Мені давно пора подорослішати. Чи хоча б позбавитися дитячих ілюзій. Про це думаю щоразу, розчарувавшись в якихось елементарних речах. Які нібито і не повинні мене вражати, принаймні так сильно.

Ну, перенесли знову судове засідання щодо заборони Комуністичної партії. Точніше – оголосили перерву. Ну, розглянуть згодом. Причини ж поважні – надійшли численні клопотання фізичних осіб, членів КПУ, які бажають виступити на суді як треті особи. Це так завжди буває в суді – щойно надходять заяви від третіх осіб, бац, і суддя оголошує перерву на невизначений термін.

Звичайно, злі язики пліткують, що були ще якісь звернення до певних осіб на кшталт: може, вже після виборів повернутися до цієї теми, не на часі ця тяганина. Але ж на чужий роток…

Я як людина, котра років з сорок тому щиро вірила в комуністичну ідею, а тепер з іще більшою ненавистю не сприймає її (після трьох ідеологічних контузій), накопичив у звивинах та борознах великих півкуль (уточнюю, головного мозку) чимало спогадів про комуністичне минуле. Не системних, попереджаю одразу. Можливо, навіть не зовсім повних. Але для підвищення рівня знань суддів, безперечно, небезінтересних.

Хто пам’ятає, скільки членів нараховувала більшовицька партія (попередник КПРС та, відповідно, КПУ) у 1917 році?

Навіть відмінники навчання у вищій партійній школі, мабуть, задумаються і почнуть висувати різні припущення. Насправд, на момент лютневої буржуазно-демократичної революції їх було аж 25 тисяч. І це майже на 170 мільйонів населеня. Однак вже за півроку, напередодні жовтневого перевороту,їх вже стало майже 350 тисяч.

Чим обумовлене таке різке зростання симпатиків більшовицької партії? Відповідь варто шукати в деяких історичних документах, зокрема, доповідній записці, поданій міністром внутрішніх справ у відставці П. Дурново імператору НіколаюII в лютому 1914 року. Він попереджав царя, що Росії не варто вплутуватися у війну, інакше почнеться соціальна революція в досить агресивних її проявах. Адже народні маси в Росії, за твердженням колишнього високопосадовця, «сповідують принципи несвідомого соціалізму»: «Розпочнеться з того, що всі невдачі будуть приписані уряду. В країні почнуться революційні заворушення. Вони відразу ж висунуть соціалістичні гасла. Переможена армія виявиться занадто деморалізованою, щоб послужити оплотом законності і порядку. Опозиційно-інтелігентські партії не в силах будуть стримати розбурхані народні хвилі. А потім? Потім – революційний натовп, комуна, загибель династії, погроми майнових класів».

Ніколай не відреагував на звернення П. Дурново. Нагадую, це був початок 1914 року. За півроку розпочалась війна, а ще за кілька років – революція.

Втім варто повернутися до опусу відставного чиновника. Адже більшовики на тому етапі найкраще і, швидше за все, суто інтуїтивно відчули сповідування народними масами “принципів несвідомого соціалізму”. І зуміли, використовуючи популістські гасла, повести за собою значну частину активного пролетаріату, який і став основою партії.

Більше того, на момент жовтневого перевороту Ленін та його соратники не зовсім уявляли, яким чином потрібно розбудовувати нову державу. Головне – це захоплення влади, “політична мета з’ясується після захоплення”, писав вождь у ті дні. (Твори, вид.3, том 21, с.362).

Увага – не маючи чітких політичних орієнтирів та спираючись лише на бажання утриматися при влад,і більшовики з перших днів на повну потужність використовували свій потенціал і опору – маси, охоплені “принципами несвідомого соціалізму”. Тобто Ленін зрозумів, що втримати владу можливо тільки залізною рукою – терором. Більшовицький терор одразу набув таких потужних форм, що цього не сприйняли навіть члени першого уряду, які на знак протесту вийшли нього в листопаді 1917 року.

У заяві про вихід з уряду Леніна 10 опальних більшовицьких лідерів вимагали створення “соціалістичного уряду з усіх соціалістичних партій”. “Ми вважаємо, – писали вони, що поза цим є тільки один шлях- збереження суто більшовицького уряду засобами політичного терору. Цим  шляхом пішла Рада Народних Комісарів. Ми  ним не можемо йти. Ми бачимо, що це веде до відсторонення масових пролетарських організацій від керівництва політичним життям, до встановлення безвідповідального режиму і до розгрому революції і країни ” (ці деталі, свідомо потім викинуті із історії партії, повідомив загалу у своїх спогадах Л. Троцький).

Терор став наріжним каменем побудови більшовицької держави. На страху і репресіях проти інакодумців (як вищому етапі існування терору за відносного спокою в поневоленій країні) вибудовувались всі відносини держави (тобто ленінської партії) і громадянина (якщо це визначення припустиме до радянських людей). Будь-яке відхилення від догматичних норм радянської державної дійсності суворо і невідворотно каралося.

Зараз ми зіткнулись з агонією радянської системи, яка чудово поєдналася з історично-генетичним корінням російської імперії. Те, що відбувається на Сході України, є нічим іншим, як більшовицько-імперським терором. І анітрохи не дивним виглядає факт допомоги, а нерідко і організації терористичних осередків  членами Комуністичної партії України, пуповиною пов’язаних з рашистським номенклатурно-корупційним устроєм.

Комуністи знову опираються на “принципи несвідомого соціалізму” свого електорату, намагаючись виконати волю і завдання російської імперії. Однак цього разу вони прорахувалися. Тих, хто носив колоду разом з Леніним (бодай уже подумки), практично не залишилось. Переважно це люди похилого віку, які зневірились у житті та його перспективах і ладні за це рвати будь-кого за вказівкою зманіжених комуністичних вождів.

Ленінопад, який відбувся в державі за останні півроку, засвідчив – країна поступово, важко, з рецидивами виходить з комуністичної коми.

Привид комунізму тане у світлі майбуття, яке постає над Майданами громад України.

Залишилось забити останній, правовий, цвях у труну комуністичної епохи. І це має зробити український суд, який сьогодні зазнає тиску з боку неоімперської путінської Росії та внутрішніх ворогів українського майбутнього. Вони чомусь наївно думають, що стара законодавча практика і право збереже їх, а європейська ліва спільнота підтримає. Маємо все це заперечити, бо питання стоїть жорстко: або вони відродять ленінізм і Україну реально розстріляють, або ми їх відправимо на цвинтар більшовизму…

У даному випадку цвинтар мені більше до вподоби. Я б й грошей на віночок не пошкодував…

Валерій Король