Максимум 15 хвилин має поранений боєць на полі бо щоб врятувати своє життя, після того як в нього влучив уламок ворожого снаряду чи міни. Вдумайтесь. Всього 15 хвилин, та й то якщо поранення не складне. Іноді відлік іде навіть не на секунди а на удари серця. І в таки миті все майбутнє патріота залежить від невеличкого брезентового підсумку з порівняно невеликим набором медикаментів – аптечки. Звичайно, якщо порівнювати, те, з чим ми вступили в неоголошену Росією війну, і що ми маємо зараз з медичного забезпечення то це – значний крок уперед. Міністерством оборони України розроблено і прийнято на озброєння новий вид індивідуальної аптечки. Власне в ній передбачено той мінімум ліків, що дозволяє зберегти життя до евакуації з поля бою. Однак є одне але… Цих аптечок вистачає далеко не всім. В основному їх видають на передову лінію оборони. Та й облік ротації індивідуальних аптечок часто-густо не поставлений на суворий контроль командирів. От і виходить, що потреба в них виникає з кожною ротацією бійців.

Невеличке карпатське містечко Сколе. Ті, хто полюбляють активний відпочинок в українських Карпатах добре знають доброзичливий та відкритий характер місцевих мешканців. Однак з початку окупації Крим, власне мешканці Сколе стали одним з активних осередків спротиву російській агресії. Ніякого дива тут немає. Все закономірно. Адже більшість з них нащадки репресованих підчас радянської окупації патріотів нашої держави. Чимало з них разом з батьками були вивезені до Сибіру чи у льодові пустелі крайньої півночі. Після розпаду комуністичного монстра СРСР вони повернулись до рідних домівок. І тому протистояти російській агресії, для них є не лише справою честі, але й питанням виживання нащадків. Власне тому місцеві майстри почали виготовляти і відправляти на фронт пічки, теплий одяг, а ще… ще вони самі шиють, комплектують і надають нашим хлопцям медичні аптечки.

– Ці аптечки ми робимо не просто так, на власний розсуд, – розповів керівник активістів Олег. – З самого початку ми дізнались у військових лікарів, що пройшли АТО про те, яким має бути дизайн та розміри аптечки. А також, що потрібно туди помістити.

І причому галицькі волонтери взяли собі за мету опікуватись тими підрозділами, яким ніхто не допомагає. Багато роботи в цьому напрямі зробив місцевий священик отець Володимир Борис. Він, до речі, одним з перших в Україні поїхав на війну в якості капелана. На передових позиціях він зіткнувся з тим, що підрозділи з західних областей України мають підтримку від своїх земляків. А от військові з Одеси чи Миколаєва часто-густо такої допомоги не отримували. Більш того, нерідко траплялось так, що священики з тих регіонів не лише відмовлялись благословляти наших бійців, а відверто проклинали їх.

– Ми намагались допомогти хлопцям всім чим могли, – продовжив Олег.- Однак все не осягнеш і ми вирішили зосередитись на медицині.

Користуючись власними дружніми зв’язками сколівчани закупили необхідні матеріали та медикаменти.

– Значною мірою собівартість аптечок знижується тим, що наші жінки шиють їх власноруч із спеціально купленого матеріалу, – розповіла активістка пані Леся. – Сам підсумок зроблений таким чином, що його можна почепити і на ремінь, і на бронежилет. Крім того, чимало ліків нам продають в місцевих аптеках за закупочною ціною. Бо знають, що це для хлопців. Наших захисників.

Також сколівчани виготовляють і так звані «натівські» медичні джгути, що можна затягнути однією рукою. Роблять все на совість. На сьогоднішній день кількість укомплектованих і відправлених на фронт аптечок вже іде на сотні. І хоча людям стало жити набагато важче, вони не опускають рук і готові співпрацювати, як з волонтерськими організаціями, так і військовими підрозділами. Адже їх головна мрія – врятувати життя патріотів.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіацентр Міністерства оборони України.