Невеличка інформація у ЗМІ наштовхнула на спогади. Народний депутат обурюється тим, що на більшості території країни і досі транслюють російські телеканали. Як приклад, він наводить Одеську область.

Спогади ж мої відносяться до 2011 року. Це ще був час, коли у Міноборони існував підрозділ, що займався прогнозною аналітикою (згодом він був ліквідований функціонально і фізично). Аналітики розробляли, зокрема, пропозиції з питань інформаційної протидії в комунікаційно-контентній площині.

Тоді ж департамент преси і зв’язків із ЗМІ МО, проаналізувавши ситуацію в Одеській області, підготував документ на керівництво. Сама доповідь настільки вразила посадових осіб, що єдиним питанням було: ” А ви це ще кому-небудь показували?”

Документ, який супроводжував доповідь, був взятий до уваги. На цьому все і скінчилося. Зараз він лише свідчить про те, що були у нас всі підстави підготувати гідну відсіч інформаційній агресії колишнього брата.

Документ і тоді не містив, ні тим більше зараз не містить жодних таємниць.

Висновки та пропозиції

Департаменту преси та зв’язків із ЗМІ за результатами дослідження стану реалізації державної інформаційної політики в окремих регіонахкраїни

(на підставі відкритих джерел інформації, жовтень 2011 р.)

В ініціативному порядку досліджувався стан втілення державної інформаційної політики у визначених районах, зокрема, Одеській та Чернівецькій областях.

Для цього була створена медіа-карта областей. Так, із 39 друкованих ЗМІ, які зареєстровані в Одеській області, наприклад, в Болградському районі виходить 3 газети. Одна з них, «Дружба» – орган Болградської районної ради і є комунальним виданням, що можна з великим натягом віднести до державних ЗМІ,  виходить 2 рази на тиждень, має наклад 2800 примірників, виходить російською мовою. Газета «Панорама» – щотижнева рекламно-інформаційна, 2500 примірників. І газета «Вісник»- орган Комуністичної партії, щотижнева, 1100 прим.

Ще існує 3 приватних телекомпанії, 2 з яких – кабельне телебачення.

Це – на 70000 мешканців району.

Таким чином, вплив держави в інформаційному просторі дорівнює нулю.

Згідно з переписом населення 2001 року в національному складі населення району переважають болгари – 60,8%, Гагаузи — 18,7%, росіяни — 8,0%, українці — 7,5%, албанці — 2,1%, молдавани — 1,5%.

До прикладу, із 3500 мешканців села Комишівка Ізмаїльського району, де нещодавно відбувся резонансний конфлікт між релігійними конфесіями (українською та румунською), більшість працює в країнах ЄС, тобто Румунії, частково в Італії. Селяни не володіють ні українською, ні російською, газет не читають, а телебачення дивляться румунське.

В Чернівецькій області, де значна частина населення вже отримала румунські паспорти, виходить в районах по одній комунальній газеті накладом в середньому 800 примірників з регулярністю 1-2 рази на місяць.

Водночас, в цих районах через національні культурні центри, гастарбайтерів, Інтернет розповсюджуються газети Румунії – «Адеверул» («Правда»); «Віїторул роминеск» («Майбутнє Румунії»); «Лібертатя» («Свобода»; «Роминія лібере» («Вільна Румунія»); «Реалітатя роминяске» («Румунська дійсність») тощо.

Ідентична перевага й у теле та радіо ефірах. На деяких радіостанціях, наприклад, радіо Романія Інтернешенел діють українські редакції.

В даному випадку ми не беремо до уваги інші регіони, де має місце тотальна інформаційна перевага сусідніх держав.

Крім цього, слід визнати, що сьогодні центр інформаційного впливу та інформаційної протидії проти України перемістився з території сусідніх держав безпосередньо в Україну. Причому, абсолютно легально. Газети інших країн, Росії, зокрема, легалізувалися з додатком в назві, наприклад, «Московский комсомолец в Украине», «Труд в Украине» тощо. Про телебачення мова не йде взагалі. З державних загальнонаціональних каналів залишився тільки Перший канал. Решта в руках іноземних господарів або крупних фінансових гравців ринку, яким слово патріотизм є просто незрозумілим.

Таким чином, ми маємо справу з цілеспрямованим інформаційним тиском на державу майже з усіх напрямів, фактично по периметру.

Проблема, на наш погляд, виходить за межі можливостей МО і потребує розгляду на державному рівні.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ:

– в інформаційній діяльності Міністерства оборони поняття «особливий період» пропонуємо надалі розглядати як константу, тобто ми знаходимось в умовах постійного інформаційного протистояння, а на даний момент просто інформаційного тиску. Інформаційні ризики будь-якого моменту можуть перерости в інформаційні загрози. Якщо ми не будемо адекватно реагувати на виникаючі загрози в реальному часі, то будь-який  збройний конфлікт ми можемо програти ще на підготовчому етапі;

– інформаційну діяльність слід розглядати як один з основних чинників інформаційної безпеки. Саме насичення інформаційного поля як власної держави (і це завдання ДПЗЗМІ), так і противника (тут поки що є невизначеність) є елементом інформаційної безпеки. Причому це наповнення має відбуватись як по вертикалі, так і по відповідним нішам, тобто горизонтальними полями. Надзвичайно важливим тут, на наш погляд, є рівень динаміки тобто швидкість проходження інформації. І першочерговими мають бути нелінійні рішення.

Для цього пропонуємо наступне:

1. створити Ситуаційний центр з відпрацювання рішень для реагування на ті чи інші загрози. На цьому етапі він вбачається як дорадчий орган при Міністрі оборони, куди входитимуть відповідні керівники МО і ГШ та експерти; ДПЗЗМІ тут може виступати як одним з розробників сценарних рішень, так і інструментом їх практичної реалізації;

2. внести у відповідні керівні документи пункт про обов’язкове планування інформаційного забезпечення навчань з відпрацюванням висвітлення діяльності керівного складу Міністерства оборони та Збройних Сил (більше того, на певних етапах відпрацьовувати реальну доставку журналістського пулу центральних ЗМІ в район “бойових” дій. При цьому журналістам доводиться обстановка за легендою та вимоги, які міноборони висуває до них. Таким чином, ми зможемо змоделювати дії інформаційних структур міністерства на особливий період і внести відповідні корективи щодо відпрацювання документів і практичних дій).

3. вивчати в режимі реального часу стан медіа-простору в регіонах, визначених керівництвом як найбільш вразливі, щодо можливих локальних конфліктів та відпрацьовувати варіанти можливого розвитку подій в регіональному інформаційному просторі. Для цього посилити кадрово склад регіональних медіа-центрів ( з відповідною перепідготовкою) та забезпечити необхідною технікою. В разі необхідності розгорнути нові медіа-центри;

4. з метою посилення інформаційної присутності ЗС в регіональному медіа-просторі, постійного діалогу з громадськістю пропонуємо ввести до складу  органів військового управління до рівня бригади включно штатні посади офіцерів з питань масових комунікацій;

5. перед початком навчань проводити інформаційні кампанії у відповідних регіонах силами ДПЗЗМІ та регіональних медіа-центрів із залученням командирів місцевих військових частин, представників МО і ГШ, з проведенням соціологічних досліджень громадської думки (до і після навчань) щодо Збройних Сил та настроїв населення щодо захисту держави; (1941 рік – населення не бажало йти до армії;в тому числі в Україні, особливо на Донбасі; однією з основних причин поразки РСЧА було масове дезертирство червоноармійців. В Генпрокуратурі СРСР наприкінці 1941 року було створено спеціальне управління по боротьбі з дезертирами. Зараз – в Закарпатті – цілі райони, які розмовляють тільки угорською і орієнтуються на Угорщину – історія з гімном у Берегово; В Бесарабії і на Буковині ідентична картина з молдавським і румунським населенням, значна частина вже отримала румунські паспорти)

6. на наступних навчаннях створити окрему дослідну групу з питань інформаційної безпеки, а одним з питань дослідження має бути інформаційна діяльність міністерства оборони в особливий період;

7. започаткувати курси на базі Національного університета оборони України для вищих командних кадрів щодо комунікацій в сучасному розвитку ЗСУ та особливо в процесі позитивного продукування інформаційних потоків про діяльність ЗСУ на всіх територіях присутності і за кордоном;

8. відпрацювативідповідні пропозиції для внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»

P.S. В доповіді “Стан інформаційного простору Одеської області” (сайт Одеської ОДА, 12.03.2015) у розділі “Телебачення і радіомовлення” зазначено: “Кордон України з Румунією, що проходить в Одеській області, становить більше тисячі кілометрів за лінією кордону, або понад 600 км по прямій лінії. Із 26 районів області три межують з Румунією та 11 – з Молдовою. Відповідно в зону обслуговування передавачів, які розташовані на території цих держав, входить прикордонна смуга Одеської області. Територія впевненого прийому українських мовників досить невелика, що обумовлено малою потужністю передавачів.

В прикордонних районах Румунії та Молдови встановлено більш потужні передавачі, які своїми програмами охоплюють значну територію Одеської області. Слід зауважити, що молдовські ретранслятори, зокрема, встановлені в містах Кишиневі, Кагулі, Чимишлії, Резені, маючи велику потужність та передають не тільки молдовські програми, а й перший національний канал з Бухаресту”.

 Валерій Король