Виступ представниці РФ Матвієнко на Всесвітній конференції спікерів парламентів у Женеві, який викликав демарш делегацій багатьох держав, став показовим маркером не лише морального обурення світу, а й проявом глибшої проблеми. Те, що делегати влаштували демарш під час виступу Матвієнко навряд-чи є актом інституційного спротиву, це, радше, персоналізований жест парламентаризму, прояв когнітивного й морального спротиву тих, хто усвідомлює, що державність РФ наразі лише симулякр. Цей демарш можна розглядати як вияв нового рівня політичної, дипломатичної і громадської етики, яка формується по відношенню до РФ.

Очевидно, що ми маємо справу не з окремим дипломатичним інцидентом, а з діагностикою глибокої кризи міжнародних інституцій, які дедалі частіше трансформуються з механізмів регуляції у симулякри, що не відповідають своїм первинним функціям.

Після 2014 року, а особливо після 2022 року, РФ фактично втратила риси державності й перетворилась на режим авторитарний, глобально агресивний, варварський, терористичний. Цей режим веде глокальну геноцидну агресію проти України, проти людяності, проти самого поняття міжнародного права. І водночас він продовжує залишатись учасником, а іноді й модератором, заходів, які покликані охороняти право, безпеку та гуманітарні стандарти.

Рада Безпеки ООН заблокована через вето постійного члена, яким є РФ. Це вже класичний приклад симулякру, коли інструмент для стримування агресора контролюється самим агресором.

ЮНЕСКО мовчить, попри масові руйнування культурної спадщини в Україні.

ОБСЄ, покликана забезпечувати стабільність і мир у Європі, не має механізмів дії проти країни, яка 11 років знищує європейську безпеку.

МАГАТЕ досі перебуває в позиції спостерігача на захопленій РФ Запорізькій АЕС, не маючи жодного інструменту впливу, навіть попри пряму загрозу ядерного тероризму. Тобто, МАГАТЕ перебуває в режимі інституційного заручника, що “чергує” в умовах терору, фактично інституалізуючи небезпеку.

Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) також фактично паралізована: Україна вже зафіксувала понад 10 000 випадків застосування хімічної зброї з боку РФ і немає жодних дієвих міжнародних санкцій або реакцій.

Це означає, що світ входить у фазу самознищення регулятивного середовища, адже симулякр підміняє справжню функцію і дезорієнтує держави та народи щодо можливостей глобальної взаємодії. Втрата спроможності, це не лише втрата довіри, а й виключення із процесу ухвалення рішень.

Сучасна Україна переживає і трансформує глобальний досвід спротиву варварству, що оперує не лише засобами війни, а й когнітивною, антропологічною та культурною окупацією.

Ми маємо унікальний моральний, історичний і правовий капітал, щоби бути не просто учасниками міжнародних платформ, а партнерами у формуванні нових підходів, у новій архітектоніці глобального порядку, який опиратиметься на такі принципи:

• несимулятивність, тобто відсутність подвійних стандартів і блокувань правди;
• оновлена концепція безпеки, яка враховує не лише територіальний чи енергетичний вимір, а й культурний, ментальний, екосистемний;
• реальні механізми санкцій, дії та реагування, включно з переформатуванням ООН, ОБСЄ, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та інших організацій, щоб вони не були в’язнями бюрократії чи політичного шантажу.

Женевський демарш на присутність російської делегації є, насамперед, закликом до структурного переосмислення міжнародної політичної ситуації й того, хто і як має право представляти людство, мир, справедливість. І поштовхом до такого переосмислення є діяльність України у відстоюванні своєї свободи й незалежності.

Валерій Скрипнюк, Віктор Вельбик, ГО «Центр ККБ»