Головна » На перехресті » У нас не має бути невідомих солдат

У нас не має бути невідомих солдат

11pr

Напередодні Дня незалежності, 23 серпня, у столичному Парку Слави урочисто, за участю перших осіб держави, поховають останки двох невідомих солдат – бійця Другої світової війни та учасника АТО.

 

Герой Другої світової неприкаянно лежав у землі майже 70 років. Країна, яку він захищав і за яку віддав життя, не спромоглася віддати шану бійцю. Ту країну мертвий герой не цікавив. Утім і живі герої для СРСР не мали абсолютної цінності. Їхні мертві тіла тисячами зотлівали на безкрайніх просторах від Чорного до Балтійського моря. Держава від них відгородилася зручним гаслом “Ім’я твоє невідоме, подвиг твій безсмертний” і повстановлювала по країні обелісків невідомим солдатам. На цьому й поставила би крапку, коли б за справу не взялися небайдужі люди, які створювали пошукові загони та в безіменних могилах чи просто в старих окопах виявляли останки загиблих, повертаючи із забуття їхні прізвища.

Через 43 роки після того, як пролунав останній постріл Другої світової війни, країна-переможець нарешті спромоглася прийняти рішення про увічнення пам’яті загиблих захисників. Це відбулось 1988-го на рівні Міноборони СРСР та бюро ЦК ВЛКСМ, які взяли під свою опіку стихійний пошуковий рух.

Згадати про своїх героїв через 43 роки – це блюзнірство по-радянськи. Затаврувати полеглих солдат, поспіхом похованих у братських та одиночних могилах, невідомими – злочин перед історією, а особливо – перед рідними цих Героїв.

Втім в історії Другої світової війни чимало прогалин. Та й справжня історія тієї війни так і не написана. Спочатку все засекретив Радянський Союз, згодом ці секрети до істерики захищала і захищає путінська Росія. Але настав час писати правдиву історію Другої світової.

І тому не варто наслідувати “есесерівських” керівників та помпезно ховати невідомого солдата. Можливо, взагалі не варто вдаватися до цього непотрібного ритуального пафосу. Бо що не щире – в те не віриться. А дуже хочеться, щоб вірилося.

…У грудні минулого року в Дніпропетровську завершилась кількамісячна судова тяганина про визнання бійця добровольчого батальйону Олександра Петрушова , загиблого 12 серпня 2014 року, учасником бойових дій. За справедливість боролася його дружина.

Олександр загинув під Мар’їнкою разом з бойовими побратимами, коли їхав на узгоджений обмін полоненими. Автобус показово розстріляли путінські терористи –спеціально на камери російських журналістів. Сюжети про “перемогу ополченців ДНР” над Правим сектором демонстрували не лише російські телеканали.

Родичі загиблих разом з Олександром Петрушовим дніпропетровців Олександра Мартинова, Олександра Малолітнього, запоріжців Сергія Сухова, Олександра Пальгуєва, Меружа Мірошниченка за рік не змогли добитися правди та достукатися до сердець і розуму чиновників. І відмовляє батькам і родичам загиблих, як вони стверджують, Державна служба України у справах ветеранів війни і учасників АТО.

Зустріч із родичами загиблих та так і не визнаних учасниками бойових дій не була б такою пафосною, як захід 23 серпня у Парку Слави, але значно потрібнішою. І вірилось би в її щирість більше.

Поки що ці хлопці, що вже рік лежать у могилах, залишаються теж невідомими. Бо ж держава не визнала їх ні захисниками, ні тим паче героями.

…Звісно ж, ритуали військових поховань потрібні. Але не “совкові”. Вже не вперше порушується питання про створення Національного військового меморіального кладовища, де мали б знаходити свій останній притулок захисники Батьківщини. Тож оті 209 тимчасово невпізнаних (а не невідомих) бійців АТО, яких наразі ховають на території Краснопільського кладовища в Дніпропетровській області мали б лежати на Національному військовому кладовищі. І навіть у разі встановлення особи за ДНК (з 209 визначено 80) і перепоховання за бажанням родичів, хай би там залишалася меморіальна плита.

…У зону АТО зараз направлятиметься чергова ротація мобілізованих. І було б абсолютно правильним кроком, щоб в особовій справі у військкоматі, а краще – в базі даних Міноборони залишались зразки ДНК кожного військовослужбовця, незалежно від того, в якому підрозділі – МО, МВС, Прикордонної служби, територіальних батальйонах тощо – він проходитиме службу. В Україні не має бути невідомих героїв.

…15 серпня Польща відзначала 95-ту річницю Варшавської битви. “Диво на Віслі” – так назвали ті запеклі бої між польськими та більшовицькими військами історики. За незалежність своєї країни пожертвували життями тисячі поляків.

Одним з найяскравіших моментів святкування 95-річчя Варшавської битви було поіменне перерахування всіх загиблих. Поіменне! Всіх загиблих!

Це і є справжнє і гідне вшанування пам’яті героїв.

 Валерій Король
izvestia.kiev.ua

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Немає рейтингу)
Loading...
Переглядів: 213

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua