мовою санкцій» з Росією»

«Небензя в Радбезі ООН оголосив умови Кремля для припинення вогню в Україні»

Аналітична група ГО «Центр ККБ»

Фото: 148 окрема артилерійська Житомирська бригада Десантно-штурмових військ