Пересічне донбаське містечко Покровськ. На все місто два десятки російських церков і всього один (!) храм Київського патріархату. Але й той назвати храмом можна з великим припущенням. Бо тулиться він в закинутих спорудах колишнього управління залізниці, які теж з часом мають бути розібрані. Всі звернення прихожан до органів місцевого самоврядування з проханням виділити землю під будівництво повноцінного храму так і залишаються без розгляду. Причин чимало – від недостатнього кворуму до нібито скарг місцевих мешканців, що їм будуть заважати дзвони храму… Проте земля під будівництво заправок, базарчиків та різноманітних кіосків виділяється щедро.

Чотири роки війни все ж таки дещо змінили ситуацію із ставленням місцевих мешканців до України. Люди хоч і повільно, але розбираються – де правда, а де кремлівські пропагандистські витівки. І якщо з телевізором  розібрались, то з релігією справи складніші. Звичайно, Україна демократична держава. Кожен має право на вільне віросповідання. І відповідальність всіх релігій перед суспільством теж мала б бути рівнозначною. Але за якимось дивним (?) збігом обставин більшість священиків московського патріархату, коли потрібно відспівати загиблих солдат Збройних Сил України в міському храмі або провести душпастирські роботи з військовими – відразу стають зайнятими і мають невідкладні справи в іншому місті. Проте дуже сильно прагнуть стати капеланами, щоб бути в середині військових частин.

Чи не єдиною опорою в підтримані віри та духовних потреб наших бійців стають священики-католики та представники Київського патріархату.  Однак знайти їх храми на сході України дуже важко – вся духовна влада узурпована московітами. За словами прихожан, боротьба за право молитись українською мовою доходить до абсурду. Безхребетна та непринципова місцева влада в кулуарах, пошепки радить українцям звертатись за негласним дозволом на будівництво храму до… московського патріархату. Уявіть рівень блюзнірства! Люди, які служать країні-агресору, і фактично є одним з інструментів окупації України будуть давати українцям дозвіл на будівництво храму. Відповідь на це очевидна. Прихиляти голову перед окупантами українці не будуть.

Покровський храм української православної церкви Київського патріархату зараз є своєрідним символом єдності нашої нації в прагненні до свободи. Адже іконостас зроблений на західній Україні, вишиті ікони та рушники подаровані з Волині та районів центральної України. Зберігаються тут чимало артефактів з військових польових каплиць. Однак він стоїть на грані повного закриття та знищення. Без нашої з вами допомоги українцям Донбасу просто не обійтись. І справа не лише в матеріальній підтримці, але й в простому доброму слові. Бо люди, які залишились з Україною навіть у найважчі для нашої Батьківщини часи мають знати, що разом з ними всі ми.  Тоді легше буде долати перепони у встановлені України.

Андрій Мармалига