Головна » Репост » «Самооборона – це не стратегія»

«Самооборона – це не стратегія»

Віктор РУДЬ — про шаблони західного мислення щодо Кремля та про те, як має діяти Україна

«Блискуча доповідь Віктора Рудя на Львівському безпековому форумі», — написав рік тому у себе на «Твіттері» британський публіцист та аналітик Едвард Лукас, додавши посилання на повний текст промови з контроверсійною назвою: «Why Putin likes the West?».

Автор доповіді — Віктор РУДЬ, американський юрист-міжнародник, українець за походженням з більш ніж 35-річним досвідом. До розпаду Радянського Союзу він представляв на Заході інтереси політв’язнів, яких переслідувало КДБ. Зараз Віктор Рудь є головою комітету закордонних справ Українсько-американської колегії адвокатів.

У своїй промові він спробував проаналізувати проблеми, з якими стикається західний світ, пояснюючи поведінку Путіна і стратегію кремлівського режиму.

«Путін — не геній, проте він дуже добре знає і розуміє столітню історію відносин із Заходом, — відзначив тоді Віктор Рудь. — Він розпізнав шаблони західної поведінки, мислення та емоцій, які є чіткими й передбачуваними, а отже, надійними. І його висновки, які базуються на цих шаблонах, також надійні. Він бачить неодноразові стратегічні помилки Заходу, даремно змарновані можливості, нездатність та відсутність політичної волі, щоб мислити і діяти далекоглядно — не реактивно, а на випередження».

Цього року Віктор Рудь знову завітав до Львова, ставши учасником другого Lviv Security Forum, який проходив із 24 до 26 жовтня. Саме в рамках безпекового форуму «День» скористався нагодою поспілкуватися з Віктором Рудем.

«ПУТІН РОЗУМІЄ ПСИХОЛОГІЮ ЗАХОДУ, НАТОМІСТЬ ЗАХОДУ НАДЗВИЧАЙНО СКЛАДНО ЗБАГНУТИ СУТНІСТЬ РОСІЇ»

— Від часу вашої промови минуло 11 місяців. На вашу думку, за цей час Путіну Захід став «подобатися» більше?

— Мабуть, і так, і ні. Бачимо, що історія з пасивністю західних держав стосовно Росії повторюється. Наведу приклад. 2006 року екс-працівника радянських і російських спецслужб, а згодом політичного емігранта і британського громадянина було вбито за допомогою невеликої кількості радіоактивних речовин ледь не на порозі Букінгемського палацу. Олександр Литвиненко, громадянин Британії, став жертвою «ядерної війни» на британській території. Що зробили три наступних прем’єр-міністри Британії? Нічого. А заводи, які виготовляють таку отруту, своєї роботи не припинили.

Минуло 12 років. У Солсбері було скоєно замах на колишнього співробітника російської військової розвідки Сергія Скрипаля та його доньку. Так, реакція на цей інцидент була. Але, з огляду на тяжкість злочину, ця реакція була мінімальною.

Тим часом на іншому березі океану — президент США Дональд Трамп. Попри його начебто особисте ставлення до Путіна, радники Трампа (вочевидь, це здебільшого військовики) роблять свою справу, спрямовуючи його на певну колію. Як наслідок, США надали Україні допомогу зі зброєю. А Трамп, публічно розкритикувавши НАТО, посприяв тому, щоб Північноатлантичний альянс почав прокидатися.

Очевидно, такі речі не до вподоби Путіну. Але, з іншого боку, він не зупиняється, а лише розганяється і втручається у внутрішню політику цілої низки західних держав, уже перекинувши на свій бік, зокрема, Італію та Угорщину.

Так, є західні експерти і науковці, які розкусили суть ситуації стосовно Росії та України. Але Путін розраховує на те, що засадничо в демократії все випливає знизу догори. А загальний соціум, народ — він же електорат політиків — ні в Західній Європі, ні в США абсолютно не має поняття про те, що таке Росія і що вона являє собою.

Повернімося в 1950-ті роки. Тоді американське громадянське суспільство пробудилося. У ньому чітко простежувалися настрої побоювання та упередженості стосовно Радянського Союзу. На той час українська діаспора, а радше ті політичні біженці, які опинилися на Заході після Другої світової війни, уклали фундаментальну працю в двох томах «Біла книга про чорні діла Кремля». Там були свідчення про жахіття заслань, масові розстріли людей, мільйонні жертви українців внаслідок Голодомору… Двотомник вийшов у світ англійською мовою. Його примірники надіслали як політикам, так і в бібліотеки. І навіть у тій загостреній атмосфері американці переважно це відкидали. Вони вважали, що це фантазія і такого не було. Мовляв, Радянський Союз небезпечний, але ж не до такої міри.

У свідомості сучасного пересічного американця, німця чи британця не вкладається те, що насправді з себе представляє Росія. А в підриванні суспільств і націй Росія має столітню практику. На Заході цього не відчувають. На Заході прокидаються лише тоді, коли починають лунати вибухи бомб. Біль, якого зазнав Захід від Росії, ніколи не був таким кривавим і гострим, щоб він переходив від покоління до покоління. Цей досвід не був аж настільки болючим, аби залишити глибокий слід у суспільній пам’яті чи в політичних інституціях. Розуміння Росії на Заході не засвоюється. Путін це розуміє і використовує.

У демократії постійно голосують за нові обличчя. Маємо ефект обертових дверей — одні приходять, а інші йдуть. Для прикладу, президент Обама прийшов до влади абсолютно наївним щодо Москви. Наприкінці своєї восьмирічної каденції він щось, напевно, зрозумів. Але це сталося запізно. Він пішов. Прийшов Трамп. Після нього буде хтось інший. А розуміння Росії все далі не засвоюється. І то є велика проблема.

Отож, Путін не може бути задоволений тим, що США надали зброю для України, а НАТО поступово починає випрямляти хребет. Утім, він далі робить те, що хоче. Які санкції на нього впливають? Ми можемо хіба гадати й передбачати, що могло би бути гірше без санкцій. Та це лише припущення. Насправді ж, ми бачимо, що санкції не вплинули на Росію до такої міри, щоб ситуація змінилася. Російські танки не розвернулися. Путін маневрує. Він розуміє психологію Заходу. Її легко зрозуміти. Натомість Заходу надзвичайно складно збагнути сутність Росії.

«УГОДИ З РОСІЄЮ ПРАЦЮЮТЬ, ПРОТЕ В АБСОЛЮТНО ПРОТИЛЕЖНИЙ БІК І З ПРОТИЛЕЖНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ»

— Угоди з Росією не працюють, проте Захід продовжує їх укладати. Втім, одну з таких угод, а саме ядерну з Росією, США мають намір розірвати. Що це? Дія у власних інтересах? Чи закладання фундаменту під нову «угоду»?

— Напевно, це все-таки дія у власних інтересах. Хоча й може бути укладена нова угода. Однак коли одна сторона розриває одну, другу, третю, четверту угоди, то колись уже треба сказати своє тверде слово. Але знову ж таки, коли Трамп завершить свою каденцію, то прийде хтось наступний, який подумає, що може варто укласти ще кращу угоду.

Захід намагається перенести свою комерційну жилку і «культуру домовлятися» на відносини з Кремлем. Це не працює. Так, на Заході угода — це завжди шлях до розв’язання проблеми. І це нормальне мислення для демократичних країн з належною юридичною інфраструктурою. Є домовленість. Отже, можна передбачати, що її будуть дотримуватися. А якщо ні, то суд таки примусить до цього другу сторону. Цю психологію ми поширюємо також на міжнародні відносини.

Угоди з Росією працюють, проте в абсолютно протилежний бік і з протилежним результатом. Ми сумлінно дотримуємося домовленостей. Росія, на противагу, не робить цього. Насправді намагання поширити нашу «комерційну традицію» на справи з Росією спричиняють толерування і заохочення саме того типу поведінки, якого ми ніколи не толерували б у бізнесовому оточенні — постійного недотримання домовленостей з партнерами по інший бік столу.

Угоди з Росією — це введення в оману самих себе, що начебто задовольняє якісь потреби й тимчасово послаблює політичний тиск.

— Якщо політика стримування вичерпала себе, то яка альтернатива? Як за нинішніх обставин вийти з режиму постійної оборони та реактивної позиції, в яку Захід загнав Кремль?

— Це засадниче питання. Але моя відповідь не буде для вас вичерпною. Перш за все, необхідно знати, з ким насправді доводиться мати справу. Докорінно змінити загальну думку соціуму і «перехрестити» весь електорат неможливо. Потрібно, щоб західні дорадники та спеціалісти ще більше збагнули сутність Росії, її радянську ментальність, яка сягає ще сталінських часів. Путін знає: у Заходу немає розуміння того, що Росія — це держава-хижак. У нас немає уявлення про радянську систему, і ми не можемо осягнути, як важливо те, звідки Путін вийшов, не можемо зрозуміти його бажання воскресити Сталіна і яким чином це впливає на нас.

Усе це треба зрозуміти достеменно. І тоді відповіді та конкретні рішення й дії вже самі по собі поставатимуть на щоденному тлі. Не буде думки, що нам треба лише реагувати і захищатися. Ми не можемо завжди бути в позиції самооборони. Бо самооборона — це не стратегія.

«АМЕРИКА ЧЕРЕЗ СВОЮ КОРОТКОЗОРІСТЬ ДОДАЄ ПУТІНУ ВИГІДНИХ АРГУМЕНТІВ»

— Як змінити шаблони західної поведінки та мислення, зокрема, в інформаційному плані?

— На Заході багато говорять і пишуть про дезінформацію. Тим не менше, чимало американських чиновників сприймають російську пропаганду як щось несуттєве, як просто  брехню. Немає розуміння, що ця дезінформація та пропаганда досить часто виринає від самого ж Заходу.

Наприклад, на різноманітних конференціях далі демонструють мапу України, на якій Крим та Донбас позначені абревіатурою, що означає «території, непідконтрольні державі». Чому не вказується чітко, що це «окупована Росією територія»? Чому речі не називаються своїми іменами? Що це за термінологія?

Треба задуматися, яка психологія та ментальність стоїть за людьми, які воліють не називати реалії такими, якими вони є насправді. А в контексті Росії Захід завжди воліє робити саме так.

Також є інший приклад. Як в Америці, так і в Європі зцементувалося уявлення, що Росія та Радянський Союз — це одне й те саме. Зафіксувалася тотожність понять «Росія/Радянський Союз», яке викривило західне уявлення про цю частину світу з перших днів заснування СРСР. Це було велетенським системним промахом, який допомагав московським репресіям над поневоленими Союзом націями. Сьогодні, через двадцять сім років, які минули після розпаду СРСР, офіційні представники уряду Сполучених Штатів найвищих рівнів досі послуговуються тією ж тотожністю «Росія/Радянський Союз» тільки через те, що це від початку не називалося правильно.

Читав, що на початку цього року в Росії вийшов фільм, який називається «Миропорядок-2018». Там у інтерв’ю Путін відзначає, мовляв, навіть на Заході кажуть, що Радянський Союз — це Росія. А за такою логікою виходить, що всі радянські землі є російськими. Тому Путін і говорить категоріями, відповідно до яких Росія начебто втратила територію. Ні, насправді Російська Федерація не втратила жодного кілометру. Але сама ж Америка через свою короткозорість додає Путіну вигідних аргументів. Цю дезінформацію створює сам Захід.

Таких прикладів є чимало. Ми всі чули аргументи: «корені тисячолітньої історії Росії сягають Києва», «Україна це історична частина Росії», «Київська Русь була початком сучасної Росії», «тисячоліття російського християнства». Це викривлення реальності, стратегічний обман, який лежить в абсурдності претензій периферії Київської Русі, Росії, на її центр, Київ. Насправді ж, на той час обшир російських теренів, які належали до Київської Русі, становив лише 3% від Росії, яку ми знаємо сьогодні.

До речі, є західні установи, що мають представництва в Україні, електронна адреса яких пишеться зі словом «kiev», а не «kyiv». Це нібито дрібничка, крапля в морі. Але вже по цьому одному моменті можна зрозуміти, чим корелюється ця установа і які її засади. Якби вони були б чутливі до цього питання, то давно б уже змінили адресу на «kyiv».

— До речі, українське МЗС нещодавно організовувало онлайн-кампанію Kyiv Not Kiev, закликаючи іноземні ЗМІ до правильного правопису Києва…

— Так, бачив. Але слід подавати цю акцію належним чином. Читач із Заходу не має сприймати це, як вузький і примітивний підхід. Бо ця історія не з розряду Бомбей/Мумбаї або Пекін/Бейджин. Треба дати зрозуміти, чому ми наполягаємо казати «Kyiv», а не «Kiev». Бо це ключ до розуміння російської брехні та пропаганди. Адже Україна — це не те ж саме, що Росія. А ці течії на Заході досі є досить сильними. Так, вони погоджуються, що Україна незалежна держава зі своєю символікою та членством в ООН. Але в голові у них ще досі живе поняття, згідно з яким Україна є природною частиною Росії. Це підсвідомо підкошує стійкість західного мислення та розуміння України. Тому важлива не просто поправка, а передусім пояснення, чому слід вживати «Kyiv», а не «Kiev».

«НІМЦІ ВИБАЧАЮТЬСЯ ПЕРЕД РОСІЄЮ ЗА ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ, А ПЕРЕД УКРАЇНОЮ?»

— Яку роль у зміні західної «викривленої реальності» могла би відіграти сама Україна?

— Почну з простого. Приїжджають до України західні чиновники, академіки, військовики. Їх, звичайно, знайомлять з Україною. Але чи дають їм, наприклад, хоча б невелику брошурку, в якій стисло, проте вичерпно були б окреслені і розвіяні засадничі міфи про Україну? Чи є в наших посольствах такі матеріали? Я назвав би це marketing materials. Чи є вони? Я не бачив. Це начебто банальна, проте насправді ключова річ.

Також слід відзначити, що українці — дуже лагідний народ. Характер часом дуже м’який. Усе робиться, аби був спокій. Всюди потакуємо. Натомість треба знати, коли і як потрібно дипломатичним способом наполягати на своїй позиції, ставлячи питання руба.

У рамках одної з панельних дискусій Львівського безпекового форуму виступав представник одного німецького фонду. Не те, що треба було б поставити його в кут… Але варто ж німцям сказати: «Ви пишаєтеся тим, що виправдали дещо свою репутацію після війни. Ви перепросили. Росія, навпаки, свої злочини святкує. Та чи розумієте ви, німці, що йдете всупереч власній позиції своїми ж діями щодо «Газпрому» і «Північного потоку-2»? Ви зазнаєте ганьби в очах певних країн Східної Європи, насамперед України».

Україна втратила в Другій світовій війні понад 9 мільйонів українців. Так нехай Німеччина зупиниться і задумається над своєю відповідальністю перед Україною. Але таких думок у німців немає. Вони думають, що все це «Russland». Німці вибачаються перед Росією за Другу світову війну, а не перед Україною.

Загалом, це питання комплексне, тому включає в себе цілу серію заходів, які слід зробити Україні.

Дмитро ПЛАХТА, «День», Львів

 

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 29

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2018 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua