Йому не так багато років навіть за армійськими мірками. Про те… за всіма подіями, які пережив старшина першої статті В’ячеслав Кітов можна зняти, якщо не військовий серіал, то повнометражний героїчний фільм.  Пригадайте, на початку російської інтервенції проти України, коли кремлівські найманці відчайдушно намагались «прорубати» шлях суходолом до окупованого ними Криму, неподалік Широкіного був потоплений патрульний човен українських прикордонників.  Терористи обрали улюблену ними практику – всі постріли з складної протитанкової зброї вони зробили встановивши свою позицію прямо посередині села. Прикриваючись хатами, в яких були старенькі і діти, загарбники цинічно розстріляли човен. Вони прекрасно розуміли, що захисники української землі радше дадуть вбити себе, ніж поставлять під загрозу громадян держави. За характером ворожих залпів вже тоді було зрозуміло, що вогонь ведуть професійні військові. Адже так вправно впоратись з «купленою у російському військторзі» складною артилерійською зброєю та боєприпасами (ціна яких складає до десяти тисяч доларів США за постріл) пересічні робітники просто б не змогли. Тоді ми втратили і корабель, і людей.  В’ячеслав був одним з тих, хто попав під прицільний вогонь колишніх «братів». Це вогневе хрещення лише укріпила його думку про те, що він має залишитись і захищати державу.

Пов’язати своє життя з морем уродженець Харківщини хотів з дитинства. Чому так? Не може відповісти навіть сам собі. Просто снилось море. Снились хвилі. І відчуття безмежної волі не обмеженої дорожніми знаками та світлофорами. А ще завжди є бажання дотягнутись до того краю, де море торкається неба. Чи навпаки, небо наповнює море. Та приїхавши до Маріуполя В’ячеслав зіткнувся з береговою охороною. І відразу вирішив, що якщо море – то лише в однострої.

Зараз він керує надсучасним швидкісним катером берегової охорони. За необхідністю він і його команда за лічені хвилини можуть вийти в море не перехоплення противника. Швидкісні характеристики побудованого в Україні катера дозволяють наздогнати будь-який човен чи корабель. Окрема увага виучці команди. Якщо не в морі, то постійні тренування та відточення навичок. Адже ворог нагадує про себе чи не під час кожного патрулювання. Хитрощів наші східні сусіди придумують чимало. Правда полягає в тому, що Азовське море є так би мовити спільним. І тому, скажімо, російські рибаки можуть чи не впритул підходити до берегової лінії України. Не можуть лише ступати на берег. Так от, одного разу, під час патрулювання старшина першої статті В’ячеслав Кітов звернув увагу на рибацький сейнер, що стояв неподалік місця, де наші військові проводять навчання та тренування. Зовні судно виглядало як звичайний «рибачок». Та… спочатку наші моряки звернули увагу на велику кількість антен, що були встановлені на надбудовах «рибака», що стояв під велетенським російським прапором. Підійшовши ближче стало видно, що всі ілюмінатори сейнера заклеєні з середини якимось матеріалом. Вигадані рибалки навіть пробували щось робити з сітями на палубі. Однак, підійшовши ближче наші моряки повністю втратили весь звичний радіозв’язок. Стало зрозумілим, що «рибачок», це судно, скоріш за все, радіоелектронного спостереження. Викликавши підмогу по засобам спеціального зв’язку хлопці продовжили спостереження. Невдовзі «в ефір» вийшли вже українські «РЕБівці», повністю заглушивши роботу ворожого розвідника. Хлопці пригадали, як вони кепкували з російських «рибалок» що масово вибігли зі своїх схованок і почали поправляти антени, щось там перевіряти. Але зрозумівши, що з українськими електронниками їм вже нічого не світить… забрались назад. Більше цього «рибалки» в наших водах не було.

Зараз наші берегові охоронці постійно виходять в море. Вони слідкують за тим, щоб терористи не влаштували чергових провокацій. Бо і на суходолі, і в морі – Україна.

Тарас Грень.